Розірвання банком договору із клієнтом в односторонньому порядку на підставі «ризиковості»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова в банківському обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору) і закриття рахунків на підставі висновків про «ризиковість» клієнта

23липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/5609/24, провадження № 61-10533св25 (ЄДРСРУ № 138464532) досліджував питання щодо розірвання банком договору із клієнтом в односторонньому порядку на підставі «ризиковості»

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаній зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини перша, друга статті 1068 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (пункт 1 частини другої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

За частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (пункт 39 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абзац 3 частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням № 65 відповідно до якого:

- у випадках, передбачених статтею 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (пункт 1 додатку 1 до Положення № 65);

- у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (пункт 61 розділу IV Положення № 65);

- у випадках, встановлених частиною першою статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції (пункт 1 додатку 12 до Положення № 65).

У пунктах 34-37 Положення № 65 передбачено, що:

- банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку;

- ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації;

- банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень;

- банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

При цьому банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національним банком; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 розділу IV Положення № 65);

- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6 до Положення № 65);

- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення № 65);

- порядок відмови в передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити (пункт 8 додатку 12 Положення № 65);

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у кожному випадку (підпункт 3 пункту 8 додатку 12 Положення № 65);

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті підпункт 5 пункту 8 додатку 12 Положення № 65).

Водночас право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з указаних підстав за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 30 жовтня 2023 року у справі № 522/14008/21, від 27 травня 2026 року у справі № 212/7909/24.

У постанові від 09 січня 2024 у справі № 922/1253/23 Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів» уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Отже, для визнання (не)правомірності такого рішення банк повинен надати суду докази, які саме фінансові операції клієнта є підозрілими, в чому полягає така підозра та на яких доказах вона ґрунтується.

ВИСНОВОК: Саме банк повинен надати допустимі докази щодо належного документування процесу застосування ризик-орієнтованого підходу до клієнта та обґрунтувати застосування таких санкцій.

 

 

Матеріал по темі: «Систематичне зарахування коштів на банківські рахунки фізособи»

 

  

 

Теги: банківський рахунок, блокування карти, ризик_орієнтований підхід, банк, суб`єкт первинного фінансового моніторингу, фінмоніторинг, неприйнятно високий ризик, закриття рахунків, відмова банку в обслуговуванні,  запобігання_протидія_легалізації_відмиванню_доходів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію по кредитним зобов’язанням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках cправи № 913/80/25 (ЄДРСРУ 135623797) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту.

В зв’язку із  набуттям чинності Закон "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" (10.08.2025р.), яким, зокрема, передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі.

Позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики) (п.24 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію (п.25 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Пунктом 26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК передбачено, що у разі прийняття кредитором рішення про застосування мораторію або якщо кредитор протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви не прийняв жодне з рішень, передбачених п.25 цього розділу, з дня отримання кредитором заяви позичальника протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом одного року з дня його припинення або скасування:

1) позичальник звільняється від обов`язку сплати грошового зобов`язання за договором кредиту (позики);

2) зупиняється вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики), та щодо примусового стягнення заборгованості за договором кредиту (позики) з позичальника та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язань за договором кредиту (позики);

3) зупиняється нарахування грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

(!!!) Отже, дата виникнення мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту чітко передбачена у п.26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК.

На строк дії мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК, зупиняються строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на кошти), що стосуються стягнення грошового зобов`язання за такими кредитними договорами (договорами позики), а також звернення стягнення на предмет забезпечення за договором застави, іпотеки, які забезпечують виконання зобов`язання за таким кредитним договором (договором позики), з позичальника (його правонаступника) та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язання за таким договором (п.10-7 розд.ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про виконавче провадження").

ВИСНОВОК:  Отже, за вищевказаних умов, в період дії мораторію державний/приватний виконавець не може здійснювати заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за кредитним договором.

 

Примітка: Водночас ні положення ст.56 Закону "Про виконавче провадження" (що стосуються арешту майна та коштів боржника), ні положення п.10-7 розд.XIII Закону "Про виконавче провадження" (щодо зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень на строк дії мораторію) не містять припису про обов`язкове скасування арештів у разі зупинення виконавчих дій.

 

 

Матеріал по темі: «Мораторій (заборона) на право відчужувати майно іпотекодавця»

 

 

 

Теги: мораторій, позика, кредит, проценти, пеня, комісії, скасування арештів майна, банк, займ, заява кредитору, зміни в ЦК, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Позовна давність при стягненні 3 % річних та інфляційних втрат при поверненні вкладу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

02 лютого 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 716/1842/24, провадження № 61-1735сво25 (ЄДРСРУ № 133874717) досліджував питання щодо застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга статті 640 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 306/44/22 (провадження № 61-1800сво24) зазначено, що:

договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу);

парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладу внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку;

оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу».

Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18)).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У цивільному законодавстві визначено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги).

Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України).

Касаційний суд вже неодноразово вказував про застосування пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Зокрема:

(1) положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 2 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, позовна давність не поширюється (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року в справі № 565/932/15-ц (провадження № 61-8379св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 461/1492/15-ц (провадження № 61-16352св18));

(2) на вимоги про стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу позовна давність не поширюється (див., зокрема, від 29 жовтня 2025 року в справі № 201/12587/21 (провадження № 61-6663св24), постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2025 року в справі № 201/687/22 (провадження № 61-4575св24));

(3) тлумачення пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 13 січня 2025 року в справі № 718/435/24 (провадження № 61-13609св24)).

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року у справі № 189/896/20 (провадження № 61-370св24) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 202/3575/22 (провадження № 61-17324св23) щодо незастосування пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України до вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу.

ВИСНОВКИ об’єднаної палати Касаційного цивільного про застосування норм права.

Правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника із сфери дії позовної давності є політико-правовим. Цей «імунітет» має поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

На вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу позовна давність не поширюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за депозитним договором»

 

 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Звернення стягнення на предмет застави: деталізація заборгованості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: відсутність деталізації заборгованості при зверненні стягнення на предмет застави 

12 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 521/16624/23, провадження № 61-8003св25 (ЄДРСРУ № 133212380) досліджував питання щодо відсутності деталізації заборгованості при зверненні стягнення на предмет застави. 

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. 

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. 

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України). 

Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи (частина перша статті 27 Закону України «Про заставу»). 

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. 

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. 

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. 

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині відмови позову про звернення стягнення на предмет застави, вказав, що розмір визначеної позивачем заборгованості у сумі 499 307,17 грн, з урахуванням її невідповідності розрахунку заборгованості та без зазначення складових розміру вимоги, що підлягає сплаті з вартості предмета забезпечувального обтяження, позивач не довів. При цьому суд апеляційної інстанції оголошував перерву для надання складових визначеного позивачем розміру заборгованості, який не було надано. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у сукупності з наведеним неможливо задовольнити вимогу про звернення стягнення на предмет застави у рахунок часткового погашення заборгованості. 

Якщо суд позбавлений можливості виконати імперативну норму пункту 1 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме вказати у судовому рішенні визначені складові загального розміру вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, то вимога підлягає відхиленю. 

ВИСНОВОК: Відсутність складових розміру вимог, що підлягають стягненню, унеможливлює задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет застави»

 

Теги: признание право собственности на залоговое имущество, залог, застава, банк, кредитор, кредитный договор, обеспечение обязательств, предмет застави, позасудовий спосіб, звернення стягнення, судова практика, Адвокат Морозов

Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за депозитним договором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення 3 % річних та інфляційні втрат за порушення строків виконання грошового зобов`язання за депозитним договором

04 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 757/24181/20-ц, провадження № 61-1080св25 (ЄДРСРУ № 132314975) досліджував питання щодо стягнення 3 % річних та інфляційні втрат за порушення строків виконання грошового зобов`язання за депозитним договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 757/32339/18-ц (провадження № 61-3014св24).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

З моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановлені договором.  

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказано, що законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.      

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення банківського вкладу у разі неналежного оформлення договору»

 

 

 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов