Показ дописів із міткою наследство. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою наследство. Показати всі дописи

21/02/2024

Вимога щодо посвідчення заповіту при свідках при наявності хвороби заповідача

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов'язкова вимога щодо посвідчення заповіту при свідках у випадку неможливості його підписання особисто заповідачем внаслідок хвороби

19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 201/12275/20, провадження № 61-5681св23 (ЄДРСРУ № 117074319) досліджував питання щодо вимоги щодо посвідчення заповіту при свідках при наявності хвороби заповідача.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 207 ЦК України визначено, що, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Аналогічні положення містяться в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/503 за змістом якого заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Заповіт за дорученням заповідача може бути підписаний іншою фізичною особою лише у випадку, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт.

Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Аналогічні положення щодо посвідчення заповіту при свідках містяться в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/503.

20 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 461/2565/20, провадження № 61-21209св21 (ЄДРСРУ № 105533339) зауважив, що:

  • за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом;
  • нотаріальне посвідчення заповіту за кордоном покладено на консульські установи та дипломатичні представництва України;
  • право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права;
  • свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача;
  • свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання;
  • кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

Тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

ВИСНОВОК: Отже, чинним законодавством не передбачена обов'язкова вимога щодо посвідчення заповіту при свідках у випадку неможливості його підписання особисто заповідачем внаслідок хвороби.

 

 

Матеріал по темі: «Наявність арешту при спадкуванні майна, що знаходиться у спільній частковій власності»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 


06/02/2024

Поділ (виділ) спадщини між спадкоємцями, які прийняли її на праві спільної часткової власності

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: поділ (виділ) спадщини між спадкоємцями, які прийняли її на праві спільної часткової власності

02 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 524/8320/21, провадження № 61-14943св23 (ЄДРСРУ № 116731944) досліджував питання щодо поділу (виділу) спадщини між спадкоємцями, які прийняли її на праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

(!!!) Спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються правила передбачені в главі 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом. Вирішення судового спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Виділ (поділ) між спадкоємцями частки спадщини в натурі проводиться з огляду на сукупність об`єктів, що складають спадщину, їх вартість з урахуванням можливого виділу в натурі такої частки. Такий виділ (поділ) не повинен порушувати права та законні інтереси спадкоємців. Якщо виділ (поділ) частки спадщини неможливий, то спадкоємець може отримати від іншого спадкоємця грошову компенсацію вартості цієї частки.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-692цс16.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зауважувала, що не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоб врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. 

(!!!) Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі існування спору щодо поділу майна між співвласниками, вирішити питання про поділ та компенсацію одній із сторін вартості майна в натурі це обов`язок суду, тому посилання на те, що співвласники не досягли згоди щодо поділу майна в натурі як підстава для відмови в позові по суті, є ухиленням від вирішення спору.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі № 219/13376/17 . 

ВИСНОВОК: Отже, якщо сторони звернулися до суду саме за поділом спадщини за відсутності домовленості про порядок володіння та користування спільною сумісною власністю, то між спадкоємцями існує спір, який повинен бути вирішений судом остаточно, поділивши майно в натурі між спадкоємцями, які не можуть їм спільно користуватися.

 

 

Матеріал по темі: «Поділ (виділ) будинку в натурі між учасникам спільної часткової власності»

 

 


Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 



05/01/2024

Позовні вимоги до державного нотаріуса чи державної нотаріальної контори?

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: до кого заявляти позовні вимоги при оскарженні дій/бездіяльності державного нотаріуса?

20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/4642/22, провадження № 61-13095св23 (ЄДРСРУ № 115898890) досліджував питання щодо позовної вимоги до державного нотаріуса відповідної державної нотаріальної контори.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. 

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

ВИСНОВОК: Належним відповідачем за вимогою про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса є державна нотаріальна контора, а не нотаріус.

 

 

Матеріал по темі: «Наявність арешту при спадкуванні майна, що знаходиться у спільній частковій власності»

 

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 


28/12/2023

Право спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи входить до складу спадщини право спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя з загальних підстав передбачених Законом?

14 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/12085/20, провадження № 61-6094св22  (ЄДРСРУ № 115898841) досліджував питання щодо права спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.До договору купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу(частини друга-четверта статті 692 ЦК України).

За змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором».

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (стаття 1219 ЦК України).

Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (частина перша статті 608 ЦК України).

(!!!) Сутність права на розірвання договору купівлі-продажу не дозволяє зробити висновок, що воно має особистий характер та пов`язане із особою спадкодавця.

Окрім цього, 09 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/2928/19, провадження № 61-5939св23 (ЄДРСРУ № 112845709) вказав, що у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 662/541/15-ц (провадження № 61-44995св18) Верховний Суд виснував, що під час застосування буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Проте це неповністю відповідало би змісту статей 608, 1218, 1219 ЦК України та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися б спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання і спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм включення таких прав до складу спадщини повинно бути встановлення того, чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора. Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов`язанні до складу спадщини є припис частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов`язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов`язанні.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 461/5113/16 (провадження № 61-32670св18) Верховний Суд зазначив, що захист права власності не належить до тих прав, які відповідно до статті 1219 ЦК України є особистими і стосовно яких правонаступництво є недопустимим, оскільки здійснення цього права не пов`язано з певною особою, а тому може здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.

У постанові від 07 грудня 2020 грудня у справі № 760/8799/17 (провадження № 61-10474св20) Верховний Суд виснував, що право власності на частину квартири, з метою захисту якого і звернувся до суду позивач, не належить до тих прав, які згідно зі статтею 1219 ЦК України є особистими і щодо яких правонаступництво є недопустимим, оскільки здійснення цього права не пов`язано з певною особою, а тому може здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.

ВИСНОВОК: Тому Верховний суд зауважує, що право на розірвання договору купівлі-продажу входить до складу спадщини.

 

 


Матеріал по темі: «Визначення належного відповідача у справах про спадкування»

 

 


 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

 


16/11/2023

Спадкування для осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Право на спадкування для осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини

10 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 335/3165/21, провадження № 61-6793св23 (ЄДРСРУ № 114848913) досліджував питання щодо право на спадкування для осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

(!!!) Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 310/7480/19 (провадження № 61-7764св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 523/17895/16-ц (провадження № 61-6355св20) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 751/3254/22 (провадження № 61-3359св23, ЄДРСРУ № 113867267).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року по справі N 524/10054/16.

ВИСНОВОК: Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи становлять сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

 

P.s. Слід також враховувати, що положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року.

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності Цивільним кодексом України -з 01.01.2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР, який діяв до 01.01.2004 року, не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.04.2021 року в справі № 185/8560/18 (провадження № 61-22363св19).

Відтак позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з 1991 року по 01.01.2004 року задоволенню не підлягають.

 

 

Матеріал по темі: «Відсутність свідоцтва про право на спадщину»

 



Теги: спадок, свідоцтво на спадщину, відсутність свідоцтва, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов



06/11/2023

Поновлення строків для прийняття спадщини з урахуванням постанови КМУ №164

 


Адвокат Морозов (судовий захист)


Поновлення строків для прийняття спадщини з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України щодо їх продовження на 4 (чотири) місяця 

30 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 196/143/21, провадження № 61-10646 св 23 (ЄДРСРУ № 114513456) серед іншого досліджував питання щодо поновлення строків для прийняття спадщини з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України щодо їх продовження на 4 (чотири) місяця. 

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). 

Водночас, у зв`язку з військовою агресією, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався. 

Відповідно до статті 64 Конституції України, статей 12-1 і 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 7 і 34 Закону України «Про нотаріат», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова №164 «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану». 

З 29.06.2022 діяли нові зміни щодо строків оформлення спадщини під час воєнного стану. Ці зміни були запроваджені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2022 №719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану». 

Так, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. 

Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частина друга статті 4 ЦК України). 

Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України). 

Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК України (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК України над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20). 

Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18). 

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (стаття 1270 ЦК України). 

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України). 

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина перша статті 1273 ЦК України). 

За змістом пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті  установлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. 

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:

- правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;

- строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України);

- законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;

- пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21, провадження № 61-8014св22 та ін. 

Тобто, Верховний Суд у постановах по справах № 676/47/21, 175/1404/19, 520/15620/17 зазначив, що законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини. Відповідно до правових висновків Верховного Суду пункт 3 постанови № 164 суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України. 

(!!!) Такі розбіжності у законодавстві породили неоднакові підходи нотаріальної практики та виникнення судових спорів з приводу цього… 

Наприклад, Турківський районний суд Львівської області в рамках справи №458/402/23 (ЄДРСРУ № 114614779) зазначає наступне: «…отримавши консультацію в нотаріальній конторі щодо строку для подання заяви про прийняття спадщини під час дії воєнного стану, який становить 10 місяців відповідно до п.3 Постанови КМУ "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану", позивач мала достатні підстави правомірно розраховувати на такий строк, як особа, яка не є юридично грамотною та отримала відповідне роз`яснення саме в нотаріальній конторі. За таких обставин, суд визнає поважною вказану причину пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини». 

А в рішенні Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області по справі № 198/376/23 (ЄДРСРУ № 114537505) зазначено: «Суд приймає до уваги, що спадкоємець пропустила строк для прийняття спадщини з наступних причин: у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та веденням бойових дій у країні; у зв`язку із суперечливими положеннями закону щодо перебігу строку для прийняття спадщини, які протягом відведеного для прийняття спадщини періоду часу декілька разів кардинально змінювалися таким чином, що були непередбачуваними для спадкоємиці та в кінцевому етапі мали своїм наслідком пропущення строку для подачі нею заяви про прийняття спадщини.  При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні, зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України»».

ВИСНОВОК: Отже, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить ст. 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню, однак існують об’єктивні підстави для звернення до суду з належним обґрунтуванням обставин що зумовили пропуск строків для прийняття спадщини з урахуванням викладеного вище та наявної судової практики. 

 

P.s. 19 червня 2023 року набрав чинності підпункт 2 пункту 3 постанови КМУ від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану», яким виключено пункт 3 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», якою було встановлено, що протягом строку для прийняття спадщини або відмови від його ухвалення зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці та свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення терміну для прийняття спадщини.

 


Матеріал по темі: «Чи вправі Кабмін визначати інші правила щодо строку прийняття спадщини?»

 

 

  

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов




25/10/2023

Визнання заповіту недійсним з підстав не усвідомлення заповідачем значення своїх дій

 



Визнання заповіту недійсним вчиненим дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій на підставі ч.1  ст. 225 ЦК України

19 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/22488/20, провадження № 61-10826св23 (ЄДРСРУ № 114322858) досліджував питання щодо визнання заповіту недійсним з підстав не усвідомлення заповідачем значення своїх дій.

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 03.02.2022 р. у справі № 520/8118/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

З наведеного вище очевидно, що для виконання покладеного на позивача обов`язку доказування обґрунтованості своїх позовних вимог обов`язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.  Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.  

Аналогічна правова позиція викладена 13 вересня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22 (ЄДРСРУ № 113527185).

ВИСНОВОК: Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.                                   

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 та підтриманим 01 червня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 696/220/21, провадження № 61-2354св23 (ЄДРСРУ № 111430836).

 

Матеріал по темі: «Неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт»

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.