Спадкування самочинно збудованого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду щодо спадкування самочинно збудованого майна

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/2002/23, провадження № 61-8130св25 (ЄДРСРУ № 136318716) досліджував питання щодо спадкування самочинно збудованого майна.

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) зауважив, що недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

У главі 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5) свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визначено порядок видачі свідоцтв про право на спадщину.

Так підпунктом 1.2 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти (підпункт 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5).

Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 року у справі № 369/6355/15-ц виснував наступне: «ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, тому виключає це майно із цивільного обороту».

Самочинно збудоване майно не підлягає легалізації через правову процедуру спадкування (подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17).

Належним способом є визнання за позивачем права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складається самочинно реконструйований  будинок.

Такий спосіб захисту як визнання права, передбачений положеннями ст.ст.16, 376 ЦК України і може застосовуватися тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2025 року у справі № 715/1486/22, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17.

При цьому, спір щодо самочинного будівництва не стосується прав і обов`язків інших спадкоємців, позивачу належить право в цілому, що виключає необхідність з`ясування переліку будівельних матеріалів, використаних будівництві.

ВИСНОВОК: Отже, якщо нотаріусом, при поданні спадкоємцями документів, буде встановлено, що нерухоме майно містить ознаки самочинного будівництва ( незаконні добудови/прибудови, збільшення площі і т.і.) останній відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю спадкову масу, оскільки самочинне будівництво не може входити до складу спадщини.

 

Матеріал по темі: «Особливості спадкування самочинного будівництва»

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, самочинне будівництво, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Окрема ухвала суду, як засіб судового впливу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: порядок та підстави постановлення окремої ухвали суду, як засобу судового впливу

17 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 214/6740/16-ц, провадження № 61-11307св25 (ЄДРСРУ № 135770821) досліджував питання щодо порядку та підстав постановлення окремої ухвали суду, як засобу судового впливу.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені судом саме під час судового розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження №11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Вирішення питання щодо наявності правових підстав для постановлення окремої ухвали здійснюється виключно з ініціативи Суду, хоч повідомлена сторонами інформація може бути прийнята до уваги.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №9901/144/21.

Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 990/131/22).

Отже, єдиною підставою для постановлення окремо ухвали у справі є випадок виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства.

Постановлення окремої ухвали суду не є формою притягнення порушника до відповідальності, а є формою реагування суду на виявлені ним можливі порушення з метою вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Перевірка наявності чи відсутності підстав для притягнення відповідних осіб до відповідальності здійснюється органами, уповноваженими на це, які і мають встановити наявність чи відсутність складу правопорушення.

ВИСНОВОК: Окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

 

Матеріал по темі: «Особливості постановлення судом окремих ухвал»

 

 

Теги: окрема ухвала, суд, постановлення окремої ухвали, судовий вплив, порушення закону, неправомірна поведінка, профілактичний вплив, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Із свідка в підозрюваного або недопустимість показань свідка

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання недопустимими доказів, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним

Суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні (п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України).

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї (22 лютого 2024 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 518/215/19, провадження № 51-3266км23 (ЄДРСРУ № 117241456). 

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним судом 18 травня 2021 року у справі № 162/512/16-к, провадження № 51-261км21.

Разом з цим, покликаючись на вищевказану судову практику слід враховувати, що позиція Верховного суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2025 року у справі № 369/3744/17, провадження № 51-3218км25 (ЄДРСРУ № 132279110), зводиться до того що захисник або обвинувачений повинен конкретизувати які саме конституційні та конвенційні права обвинуваченого порушено в цьому разі й у чому саме полягали ці порушення, а лише формального посилання на ці обставини недостатньо.

Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВОК: Особа має право на мовчання та свободу від самовикриття, оскільки законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на отримання показань від свідка, якщо на час одержання цих свідчень вже існують дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим.

  

 

Матеріал по темі: «Спецконфіскація майна, яке було знаряддям злочину і набуте у шлюбі»

 

 

 

 

Теги: свідок, підозрюваний, обвинувачений, показання свідка, із свідка в підозрювані, допит свідка, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Неіснуючі постанови та правові позиції Верховного Суду згенеровані ШІ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання штучного інтелекту (ШІ) для «пошуку судової практики Верховного суду» та підготовки процесуальних документів

15 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/14153/24, адміністративне провадження № К/990/56043/25 (ЄДРСРУ № 133336040) досліджував питання щодо використання штучного інтелекту (ШІ) для «пошуку судової практики Верховного суду» та підготовки процесуальних документів.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та відповідних статей процесуальних кодексів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Використання учасником справи інструментів штучного інтелекту (далі - ШІ) та, відповідно, отримання на запит результату у формі "галюцинацій". Згідно з галузевими стандартами України, "галюцинування" визначається як феномен, за якого результат роботи системи генеративного ШІ містить неточну або хибну інформацію, що оманливо представлена як достовірна (Словник термінів у сфері штучного інтелекту, схвалений Міністерством цифрової трансформації, пункт 24, 2024 рік).

Також Верховний Суд звертає увагу на тому, що використання ШІ для підготовки процесуальних документів саме по собі не заборонено. Проте відповідальність за достовірність інформації, викладеної у процесуальних документах, покладається виключно на учасника справи.

(!!!) Верховний Суд наголошує на обов`язковості дотримання принципу фахового людського контролю (human-in-the-loop). Використання ШІ у правничій діяльності допускається виключно як допоміжний інструмент, який не може замінити професійну діяльність правника: його критичне мислення, фахове судження та правову кваліфікацію (Рекомендації з відповідального використання штучного інтелекту для правників (схвалені Міністерством цифрової трансформації та Міністерством юстиції України, липень 2025 року).

Відповідно до встановлених етичних стандартів, правник зобов`язаний самостійно перевірити (верифікувати) результати, згенеровані ШІ, шляхом перехресної перевірки з офіційними джерелами - базами законодавства та реєстром судових рішень. Принцип добросовісності вимагає від учасника справи утримуватися від використання результатів роботи ШІ, якщо достовірність джерел перевірити неможливо (Положення про використання технологій штучного інтелекту працівниками Апарату Верховного Суду: затверджене наказом Керівника Апарату Верховного Суду від 08 грудня 2025 року № 117).

Подання до Суду недостовірної інформації, зокрема посилань на неіснуючі постанови та правові позиції Верховного Суду як підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, становить порушення принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленого у статті 45 КАС України, незалежно від способу підготовки цієї інформації.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

08 лютого 2024 року Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/200/22 (ЄДРСРУ № 116984639) вказав, що використання технологій повинно, перш за все, поважати природу судового процесу. По-перше, багато судових рішень є дискреційними рішеннями, заснованими на конкретних фактах окремої справи. По-друге, судді відіграють суттєву роль у розвитку права. Вони не просто застосовують фіксовані та незмінні правила. Судді повинні мати можливість виправляти або доповнювати закон, якщо він не відповідає вимогам або загрожує зашкодити його застосуванню в певних справах. Технології не повинні втручатися у сферу справедливості. Технології не повинні знеохочувати або перешкоджати критичному мисленню суддів, оскільки це може призвести до стагнації правового розвитку та ерозії системи правового захисту. Тому технологічні інструменти повинні поважати процес ухвалення судових рішень і автономію суддів (пункт 90 висновку КРЄС № 26 (2023) від 1 грудня 2023 року "Рухаючись вперед: використання асистивних технологій у судочинстві").

Штучний інтелект може бути корисним та допоміжним інструментом у сфері правосуддя, але не може замінити роль суддів.

Технологію слід використовувати лише для підтримки та посилення верховенства права. Технологія може використовуватися лише для підтримки та допомоги судам і суддям у належному управлінні та визначенні проваджень. Ухвалення рішень має, явно чи неявно, здійснюватися лише суддями. Це не можна делегувати або виконувати за допомогою технології. Судова автономія повинна поважатися шляхом використання технологій (підпункти (і), (ііі) пункту 92 висновку).

ВИСНОВОК: Подання до Суду процесуальних документів, згенерованих ШІ, за відсутності фахової перевірки, свідчить про неналежне виконання професійних обов`язків і недобросовісне користування учасником справи процесуальними правами, що може бути кваліфіковано як вияв неповаги до Суду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Суд & ШІ (штучний інтелект)»

 

 

Теги: ші, штучний інтелект, суд, CHAT GPT, технології штучного інтелекту, судовий процес, суддя, робот, програма, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Винесення постанови ТЦК у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки прийняття постанови ТЦК про притягнення до адміністративної відповідальності у відсутність особи яка притягається

Згідно з ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».

Отже, якщо розгляд справи відбувся за відсутності військовозобов’язаного, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, то в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП це виключало можливість розгляду справи.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 y справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі № 642/1199/24).

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі №642/1199/24).

Тобто, в рамках розгляду ТЦК адміністративної справи щодо можливих порушень законодавства про військовий облік та про мобілізацію, особа все одно має бути повідомлена в рамках правил КУпАП.

ВИСНОВОК: Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення з боку ТЦК та СП особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію, про час та місце розгляду справи є суттєвими порушеннями норм КУпАП, тому постанова ТЦК та СП підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

 

 

Матеріал по темі: «РТЦК та СП не є юридичними особами та не можуть бути відповідачами в суді»

 

 

РТЦК та СП не є юридичними особами та не можуть бути відповідачами в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

РТЦК та СП є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб, але тільки в цивільному процесі…

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 524/7691/23, провадження № 61-8386св25 (ЄДРСРУ № 131852834) в черговий раз підтвердив, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не мають статусу юридичних осіб, а отже не можуть бути відповідачами в суді в цивільному процесі.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ч.1 ст. 46 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Відповідно до пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

(!!!) Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Аналіз наведеної правової норми свідчить, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб.

Дана позиція відображена в ухвалі Верхового Суду у складі Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року ( справа № 344/6751/22 провадження № 61-11985ск22) , а також у Постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (справа №522/22225/21 провадження № К/990/20744/22 ).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що:

філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20));

юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

ВИСНОВОК: Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).

 

P.s. Втім, незважаючи на те, що РТЦК та СП не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом, він є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у спорі, пов`язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята військовим комісаром цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (19 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 522/22225/21, провадження № К/990/20744/22 (ЄДРСРУ № 106840638)

Отже, районний ТЦК та СП, попри відсутність статусу юридичної особи, може бути відповідачем у справі про оскарження його постанови… (16 липня 2025 р.

Шостий апеляційний адміністративний суд справа № 755/8677/25, ЄДРСРУ № 128923480).

 

 

Матеріал по темі: «Зміна юрисдикції розгляду справи у скасуванні розшуку ТЦК»

#тцк, #затримання, #доставлення, #порушення #правил_військового_обліку, #мобілізація, #воєнний_стан, #поліція, #захист, #суд, #протокол, #оскарження, #постанова, #штраф