Договір позики в USDТ (криптовалюті)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість укладання договору позики в USDТ (криптовалюті)

05 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 721/747/24, провадження № 61-2200св26 (ЄДРСРУ № 138787729) досліджував питання щодо правовідносин сторін, які випливають із договору позики в криптовалюті.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У спірному договорі визначено предмет позики в USDТ (криптовалюта), дол. США, із зазначенням його гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За частинами першою, третьою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом. 

Отже, цивільне законодавство не забороняє визначати грошове зобов`язання в іноземній валюті та, у передбачених законом випадках, присуджувати до стягнення борг у валюті (02 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 568/525/15, провадження № 61-7937св26 (ЄДРСРУ № 139404329).

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статті 524 ЦК України). Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у, гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення (постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 (провадження №14- 81цс24), ЄДРСРУ № 122118320).

ВИСНОВОК: Діюче законодавство передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

   

 

Матеріал по темі: «Стягнення суми позики вираженої в іноземній валюті у гривневому еквіваленті»

 

 

Теги: долар США, USDТ, криптовалюта, виконавче провадження, исполнительное производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС, ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

 

 

Примусове стягнення боргу в іноземній валюті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості примусового виконання судового рішення про стягнення (конвертації) коштів в іноземній валюті

12 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/25711/13 (ЄДРСРУ № 128067460) досліджував питання щодо виконання судового рішення про стягнення коштів в іноземній валюті.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом першим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої зазначеної статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Таке ж правило передбачено пунктом 5.4 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, згідно з яким уповноважений банк виконує платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідного виду іноземної валюти (визначений у призначенні платежу), у якій обов`язково зазначено: номер рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника (в іноземній або національній валюті), з якого здійснюватиметься списання; номер рахунку в іноземній валюті органу державної виконавчої служби/приватного виконавця; сума та назва національної/іноземної валюти, що підлягає списанню для купівлі/конвертації.

Отже, виявивши кошти у гривнях, державному виконавцю належало оформити банку платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідної суми в іноземній валюті та зарахувати зазначену суму валюти на свій валютний депозитний рахунок, а суму виконавчого збору стягнути окремою платіжною вимогою відповідно до прийнятої постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що державний виконавець, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №638/1841/14-ц.

Витрати у зв`язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, в тому числі і його Великої Палати, неодноразово викладених у відповідних постановах від 01 листопада 2017 року (справа № 6-1063цс17), від 15 березня 2018 року (справа № 638/1841/14-ц), від 04 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц), від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц).

Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі (частина перша статті 49 Закону України «Про платіжні послуги»).

Постановою правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» заборонено здійснювати торгівлю валютними цінностями.

Разом з тим, пунктом 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 № 512/5, передбачено, що у період дії заборони на купівлю іноземної валюти, встановленої Національним банком України, виконавець за наявності письмової згоди стягувача на перерахування йому коштів у національній валюті звертає стягнення на виявлені у боржника кошти в національній валюті.

(!!!) Еквівалент зазначеної у виконавчому документі суми стягнення в іноземній валюті визначається за офіційним курсом Національного банку України на день перерахування коштів на рахунок стягувача.

Дія вказаної заборони була скасована відповідно до постанови Правління Національного банку України від 03.05.2024 року № 56 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18».

ВИСНОВОК: У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц).

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення заборгованості в іноземній валюті у виконавчому провадженні»

 

 

 

 

 

Теги: долар США, визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, исполнительное производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС, ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Зростання валюти кредиту, як підстава для визнання кредитного договору недійсним

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи може зростання курсу долара США - валюти кредиту бути підставою для визнання кредитного договору недійсним?

24 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/20434/20, провадження № 61-16479св23 (ЄДРСРУ № 122543705) досліджував питання щодо зростання валюти кредиту, як підстава для визнання кредитного договору недійсним.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Обираючи валюту кредитування сторони кредитного договору в рівній мірі беруть на себе ризики зростання чи зменшення курсу такої валюти.

Самі по собі посилання та арифметичні розрахунки позивача щодо збільшення реальної вартості кредиту, виданого в іноземній валюті, але виконані щодо української гривні, не свідчать про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача щодо ціни договору. 

Зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, і укладаючи кредитний договір в іноземній валюті сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу, отже, під час укладення кредитного договору в іноземній валюті у позивача не було будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого на день підписання договору валютного курсу не настане.

Встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют проводиться щоденно Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний банк України", частиною першою статті 8 Декрету № 15-93, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів.

Наведені правові висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом у судових рішеннях, постановлених у справах щодо подібних до правовідносин у цій справі, зокрема у постанові від 01 березня 2018 року у справі № 642/1408/17 (провадження № 61-930св17), у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 646/10156/15-ц (провадження № 61-3426cb18), у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 375/555/16-ц (провадження № 61-26810св18) - 22 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 405/4719/16-ц (провадження № 61-22914св19, ЄДРСРУ № 98524096).

Отже, самі по собі аргументи стосовно зміни курсу гривні по відношенню до долару США, його різке збільшення в порівнянні з діючим на момент укладення договору, не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, на чому також акцентує увагу Верховний Суд в постанові від 01.03.2018 року у справі №642/1408/17.

ВИСНОВОК: Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання недійсним кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

  

 

Матеріал по темі: «Щомісячна комісія за обслуговування кредиту»
 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, проценти, індекс інфляції, грошове зобов’язання, стягнення заборгованості, Іноземна валюта, курсова різниця,  національний банк України, судова практика, судебная практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Гривня або долар: валюти зобов`язання та валюта платежу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Гривня або долар? Якщо сторони у зобов’язанні не визначили валюту платежу або визначили еквівалент в іноземній валюті

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо валюти зобов`язання та валюти платежу та відносно стягнення судом заборгованості у гривні на момент виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

У справі, яка переглядається, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 00 дол. США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний  00 дол. США на момент повернення боргу.

Валюту платежу сторони у договорі не визначили. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Отже, здійснюючи тлумачення договору, Велика Палата Верховного Суду констатує, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 00 дол. США на момент платежу.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

В частині застосування частини другої статті 533 ЦК України

Відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України»

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду щодо іноземної валюти як валюти зобов`язання та платіжного інструмента на території України

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо іноземної валюти як валюти зобов`язання та платіжного інструмента на території України

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

(!!!) Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16,  від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

ВИСНОВОК: Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, однак сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, що не заборонено діючим законодавством України.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування майнової шкоди від злочину в іноземній валюті»

 

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов