Оскарження наказу ДПС на перевірку платника для закриття справи про адмінарешт майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження наказу про проведення перевірки  ДПС, як підстава для закриття провадження у справі про адмінарешт майна платника податків

23 лютого 2023 року    Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/17091/21, адміністративне провадження №К/9901/44200/21 (ЄДРСРУ № 109260787) досліджував питання щодо наявності чи відсутності підстав вважати факт оскарження наказу про проведення перевірки спором про право, і як наслідок, закриття провадження у справі про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків?

Суть справи: Чи є заперечення платником податків законності проведення перевірки (оскарження наказу ДПС), що в свою чергу стало підставою для відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення, свідченням про наявність спору про право і  у зв`язку з чим чи наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у справі про обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків?

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 26 червня 2020 року у справі № 280/2993/19, у якій сформулював правовий висновок, відповідно до якого вимоги про підтвердження адміністративного арешту майна можуть розглядатися як в спеціальному порядку, визначеному статтею 283 КАС України, так і в загальному. В цьому випадку податковий орган має право розсуду в обранні відповідного порядку звернення до суду, про що обов`язково має зазначатися в позовній заяві (заяві).

В подальшому, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 16 грудня 2020 року у справі № 820/5045/18, у якій зазначив, що після спливу 96-ти годин з моменту прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна, встановленого для перевірки його обґрунтованості судом, такий арешт є припиненим в силу закону, що виключає можливість задоволення позовних вимог про підтвердження його обґрунтованості, з огляду на сплив цього часу.

Зазначене дає підстави для висновку, що незважаючи на наявність у податкових органів права на звернення до суду з вимогою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна в загальному порядку шляхом подання позовної заяви, фактична реалізація інституту, встановленого статтею 94 ПК України, можлива виключно протягом 96-ти годин, тобто, у разі звернення податкового органу в спеціальному (терміновому) порядку, встановленому статтею 283 КАС України, з відповідною заявою.

За змістом частини сьомої статті 283 КАС України максимальний строк розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків становить 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, і цей же строк встановлений пунктом 94.10 статті 94 ПК України, що свідчить про логічний нерозривний системний зв`язок цих норм матеріального і процесуального права. В іншому випадку (у разі відсутності протягом 96-ти годин судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків) арешт вважається припиненим безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято.

Слід підкреслити, що строк для звернення до суду платника податків з позовом про скасування наказу визначений частиною другою статті 122 КАС України і становить шість місяців, а строк для вирішення питання про відкриття провадження у справі становить п`ять днів (частина восьма статті 171 КАС України). Всі ці строки очевидно перевищують встановлений строк (96 годин), після спливу якого адміністративний арешт вважається припиненим у разі відсутності рішення суду про його підтвердження.

Згідно з пунктом 94.3 статті 94 ПК України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Пункт 94.5 статті 94 ПК України встановлює, що арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

(!!!) Підстави для припинення адміністративного арешту майна платника податків визначені у пункті 94.19 статті 94 ПК України, а саме:

• відсутність протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим (94.19.1);
• погашення податкового боргу платника податків (94.19.2);
• усунення платником податків причин застосування адміністративного арешту (94.19.3);
• ліквідація платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства (94.19.4);
• надання відповідному контролюючому органу третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об`єктів права власності цієї третьої особи (94.19.5);
• скасування судом або контролюючим органом рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про арешт (94.19.6);
• прийняття судом рішення про припинення адміністративного арешту (94.19.7);
• пред`явлення платником податків дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, а також документа, що підтверджує реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, здійснену в установленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством (94.19.8);
• фактичне проведення платником податків інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки (94.19.9);
• взяття контролюючим органом на податковий облік нерезидента на підставі акта перевірки (94.19.10).

На противагу існуючому наразі у судовій практиці правозастосуванню слід зазначити, що системний аналіз статті 283 КАС України у взаємозв`язку із положеннями статті 94 ПК України свідчить про те, що метою впровадженого статтею 283 КАС України інституту термінових справ є необхідність оперативного реагування на правовідносини, що виникли, зокрема, у питанні реалізації контролюючим органом своєї компетенції у сфері податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є способом забезпечення збереження поточного майнового становища платника податків і не є ані способом притягнення платника податків до відповідальності, ані способом вчинення контролюючим органом дій, направлених на реалізацію арештованого майна. При цьому судова палата вважає, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним.

Безпосередній факт відмови у допуску посадових осіб до перевірки вже свідчить про те, що платник податків з нею не погоджується або

(1) з мотивів відсутності підстав для її проведення (незаконність наказу), або

(2) з мотивів неналежного оформлення відповідного наказу чи невчиненням посадовими особами обов`язкових дій перед початком проведення перевірки (невручення відповідного наказу, непред`явленням службових посвідчень, неналежне їх оформлення тощо), або

(3) з інших причин.

Відповідно, тлумачення конструкції «спір про право» у спосіб, який наразі є усталеним у судовій практиці (що таким є оскарження платником податків правомірності проведення перевірки) заздалегідь унеможливлює прийняття до розгляду відповідної заяви контролюючого органу в порядку статті 283 КАС України.

КАС України не виокремив конкретних заяв з переліку, який міститься у частині першій статті 283 КАС України, у яких може виникати спір про право, як і не встановив розуміння такого поняття.

Однак, у справах за зверненнями податкових органів з питання підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платників податків це поняття не може розглядатися як оспорювання права податкового органу на проведення перевірки платника податків, яке до того ж унормовано Податковим кодексом України і є способом реалізації ним своєї компетенції.

У разі створення платником податків перешкод у реалізації податковим органом своєї компетенції (права на проведення перевірки за наявності законних підстав) безпосередньо Податковий кодекс України встановлює право на вжиття способу забезпечення виконання платником податків його обов`язків - застосування адміністративного арешту майна. Відповідно, можливість вжиття цього способу не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки, відмова у допуску до проведення якої або відмова від проведення якої з боку цього платника податків і передбачені як одна із підстав для застосування адміністративного арешту майна. Це призводить до неможливості розгляду заяви податкового органу в судовому порядку за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України.

Оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб`єктом, який здійснює перевірку об`єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб`єктів владних повноважень.

Більш того, з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про право».

ВИСНОВОК № 1: Отже, подання до суду адміністративного  позову  про  протиправність  рішення/дій  щодо  проведення перевірки або  накладення  адміністративного  арешту  не  може  розглядатись  як  підстава  для відмови  у  відкритті  провадження  у  розумінні  пункту  2  частини  четвертої  статті  283  КАС України.

  

Щодо вимог процесуального закону

Частиною першою статті 283 КАС України визначено, що провадження у справах за зверненням податкових і митних органів здійснюється на підставі заяви таких суб`єктів щодо вичерпного кола питань, встановленого цією ж нормою.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 283 КАС України суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

При цьому, ані стаття 283 КАС України, ані інші статті у главі 11 §2 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» КАС України, не встановлюють можливості закриття судом першої інстанції провадження у спорах цієї категорії у випадку, якщо встановлено наявність спору про право після відкриття провадження. Це дає можливість стверджувати, що наявність спору про право повинна вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження і випливати з поданих контролюючим органом документів. На користь викладеного свідчить і інша, передбачена цією нормою, підстава для відмови у відкритті провадження - заявлення вимоги, що не передбачена частиною першою цієї статті.

За своїм змістом передбачена пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України категорія справ на етапі прийняття відповідної заяви і відкриття судом провадження у справі не може обумовлюватися перевіркою обґрунтованості рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та/або законністю дій платника податків, який не допустив посадових осіб до проведення перевірки. На цьому етапі можливою є перевірка лише таких умов: 1) наявність однієї чи декількох обставин, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, факт наявності яких (якої) має бути доведений; 2) додержання податковим органом строку подання заяви впродовж 24 годин від моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду (частина друга статті 283 КАС України); 3) дотримання податковим органом вимог до заяви у письмовій формі, передбачених у пунктах 1-6 частини другої статті 283 КАС України.

ВИСНОВОК №2: Отже, за змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд першої інстанції може або її задовольнити, або відмовити у її задоволенні. Закриття судом першої інстанції провадження на підставі статті 238 КАС України для цієї категорії справ не передбачено.

… судова палата відступає від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3469/17, від 14 листопада 2018 року у справі №818/907/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 816/284/17, від 31 серпня 2020 року у справі № 826/6013/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3469/17, від 14 листопада 2018 року у справі №818/907/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 816/284/17, від 31 серпня 2020 року у справі № 826/6013/16, від 26 лютого 2019 року у справі №640/20138/18, відповідно до яких у спорах за зверненнями органів державної податкової служби оскарження платником наказу про проведення перевірки свідчить про наявність «спору про право», і, як наслідок, є підставою для відмови у відкритті провадження або його закриття.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: За змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд може або її задовольнити, або відмовити у її задоволенні.

Наявність спору про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають у оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Слід зауважити, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним.

 

Примітка: На думку автора, по-перше: вже дано існує усталена судова практика – відносно неможливості оскарження наказу на податкову перевірку окремо від податкового повідомлення рішення; по-друге: наказ фіскального органу потрібно оскаржувати,  адже визнання його протиправним – невілює, як сам процес перевірки, так і її наслідки (у формі податкових рішень) і, як наслідок, є підставою для скасування необґрунтованого адміністративного арешту майна платника податків.

 

Матеріал по темі: «Верховний суд стосовно окремого оскарження наказу на податкову перевірку»

 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Фактичні (податкові) перевірки: конкретизація підстав для її проведення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: конкретизація правових підстав для проведення фактичної податкової перевірки контролюючим органом

23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/950/20, адміністративне провадження № К/9901/449/21 (ЄДРСРУ № 102171302) досліджував питання щодо конкретизації правових підстав для проведення фактичної податкової перевірки контролюючим органом.

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Втім, часто-густо приймаючи рішення про проведення фактичної перевірки платника податків, контролюючий орган лише обмежується посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки.

Між тим контролюючий орган жодним чином не обґрунтовує, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього платника, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказує мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

Так, з приводу зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки конкретних підстав для її проведення склалася суперечлива судова практика Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 04.04.2019 року у справі № 815/756/16, від 11.06.2019 року у справі № 1440/2045/18, від 22.09.2020 року у справі № 520/1304/2020, від 19.11.2020 року у справі № 160/7971/19, від 08.09.2020 року у справі № 640/21536/19, від 17.12.2020 року у справі № 520/12028/18, від 08.09.2020 року у справі № 640/21536/19, від 05.07.2021 року у справі № 825/951/17, від 16.09.2021 у справі № 120/1431/20-а, від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 28.10.2021 у справі № 520/10214/2020, від 02.12.2021 у справі № 120/3918/20-а, та багатьох інших, Верховний Суд виходить з того, що недостатньо лише повноважень контролюючого органу, але і необхідне отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками. Також, зазначена інформація, яка стала підставою для призначення фактичної перевірки, повинна бути відображена у наказі про призначення фактичної перевірки.

Натомість у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 810/1394/16, від 05.11.2018 року у справі № 803/988/17, від 07.11.2019 року у справі № 140/391/19, від 07.11.2019 року у справі № 140/391/19, від 10.04.2020 року у справі № 815/1978/18, від 22.04.2021 року у справі № 805/3809/16-а, від 29.07.2021 року у справі № 815/6864/16, від 12.08.2021 року у справі № 140/14625/20, де п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України розтлумачено на користь контролюючого органу: "…Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

У даному випадку, за висновком судів попередніх інстанцій достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального)…".

Втім у більш пізніших постановах Верховного Суду, а саме від 12.10.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 28.10.2021 у справі № 520/10214/2020, від 02.12.2021 у справі № 120/3918/20-а передбачено, що контролюючому органу необхідно 1) отримати в установленому порядку інформацію про порушення вимог законодавства; 2) послатися в наказі про призначення перевірки на конкретні фактичні порушення.

ВИСНОВОК: Стаття 80 Податкового кодексу України передбачає вичерпні підстави для проведення фактичної перевірки. Втім, застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов`язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.

Невиконання контролюючим органом вимог ст.ст. 80, 81 ПК України, що визначає порядок фактичної перевірки, повинно бути наслідком визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5229/20-а.

Матеріал по темі: «Податкові порушення по ланцюгу постачання (практика Верховного суду)»

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Верховний суд стосовно окремого оскарження наказу на податкову перевірку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика палата Верховного суду стосовно правової можливості та доцільності окремого оскарження наказу на проведення податкової перевірки

8 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №  816/228/17, провадження № 11-109апп21 (ЄДРСРУ № 100022843) досліджувала питання щодо можливості окремого оскарження наказу на проведення податкової перевірки.

Стосовно умов та порядку проведення документальних позапланових невиїзних перевірок

Податковий кодекс визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової / позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова / позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК).

Стаття 79 ПК визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.2 цієї статті встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Варто зазначити, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку в контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Відповідно до пункту 79.3 статті 79 ПК присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Незважаючи на необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній все ж має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (пункт 79.5 статті 79 ПК).

ВАЖЛИВО:  Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: 1) наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та 2) надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац другий пункту 79.2 статті 79 ПК визначає, що виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.

ВИСНОВОК № 1: З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

 

Стосовно можливості окремого оскарження наказу на проведення податкової перевірки

З першу необхідно вказати стосовно доцільності оскарження наказу на проведення податкової перевірки. Так 11 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/8855/14, адміністративне провадження №К/9901/8957/18 (ЄДРСРУ № 82947463) вказав, що у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 р. у справі № 804/3006/17; від 05.05.2018 р. № 810/3188/17; від 18.04.2018 р. № 804/2230/15.

Втім судова практика постійно змінювалась і вже 21 лютого 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19 (ЄДРСРУ № 87929522) наголосив, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18 окрім наведених вище висновків Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не може переходити (23 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/571/19, адміністративне провадження № К/9901/16772/21 (ЄДРСРУ № 99836181).

А у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень законодавства (29 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 360/2716/19, адміністративне провадження № К/9901/6554/20 (ЄДРСРУ № 99977109).

ВАЖЛИВО: Таким чином, актуальним на сьогодення є те, що належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки, а не окремо наказу (23 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/4268/17, адміністративне провадження № К/9901/54696/18 (ЄДРСРУ № 99860810).

Фактично на вказаному й акцентувала увагу Велика палата Верховного суду, зокрема вказала, що пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

(!!!) Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

ВИСНОВОК № 2: Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

  

Матеріал по темі: «Відмова платника податку від отримання наказу про податкову перевірку»

P.s. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Першочерговий предмет доказування в спорі з податковим органом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дотримання контролюючим органом процедури проведення податкової перевірки входить до предмету доказування в адміністративній справі щодо оскарження ППР

27 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/19902/18, адміністративне провадження № К/9901/9711/20 (ЄДРСРУ № 97218888) досліджував питання щодо першочергового предмету доказування в спорі з податковим органом.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з пунктом п.77.4 статті 77 ПК України  про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Постановою судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) та інших.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС сформулювала новий правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У ще одній палатній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

Головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.

У цьому аспекті варто зазначити, що, аналізуючи положення ПК України в розрізі процедури проведення податкових перевірок, Верховний Суд у справі №160/2116/19 (рішення від 12 серпня 2020 року) зазначив, що завчасне (до початку перевірки) повідомлення про час та місце її проведення перевірки є гарантією права платника податку на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку, а також необхідних пояснень з питань, що слугували призначенню податкової перевірки. Так, вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує із зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків.

До того ж ще Верховний Суд України у постанові від 25 січня 2015 року у справі №21-425а14 зробив правовий висновок відповідно до якого, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена 21 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-11461/11/2070, адміністративне провадження №К/9901/19707/18 (ЄДРСРУ №97075544).

(!!!) З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому дослідженню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 08 квітня 2021 року в рамках справи № 640/22398/18, адміністративне провадження № К/9901/2778/20 (ЄДРСРУ № 96281268).

Таким чином податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов`язаний був пересвідчитись відповідно до вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України про вручення платнику податків відповідного наказу про початок проведення перевірки щодо нього. Адже, відповідно до абзацу 2 пункту 79.2 статті 79 ПК України тільки виконання цих умов надає право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

В противному випадку висновки податкового органу не можуть бути визнанні законними та підлягають скасуванню без надання правової оцінки наявності в діях платника податків порушень, зафіксованих актом перевірки.

Висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.03.2020р. по справі №280/5101/18, від 20.03.2020р. по справі №804/8592/15, від 17.07.2020р. по справі №2а-1670/7003/12, від 02.09.2020р. по справі №820/3426/16, від 12.08.2020р. по справі №160/2116/19, від 06.11.2020р. по справі №826/6329/16.

ВИСНОВОК: Дотримання контролюючим органом процедури проведення податкової перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення аналогічного спору з податковим органом, й підлягають першочерговому дослідженню.

 

Матеріал по темі: «Відмова платника податку від отримання наказу про податкову перевірку»

 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов