(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВІДСТУП ВІД ВИСНОВКУ ВЕРХОВНОГО СУДУ: «Чи може довідка НАЗК про результати перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження з урахуванням існуючого кримінального провадження»?

9 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження №К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 135567325) вирішував питання: «Чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності?»

У постанові від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 Верховний Суд наголосив, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки.

Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, так як надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.

Підтримуючи означені висновки, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 констатував, що зазначені обставини виключають можливість розгляду відповідного спору в порядку адміністративного судочинства відповідно до вже сформованої Верховним Судом правової позиції.

Отже, у постановах від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 Верховний Суд сформував правовий підхід, відповідно до якого існують виключні випадки, за наявності яких складена НАЗК довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування не може бути оскаржена до адміністративного суду, а саме у разі виявлення в діях декларанта ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або здійснення у зв`язку з цим уповноваженим органом відповідного провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності.

Верховний Суд у наведених постановах неодноразово визнавав, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки вона приймається НАЗК на виконання владних управлінських функцій, адресована конкретній особі, містить обов`язкові для неї приписи, має визначений строк дії та вичерпує свою дію виконанням.

Зазначена довідка містить юридичну оцінку дій суб`єкта декларування, позаяк викладені у ній висновки охоплюють виклад установлених обставин, їх правову оцінку та висновки щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, зокрема щодо відображення у декларації недостовірних відомостей, які, своєю чергою, впливають на правовий статус суб`єкта декларування, та створюють для нього обов`язок щодо вчинення певних дій (наприклад, подання декларації з достовірними відомостями).

Отже, така довідка має всі ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, яке породжує для особи правові наслідки або, щонайменше, істотно впливає на її правовий статус, а відтак підлягає самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства відповідно до статей 5, 19 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що віднесення довідки до рішень (актів індивідуальної дії) суб`єктів владних повноважень, які підлягають самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства, зумовлене її правовою природою, змістом і наслідками для суб`єкта декларування, що узгоджується і з підходами, раніше висловленими Верховним Судом.

Верховний суд звертає увагу на те, що оцінка адміністративним судом висновків, викладених у довідці, не є тотожною їх оцінці органом, уповноваженим вирішувати питання про притягнення особи до відповідальності. Адміністративний суд здійснює контроль за реалізацією владних повноважень з точки зору їх відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема перевіряє правомірність дій НАЗК та обґрунтованість викладених у довідці висновків. Натомість відповідні уповноважені органи оцінюють наявність складу правопорушення та вини особи, а не законність дій НАЗК як суб`єкта владних повноважень. Такі органи не наділені повноваженнями скасовувати довідку як акт індивідуальної дії, що зумовлює її подальше існування в правовому полі навіть у разі виправдання особи.

Обмеження права на оскарження довідки з підстав наявності відповідного провадження щодо притягнення суб`єкта декларування до юридичної відповідальності, з погляду колегії суддів, фактично позбавляє її ефективного судового захисту, що не узгоджується з принципами верховенства права та доступу до правосуддя.

Відкладення можливості оскарження довідки до завершення провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності створює ризик пропуску нею строку звернення до адміністративного суду, оскільки перебіг такого строку пов`язується з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто з моментом отримання відповідної довідки. Такий підхід фактично позбавляє особу ефективного засобу судового захисту та потенційно призводить до ситуації, за якої акт НАЗК, який має визначальний вплив на подальший розвиток правовідносин, фактично виводиться з-під судового контролю.

Понад те, в разі закриття провадження у справі (зокрема у зв`язку із закінченням строків давності або відсутністю в діях особи складу правопорушення) декларант позбавляється можливості судової перевірки процедури та висновків НАЗК як адміністративного акта, що призводить до ситуації, коли негативні висновки суб`єкта владних повноважень залишаються чинними без можливості їх спростування, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Колегія суддів також підкреслює, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування спричиняє самостійні негативні наслідки для суб`єкта декларування, незалежно від подальшого притягнення його до юридичної відповідальності, оскільки впливає на його ділову репутацію, службове становище та інші права й інтереси, а також покладає на нього обов`язок щодо вчинення певних дій.

Навіть у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення така довідка зобов`язує суб`єкта декларування подати уточнену декларацію у визначений строк, вона підлягає оприлюдненню на сайті НАЗК (з відповідним впливом на правовий статут особи, її репутацію) та створює стан правової невизначеності для особи. Тобто, вона має самостійне юридичне значення.

