Стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження

11 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 2540/3203/18,  провадження № 11-445апп19 (ЄДРСРУ № 88601610) досліджувала питання щодо стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

УВАГА: «….що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. {Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018}

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

P.s. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 року у статті 27 ЗУ «Про виконавче провадження» у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Матеріал по темі: «Порядок винесення постанов про стягнення виконавчого збору»

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору за заявою стягувача у виконавчому провадженні

Адвокат Морозов (судебная защита)

ВСУ: спір за заявою стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В свою чергу ч. 2 вказаної статі передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Разом з цим, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 (№ в ЄДРСРУ 56309769) від 24 лютого 2016 року та № 6-931цс16 від 16.11.2016 року чітко висловився з цього приводу.

Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Так, 22 лютого 2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2946цс16  сформував правову позицію суть якої зводиться до того, що спір за заявою особи, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов в постанові від 7 червня 2016 р. у справі № 815/1554/15 (ЄДРСРУ № 59110629).

Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15 (№ в ЄДРСРУ 54398781).

Суди встановили, що заявники оскаржують дії та бездіяльність державних виконавців у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів, виданих районним судом м. Києва на виконання вироку цього ж суду, яким було частково задоволено цивільний позов та стягнуто із засудженого на користь кожного із них кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

ВАЖЛИВО: Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Теги: исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, цивільний позов, виконання вироку, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору при оскарженні рішень державного виконавця

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суд України висловився щодо правильності обрання відповідної юрисдикційної підсудності при оскарження рішень, дій та/або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення або іншого виконавчого документу.

Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В свою чергу ч. 2 вказаної статі передбачає, що рішення дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Разом з цим, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 (№ в ЄДРСРУ 56309769) від 24 лютого 2016 року та № 6-931цс16 від 16.11.2016 року чітко висловився з цього приводу.

Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15 (№ в ЄДРСРУ 54398781).

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)».

Відповідно до п. 10 Інструкції з організації примусового виконання рішень (Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5) у разі реалізації стороною виконавчого провадження права на оскарження дій державного виконавця та інших посадових осіб органів державної виконавчої служби через представника таке повноваження представника має бути обумовлено в довіреності.

P.s. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (ч. 3 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Теги: исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір,  виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, Адвокат Морозов

Позовна заява до відокремленого підрозділу банку: підсудність спору.

Адвокат Морозов (Судебная защита)

Верховный суд Украины высказался относительно подсудности иска потребителя услуг к банковскому учреждению возникающих из финансово – кредитных (депозит, кредит, банковский договор и.т.д.) услуг.

  

29.06.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1334цс16 ще раз підтвердив свою правову позицію викладену в ухвалі Верховного Суду України від 25 травня 2011 року щодо підсудності спору, який виник з діяльності відокремленого підрозділу юридичної особи – банківської установи: філії та/або представництв.

Зокрема суд вказав, що відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза межами її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Висновок: згідно частини сьомої статті 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Разом з тим, є декілька особливостей, які повинен враховувати споживач банківських послуг.

По-перше: кредитування банками громадян є споживчою послугою, що підтверджує рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.

Зазначене також підтверджується і п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» де передбачено, до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Необхідно також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - позивачі звільняються від сплати судового збору за позовами про захист прав споживачів.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

По-друге: необхідно звернути увагу і на те, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша фінансова установа як юридична особа.

Окремо необхідно вказати, що зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред'являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов'язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

Разом з тим, правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Висновком зазначеного є те, що фінансово – кредитні відносини (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) між громадянином та банківською установою є споживчими послугами, а отже споживач вправі звернутися за захистом свого порушеного права фактично самостійно обираючи територіальну підсудність спору:

1) за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача;

2) за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;

3) за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, її філії та/або представництва.

4) виключна підсудність: за місцем знаходження майна – позови, що виникають з приводу нерухомого майна.

Боротьба юрисдикцій: оскарження рішення державного виконавця (виконавчий збір) – підсудність спору?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пропоную Вашій увазі правову дилему: чим керуватися при оскарженні постанови державного виконавця «Про стягнення з боржника виконавчого збору»: Постановою Пленуму Вищого Адміністративного суду України або відповідною практикою Верховного суду України?

Яка підсудність даної категорії справ в рамках господарського провадження? В який суд звертатися: в Адміністративний чи Господарський?

Обґрунтування підсудності.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» Боржник   має   право оскаржувати   рішення,   дії   або бездіяльність  державного  виконавця  та  інших   посадових  осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (надалі – «Постанова пленуму») учасники  виконавчого  провадження  (крім  державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають  право  звернутися  до  адміністративного  суду  з  позовною заявою,   якщо  вважають,  що  рішенням,  дією  або  бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби  порушено  їхні  права,  свободи чи інтереси,  а також якщо законом не встановлено інший порядок судового  оскарження  рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що  до  юрисдикції  адміністративних  судів  належать  спори  щодо оскарження  рішень,  дій  чи  бездіяльності  державної  виконавчої служби при  виконанні  всіх  виконавчих  документів,  передбачених частиною   другою   статті   17   Закону  України  "Про  виконавче провадження"  (  606-14  ),  крім  тих,  відносно   яких   законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

В свою чергу, п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що  відповідно  до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи зокрема: постанови  державного  виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Ч. 3 п.  6 Постанови пленуму чітко вказує, що за змістом пункту 7 частини другої статті 17  Закону  України "Про  виконавче  провадження"  постанови  державного виконавця про стягнення виконавчого збору,  витрат  на  проведення виконавчих  дій  та  накладення  штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено,  а виконавчий збір,  витрати на  проведення  виконавчих  дій або штраф не стягнуто,  відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню  в загальному порядку.

Тому слід  ураховувати,  що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з  приводу  оскарження  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу, прийнятих  у  виконавчих  провадженнях  щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від  того,  яким  органом,  у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень,  дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених)  під  час  примусового  виконання  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Окремо необхідно наголосити, що п. 10 Постанови пленуму передбачає, що судам необхідно мати на  увазі,  що  всі  адміністративні справи  з приводу оскарження рішень,  дій чи бездіяльності органів державної  виконавчої  служби,   вчинених   під   час   проведення виконавчих   дій,  розглядаються  з  особливостями,  установленими статтею 181 КАС України.

Стаття 181 КАС України встановлює, що  учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

 Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Проте, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 від 24 лютого 2016 року висловив зовсім протилежну правову позицію.

Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)».

Надалі, стаття 121-2 Господарсько – процесуального кодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачає наступне:

1. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

2. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Більше того, стаття 111-28 ГПК України передбачає обов'язковість судових рішень Верховного Суду України для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Разом з тим, при визначені підсудності необхідно звернутися до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», яка роз’яснює , що  Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру,  що  накладається  на боржника за невиконання рішення у строк,  встановлений  для   його   самостійного   виконання.   Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову,  яка, у  разі  її  невиконання  самостійно,  виконується   примусово   в  установленому Законом    України   "Про   виконавче   провадження".

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на   боржника,   не   виконана  самостійно,  є  підставою  для  її примусового виконання.

 За змістом пункту 7 частини другої статті 17  Закону  України "Про  виконавче  провадження"  (  606-14  )  постанови  державного виконавця про стягнення виконавчого збору,  витрат  на  проведення виконавчих  дій  та  накладення  штрафу є виконавчими документами.

Якщо виконавче провадження закінчено,  а виконавчий збір,  витрати на  проведення  виконавчих  дій або штраф не стягнуто,  відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню  в загальному порядку.

Висновок: враховуючи той факт, що стаття 121-2 Господарсько – процесуального кодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачає порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби конкретно «щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів», а постанова державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору – це санкція відповідальності майнового характеру (п. 6 Постанови пленуму ВАСУ), яка якщо не виконана самостійно Боржником є окремим виконавчим документом (п. 7 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження») і при закритті виконавчого провадження з підстав передбачених Законом, виділяється в окреме провадження, а також є підставою для її примусового виконання,  то і оскарження її повинно відбуватися виключно в рамках юрисдикції адміністративних судів, тобто відповідним Адміністративним судом в рамках предметної та територіальної підсудності.

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір,  виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов, защита, суд, позов, иск.