Стягнення кредитної заборгованості зі спадкоємця боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та обмеження щодо стягнення кредитної заборгованості зі спадкоємця боржника

04 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 570/3891/14, провадження № 14-44цс22 (ЄДРСРУ № 112406150) досліджувала питання щодо особливостей та обмежень при стягнення кредитної заборгованості зі спадкоємця боржника.

Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкування як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).

Отже, у разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Наведений висновок повністю узгоджується із сталою судовою практикою, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).

ВИСНОВОК: Отже,  у суду відсутні підстави покладати на спадкоємця боржника додаткову відповідальність за кредитним договором і стягувати кредитну заборгованість поза межами вартості майна, одержаного у спадщину.

 

Матеріал по темі: «Право спадкування на стягнення штрафних санкцій (пені)»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Особливості визнання заповіту нікчемним

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судова практика Верховного суду щодо правової можливості визнання заповіту нікчемним

28 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 205/8049/20, провадження № 61-10163св22 (ЄДРСРУ № 109242084) досліджував питання щодо правової можливості визнання заповіту нікчемним за рішенням суду.

Згідно із статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

(!!!) Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

ВАЖЛИВО: Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, (провадження № 14-651цс18).

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зазначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене вбачається, що позовна вимога про визнання заповіту нікчемним (окрім складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення) не є належним способом захисту прав, а тому задоволенню не підлягає.

 

 

Матеріал по темі: «Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник за знаходиться за кордоном?»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Особливості прийняття спадщини неповнолітньою особою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та особливості прийняття спадщини неповнолітньою особою

28 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 742/2354/20, провадження № 61-19811св21 (ЄДРСРУ № 106517186) досліджував питання щодо порядку та особливостей прийняття спадщини неповнолітньою особою.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

Частиною третьою статті 1269 ЦК України передбачено право, а не обов`язок особи, яка досягла чотирнадцяти років, на подання заяви про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а частиною четвертою цієї норми права конкретизовано, що подання відповідної заяви від імені малолітньої, недієздатної особи має бути здійснено її батьками (усиновлювачами), опікунами.

В п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах 3, 4 ст.1269 ЦК України, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі ч.4 ст.1268 цього Кодексу.

За змістом статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

На підставі норм статей 1268-1269 ЦК України можна дійти висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Для з`ясування обставини прийняття неповнолітньою особою спадщини необхідно встановити факти, що:

• спадкоємець є дитиною спадкодавця;
• на час відкриття спадщини є неповнолітньою особою;
• неповнолітньою особою не подано заяви про відмову від прийняття спадщини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 25 березня 2020 року в рамках справи № 686/2696/18, провадження № 61-10218св19 (ЄДРСРУ № 88641511).

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства» .

Частиною 1 статті 242 ЦК України визначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

За змістом статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» , а також статті 177 СК України батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 183/4406/16 зроблено висновок, відповідно до якого частина четвертої статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України).

(!!!) Вказані норми закону не вимагають вчинення неповнолітньою особою або її представниками дій щодо прийняття спадщини, у зв`язку із чим правові підстави для визначення неповнолітнім додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відсутні.

ВИСНОВОК: Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

 

Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, як поважна причина пропуску строку»

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Спадкування права на компенсацію моральної шкоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується

13 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/15095/17, провадження № 61-16500св20 (ЄДРСРУ № 105371766) досліджував питання щодо спадкування права на компенсацію моральної шкоди.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).

В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.

По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.

Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди.

ВИСНОВОК: Право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається.

 

Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту»

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є необізнаність спадкоємця про наявність заповіту поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини? Обов’язок нотаріуса повідомити спадкоємців.

13 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 314/2550/17, провадження № 61-41480св18 (ЄДРСРУ № 88232349) досліджував питання щодо необізнаності спадкоємця про наявність заповіту, як поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини, а також обов’язку нотаріуса повідомити спадкоємців.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

04 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 133/1880/18, провадження № 61-12000св19 (ЄДРСРУ № 88232181) вказав, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06 вересня 2017 року у справі  № 6-496цс17, і відтворено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 629/1886/18 (провадження № 61-11600св19), від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1795/18 (провадження № 61-14842св19), від 21 листопада 2019 року у справі № 626/2055/18 (провадження № 61-17906св19).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту  (при умові не заведення спадкової справи після смерті спадкодавця та не здійснені повідомлення та виклику спадкоємця за заповітом нотаріусом) тощо.

(!!!) При цьому, необізнаність про смерть спадкодавця до поважних причин пропуску строку не відноситься

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 26.06.2019 року у справі №565/1145/17.

ВИСНОВОК № 1: Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини  підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку, а необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Стосовно повідомлення та виклику нотаріусом спадкоємців

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відомо. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення.

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Правовий висновок зроблений у Постанові Верховного суду від 28.10.2019 по справі № 761/42165/17-ц (ЄДРСРУ № 85354233) вказує, що необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

Справа № 6-496цс17 від 06.09.2017р. ВСУ (визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини), колегія зробила висновок про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини у зв`язку із тим, що спадкоємцю (не по закону) не було відомо про наявність заповіту та не повідомленням про наявність заповіту нотаріусом є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.

ВИСНОВОК № 2: Закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.

Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про заповіт, як поважна причина для суду»

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов