Реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи
припинення правовідносин за участю державного реєстратора, а отже останній не
може бути ані позивачем ані відповідачем в суді
07 липня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 280/2030/21, адміністративне
провадження № К/990/4455/22 (ЄДРСРУ № 105138749) та від 04 липня 2022
року по справі № 160/1632/21,
адміністративні провадження № К/9901/31239/21, №К/9901/34047/21 (ЄДРСРУ №
105086100) досліджував питання щодо права державного реєстратора на звернення
до суду з метою оскарження пунктів наказу Мінюсту, що стосується реєстраційних
дій.
Статтею 55
Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в
суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
Рішенням
Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року визначено, що
частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає
право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або
порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають
місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати
заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення
про судовий захист.
Відмова суду у
прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим
законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті
64 Конституції України не може бути обмежене.
Таким чином,
положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з
найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод
людини і громадянина.
Згідно із
частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є
справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб`єктів владних повноважень.
Публічно-правовий
спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є
обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав
ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ
адміністративної юрисдикції.
Даний висновок
узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у
постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №
826/3820/18 та від 9 вересня 2021 року у справі №
1570/4005/2012.
Крім того, у
постанові від 23 грудня 2021 року у справі №
370/2759/18 Верховним Судом сформульовано правовий висновок про те, що
спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий
спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські
функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним
виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною
зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до
юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді
першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між
учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою
вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних
інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на
належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення
спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного
інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення
з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення
публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення
з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною
адміністративною процесуальною правоздатністю.
Відповідно до
пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у
справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами
адміністративного судочинства.
Верховний суд
наголошує, що реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення,
зміни чи припинення правовідносин за участю державного реєстратора, а тому у
частині скасування рішень про реєстрацію оскаржуваний наказ не може порушувати
прав реєстратора.
Державний
реєстратор не є учасником правовідносин, що винили на підставі реєстраційної
дії, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належними
сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються
внаслідок реєстраційної ді; саме вони мають право на звернення до суду.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року
у справі № 826/1906/17, від 10 серпня 2021
року у справі № 240/1127/20, від 13 січня
2022 року у справі № 826/9221/17 та від 23
березня 2021 у справі №480/388/19.
ВИСНОВОК: Реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи
припинення правовідносин за участю державного реєстратора, а тому у частині
скасування рішень про реєстрацію наказ Мінюсту не може порушувати прав
реєстратора, а отже останній не має права на звернення до суду з метою
оскарження пунктів наказу Мінюсту, що стосуються реєстраційних дій.
Матеріал по
темі: «Визначення належного відповідача у справі при оскарженні
рішення реєстратора»
Теги: належний відповідач, оскарження рішення реєстратора, право власності,
нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар