Перевірка відомостей про боржника до відкриття виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перевірка відомостей про боржника, зокрема місце реєстрації або фактичного місця проживання, до відкриття виконавчого провадження

29 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 400/1546/20, адміністративне провадження № К/9901/32773/20 (ЄДРСРУ № 98646104) досліджував питання щодо перевірки відомостей про боржника, зокрема місце реєстрації або фактичного місця проживання, до відкриття виконавчого провадження.

Суть справи:  Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника, до відкриття виконавчого провадження, і саме зазначене у виконавчому документі та у заяві про відкриття виконавчого провадження місце фактичного проживання боржника є підставою для вчинення виконавчих дій.

За визначеннями, наведеними в статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Закріплені у статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків.

У цій постанові Суд дійшов висновку про те, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Також, вищезазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, Верховним судом від 29 липня 2021 року у справі № 260/3601/20, № 520/10563/2020 та ін.

За змістом вказаної постанови, Верховним Судом було сформовано низку правових висновків:

- приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України;

- факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання;

- частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»;

- незареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самою особою (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні вказаного Закону;

- виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись;

- відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень;

-  нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

ВИСНОВОК: Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» в сукупності з іншими положеннями Закону України «Про виконавче провадження», надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

Матеріал по темі: «Відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи проживання боржника?»

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи проживання боржника?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи за місцем проживання боржника – фізичної особи?

05 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/15005/20, провадження № К/9901/5954/21 (ЄДРСРУ № 96706696) досліджував питання щодо відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи за місцем проживання боржника – фізичної особи

За правилами статті 24 Закону №  1404-VIII виконавчі документи приймаються до примусового виконання за місцем, зокрема, проживання, перебування боржника: «Чи дає це право стягувачу можливість вибору місця пред`явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання (місце проживання боржника (вказане у виконавчому документі)»?

Чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника.

До того ж, приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі №826/15676/16.

Втім, відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За текстом статті 3 Закону Закон №  1382-IV:

вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;

місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;

реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV).

Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012  року №  5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №  5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка.

Так, 31 березня 2021 року Верховний Суд розглядав справу № 380/7750/20 (ЄДРСРУ № 95946017), спірні правовідносини якої є подібними до тих, які є предметом розгляду в цій справі.

За наслідками розгляду тієї справи Верховний Суд ухвалив постанову від 31  березня 2021 року, у якій висловив правову позицію, суть якої полягає у такому. Сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

ВИСНОВОК: Відтак, визначення місця виконання виконавчого документа щодо боржника – фізичної особи має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ виконавця.

Аналогічна правова позиція висловлена 29 квітня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного судув рамках справи № 300/3258/20, провадження № К/9901/5250/21 (ЄДРСРУ № 96655284).

Матеріал по темі: «Особливості визначення приватним виконавцем місця виконання судового рішення»

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Особливості визначення приватним виконавцем місця виконання судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Місце проживання, місце перебування боржника-фізичної особи, місце реєстрації,  або місцезнаходження майна боржника, що зайве?

09 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/3537/20, адміністративне провадження №К/9901/27203/20 (ЄДРСРУ № 93437812) досліджував питання щодо особливостей визначення приватним виконавцем місця виконання судового рішення.

Аналіз положень Закону №1404-VIII дозволяє дійти висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 804/6996/17, від 30 квітня 2020 року №580/3311/19.

Таким чином, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, у яких зазначено місце проживання/ перебування боржника або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться в межах його виконавчого округу.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі обов`язково зазначається адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

Положеннями статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон №  1382-IV) установлено, що «місце перебування» - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; «місце проживання» - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; «реєстрація» - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку».

Частиною другою статті 2 Закону №  1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених  Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже законодавець, визначаючи місце виконання рішення, вживає поняття «місце проживання» та «місце перебування», під якими розуміються відповідно адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, та житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Оскільки за приписами частини другої статті 2 Закону №  1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених  Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, то законодавець розрізняє поняття «місце проживання», «місце перебування» і «місце реєстрації». 

ВАЖЛИВО: Отже, визначальне значення для визначення місце виконання рішення має саме місце проживання/ перебування боржника-фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника.

Стосовно «місцезнаходження майна боржника», то часто – густо в судових рішеннях зустрічається позиція стосовно посилань на відкриті розрахункові та/або карткові рахунки у банках (відділення яких розташоване по всій країні)…

… однак за приписами ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Річчю, у розумінні ст.179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1.27  ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 р. № 2346-III (далі - Закон № 2346-III) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно п.3.1 ст. 3 Закону № 2346-III визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

У відповідності до п. 7.1 ст. 7 Закону № 2346-III банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Тобто, наявність самого рахунку у банку, за відсутності на ньому коштів чи цінностей, не породжує цивільних прав та обов`язків, оскільки рахунок це - засіб, механізм, спосіб безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів.

А як правило стягувачем та/або приватним виконавцем не надаються в якості  доказів наявність у боржника рахунку в межах виконавчого округу виконавця та наявності грошових коштів на такому рахунку на момент відкриття виконавчого провадження.

Ще одна «шпарина» - посилання приватного виконавця на практику Верховного Суду у справі № 511/1342/17 стосовно того, що виконавець не має обов`язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі… однак це не спростовує факту порушення правил територіальної діяльності приватних виконавців, передбачених статтею 24 Закону №1404-VII, якщо такі будуть порушені.

На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ постанови про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), або  місцезнаходження майна боржника, які знаходяться у межах виконавчого округу приватного виконавця. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою приватний виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ зобов`язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, положення статті 28 Закону № 1404-VIIІ встановлюють імперативний обов`язок приватного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у приватного виконавця при визначенні адреси боржника.

Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року в справі №  520/9978/18 (пункти 52-53), від 08  квітня 2020  року в справі №  804/6996/17 (пункт 39).

Отже, при надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов`язаний перевірити наявність в ньому всіх обов`язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIIІ, зокрема, прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

У випадку, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання, тобто якщо адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), що вказана у виконавчому документі, або місцезнаходження майна боржника не знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, він зобов`язаний повернути виконавчий документ без виконання відповідно до приписів пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №  1404-VIII.

Якщо ж виконавчий документ пред`явлено до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення обов`язково додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (абзац 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5).

ВИСНОВОК:

•      Правильне вирішення спору у вказаних категоріях справ залежить від того, чи знаходиться адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, в межах виконавчого округу приватного виконавця. Якщо адреса місця проживання/перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, то відкриття виконавчого провадження, за умови дотримання приватним виконавцем інших вимог Закону № 1404-VIII, є правомірним;
•     Якщо ж адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться поза межами виконавчого округу приватного виконавця, приватний виконавець зобов`язаний повернути такий виконавчий документ;
•     У випадку пред`явлення виконавчого документа не за місцем проживання або місцем перебування боржника (фізичної особи), а за місцезнаходженням майна боржника, на стягувача покладено обов`язок надати документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Матеріал по темі: «Місце відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження»

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Місце відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Виконавчий округ та територія на  якій приватний виконавець здійснює діяльність

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/949/20 (ЄДРСРУ № 93149492) досліджував питання щодо виконавчого округу та території на  якій приватний виконавець здійснює діяльність.

Закон України "Про виконавче провадження" є законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 910/5702/19.

Так, згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. Пунктом 2 частини 2 цієї статті Закону у повідомленні про початок діяльності обов`язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.

(!!!) Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України "Про виконавче провадження" і Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Зі змісту наведеної норми частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/2542/19 (ЄДРСРУ № 90566011).

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічні висновки щодо правомірності прийняття до виконання виконавчих документів за відсутності доказів, які б підтверджували місце проживання, перебування боржника містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 25.06.2019р. у справі № 826/7969/16, від 29.01.2020 по справі №804/476/17,  від 08 квітня 2020 року у справі №804/6996/17  та від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19.

Слід також враховувати, що поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.

Виходячи з наведеного, передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.

Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 12-197гс18 від 05 грудня 2018 року.

І на останок,  якщо сторона вважає, що з боку виконавця порушується Закон, то  на виконання вимог статті 34 Закону № 1403-VIII Мін`юстом України розроблено Порядок здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений наказом Мінюсту України від 22 жовтня 2018 року № 3284/5, зареєстрований в Мін`юсті України 22 жовтня 2018 року за №  1195/32647 (надалі - Порядок № 3284/5), яким визначено механізм здійснення Міністерством юстиції перевірок діяльності працівників органів державної виконавчої служби (органів ДВС), приватних виконавців, у тому числі стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання вчинення державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства (23 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/10125/19, адміністративне провадження № К/9901/19311/20 (ЄДРСРУ № 91752632).

ВИСНОВОК: Право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиномуреєстрі приватних виконавців України .

 

Матеріал по темі: «Відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів»

 

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Частные исполнители: какова степень угрозы для должников?

Адвокат Морозов (судебная защита)

Требования к частным исполнителей. Контроль за действиями и виды ответственности частных исполнителей. Противостояние: заемщик & банк. Третейская оговорка в потребительском кредитном договоре.

  

В начале июня 2016 Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «Об исполнительном производстве» в новой редакции.

Новеллой этого Закона является внедрение института частных исполнителей как одного из перспективных направлений развития исполнительного производства, правовой статус и организация деятельности которых будет устанавливаться Законом Украины "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов".

Принимая во внимание вышеуказанное и с учетом тяжелой экономико - социальной ситуации в стране, не добросовестные работники банковских учреждений с новой силой начали пугать потребителей кредитных услуг мол, если не будет выплачен кредит в сжатые сроки - мы обратимся в «свой» суд  (имеется в виду третейский), а уже выполнять судебное решение будут профессионально обученные «крепкие ребята» ...

Попробуем разобраться на предмет соответствия действительности.

В п. 5 пояснительной записке к законопроекту "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов" Заместитель Главы Администрации Президента Украины господин Алексей Филатов делает прогноз социально-экономических и других последствий принятия законопроекта, в частности: «принятие законопроекта направлено на обеспечение качественного и быстрого выполнения судебных решений и решений других органов в соответствии с европейскими стандартами, равноценной конкуренции между государственными и частными исполнителями, соблюдения баланса полномочий частных и государственных исполнителей, и повышение уровня доверия общества к системе принудительного исполнения решений в целом ».

Необходимо указать, что в соответствии с регистрационной карточкой Закон Украины "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов" (далее - «Закон») 17.06.2016 г.  направлен на подпись Президенту.

Раздел III Закона дает определение, а также регулирует деятельность частных исполнителей.

Так, ч.1 статьи 19 Закона устанавливает, что частным исполнителем является гражданин Украины, который уполномочен государством осуществлять деятельность по принудительному исполнению решений в порядке, установленном законом.

В свою очередь ст. 21 Закона устанавливает требования к частному исполнителя, в частности: частным исполнителем может быть гражданин Украины не моложе 25 лет, имеющий высшее юридическое образование степени магистра, владеющий государственным языком, имеет стаж работы в области права после получения диплома магистра не менее двух лет и составил квалификационный экзамен.

Не может быть частным исполнителем лицо: 1) не соответствующее требованиям части первой настоящей статьи; 2) признанное судом ограниченно дееспособным или недееспособным; 3) которое имеет не снятую или непогашенную в установленном законом порядке судимость; 4) совершившего коррупционное правонарушение или нарушение, связанное с коррупцией, - в течение трех лет со дня совершения; 5) которому за нарушение требований законодательства аннулировано свидетельство о праве на занятие нотариальной или адвокатской деятельностью, осуществление деятельности частного исполнителя или арбитражного управляющего (распорядителя имущества, управляющего санацией, ликвидатора), - в течение трех лет со дня принятия соответствующего решения; 6) освобождённого от должности судьи, прокурора, сотрудника правоохранительного органа, с государственной службы или службы в органах местного самоуправления в связи с ненадлежащим исполнением таким лицом служебных обязанностей, - в течение трех лет со дня такого освобождения (ч. 2 ст. 21 Закона).

Отдельно необходимо отметить, что согласно ст. 20 Закона Министерство юстиции Украины осуществляет контроль за деятельностью частных исполнителей и определяет соответствующий порядок осуществления контроля за деятельностью частного исполнителя, а также приостанавливает и прекращает право на осуществление деятельности частного исполнителя.

Кстати ст. 25 Закона предусматривает, что частный исполнитель перед тем как заступить на службу принимает Присягу (!!!) и постоянно повышает свою квалификацию (ст. 37 Закона).

Учитывая указанное усматривается, что частными исполнителями могут быть «крепкие ребята», но с высшим юридическим образованием, опытом работы, которые должны соблюдать правила этики, подконтрольные и подчинены Министерству юстиции Украины и действия и / или бездействие которых,  можно будет обжаловать в судебном порядке (ст. 40 Закона) и которые, между прочим, несут за свои решения, действия или бездействие и причиненный третьим лицам вред: гражданско-правовую, административную или уголовную ответственность в порядке и объемах, установленных законом, а также дисциплинарную ответственность в порядке, установленном настоящим законом (ст. 41).

Таким образом, с принятием вышеизложенного Закона, не верно будет бояться возвращения в «лихие 90-е годы» ..., наоборот есть надежда, что все же права взыскателя таки будут реализованы в рамках исполнительного производства, а должник, в своем арсенале, будет иметь соответствующие правовые средства для защиты своих процессуальных прав от всевозможного произвола частных исполнителей.

Относительно «своего банковского суда» или третейской оговорки в кредитном договоре.

Статья 5 Закона Украины «О третейских судах» предусматривает, что на рассмотрение в третейский суд может быть передан спор при наличии между сторонами третейского соглашения, которое отвечает требованиям этого закона.

В соответствии со статьей 12 Закона Украины «О третейских судах» третейское соглашение может быть заключено в виде третейской оговорки в договоре, контракте или в виде отдельной письменного соглашения.

Третейское соглашение является основанием для передачи спора на рассмотрение третейского суда, а в некоторых случаях - и основанием для создания и деятельности такого суда. Таким образом, принадлежность формы и содержания третейского соглашения, наличие в ней всех существенных условий, предусмотренных законом, является первичной и обязательным условием правомерности третейского разбирательства, а следовательно - и третейского решения.

Одним из способов реализации права каждого любыми не запрещенными законом средствами защищать свои права и свободы от нарушений и противоправных посягательств в сфере гражданских и хозяйственных правоотношений является обращение в третейский суд.

Третейский суд это негосударственный независимый орган, который создается по соглашению или соответствующим решением заинтересованных физических и (или) юридических лиц в порядке, установленном настоящим Законом, для разрешения споров, возникающих из гражданских и хозяйственных правоотношений.

Согласно действующему законодательству подведомственный суду общей юрисдикции спор в сфере гражданских и хозяйственных правоотношений может быть передан сторонами на разрешение третейского суда, кроме случаев, установленных законом, в частности статьей 6 Закона Украины "О третейских судах".

Так, согласно п. 14 ч. 1 ст. 6 Закона Украины «О третейских судах» (в редакции Закона Украины «О внесении изменения в ст. 6 Закона Украины «О третейских судах» относительно подведомственности дел в сфере защиты прав потребителей третейским судам» от 03.02.2011 г..), Третейские суды в порядке, предусмотренном настоящим Законом, могут рассматривать любые дела, возникающие из гражданских и хозяйственных правоотношений, за исключением дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза).

П. 22 ст. 1 Закона Украины «О защите прав потребителей» указывает, что потребителем является физическое лицо, которое приобретает, заказывает, использует или намеревается приобрести, или заказать продукцию для личных нужд, не связанных с предпринимательской деятельностью или выполнением обязанностей наемного работника.

Таким образом, с 2011 года заключения кредитного договора, содержащего третейскую оговорку о рассмотрении судебного спора противоречит Закону Украины «О третейских судах», поскольку последний содержит запрет на рассмотрение третейскими судами дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза).

Соответствующая правовая позиция высказана еще в постановлении Верховного Суда Украины, от 20.05.2015 г. по делу № 6-64цс15, которая в соответствии с ч.1 ст.360-7 ГПК Украины является обязательным для всех субъектов властных полномочий, которые применяют в своей деятельности нормативно-правовой акт, содержащий соответствующую норму права.

«Юстиция — это, конечно, не право. Обычно ее даже считают успешной мерой предосторожности против истинного права и его осуществления». Манн Г.