Таким чином, Верховний суд вважає, що потребує уточненню правовий висновок про те, чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування, з огляду на її зміст, правові наслідки та значення у механізмі реалізації владних управлінських функцій, як акт індивідуальної дії, бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до юридичної відповідальності.

Отже, на переконання Верховного суду, є необхідність у формулюванні уточненого правового висновку щодо застосування статті 51-3 Закону № 1700-VІІ у взаємозв`язку з пунктом 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України з урахуванням обставин:

- звернення НАЗК до правоохоронних органів з метою порушення провадження за результатами виявлення в діях декларанта ознак адміністративного або кримінального правопорушення, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

- звернення правоохоронних органів (в межах триваючого кримінального провадження) до НАЗК щодо проведення перевірки можливих порушень суб`єктом декларування вимог антикорупційного законодавства під час подання щорічних декларацій, складення за її результатами відповідної довідки та використання її висновків в межах відповідного кримінального провадження, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

Зокрема, потребує вирішення питання про те, чи виключає сама підстава проведення перевірки, факт ініціювання НАЗК за її наслідками та здійснення уповноваженим органом провадження про притягнення суб`єкта декларування до адміністративної чи кримінальної відповідальності, таку довідку з-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для передачі цієї справи на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, позаяк вирішення цього спору пов`язане з необхідністю забезпечення єдності судової практики та формування однакового підходу до застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішення зазначених питань потребує, зокрема:

- чіткого визначення юридичної природи правовідносин, що виникають у зв`язку зі складенням НАЗК довідки про результати повної перевірки декларації суб`єкта декларування, з урахуванням її змісту, функціонального призначення та правових наслідків для суб`єкта декларування;

- формування узгоджених критеріїв віднесення таких спорів до юрисдикції адміністративних судів, зокрема у випадках, коли відповідна довідка стає підставою для ініціювання проваджень щодо притягнення особи до юридичної відповідальності;

- визначення меж компетенції адміністративних судів щодо оцінки висновків, викладених у таких довідках, та їх співвідношення з повноваженнями органів, уповноважених вирішувати питання про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності;

- вироблення критеріїв розмежування судового контролю між адміністративною та іншими юрисдикціями з метою недопущення як дублювання повноважень, так і виникнення прогалин у захисті прав особи.

 

…. передати справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду

 

Матеріал по темі: «Довідка НАЗК  поза межами строку проведення повної перевірки декларанта»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Особливості припинення/продовження дії ліцензії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості припинення/продовження дії ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним

02 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 600/765/25-а, адміністративне провадження № К/990/54328/25 (ЄДРСРУ № 135416836) досліджував питання щодо особливостей припинення/продовження дії ліцензії та переписки з контролюючим органом.

Так, за встановленою законом процедурою, припиненню дії ліцензії передує направлення податковим органом повідомлення про необхідність внесення чергового платежу за ліцензію та про дату, з якої буде припинена дія ліцензії.

Згідно з пунктом 42.4. статті 42 Податкового кодексу України платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом.

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків або фінансовому агенту, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та є доступним в електронному кабінеті.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання податкового органу на неповідомлення платником органу ліцензування про внесення чергового платежу за ліцензію до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, оскільки положення пункту 7 частини другої статті 46 Закону № 3817-IX підставою для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності визначає несплату чергового платежу за ліцензію, а не за несвоєчасне повідомлення/неповідомлення про внесення чергового платежу.

ВИСНОВОК: Припиненню дії ліцензії передує направлення податковим органом повідомлення про необхідність внесення чергового платежу за ліцензію та про дату, з якої буде припинена дія ліцензії, окрім цього закон визначає підставою припинення ліцензії несплату чергового платежу, а не за несвоєчасне повідомлення/неповідомлення про внесення чергового платежу.

 

Матеріал по темі: «Зберігання пального для власних потреб: чипотрібна ліцензія?»
 

 

#ліцензія, #зберігання_пального, #ліцензія_на_пальне, #для_власних_потреб, #штраф, #500000, #оскарження_ППР, #судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

 

 

 

 

 

Довідка НАЗК поза межами строку проведення повної перевірки декларанта

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції рішення (довідки) про результати повної перевірки декларанта поза межами строку проведення перевірки

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 № 26/21 затверджено Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 26/21).

Абз. 7 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21 встановлює, що повна перевірка повинна бути завершена у строк не більше ніж 120 днів з дня початку строку проведення повної перевірки.

В свою чергу, днем початку строку проведення повної перевірки вважається наступний робочий день за днем автоматизованого розподілу обов’язків щодо її проведення на уповноважену особу (абз.1 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21).

За наявності підстав, визначених у цьому Порядку, керівник структурного підрозділу за погодженням із керівником самостійного структурного підрозділу та заступником Голови Національного агентства або Головою Національного агентства може продовжити строк проведення повної перевірки на підставі обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, або безпосереднього керівника такої особи на загальний сукупний строк не більше ніж 60 днів.

У рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Недотримання розумних строків при проведенні певних процедур суб`єктом владних повноважень порушує законні очікування особи на прийняття рішення у визначений законом строк, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прозорості та відкритості проведення перевірки, прийняття за її наслідками безстороннього, законного рішення.

(!!!) Недотримання НАЗК строків прийняття відповідних рішень позбавляє декларанта можливості передбачити наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, орієнтуватися на певний, своєчасний результат.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Таким чином, декларант з урахуванням положень Закону та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікує, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

В постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/19806/18 наведена наступна правова позиція:

67. Виходячи зі сталої судової практики у подібних правовідносинах, порушення строків проведення повної перевірки декларації є самостійною підставою для скасування рішення НАЗК проведеної за результатом відповідної перевірки декларації особи, незважаючи на встановлені у таких рішеннях обставини щодо внесених декларантом відомостей.

68. Оскільки оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції прийнято 07 вересня 2018 року вірними є твердження суду першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем строку проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56 як підстав для їх скасування.

69. Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки декларації та прийняття за її наслідками відповідного рішення НАЗК, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

70. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності, ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

71. Такі висновки узгоджуються із позицією, неодноразово висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 640/20683/18, від 12 квітня 2021 року у справі №826/9366/18, від 29 грудня 2020 року у справі №826/7335/18, від 21 січня 2021 року у справі №813/2800/18.

ВИСНОВОК: процесуальне порушення порядку проведення перевірки НАЗК, з огляду на практику Верховного Суду у даній категорії справ, у свою чергу, зумовлює виникнення у декларанта стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

 

   

Матеріал по темі: «Можливість оскарження довідки НАЗК після порушення кримінальної/адміністративної справи»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Кваліфікація та склад діяння за ст. 366-2 КК України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: склад проступку за ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

12 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 676/4489/22, провадження № 51-4939км23 (ЄДРСРУ № 117849546) досліджував питання склад проступку за ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації».

Згідно з частиною 1 статті 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. У свою чергу, склад кримінального правопорушення включає чотири елементи (суб`єкт, суб`єктивну сторону, об`єкт, об`єктивну сторону), кожен з яких має певний набір обов`язкових і факультативних ознак для кваліфікації певного діяння як кримінального правопорушення. Такі ознаки повинні бути визначені у диспозиції відповідної норми КК України, за якою кваліфікується діяння обвинуваченого.

З урахуванням загальної характеристики складу кримінального проступку, що відображена у диспозиції ч. 1 статті 366-2 КК України, винуватість особи у його вчиненні може бути визнана Судом, якщо сторона обвинувачення довела сукупність таких елементів:

-наявність суб`єкта кримінального правопорушення - особа, яка притягнута до кримінальної відповідальності, є суб`єктом декларування;

-наявність об`єкта правової охорони - відповідних суспільних відносин;

-наявність об`єктивної сторони правопорушення - внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-наявність суб`єктивної сторони - прямий умисел суб`єкта декларування на внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» (24 березня 2023 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/500/23, провадження 1-кп/991/9/23 (ЄДРСРУ № 109780535).

Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, - спеціальний. Це фізична осудна особа, яка досягла 16 років до вчинення кримінального правопорушення, та є суб`єктом декларування.

Приміткою до ст. 366-2 КК України закріплено, що суб`єктами декларування у цій статті є особи, які відповідно до частин 1 та 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, є встановлений законом порядок декларування, який покликаний забезпечити доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і зрештою - правильну діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

Суспільна небезпечність проступку, передбаченого ст.  366-2  КК України, полягає у тому, що суб`єкт умисно порушує передбачений спеціальними законами порядок декларування. Основною ціллю декларування доходів є ефективне запобігання корупції через прозорість майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Отже, порядок декларування, що є безпосереднім об`єктом правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, визначений Законом України «Про запобігання корупції».

Мотив та мета вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Не зважаючи на те, що мотив та мета не є обов`язковими елементами складу цього кримінального правопорушення їх встановлення є важливим елементом, який має істотне значення для правильної кваліфікації діяння, з`ясування чи діяв обвинувачений із прямим умислом та розумів до подачі декларації, що в ній містяться завідомо недостовірні відомості.

Мотивом кримінального правопорушення є внутрішнє спонукання, яке штовхає особу на його вчинення. У кримінальному правопорушенні із прямим умислом з`ясування мотиву дозволяє встановити головним чином причини скоєного правопорушення. Відсутність мотиву, який би спонукав особу на скоєння даного кримінального правопорушення, може вказувати на відсутність умислу його вчинення.

Метою вчинення кримінального правопорушення є те, заради чого вчиняється протиправне діяння, досягається певний шкідливий результат для суспільства та вигода майнового або немайнового характеру для правопорушника. Наявність мети свідчить про вчинення кримінального правопорушення з прямим умислом. Для ст. 366-2 КК України метою умисного внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації може бути приховання необґрунтованих активів, приховання витрат, дійсних статків особи, пов`язаності з іншими особами, приналежності до громадянства/підданства іншої країни тощо. Тобто метою є приховання від громадськості та контролюючих органів відомостей про джерела походження об`єктів декларування, зв`язок з ними суб`єкта декларування та отримання для себе через це позитивних наслідків (продовження перебування на посаді, приховання іншого злочину і непритягнення до відповідальності тощо).

(!) Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 366-2 КК України обов`язковою умовою є встановлення факту, що внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», вчинене з прямим умислом.

За змістом ч. 1 ст. 24 КК України у кримінальному проступку, передбаченому ч. 1 ст. 366-2 КК України, умисел буде прямим у випадку якщо суб`єкт декларування усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння з внесення до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», завідомо недостовірних відомостей і бажав його вчинити.

Відповідно до п. 8 ІІ Розділу Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням НАЗК від 23.07.2021 № 448/21, після заповнення усіх необхідних полів форми декларації суб`єкт декларування підписує документ шляхом накладання на нього особистого кваліфікованого електронного підпису. Перед підписанням документа суб`єкт декларування підтверджує ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей.

Таким чином, суб`єкт декларування перед безпосереднім внесенням відомостей до декларації, в тому числі про об`єкти декларування, ознайомлюється з правилами заповнення форми декларації. Перед підписанням декларації суб`єкт декларування попереджається про відповідальність за декларування недостовірної інформації.

ВИСНОВОК: Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України є суб`єктом декларування, а обов`язковою умовою є встановлення факту, що внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», вчинене з прямим умислом.

 

 

 

Матеріал по темі: «Строки давності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Строки давності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 статті 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації»

Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Ч. 2 ст. 12 КК України встановлює, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. 

В свою чергу, ч. 1 ст. 61 КК України вказує, що обмеження волі – це покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

В свою чергу, ч. 1 ст. 63 КК України наголошує, що покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Таким чином, основна різниця між обмеженням волі і позбавленням волі полягає в наявності ізоляції.

Так, санкція ч. 1 статті 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації», а саме: умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, - карається штрафом від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Таким чином, вказане вище діяння є кримінальним проступком. 

Аналогічна правова позиція викладена 12 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 676/4489/22, провадження № 51-4939км23 (ЄДРСРУ № 117849546).

(!!!) Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за такий кримінальний проступок становить 2 роки (п. 1 ч. 1 ст. 49 КК).

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилась від досудового розслідування або суду.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 285 КПК обвинуваченому, який може бути звільненим від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено право та підстави такого звільнення, право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

Тоді така особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставі, передбаченій ст. 49 КК, у порядку, визначеному ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо 21), за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинами 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.

Нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є порушенням застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Слід також враховувати, що відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України звільнення особи від кримінальної відповідальності можливо тільки за її згодою.

ВИСНОВОК: Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366-2 КК України «Декларування недостовірної інформації» становить два роки і починає відраховуватися з моменту подання декларації.

 

 

Матеріал по темі: «Відповідальність передбачена за подання недостовірних відомостей у декларації (зміни 2025р.)»

 

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи