Початок відліку строків позовної давності у кредитно–фінансових спорах

Адвокат Морозов (судебная защита)

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14).

Перед усім необхідно вказати, що відповідно до Правової позиції Верховного суду України у справі № 6-116 цс 13 початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів окремо (Постанова Верховного суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 6-2420цс15).

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 цього Кодексу).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 – 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Висновок: на суму кожного простроченого платежу нараховується неустойка, позовна давність якої в 1 рік починає свій перебіг з дати прострочення такого платежу.

Розраховується неустойка від суми кожного простроченого чергового платежу за період прострочення саме для цього платежу.

Між тим 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16 Верховний суд України висловився стосовно стягнення заборгованості, в тому числі пені та штрафів у кредитно – фінансових спорах, яке  можливе лише в межах строків позовної давності.

Так суд вказав, що відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття «зобов’язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої цієї статті за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Справедливо буде зазначити, що судова практика передбачає в том числі і можливість зменшення розміру неустойки, яка значно перевищує розмір основної заборгованості, зокрема Верховний Суд України при розгляді справи № 6-100 цс 14 у постанові від 03 вересня 2014 року констатував: «Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за  умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов’язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд,  на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню».

Таким чином, в кожному конкретному випадку підлягають застосуванню ті чи інші норми права, які разом з відповідною судовою практикою, дають можливість досягти відповідний результат на який розраховує споживач кредитно – фінансових (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) послуг та захиститися від необґрунтованих нападок з боку банківських установ.

Теги: кредит, депозит, проценты, пеня, штраф, кредитный договор, исковая давность, недействительная сделка, гривна, доллар США, ипотека, залог, суд, иски, защита, права потребителя, судебный сбор, юрист, адвокат, Морозов Евгений

Публичные торги: последствия недействительности отчета об оценочной стоимости имущества.

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховный суд Украины правовыми позициями от 06.04.2016 г. и от 29.06.2016 г. подтвердил, что даже повторные публичные торги должны происходить в пределах действительности отчета об оценочной стоимости имущества. Несоблюдение этих правил является основанием для признания публичных торгов недействительными, при нарушении прав и законных интересов лица, которое их оспаривает.

К этому выводу пришел Верховный суд Украины в постановлениях от 6 апреля 2016 по делу № 3-242гс16 и от 29.06.2016 г. по делу № 6-547цс16.

В частности, суд указал на то, что Порядок реализации арестованного имущества регулируется, в частности, Законом № 606-XIV и Временным порядком.

В соответствии со статьей 1 Закона № 606-XIV исполнительное производство как завершающая стадия судебного производства и принудительное исполнение решений других органов (должностных лиц) - это совокупность действий органов и должностных лиц, определенных в настоящем Законе, направленных на принудительное исполнение решений судов и других органов (должностных лиц), которые производятся на основаниях, в пределах полномочий и способом, определенных этим Законом, другими нормативно-правовыми актами, принятыми в соответствии с настоящим Законом и другими законами, а также решениями, согласно этому Закону подлежат принудительному исполнению.

Частью 3 статьи 62 Закона № 606-XIV предусмотрено, что имущество передается на реализацию по цене и в порядке, определенным статьей 58 настоящего Закона.

В соответствии с пунктом 1 раздела II Временного порядка реализация имущества осуществляется после определения его стоимости (оценки) в соответствии со статьей 58 Закона № 606-XIV.

Согласно части 1 статьи 58 Закона № 606-XIV определения стоимости имущества должника проводится государственным исполнителем по рыночным ценам, действующим на день определения стоимости имущества. Для оценки по регулируемым ценам, оценки недвижимого имущества, транспортных средств, воздушных, морских и речных судов государственный исполнитель привлекает субъекта оценочной деятельности - субъекта хозяйствования, который осуществляет свою деятельность в соответствии с Законом Украины «Об оценке имущества, имущественных прав и профессиональной оценочной деятельности в Украине».

Частями 2-4 статьи 58 Закона № 606-XIV предусмотрено право сторон исполнительного производства обжаловать результаты оценки имущества и порядок их обжалования в передаче имущества на реализацию.

В случае, если сторона исполнительного производства не реализовала свое право обжалования отчета субъекта оценочной деятельности в предусмотренный законом срок, этот отчет об оценке имущества вступает в силу и является основанием для реализации имущества с публичных торгов по начальной цене, определенной в отчете (часть 5 статьи 58 часть 3 статьи 62 Закона № 606-XIV, часть 2 статьи 43 Закона Украины «Об ипотеке».

Пунктом 1 раздела V Временного порядка определено, что реализация имущества осуществляется путем проведения организатором электронных торгов. Передачей имущества на реализацию считается момент внесения информации о лоте в систему электронных торгов. Стоимость имущества, переданного на реализацию, является действительной на период реализации имущества.

Вместе с тем в соответствии с частью 5 статьи 58 Закона № 606-XIV отчет об оценке имущества в исполнительном производстве считается действующим в течение шести месяцев со дня его подписания субъектом оценочной деятельности - субъектом хозяйствования. По истечении этого срока отчет теряет силу и оценка имущества проводится повторно.

Таким образом, исходя из системного анализа приведенных норм, отчет об оценке имущества действует, если со дня его подписания до дня проведения публичных торгов прошло не более шести месяцев. После окончания этого срока обязательным условием назначения и проведения публичных торгов является получение нового отчета об оценке имущества.

Вывод: Проведение публичных торгов по реализации имущества по цене, определенной отчетом об оценке имущества, утратившим силу, является нарушением установленных законодательством правил о порядке реализации имущества на публичных торгах, а, следовательно, является основанием для признания этих торгов недействительными при нарушении прав и законных интересов лица, которое их оспаривает.

Необходимо указать, что вышеизложенная постановление аналогична и соответствует судебной практике принятой ранее.

В  частности Верховный Суд Украины на совместном заседании Судебной палаты по гражданским и хозяйственным делам 1 октября 2014 принял постановление по делу № 6-147цс14, предметом которой был спор о признании недействительными результатов публичных торгов и протокола проведения публичных торгов по продаже недвижимого имущества, признании недействительным свидетельства о приобретении имущества с публичных торгов.

В указанном постановлении суд констатировал, что проведение публичных торгов по реализации имущества по цене, определенной отчетом об оценке имущества, утратившего силу, является нарушением части пятой статьи 58 Закона Украины и основанием для признания таких торгов недействительными.

До конца 2012 года правовой позиции Верховного суда Украины, как кассационной инстанции, считалось, что в ГПК, ХПК и ЗУ «Об исполнительном производстве» отсутствуют правовые нормы, которые бы давали право должнику обращаться с иском о признании публичных торгов недействительными, как и отсутствуют указания условий признания их таковыми.

Во Временном положении о порядке проведения публичных торгов по реализации арестованного недвижимого имущества содержатся только нормы признания открытых торгов не состоявшимися.

Впоследствии Верховный Суд Украины изменил свое видение решения дел указанной категории и высказал иную правовую позицию и указал следующее.

Общий перечень способов защиты гражданских прав и интересов определен в статье 16 ГК, согласно пункту 2 части 2 которой одним из таких способов является признание сделки недействительной.

Учитывая то, что отчуждение имущества с электронных торгов относится к сделкам купли-продажи, такое соглашение может быть признан недействительным в судебном порядке по основаниям несоблюдение в момент ее совершения требований, установленных частями 1-3 и частями 5, 6 статьи 203 ГК, в частности, связи с несоответствием содержания сделки ГК и другим актам гражданского законодательства (часть 1 статьи 215 настоящего Кодекса).

Для применения последствий несоблюдения указанных требований, при разрешении спора о признании электронных торгов недействительными судам необходимо установить имело ли место нарушение требований Временного порядка и других норм законодательства при проведении электронных торгов; повлияли эти нарушения на результаты электронных торгов; имело ли место нарушение прав и законных интересов истцов, которые оспаривают результаты электронных торгов.

Указанная выше правовая позиция изложена в постановлении Верховного Суда Украины от 24 октября 2012 года по делу № 6-116цс12.

Вчинення правочину «представником»: аспект недійсності.

Адвокат Морозов (судебная защита)

Вчинення правочину представником з перевищенням повноважень або укладання угоди не уповноваженою особою.

Нещодавно, Верховний суд України розглядаючи справу № 3-84гс16 Постановою від 06 квітня 2016 року чітко констатував, що судова практика виходить з того, що відповідно до статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

 Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено.

Верховний суд наголошував, що такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання, тобто в судовому процесі необхідно довести, що Позивач упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюванного договору (підписував додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймав відвантажений товар, здійснював часткову оплату його вартості і.т.і.).

За наявності таких фактів Верховний суд підкреслює, що судам нижчої ланки необхідно керуватися положеннями статті 241 ЦК і, зокрема, нормою, наведеною у другому реченні частини першої цієї статті.

Разом з тим існує і оборотна  сторона медалі у вигляді іншого прикладу викладеному у  Постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 року по справі № 62612цс15.

У цій справі суд зазначив, що згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

«Як установив суд, додаткову угоду  від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договору оренди землі від 9 січня 2008 року НОМЕР_3 було підписано від імені власника земельної ділянки (ОСОБА_3) її донькою – ОСОБА_2, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень».

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

В даному випадку суд не взяв до уваги так зване «схвалення угоди» і не допомогло навіть те, що упродовж тривалого часу орендодавець (мати) вчиняла дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, оскільки була повідомлена представником (донькою) про укладення додаткової угоди та отримувала орендну плату за договором оренди після її укладення.

З урахуванням викладеного треба пам’ятати, що однією з найпоширеніших підстав позовної заяви недобросовісного контрагента є посилання на те, що підписант угоди (директор, генеральний директор та/або представник ) був не уповноважений та/або вийшов за межі своїх Статутних повноважень та уклав правочин поза межами своєї компетенції.

Правові підстави для  подання такого позову викладені у моєму матеріалі: «Вчинення правочину з перевищенням повноважень: аспект недійсності».

Таким чином,  при укладанні господарських договорів, а саме для їх відповідності вимогам діючого законодавства України, необхідно врахувати (перевірити) нижчевикладене:

1. наявність зареєстрованого належним чином суб’єкта господарювання, що підтверджується відповідним документом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб;

2. наявність відповідних повноважень у представника на вчинення такого виду правочинів, засвідчених рішенням Загальних зборів та/або Наглядовою Радою господарського товариства;

3. дії особи (директора, генерального директора і.т.і.) повинні відбуватися в рамках Закону і Статуту для певного виду правочинів, зокрема значних (великих) угод.

Якщо ж вищевикладена ситуація трапилась і є деякі ознаки/побоювання, що суд може визнати такий оспорюваний правочин недійсним, то в першу чергу в судовому процесі необхідно скористатися правовою допомогою захисника, виробити спільну стратегію процесуального захисту та всіма можливими засобами доводити факт виконання (можливо часткового виконання) умов угоди не тільки з Вашого боку, а й з боку контрагента.

Теги: вчинення правочину представником, недійсність договору, угода, сделка неуполномоченным лицом, представитель, контрагент, превышение полномочий, уполномоченное лицо, доверенность, устав, полномочия, предприятие, юридическое лицо, суд, иск, юрист, адвокат, Евгений Морозов

Позовна заява до відокремленого підрозділу банку: підсудність спору.

Адвокат Морозов (Судебная защита)

Верховный суд Украины высказался относительно подсудности иска потребителя услуг к банковскому учреждению возникающих из финансово – кредитных (депозит, кредит, банковский договор и.т.д.) услуг.

  

29.06.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1334цс16 ще раз підтвердив свою правову позицію викладену в ухвалі Верховного Суду України від 25 травня 2011 року щодо підсудності спору, який виник з діяльності відокремленого підрозділу юридичної особи – банківської установи: філії та/або представництв.

Зокрема суд вказав, що відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза межами її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Висновок: згідно частини сьомої статті 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Разом з тим, є декілька особливостей, які повинен враховувати споживач банківських послуг.

По-перше: кредитування банками громадян є споживчою послугою, що підтверджує рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.

Зазначене також підтверджується і п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» де передбачено, до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Необхідно також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - позивачі звільняються від сплати судового збору за позовами про захист прав споживачів.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

По-друге: необхідно звернути увагу і на те, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша фінансова установа як юридична особа.

Окремо необхідно вказати, що зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред'являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов'язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

Разом з тим, правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Висновком зазначеного є те, що фінансово – кредитні відносини (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) між громадянином та банківською установою є споживчими послугами, а отже споживач вправі звернутися за захистом свого порушеного права фактично самостійно обираючи територіальну підсудність спору:

1) за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача;

2) за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;

3) за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, її філії та/або представництва.

4) виключна підсудність: за місцем знаходження майна – позови, що виникають з приводу нерухомого майна.

Відмовлено в доступі до правосуддя або надмірні ставки судового збору.

Адвокат Морозов (судебная защита)

Оскарження рішень фіскальних (податкових та/або митних) органів дедалі стає неможливим через надмірні ставки судового збору. Як забезпечити доступ до правосуддя щодо оскарження податкових повідомлень – рішень?

  

Левова частина позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг,  які поступають до адміністративних, апеляційних та Вищого адміністративного суду України стосуються оскарження податкових повідомлень – рішень фіскальних (податкових / митних органів).

Разом з тим, Листом Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року №165/11/13-12 передбачено, що «звернення до суду з вимогами про скасування рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими спором».

В свою чергу,  враховуючи положення Закону України «Про судовий збір», за оскарження податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) судовий збір сплачується у розмірі 1,5% від ціни позову без максимальної граничної ставки.

Вказана ставка є непомірно високою, оскільки правова спільнота, в тому числі і самі фіскали, вважають, що оскарження ППР не є майновим спором.

Наприклад, доктор юридичних наук, професор Кафедри фінансового права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Гетманцев Д.О.  ще 10.08.2015 р. звернувся до ВАСУ з відповідним роз’ясненням щодо «матеріальності вимог» та навів відповідні обґрунтування, де серед іншого:  «Так, в листі Вищого адміністративного суду України №165/11/13-12 вказано, що за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

Проте, це не відповідає дійсності, оскільки Європейський суд з прав людини ніколи не приймав рішень, в яких містились би висновки про майновий або немайновий характер вимог щодо визнання протиправним подібних рішень суб’єкта владних повноважень.

Більше того, як зазначалось вище, у справі «Феррадзіні проти Італії» Європейський суд прямо наголосив, що наявність в податковому спорі майнових наслідків не є підставою для віднесення його до сфери захисту цивільних прав і обов’язків. Тобто спір про законність дій податкових органів при винесенні податкових повідомлень-рішень так і залишається спором про захист порушених саме публічних [а не майнових] прав.

Конвенція з захисту прав людини і основоположних свобод виходить з широкого розуміння поняття «майно». За висновками Європейського суду з прав людини використане в Конвенції поняття «майно» має автономний характер і не обов’язково має відповідати цьому поняттю в національному законодавстві (§100 рішення у справі «Бейелер проти Італії», №33202/96). Тобто термінологія Конвенції не може автоматично застосовуватись при тлумаченні національного законодавства, а потребує відповідної адаптації».

Більше того, в мережі з’явився лист ВАСУ від 28.10.2015р. № 11/10-439, N Д/33/15 адресований Народному депутатові України Денисенку В.І.: «..Дійсно, правовий висновок, наданий Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N 165/11/13-12), неоднозначно сприйнятий особливо учасниками судового процесу.

Разом із тим необхідно зазначити, що роз'яснення з питань застосування законодавства стосуються тих положень, які є його предметом. Через внесення змін до тих норм законодавства, які роз'яснювалися, або до пов'язаних з ними такі роз'яснення втрачають практичне значення.

Таким чином, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N 165/11/13-12), вичерпало свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (Закон N 484-VIII), а тому у відкликанні цього листа немає потреби».

Однак у кінцівки зазначеного вище листа,  ВАСУ проявив не потрібну «толерантність» і вказав, що цей процес потребує законодавчих змін…

З урахуванням власного досвіду, а також  наявної судової практики, суди нижчих інстанцій не враховують або ігнорують Лист ВАСУ № 11/10-439, N Д/33/15, однак залюбки посилаються на Лист ВАСУ N 165/11/13-12 та  ЗУ «Про судовий збір» і залишають без руху позовні заяви платників податків з підстав не оплати судового збору із ставок майнового характеру.

Більше того, відповідно до пояснювальної записки за цією тематикою, щодо відповідних законодавчих змін, на сайті Верховної ради України з’явився законопроект № 3174 від 23.09.2015 «Про внесення змін до Закону України "Про судовий збір" (щодо усунення перешкод у доступі до правосуддя)» внесений нардепом  Долженковим О.В... однак станом на сьогодення … нічого не змінилось – стадія «Вручення пропозицій» (!!!)

Справедливості заради, необхідно наголосити і на  збентеженості фіскальних органів, яке виражене у листі Голови Громадської ради при ГУ ДФС у місті Києві Нараєвської Ірини від 13 січня 2016 р. щодо належність даної категорії справ до спорів майнового характеру, оскільки через скасування максимального розміру судового збору для юридичних осіб за подання позовів майнового характеру оскарження ППР стало досить затратною справою. … (наступна частина листа мені дуже подобається) … «Ситуація ускладнюється тим, що нерідко донарахування податків за ППР бувають безпідставними і при цьому на досить значні суми коштів».

Тобто, це ще один раз доводить можливість безпідставних дій фіскальних органів щодо донарахування податків його платнику… так може потрібно змінювати систему?

Вищевикладене підтверджується і судовою практикою, оскільки Верховний суд України не допускає до перегляду заяви і  скарги фіскальних органів не оплачених відповідною сумою майнового спору та не задовольняє клопотання останніх щодо звільнення від його сплати, мотивуючи наступним.

Справа  № 810/4680/15 Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: «… підстав для задоволення клопотання про звільнення її від сплати судового збору не вбачається, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким серед іншого скасовано встановлені раніше для органів державної фіскальної служби пільги щодо його сплати, Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів».

Справа № 810/4823/13-а  та №  814/1462/15 Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: « .. Обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, ДПІ послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року № К/800/47029/15, 23 вересня 2015 року № К/800/40998/15 та 27 жовтня 2015 року № К/800/45545/15, якими відкрито касаційне провадження за скаргою податкового органу на судові рішення в іншій справі з відстроченням сплати судового збору, а також звільнено митний орган від сплати такого збору. Перевіривши викладені у заяві доводи та вивчивши додані до неї судові рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не вбачає неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а отже й необхідності у відкритті провадження про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України у цій справі».

Справи № 816/1780/13-а  та №826/17111/13-а  від 21.06.16 ВСУ вказав: «Заява ОДПІ не відповідає зазначеним вимогам у зв'язку з відсутністю документа про сплату судового збору. У заяві міститься клопотання про звільнення заявника від сплати судового збору в порядку статті 88 КАС, у зв'язку з відсутністю коштів для його сплати. Такі доводи заявника не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закон України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати. Отже підстав для звільнення ДПІ від сплати судового збору немає.»

Висновок: Підсумовуючи зазначене вбачається, що вищевказані недоліки законодавства і правозастосувальної практики, можна використовувати як інструмент для захисту прав платника податків, так і як засіб «процесуальної диверсії», щодо затягування у часі набрання податковим повідомленням –рішенням своєї чинності.

Частные исполнители: какова степень угрозы для должников?

Адвокат Морозов (судебная защита)

Требования к частным исполнителей. Контроль за действиями и виды ответственности частных исполнителей. Противостояние: заемщик & банк. Третейская оговорка в потребительском кредитном договоре.

  

В начале июня 2016 Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «Об исполнительном производстве» в новой редакции.

Новеллой этого Закона является внедрение института частных исполнителей как одного из перспективных направлений развития исполнительного производства, правовой статус и организация деятельности которых будет устанавливаться Законом Украины "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов".

Принимая во внимание вышеуказанное и с учетом тяжелой экономико - социальной ситуации в стране, не добросовестные работники банковских учреждений с новой силой начали пугать потребителей кредитных услуг мол, если не будет выплачен кредит в сжатые сроки - мы обратимся в «свой» суд  (имеется в виду третейский), а уже выполнять судебное решение будут профессионально обученные «крепкие ребята» ...

Попробуем разобраться на предмет соответствия действительности.

В п. 5 пояснительной записке к законопроекту "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов" Заместитель Главы Администрации Президента Украины господин Алексей Филатов делает прогноз социально-экономических и других последствий принятия законопроекта, в частности: «принятие законопроекта направлено на обеспечение качественного и быстрого выполнения судебных решений и решений других органов в соответствии с европейскими стандартами, равноценной конкуренции между государственными и частными исполнителями, соблюдения баланса полномочий частных и государственных исполнителей, и повышение уровня доверия общества к системе принудительного исполнения решений в целом ».

Необходимо указать, что в соответствии с регистрационной карточкой Закон Украины "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов" (далее - «Закон») 17.06.2016 г.  направлен на подпись Президенту.

Раздел III Закона дает определение, а также регулирует деятельность частных исполнителей.

Так, ч.1 статьи 19 Закона устанавливает, что частным исполнителем является гражданин Украины, который уполномочен государством осуществлять деятельность по принудительному исполнению решений в порядке, установленном законом.

В свою очередь ст. 21 Закона устанавливает требования к частному исполнителя, в частности: частным исполнителем может быть гражданин Украины не моложе 25 лет, имеющий высшее юридическое образование степени магистра, владеющий государственным языком, имеет стаж работы в области права после получения диплома магистра не менее двух лет и составил квалификационный экзамен.

Не может быть частным исполнителем лицо: 1) не соответствующее требованиям части первой настоящей статьи; 2) признанное судом ограниченно дееспособным или недееспособным; 3) которое имеет не снятую или непогашенную в установленном законом порядке судимость; 4) совершившего коррупционное правонарушение или нарушение, связанное с коррупцией, - в течение трех лет со дня совершения; 5) которому за нарушение требований законодательства аннулировано свидетельство о праве на занятие нотариальной или адвокатской деятельностью, осуществление деятельности частного исполнителя или арбитражного управляющего (распорядителя имущества, управляющего санацией, ликвидатора), - в течение трех лет со дня принятия соответствующего решения; 6) освобождённого от должности судьи, прокурора, сотрудника правоохранительного органа, с государственной службы или службы в органах местного самоуправления в связи с ненадлежащим исполнением таким лицом служебных обязанностей, - в течение трех лет со дня такого освобождения (ч. 2 ст. 21 Закона).

Отдельно необходимо отметить, что согласно ст. 20 Закона Министерство юстиции Украины осуществляет контроль за деятельностью частных исполнителей и определяет соответствующий порядок осуществления контроля за деятельностью частного исполнителя, а также приостанавливает и прекращает право на осуществление деятельности частного исполнителя.

Кстати ст. 25 Закона предусматривает, что частный исполнитель перед тем как заступить на службу принимает Присягу (!!!) и постоянно повышает свою квалификацию (ст. 37 Закона).

Учитывая указанное усматривается, что частными исполнителями могут быть «крепкие ребята», но с высшим юридическим образованием, опытом работы, которые должны соблюдать правила этики, подконтрольные и подчинены Министерству юстиции Украины и действия и / или бездействие которых,  можно будет обжаловать в судебном порядке (ст. 40 Закона) и которые, между прочим, несут за свои решения, действия или бездействие и причиненный третьим лицам вред: гражданско-правовую, административную или уголовную ответственность в порядке и объемах, установленных законом, а также дисциплинарную ответственность в порядке, установленном настоящим законом (ст. 41).

Таким образом, с принятием вышеизложенного Закона, не верно будет бояться возвращения в «лихие 90-е годы» ..., наоборот есть надежда, что все же права взыскателя таки будут реализованы в рамках исполнительного производства, а должник, в своем арсенале, будет иметь соответствующие правовые средства для защиты своих процессуальных прав от всевозможного произвола частных исполнителей.

Относительно «своего банковского суда» или третейской оговорки в кредитном договоре.

Статья 5 Закона Украины «О третейских судах» предусматривает, что на рассмотрение в третейский суд может быть передан спор при наличии между сторонами третейского соглашения, которое отвечает требованиям этого закона.

В соответствии со статьей 12 Закона Украины «О третейских судах» третейское соглашение может быть заключено в виде третейской оговорки в договоре, контракте или в виде отдельной письменного соглашения.

Третейское соглашение является основанием для передачи спора на рассмотрение третейского суда, а в некоторых случаях - и основанием для создания и деятельности такого суда. Таким образом, принадлежность формы и содержания третейского соглашения, наличие в ней всех существенных условий, предусмотренных законом, является первичной и обязательным условием правомерности третейского разбирательства, а следовательно - и третейского решения.

Одним из способов реализации права каждого любыми не запрещенными законом средствами защищать свои права и свободы от нарушений и противоправных посягательств в сфере гражданских и хозяйственных правоотношений является обращение в третейский суд.

Третейский суд это негосударственный независимый орган, который создается по соглашению или соответствующим решением заинтересованных физических и (или) юридических лиц в порядке, установленном настоящим Законом, для разрешения споров, возникающих из гражданских и хозяйственных правоотношений.

Согласно действующему законодательству подведомственный суду общей юрисдикции спор в сфере гражданских и хозяйственных правоотношений может быть передан сторонами на разрешение третейского суда, кроме случаев, установленных законом, в частности статьей 6 Закона Украины "О третейских судах".

Так, согласно п. 14 ч. 1 ст. 6 Закона Украины «О третейских судах» (в редакции Закона Украины «О внесении изменения в ст. 6 Закона Украины «О третейских судах» относительно подведомственности дел в сфере защиты прав потребителей третейским судам» от 03.02.2011 г..), Третейские суды в порядке, предусмотренном настоящим Законом, могут рассматривать любые дела, возникающие из гражданских и хозяйственных правоотношений, за исключением дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза).

П. 22 ст. 1 Закона Украины «О защите прав потребителей» указывает, что потребителем является физическое лицо, которое приобретает, заказывает, использует или намеревается приобрести, или заказать продукцию для личных нужд, не связанных с предпринимательской деятельностью или выполнением обязанностей наемного работника.

Таким образом, с 2011 года заключения кредитного договора, содержащего третейскую оговорку о рассмотрении судебного спора противоречит Закону Украины «О третейских судах», поскольку последний содержит запрет на рассмотрение третейскими судами дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза).

Соответствующая правовая позиция высказана еще в постановлении Верховного Суда Украины, от 20.05.2015 г. по делу № 6-64цс15, которая в соответствии с ч.1 ст.360-7 ГПК Украины является обязательным для всех субъектов властных полномочий, которые применяют в своей деятельности нормативно-правовой акт, содержащий соответствующую норму права.

«Юстиция — это, конечно, не право. Обычно ее даже считают успешной мерой предосторожности против истинного права и его осуществления». Манн Г.

Нужна ли Украине система прецедентного права: юридический размышлизм!

Адвокат Морозов (судебная защита)

Система прецедентного права (судебное решение – источник права) существует в Соединённом Королевстве Великобритании и Северной Ирландии, Соединённых Штатах Америки, Австралийском Союзе и некоторых других государствах - членах Британского Содружества Наций, т.е. в странах с наиболее развитой экономикой!

А существует ли в Украине судебный прецедент? Нужно ли это… и как это использовать?

Обратимся к википедии, что же это такое «Прецедентное право»?

Суде́бный прецеде́нт (от лат. praecedens, родительный падеж praecedentis — предшествующий) — решение определённого суда по конкретному делу, имеющее силу источника права (то есть устанавливающее, изменяющее или отменяющее правовые нормы). Прецедентом являются решения, вынесенные по аналогичному делу, разрешённому в рамках аналогичного судопроизводства. Прецедент — случай или событие, которое имело место в прошлом и является примером или основанием для аналогичных действий в настоящем. Судебный прецедент — решение высшего судебного органа по определённому делу, которое в дальнейшем является обязательным для судов при разрешении аналогичных дел.

Не буду говорить от всего юридического сообщества – скажу от себя: перед тем как решить какую – либо юридическую дилемму или подготовить процессуальный документ я обращаюсь к существующей судебной практике.

Вот и сейчас для подготовки этого материала обращусь к ресурсу «Судебная система в Украине» - «Реестр судебных решений»!

Итак, по состоянию на июнь 2016 г. вышеуказанный ресурс находит 153 963 (!!!) судебных решений Верховного суда Украины.

В свою очередь, судебная практика Верховного суда Украины обязательна к применению судами низших инстанций при рассмотрении той либо иной категории дел – вот же он «судебный прецедент»!!!

А нет, процессуальное законодательство предоставляет право судам «отступить» от позиции Верховного суда Украины при достаточном правовом обосновании данного поступка, например, мой предыдущий материал «Взыскать деньги с банка в период введенной временной администрации?» содержит ссылку на решение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 24.02.2016 г. дело № 6-25751ск15 (регистрационный номер решения № 56425312) где суд достаточно обосновано отступил от Правовой позиции Верховного суда и принял противоположенное решение … однако немного отклонился от темы.

Апофеозом вышеуказанного является то, что в Украине существует система прецедентного права (!!!) и достаточно долго!

Обосновываю: ч. 1 ст. 17 гл. 4 «ПРИМЕНЕНИЕ В УКРАИНЕ КОНВЕНЦИИ И ПРАКТИКИ СУДА» Закона Украины «Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека» гласит: «Суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию и практику Суда как источник права».

Этот закон принят, 23.02.2006 г., а, следовательно, в Украине уже десяток лет действует система прецедентного права!!!

Более того, каждый судебный юрист / адвокат при подготовки судебно – процессуальных документов (особенно касательно обжалования действий налоговых и иных фискальных органов) прикладывает судебную практику как национального, так и Европейского судопроизводства, поскольку наши Законы порой прописаны не конкретно, двояко.

Отдельное внимание стоит обратить на то, что по состоянию на момент написания данного материала, Верховный суд Украины рассматривает только те дела, где не одинаково применено законодательство Украины судами кассационной инстанций и, как следствие, Верховный суд ее обобщает!

Таким образом, я бы назвал судебную систему Украины смешанной, где есть место и национальному законодательству, и обобщенной судебной практике, и…судебному прецеденту!

P.s. недавно прочитал, что где-то в «далекой» Америке на службу в юридическую фирму заступил РОБОТ … готовит документы… предоставляет консультации Клиентам…и приносит не плохой доход своим работодателям!

К чему я? А, на мой взгляд, с учетом более чем 10 летнего юридического стажа, со всей ответственностью заявляю: «В Украине это практически не возможно,  поскольку у нас настолько трудны хитросплетения законодательства … и каждый орган выдает на гора еще кучу своих подзаконны документов и разъяснений, что ни одна компьютерная программа не сможет это все освоить и правильно применить в ближайшие 5-10 лет!».

Только, правовед может посоветовать Клиенту как правильно действовать, это как только рыбак знает: где, когда и на какую снасть лучше всего поймать рыбу или как только доктор-хирург, во время операции, может принять правильное решение, чтоб пациент в итоге не только пошел на поправку, а и начал полноценно функционировать!

У Жванецкого по этому поводу есть замечательное высказывание: "Вам не повезло. Специалист, который лечит, в отъезде, но есть второй – не хуже. ..... Лечение стоит дорого, но можно и не платить. Нянечкам, сёстрам обычно платят, но они ухаживают и так. Поэтому я вам советую подождать специалиста, договориться с нянечкой и заплатить. Но можно этого и не делать. Если вас не интересует результат!!!".  ))

Теги: прецедент, судебная практика, Верховный суд Украины, суд, иски, защита, юридическая консультация, система права, Украина, юрист, адвокат,  Морозов Евгений