Оскарження рішень фіскальних (податкових та/або
митних) органів дедалі стає неможливим через надмірні ставки судового збору. Як
забезпечити доступ до правосуддя щодо оскарження податкових повідомлень –
рішень?
Левова частина позовних заяв, апеляційних та
касаційних скарг, які поступають до адміністративних,
апеляційних та Вищого адміністративного суду України стосуються оскарження
податкових повідомлень – рішень фіскальних (податкових / митних органів).
Разом з тим, Листом Вищого адміністративного
суду України від 18 січня 2012 року №165/11/13-12 передбачено, що «звернення до суду з вимогами про скасування
рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком
яких є зміна складу майна позивача, є
майновими спором».
В свою чергу,
враховуючи положення Закону України «Про судовий збір», за оскарження
податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) судовий збір сплачується у
розмірі 1,5% від ціни позову без максимальної граничної ставки.
Вказана ставка є непомірно високою, оскільки
правова спільнота, в тому числі і самі фіскали, вважають, що оскарження ППР не
є майновим спором.
Наприклад, доктор юридичних наук, професор
Кафедри фінансового права Київського національного університету імені Тараса
Шевченка Гетманцев Д.О. ще 10.08.2015 р.
звернувся до ВАСУ з відповідним роз’ясненням щодо «матеріальності вимог» та
навів відповідні обґрунтування, де серед іншого: «Так, в
листі Вищого адміністративного суду України №165/11/13-12 вказано, що за практикою
Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта
владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного
стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
Проте,
це не відповідає дійсності, оскільки Європейський суд з прав людини ніколи не
приймав рішень, в яких містились би висновки про майновий або немайновий
характер вимог щодо визнання протиправним подібних рішень суб’єкта владних
повноважень.
Більше
того, як зазначалось вище, у справі «Феррадзіні проти Італії» Європейський суд
прямо наголосив, що наявність в
податковому спорі майнових наслідків не є підставою для віднесення його до
сфери захисту цивільних прав і обов’язків. Тобто спір про законність дій
податкових органів при винесенні податкових повідомлень-рішень так і залишається
спором про захист порушених саме публічних [а не майнових] прав.
Конвенція
з захисту прав людини і основоположних свобод виходить з широкого розуміння
поняття «майно». За висновками Європейського суду з прав людини використане в
Конвенції поняття «майно» має автономний характер і не обов’язково має
відповідати цьому поняттю в національному законодавстві (§100 рішення у справі
«Бейелер проти Італії», №33202/96). Тобто термінологія Конвенції не може
автоматично застосовуватись при тлумаченні національного законодавства, а потребує відповідної адаптації».
Більше того, в мережі з’явився лист ВАСУ від
28.10.2015р. № 11/10-439, N Д/33/15 адресований Народному депутатові України
Денисенку В.І.: «..Дійсно, правовий висновок, наданий Вищим адміністративним
судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N
165/11/13-12), неоднозначно сприйнятий особливо учасниками судового процесу.
Разом із тим необхідно зазначити, що
роз'яснення з питань застосування законодавства стосуються тих положень, які є
його предметом. Через внесення змін до тих норм законодавства, які роз'яснювалися,
або до пов'язаних з ними такі роз'яснення втрачають практичне значення.
Таким
чином, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18
січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N 165/11/13-12), вичерпало свою дію
із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати
судового збору" (Закон N 484-VIII), а тому у відкликанні цього листа
немає потреби».
Однак у кінцівки зазначеного вище листа, ВАСУ проявив не потрібну «толерантність» і
вказав, що цей процес потребує законодавчих змін…
З урахуванням власного досвіду, а також наявної судової практики, суди нижчих
інстанцій не враховують або ігнорують Лист ВАСУ № 11/10-439, N Д/33/15, однак
залюбки посилаються на Лист ВАСУ N 165/11/13-12 та ЗУ «Про судовий збір» і залишають без руху
позовні заяви платників податків з підстав не оплати судового збору із ставок
майнового характеру.
Більше того, відповідно до пояснювальної
записки за цією тематикою, щодо відповідних законодавчих змін, на сайті
Верховної ради України з’явився законопроект № 3174 від 23.09.2015 «Про
внесення змін до Закону України "Про судовий збір" (щодо усунення
перешкод у доступі до правосуддя)» внесений нардепом Долженковим О.В... однак станом на сьогодення …
нічого не змінилось – стадія «Вручення пропозицій» (!!!)
Справедливості заради, необхідно наголосити і на
збентеженості фіскальних органів, яке
виражене у листі Голови Громадської ради при ГУ ДФС у місті Києві Нараєвської
Ірини від 13 січня 2016 р. щодо належність даної категорії справ до спорів
майнового характеру, оскільки через скасування максимального розміру судового
збору для юридичних осіб за подання позовів майнового характеру оскарження ППР
стало досить затратною справою. … (наступна частина листа мені дуже
подобається) … «Ситуація
ускладнюється тим, що нерідко донарахування податків за ППР бувають
безпідставними і при цьому на досить значні суми коштів».
Тобто, це ще один раз доводить можливість
безпідставних дій фіскальних органів щодо донарахування податків його платнику…
так може потрібно змінювати систему?
Вищевикладене підтверджується і судовою
практикою, оскільки Верховний суд України не допускає до перегляду заяви і скарги фіскальних органів не оплачених
відповідною сумою майнового спору та не задовольняє клопотання останніх щодо
звільнення від його сплати, мотивуючи наступним.
Справа № 810/4680/15 Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: «…
підстав для задоволення клопотання про звільнення її від сплати судового збору
не вбачається, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015
року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
сплати судового збору», яким серед іншого скасовано встановлені раніше для
органів державної фіскальної служби пільги щодо його сплати, Кабінет Міністрів
України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів».
Справа № 810/4823/13-а та № 814/1462/15
Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: « .. Обґрунтовуючи наявність різного
правозастосування, ДПІ послалася на ухвали Вищого адміністративного суду
України від 25 грудня 2015 року № К/800/47029/15, 23 вересня 2015 року №
К/800/40998/15 та 27 жовтня 2015 року № К/800/45545/15, якими відкрито
касаційне провадження за скаргою податкового органу на судові рішення в іншій
справі з відстроченням сплати судового збору, а також звільнено митний орган
від сплати такого збору. Перевіривши викладені у заяві доводи та вивчивши
додані до неї судові рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних
справах Верховного Суду України не вбачає неоднакового застосування судом
касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а отже й
необхідності у відкритті провадження про перегляд ухвали Вищого
адміністративного суду України у цій справі».
Справи № 816/1780/13-а та №826/17111/13-а від 21.06.16 ВСУ вказав: «Заява ОДПІ не
відповідає зазначеним вимогам у зв'язку з відсутністю документа про сплату
судового збору. У заяві міститься клопотання про звільнення заявника від сплати
судового збору в порядку статті 88 КАС, у зв'язку з відсутністю коштів для його
сплати. Такі доводи заявника не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2
розділу ІІ Закон України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України щодо сплати. Отже підстав для звільнення
ДПІ від сплати судового збору немає.»
Висновок: Підсумовуючи зазначене вбачається, що вищевказані недоліки
законодавства і правозастосувальної практики, можна використовувати як
інструмент для захисту прав платника податків, так і як засіб «процесуальної диверсії»,
щодо затягування у часі набрання податковим повідомленням –рішенням своєї
чинності.
