Стягнення аліментів з додаткових виплат пов’язаним з воєнним станом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування та стягнення аліментів з грошового забезпечення військовослужбовця та поліцейського пов`язаного з воєнним станом (додаткова винагорода 30000/100000 грн.)

28 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/3260/13-ц, провадження № 61-11541св23 (ЄДРСРУ № 117402397) досліджував питання щодо Нарахування та стягнення аліментів з грошового забезпечення військовослужбовця та поліцейського пов`язаного з воєнним станом (додаткова винагорода 30000/100000 грн.). 

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. 

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 

Згідно з частинами першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. 

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. 

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. 

Відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №146 від 26 лютого 1993 року (далі - Перелік), передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. 

Пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям, під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних(бойових)дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. 

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.

(!) Таким чином, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що додаткова винагорода поліцейським в розмірі 30 000 гривень є грошовим забезпеченням, що не має постійного характеру. 

Однак пунктом 1 Переліку чітко визначено, що аліменти справляються з додаткової винагороди за основним місцем роботи, яка в свою чергу входить в структуру грошового забезпечення поліцейських. 

Таким чином, з аналізу вказаних норм випливає, що аліменти мають стягуватися в частці від усіх видів доходу боржника. Тому фактично, навіть до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року, виконавець мав би враховувати всі види надходжень боржника для визначення розміру аліментів. 

Фактично Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1264 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди. Зауважує, що раніше законодавство просто не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, законодавець лише узгодив між собою всі нормативно-правові акти. 

Постанова Кабінету Міністрів України м від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», на яку міститься посилання в статті 81 СК України, також передбачає пункт 1, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. 

Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним. 

Зазначений правовий висновок висловлено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18. 

Таким чином, Верховний суд не вбачає жодних підстав вважати, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов`язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану. Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав. 

ВИСНОВОК: Отже додаткові виплати, які нараховуються та виплачуються боржнику по аліментам відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мають постійний характер та відносяться до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб.

 

 

Матеріал по темі: «Арешт майна боржника з метою забезпечення належного стягнення аліментів»

 

 

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

 

Стягнення з особи аліментів на утримання дитини, яка перебуває на його утриманні

 

Адвокат Морозов (судовий захист) 

Законність стягнення з особи аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні

12 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/12480/22, провадження № 61-12518св22 (ЄДРСРУ № 110814057) досліджував питання щодо стягнення з особи аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

ВИСНОВОК: Отже, стягнення з особи аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

 

Матеріал по темі: «Розмір аліментів, що підлягають стягненню з ФОП-спрощенця»

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика

Розмір аліментів, що підлягають стягненню з ФОП-спрощенця

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню з фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування

24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/12768/20, провадження № 61-8097св22 (ЄДРСРУ № 107510046) досліджував питання щодо визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і  посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина перша статті 183 СК України).

Порядок стягнення аліментів встановлений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до наведеної норми, порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження. У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

(!!!) Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Зазначений порядок передбачено приписами статті 195 СК України, якою визначено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 (провадження № 61-18142св19) та 05 серпня 2021 року у справі № 757/35562/18-ц, провадження № 61-19631св20 (ЄДРСРУ № 98862303)  зазначено, що виконавець не взяв до уваги те, що розрахунок заборгованості за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, необхідно проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. За таких обставин визначена виконавцем заборгованість зі сплати аліментів, виходячи з повного доходу боржника як ФОП, здійснена з порушенням вимог законодавства (частини другої статті 195 СК України).

20 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-617/11, провадження № 61-1397св22 вказав, що у пункті 4 розділу 16 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, визначено, що розрахунок заборгованості обчислюється на підставі відомостей, отриманих із: заяв та (або) розписок стягувача, інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Відповідно до пункту 10  постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб", у редакції, чинній на момент проведення розрахунку, з осіб, які працюють за контрактом в іноземних компаніях і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти утримуються зі 100 відсотків заробітної плати, яку платник аліментів одержував до укладення контракту, або виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на моменту від`їзду, або з п`ятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що пункт 10 вищевказаної постанови не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість  СК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм  СК України.

Таким чином, визначаючи розмір заборгованості зі сплати аліментів, державний виконавець повинен діяти у відповідності до вимог частини другої статті 195 СК України, яка має вищу юридичну силу над актом органу виконавчої влади.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 0603/2-751/11 (провадження   № 61-1552св21), від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-617/11 (провадження № 61-8293св21) та від 18 січня 2022 року у справі № 523/16627/20 (провадження № 61-16091св21).

У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі N 464/6206/18 (провадження N 61-18142св19), від 05 серпня 2021 року у справі N 757/35562/18-ц (провадження N 61-19631св20) зазначено, що розмір заборгованості зі сплати аліментів обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

При цьому боржник вправі звернутися до суду зі скаргою  щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 465/926/06.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, прийнятій до передачі справи на розгляд об`єднаної палати, у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19, розглядався зазначений вище спір саме шляхом подачі скарги на дії виконавця щодо розрахунку аліментів.

Таким чином,  питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру аліментів підлягає розгляду в порядку  судового контролю за виконання судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця.

ВИСНОВОК: Здійснення  розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, необхідно проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не виходячи з повного доходу боржника як фізичної особи-підприємця.

 

Матеріал по темі: «Підстави для збільшення розміру аліментів на утримання дитини та штраф за несплату»

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, судова практика, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

Реституція сторін у разі визнання електронних торгів недійсними

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення сторін у першопочатковий стан шляхом повернення продавцем – коштів, а покупцем - майна у разі визнання електронних торгів недійсними

Щодо визначення відповідача

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

З аналізу ч.1 ст. 650, ч.1 ст. 655 та ч.4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України).

Отже, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів.

У випадку, якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак, і продавцем є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.

Подібні правові висновки викладенні у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19), від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21), від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).

ВИСНОВОК № 1: Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги.

 

Щодо застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України

Нормами статті 1212 ЦК України передбачена правова можливість повернення майна, яким в цьому разі є гроші, переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред`явлення вимоги набувачу, підстава набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з ч.1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

• повернення виконаного за недійсним правочином;
• витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
• повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч.2 п.1 ст. 216 ЦК України).

ВИСНОВОК № 2:  Отже, якщо державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути покупцю оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 161/2823/19.

 

Щодо участі органу державної казначейської служби

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц викладена правова позиція, відповідно до якої держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 910/8641/19.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц викладена правова позиція яка полягає, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

Окрім цього, відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (02 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/17832/14-ц, провадження № 61-540св22 (ЄДРСРУ № 104644654))

ВИСНОВОК № 3: Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

 

Щодо стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та 3-х процентів річних

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

У матеріальному законі (ч. 2 ст. 625 ЦК України) визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19) вказано, що суд дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно. Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний суд виходив з того, що стаття 625 ЦК України застосовується виключно у разі порушення грошового зобов`язання. Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, що свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19) зазначено, що встановивши, що, реалізовуючи квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду, суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної виконавчої служби. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Оскільки між відділом державної виконавчої служби та позивачем виникло грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язань.

В постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21) вказано, що оскільки з набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом.

ВИСНОВОК № 4:  Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.ї

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: 

1) У випадку недійсності торгів – застосовується реституція, тобто повернення сторін до першопочаткового стану;

2) вказана категорія спорів, враховуючи майновий характер спору, не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства;

3) стягненню підлягає не тільки 3% річних від простроченої суми, а й сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення;

3) відповідачем у такому спорі повинен бути або орган виконавчої служби та/або спеціалізована організація, що проводила торги.

 

Матеріал по темі: «Повернення коштів за наслідками скасування виконавчого напису нотаріуса»

 

 

Теги: двс, сетам, електроні торги, визнання електронних торгів недійсними, повернення коштів, інфляційні втрати, безпідставно стягнуто майно, боржник, стягувач, оцінка майна, виконавче провадження, оскарження дій державного виконавця, судова практика, Адвокат Морозов