Довідка НАЗК поза межами строку проведення повної перевірки декларанта

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції рішення (довідки) про результати повної перевірки декларанта поза межами строку проведення перевірки

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 № 26/21 затверджено Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 26/21).

Абз. 7 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21 встановлює, що повна перевірка повинна бути завершена у строк не більше ніж 120 днів з дня початку строку проведення повної перевірки.

В свою чергу, днем початку строку проведення повної перевірки вважається наступний робочий день за днем автоматизованого розподілу обов’язків щодо її проведення на уповноважену особу (абз.1 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21).

За наявності підстав, визначених у цьому Порядку, керівник структурного підрозділу за погодженням із керівником самостійного структурного підрозділу та заступником Голови Національного агентства або Головою Національного агентства може продовжити строк проведення повної перевірки на підставі обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, або безпосереднього керівника такої особи на загальний сукупний строк не більше ніж 60 днів.

У рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Недотримання розумних строків при проведенні певних процедур суб`єктом владних повноважень порушує законні очікування особи на прийняття рішення у визначений законом строк, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прозорості та відкритості проведення перевірки, прийняття за її наслідками безстороннього, законного рішення.

(!!!) Недотримання НАЗК строків прийняття відповідних рішень позбавляє декларанта можливості передбачити наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, орієнтуватися на певний, своєчасний результат.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Таким чином, декларант з урахуванням положень Закону та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікує, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

В постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/19806/18 наведена наступна правова позиція:

67. Виходячи зі сталої судової практики у подібних правовідносинах, порушення строків проведення повної перевірки декларації є самостійною підставою для скасування рішення НАЗК проведеної за результатом відповідної перевірки декларації особи, незважаючи на встановлені у таких рішеннях обставини щодо внесених декларантом відомостей.

68. Оскільки оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції прийнято 07 вересня 2018 року вірними є твердження суду першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем строку проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56 як підстав для їх скасування.

69. Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки декларації та прийняття за її наслідками відповідного рішення НАЗК, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

70. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності, ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

71. Такі висновки узгоджуються із позицією, неодноразово висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 640/20683/18, від 12 квітня 2021 року у справі №826/9366/18, від 29 грудня 2020 року у справі №826/7335/18, від 21 січня 2021 року у справі №813/2800/18.

ВИСНОВОК: процесуальне порушення порядку проведення перевірки НАЗК, з огляду на практику Верховного Суду у даній категорії справ, у свою чергу, зумовлює виникнення у декларанта стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

 

   

Матеріал по темі: «Можливість оскарження довідки НАЗК після порушення кримінальної/адміністративної справи»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Кваліфікація та склад діяння за ст. 366-2 КК України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: склад проступку за ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

12 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 676/4489/22, провадження № 51-4939км23 (ЄДРСРУ № 117849546) досліджував питання склад проступку за ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації».

Згідно з частиною 1 статті 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. У свою чергу, склад кримінального правопорушення включає чотири елементи (суб`єкт, суб`єктивну сторону, об`єкт, об`єктивну сторону), кожен з яких має певний набір обов`язкових і факультативних ознак для кваліфікації певного діяння як кримінального правопорушення. Такі ознаки повинні бути визначені у диспозиції відповідної норми КК України, за якою кваліфікується діяння обвинуваченого.

З урахуванням загальної характеристики складу кримінального проступку, що відображена у диспозиції ч. 1 статті 366-2 КК України, винуватість особи у його вчиненні може бути визнана Судом, якщо сторона обвинувачення довела сукупність таких елементів:

-наявність суб`єкта кримінального правопорушення - особа, яка притягнута до кримінальної відповідальності, є суб`єктом декларування;

-наявність об`єкта правової охорони - відповідних суспільних відносин;

-наявність об`єктивної сторони правопорушення - внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-наявність суб`єктивної сторони - прямий умисел суб`єкта декларування на внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» (24 березня 2023 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/500/23, провадження 1-кп/991/9/23 (ЄДРСРУ № 109780535).

Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, - спеціальний. Це фізична осудна особа, яка досягла 16 років до вчинення кримінального правопорушення, та є суб`єктом декларування.

Приміткою до ст. 366-2 КК України закріплено, що суб`єктами декларування у цій статті є особи, які відповідно до частин 1 та 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, є встановлений законом порядок декларування, який покликаний забезпечити доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і зрештою - правильну діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

Суспільна небезпечність проступку, передбаченого ст.  366-2  КК України, полягає у тому, що суб`єкт умисно порушує передбачений спеціальними законами порядок декларування. Основною ціллю декларування доходів є ефективне запобігання корупції через прозорість майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Отже, порядок декларування, що є безпосереднім об`єктом правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, визначений Законом України «Про запобігання корупції».

Мотив та мета вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Не зважаючи на те, що мотив та мета не є обов`язковими елементами складу цього кримінального правопорушення їх встановлення є важливим елементом, який має істотне значення для правильної кваліфікації діяння, з`ясування чи діяв обвинувачений із прямим умислом та розумів до подачі декларації, що в ній містяться завідомо недостовірні відомості.

Мотивом кримінального правопорушення є внутрішнє спонукання, яке штовхає особу на його вчинення. У кримінальному правопорушенні із прямим умислом з`ясування мотиву дозволяє встановити головним чином причини скоєного правопорушення. Відсутність мотиву, який би спонукав особу на скоєння даного кримінального правопорушення, може вказувати на відсутність умислу його вчинення.

Метою вчинення кримінального правопорушення є те, заради чого вчиняється протиправне діяння, досягається певний шкідливий результат для суспільства та вигода майнового або немайнового характеру для правопорушника. Наявність мети свідчить про вчинення кримінального правопорушення з прямим умислом. Для ст. 366-2 КК України метою умисного внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації може бути приховання необґрунтованих активів, приховання витрат, дійсних статків особи, пов`язаності з іншими особами, приналежності до громадянства/підданства іншої країни тощо. Тобто метою є приховання від громадськості та контролюючих органів відомостей про джерела походження об`єктів декларування, зв`язок з ними суб`єкта декларування та отримання для себе через це позитивних наслідків (продовження перебування на посаді, приховання іншого злочину і непритягнення до відповідальності тощо).

(!) Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 366-2 КК України обов`язковою умовою є встановлення факту, що внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», вчинене з прямим умислом.

За змістом ч. 1 ст. 24 КК України у кримінальному проступку, передбаченому ч. 1 ст. 366-2 КК України, умисел буде прямим у випадку якщо суб`єкт декларування усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння з внесення до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», завідомо недостовірних відомостей і бажав його вчинити.

Відповідно до п. 8 ІІ Розділу Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням НАЗК від 23.07.2021 № 448/21, після заповнення усіх необхідних полів форми декларації суб`єкт декларування підписує документ шляхом накладання на нього особистого кваліфікованого електронного підпису. Перед підписанням документа суб`єкт декларування підтверджує ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей.

Таким чином, суб`єкт декларування перед безпосереднім внесенням відомостей до декларації, в тому числі про об`єкти декларування, ознайомлюється з правилами заповнення форми декларації. Перед підписанням декларації суб`єкт декларування попереджається про відповідальність за декларування недостовірної інформації.

ВИСНОВОК: Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України є суб`єктом декларування, а обов`язковою умовою є встановлення факту, що внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», вчинене з прямим умислом.

 

 

 

Матеріал по темі: «Строки давності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Строки давності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 статті 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Ч. 2 ст. 12 КК України встановлює, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. 

В свою чергу, ч. 1 ст. 61 КК України вказує, що обмеження волі – це покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

В свою чергу, ч. 1 ст. 63 КК України наголошує, що покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Таким чином, основна різниця між обмеженням волі і позбавленням волі полягає в наявності ізоляції.

Так, санкція ч. 1 статті 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації», а саме: умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, - карається штрафом від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Таким чином, вказане вище діяння є кримінальним проступком. 

Аналогічна правова позиція викладена 12 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 676/4489/22, провадження № 51-4939км23 (ЄДРСРУ № 117849546).

(!!!) Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за такий кримінальний проступок становить 2 роки (п. 1 ч. 1 ст. 49 КК).

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилась від досудового розслідування або суду.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 285 КПК обвинуваченому, який може бути звільненим від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено право та підстави такого звільнення, право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

Тоді така особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставі, передбаченій ст. 49 КК, у порядку, визначеному ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо 21), за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинами 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.

Нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є порушенням застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Слід також враховувати, що відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України звільнення особи від кримінальної відповідальності можливо тільки за її згодою.

ВИСНОВОК: Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації» становить два роки і починає відраховуватися з моменту подання декларації.

 

 

Матеріал по темі: «Відповідальність передбачена за подання недостовірних відомостей у декларації (зміни 2025р.)»

 

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Позовна давність - COVID-19

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Початок, продовження та кінець строку для застосування позовної давності з урахуванням короновірусної хвороби COVID-19

04 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 757/24181/20-ц, провадження № 61-1080св25 (ЄДРСРУ № 132314975) досліджував питання щодо продовження строку для застосування позовної давності з урахуванням короновірусної хвороби COVID-19.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Разом із цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня  2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

(!!!) Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження  № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

ВИСНОВОК: Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування позовної давності при спадкуванні»

 

 

 

 

 

Теги: исковая давность, позовна давність, застосування строків, штраф, пеня, проценти, судова практика, Верховний суд, ЄСПЛ, ЕСПЧ, Адвокат Морозов

 

Винесення постанови ТЦК у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки прийняття постанови ТЦК про притягнення до адміністративної відповідальності у відсутність особи яка притягається

Згідно з ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».

Отже, якщо розгляд справи відбувся за відсутності військовозобов’язаного, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, то в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП це виключало можливість розгляду справи.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 y справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі № 642/1199/24).

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі №642/1199/24).

Тобто, в рамках розгляду ТЦК адміністративної справи щодо можливих порушень законодавства про військовий облік та про мобілізацію, особа все одно має бути повідомлена в рамках правил КУпАП.

ВИСНОВОК: Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення з боку ТЦК та СП особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію, про час та місце розгляду справи є суттєвими порушеннями норм КУпАП, тому постанова ТЦК та СП підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

 

 

Матеріал по темі: «РТЦК та СП не є юридичними особами та не можуть бути відповідачами в суді»

 

 

Зміна юрисдикції розгляду справи у скасуванні розшуку ТЦК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна предметної юрисдикції розгляду справ проти ТЦК: тепер справи розглядають не окружні адміністративні, а місцеві суди

26 серпня 2025 р. П`ятий апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 420/23357/25 (ЄДРСРУ № 129875809) досліджував питання шодо кардинальної зміни юрисдикції розгляду справи у скасуванні розшуку ТЦК.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною 1 статті 286 КАС України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 259 КУпАП визначено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, …

Згідно ст. 260 КУпАП, у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

В свою чергу, відповідно до положень статті 235 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів (ст. 255 КУпАП).

Відповідно до ст. 276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем перебування на військовому обліку особи, яка вчинила такі адміністративні правопорушення, або за місцем їх виявлення.

За положеннями ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно особливостей розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, визначених ст. 2799 КУпАП, розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.

Статтею 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (ст. 9 Закону).

За положеннями ст. 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста згідно ст. 8 зазначеного вище Закону, належать: 1) відомості про виконання військового обов`язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях.

Таким чином у разі виявлення факту вчинення призовником, військовозобов`язаним або резервістом порушення правил військового обліку, або порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (статті 210, 2101 КУпАП), уповноважена територіальним центром комплектування та соціальної підтримки особа складає протокол у справі про адміністративне правопорушення. При цьому протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту саме виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

В свою чергу у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення, порушник може бути доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ст. 259 КУпАП). Крім того, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення, у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, а також з метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ про адміністративне правопорушення допускається адміністративне затримання особи (ст. 260 КУпАП).

Таким чином, дії ТЦК щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку, пов`язані з безпосереднім виявленням відповідачем ознак порушення позивачем правил військового обліку (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), тобто ознак вчинення адміністративного правопорушення, а дії відповідача щодо направлення звернення до відділу поліції щодо особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що мало наслідком внесення до відповідних баз даних відомостей про розшук позивача, є заходами забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення.

На думку  суду, встановлення обставин правомірності чи протиправності дій ТЦК щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку вимагає, в першу чергу, надання оцінки висновкам ТЦК про наявність ознак скоєння військовозобов’язаним  адміністративного правопорушення, що виразилось у недотриманні позивачем встановлених чинним законодавством правил військового обліку або інших вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, і, як наслідок, наявності підстав для вжиття відповідних заходів для забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що адміністративним судам підсудні справи не лише з приводу оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а також щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому, факт наявності/відсутності рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 5 та 19 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Предметом позову у цій справі є дії суб`єкта владних повноважень, пов`язані з виявленням ним обставин порушення правил військового обліку, що може свідчити про наявність складу адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та направлені на забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В свою чергу справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності відносяться до компетенції адміністративних судів.

Слід зазначити, що статтею 20 КАС України розмежовано предметну юрисдикцію адміністративних судів.

Так, за положеннями даної статті окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

ВИСНОВОК: Отже якщо предметом спору у справі є дії ТЦК, пов`язані із притягненням військовозобов’язаного  до адміністративної відповідальності, розгляд даної справи віднесений до компетенції саме місцевого загального суду як адміністративного суду, а не окружного адміністративного суду.

 

Суть проблеми: Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). 

Згідно ч.1ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (Ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 24.10.2025 року у справі № 420/23357/25, н/п 2-а/766/502/25 (ЄДРСРУ №131506566) 

З викладеного слідує, що строки звернення до суду зменшуються з 6 місяців до … 10 днів з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися, а це повідомлення в Резерв!

 

 

 

Матеріал по темі: «Як  мене з розшуку ТЦК знімало (алгоритм дій)»

 

 

 

 

 

 

#тцк, #затримання, #доставлення, #порушення #правил_військового_обліку, #мобілізація, #воєнний_стан, #поліція, #захист, #суд, #протокол, #оскарження, #постанова, #штраф