Повноваження державного реєстратора по перевірці (ідентифікації) судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження державного реєстратора у разі вчинення реєстраційних дій на підставі наданого заявником судового рішення щодо його перевірки та ідентифікації

18 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/671/23, адміністративне провадження № К/990/36189/23  (ЄДРСРУ № 125248093) досліджував питання щодо повноважень державного реєстратора по перевірці (ідентифікації) судового рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації визначаються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (надалі - Закон №1952-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року № 1127.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону №1952-IV Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено «Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Порядок № 1127).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1127 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 31-1 Закону №1952-IV реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» (Закон №1666-VІІІ) до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду обов`язково використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України щодо наявності такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами.

У разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень державний реєстратор прав на нерухоме майно запитує копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. Направлення запиту до суду про отримання копії рішення суду є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За змістом наведеної норми, у разі вчинення реєстраційних дій на підставі наданого заявником судового рішення державний реєстратор використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, за допомогою якого встановлює три обов’язкові факти:

- наявність такого рішення в реєстрі в електронній формі;

- відповідність рішення в електронній формі за документарною інформацією;

- відповідність рішення в електронній формі за реквізитами.

ВИСНОВОК: Таким чином, державний реєстратор не може обмежитись самою лише перевіркою наявності наданого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень в електронній формі, а зобов’язаний також встановити його відповідність за документарною формою та за реквізитами.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Скасування рішення держреєстратора про реєстрацію прав на нерухоме майно»

 

 

 

 

Теги: судове рішення, ЄДРСР, перевірка судового рішення, держреєстратор, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Без повного тексту судового рішення неможливе апеляційне оскарження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав не отримання повного судового рішення суду першої інстанції

Суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу (див.: постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 442/37/14, провадження № 61-1683 св 19).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою («Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року). 

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані («Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine», № 17160/06 та № 35548/06, § 34, рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

(!!!) Без отримання повного тексту рішення суду неможливо виконати вимоги ЦПК України щодо належного мотивування апеляційної скарги (14 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/10650/19, провадження № 61-5270св23  (ЄДРСРУ № 111613905).

Більше того,  день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 285/2686/20-ц (провадження № 61-2418св22), від 03 листопада 2021 року у справі № 2-3552/10 (провадження № 61-13845св21), від 19 січня 2022 року у справі № 752/19105/21 (провадження № 61-17974св21), від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20 (провадження № К/9901/29453/20), від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19 (провадження № К/9901/7347/20), від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 (провадження № 61-5390 св 22).

Для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24, ЄДРСРУ № 122603347). 

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 520/986/22 (адміністративне провадження № К/990/34812/22) вказано, що стаття 299 Кодексу адміністративного судочинства України (зазначена правова норма кореспондується із положеннями статті 358 ЦПК України) вимагає від суду апеляційної інстанції перевіряти факт отримання скаржником повного тексту оскаржуваного судового рішення та виключно з цього моменту обраховувати процесуальний строк. При цьому сам факт "обізнаності" скаржника з постановленням оскаржуваного судового рішення, за загальним правилом, не впливає на такий обрахунок строку. Зазначене положення процесуального кодексу фактично презюмує добросовісність поведінки скаржника, об`єктивну неможливість до отримання ним повного тексту оскаржуваного судового рішення належним чином скористатися конституційним правом на апеляційний перегляд справи, а також непорушність за такого підходу принципу res judicata.

Аналогічна правова позиція висловлена 10 січня 2024 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 200/22921/15-ц, провадження № 61-13963св23. 

ВИСНОВОК: Без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги, таким чином - без отримання повного тексту рішення суду неможливо виконати вимоги закону щодо належного мотивування апеляційної скарги, незважаючи на публікацію судового рішення в ЄДРСРУ.

 

  

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на  апеляційне оскарження ухвали слідчого судді»

 

 

 

 

 

Теги: оскарження рішення суду, строк на оскарження, поновлення строку на оскарження, клопотання про поновлення строку, судове рішення, резолютивна частина судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Отримання компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: юридичний механізм компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб внаслідок збройної агресії

30 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/13076/22, провадження № 61-2934св24 (ЄДРСРУ № 124143606) досліджував питання щодо механізму компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб внаслідок збройної агресії.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

(!!!) На виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення права власності держава Україна вжила заходів для юридичного оформлення механізму компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб. Зокрема, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації»; постанову від 18 грудня 2013 року № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації» (назва постанови із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623,   в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767), якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією.

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди і збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики.

Крім того, 22 травня 2023 року набув чинності Закон України № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України», який визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України від 24 лютого 2022 року  № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України.

Отже, держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, пошкодження чи знищення майна через збройну агресію російської федерації.

У цій справі позивач не навів фактів, за яких можна було б стверджувати про порушення державою Україна позитивного обов`язку щодо забезпечення захисту його права власності.

Також у позові немає відомостей про те, що позивач звертався до компетентних органів України для отримання компенсації за зруйноване житло та отримав відмову, а отже, не доведено, що запроваджені зараз державою правові механізми є недієвими.

Схожих висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14 серпня 2024 року  у справі № 755/5192/22 (провадження № 61-7445св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 757/16790/22-ц (провадження № 61-6456св24, від 11 грудня 2024 року у справі № 757/13518/22-ц (провадження № 61-5945св24).

ВИСНОВОК: Отже, для отримання компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії, спершу необхідно пройти етап звернення до компетентних органів України і тільки у разі «недієвості механізму» звертатися до суду з позов до Держави про відшкодування шкоди.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування власникові шкоди за зруйноване нерухоме майно внаслідок  АТО»

 

 

 

Теги: судовий імунітет, країна агресор, зруйноване майно, судове рішення, стягнення шкоди, воєнний стан, Верховний суд, Адвокат Морозов

(Не)можливість оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: можливість / неможливість оскарження в апеляційному порядку ухвали окремо від рішення суду першої інстанції, яка не передбачена Кодексом

21 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 806/5175/14, провадження № 11-227апп24 (ЄДРСРУ № 123283346) досліджувала питання щодо можливості / неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, яка не передбачена статтею 294 КАС України, зокрема ухвали про відмову в задоволенні клопотання про поновлення провадження у справі.

Стаття 293 КАС України містить застереження щодо неможливості  оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку, передбаченому статтею 294 КАС України. Зокрема, оскаржувана позивачем у цій справі ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не міститься в переліку, визначеному у статті 294 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.

Установлення процесуальним законом заборони (обмеження) щодо окремого оскарження ухвал, не передбачених статтею 294 КАС України, спрямоване на відстрочення реалізації права на апеляційне оскарження з питань, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору, і має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду.

Окремо КАС України визначає випадки, коли ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню в будь-який спосіб (наприклад, частина дев`ята статті 29, частина друга статті 188 КАС України).

Водночас статтею 320 КАС України встановлені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, ця стаття надає суду апеляційної інстанції повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які можуть бути окремо оскаржені від рішення суду та перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Переліку ухвал, які одночасно відповідають двом зазначеним вимогам, КАС України не встановлює, оскільки серед передбачених статтею 294 цього Кодексу ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є як ухвали, що перешкоджають провадженню у справі: (1) щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), 2) відмови у відкритті провадження у справі, 3) зупинення провадження у справі, 4) залишення позову (заяви) без розгляду тощо), так і ухвали, які провадженню у справі не перешкоджають: (щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; призначення експертизи; визначення розміру судових витрат; роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення тощо).

Крім того, у статті 237 КАС України закріплене диспозитивне право кожного учасника справи звернутися до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, що в силу статей 166, 241 та 248 КАС України створює імперативний припис для суду розглянути таке клопотання. Тому беззаперечним є те, що наслідки розгляду такого клопотання впливають на можливість подальшого розгляду справи.

У визначеному статтею 294 КАС України переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі, яка безспірно перешкоджає подальшому провадженню у справі, проте відсутня ухвала суду про відмову в поновленні провадження у справі, постановлена відповідно до статті 237 КАС України.

Водночас суть та правові наслідки ухвали про відмову в поновленні провадження у справі дають підстави для висновку, що така ухвала так само перешкоджає подальшому руху справи та впливає на строки її розгляду, оскільки у такому випадку продовжує свою дію ухвала про зупинення провадження у справі.

Про значущість впливу на процесуальні права учасника процесу ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, вказують і передбачені статтею 320 КАС України підстави для скасування таких ухвал, до яких належать неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, виходячи з логічного тлумачення указаних процесуальних норм слід акцентувати увагу на тому, що саме від належно встановлених обставин у питанні поновлення провадження у справі і залежить дотримання судом права на справедливий суд.

Отже, тлумачення статті 294 КАС України стосовно оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду має відбуватися з урахуванням того, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі, та можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Стаття 6 Конвенції, проголошуючи право на справедливий суд, указала його складовою розгляд справи упродовж розумного строку. Реалізація цього елемента права на справедливий суд знайшла своє відображення у приписах статті 2 КАС України щодо завдань та основних засад адміністративного судочинства, яка, визначаючи завдання адміністративного судочинства, передбачила необхідність своєчасного вирішення судом спорів.

Повертаючись до поставленого у цій справі питання, варто зазначити, що приписи статті 237 КАС України покликані, зокрема ,захищати одну зі складових права на справедливий суд - дотримання розумного строку розгляду судової справи.

Відповідаючи на питання можливості відновлення порушеного права цього компоненту справедливого суду в ході перегляду судового рішення по суті судом апеляційної інстанції, необхідно констатувати, що такої можливості суд апеляційної інстанції не має через темпоральний характер цієї категорії.

У зв`язку із цим установлені обмеження щодо окремого апеляційного оскарження ухвали про відмову поновити провадження у справі є непропорційними праву сторони процесу на справедливий суд.

(!!!) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що процесуальні ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, є такими, що впливають на строк розгляду справи та, відповідно, належать до переліку ухвал, апеляційний перегляд яких повинен здійснюватися задля перевірки дотримання права учасника процесу на справедливий суд.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає принципу верховенства права, практиці ЄСПЛ та статті 6 Конвенції, оскільки в цьому випадку тривале невирішення справи Конституційним Судом України, до вирішення якої було зупинено відповідне провадження у справі, призводить до обмеження права на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не відповідає статті 8 Конституції України та статті 13 Конвенції в частині надмірної тривалості розгляду справи, яка не відповідає вимозі «розумного строку», і унеможливлює ефективний засіб юридичного захисту.

Вирішуючи правову проблему щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі окремо від рішення суду, з метою дотримання статті 6 Конвенції щодо розгляду справи в розумні строки та основних засад (принципів) адміністративного судочинства, таких як верховенства права, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумність строків розгляду справи (частина третя статті 2 КАС України), Велика Палата Верховного Суду висновує, що така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, неможливо.

Правовий ВИСНОВОК  Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права: Велика Палата Верховного Суду щодо застосування статей 237, 293 і 294 КАС України висновує наступне. Ухвали суду першої інстанції, які відсутні в переліку статті 294 КАС України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі й особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

 

 

Матеріал по темі: «Правовий висновок (позиція) Верховного суду»

 

 

 

Теги: апеляційний перегляд, скарга, позов, строки на оскарження, позивач, відповідач, судове рішення, захист прав, судове засідання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Ініціатор судового процесу не може бути «особою, не повідомленою про розгляд справи»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ініціатор судового процесу (позивач, заявник, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору) не може бути «особою, не повідомленою про розгляд справи»

25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 490/9587/18, провадження № 14-29цс24 (ЄДРСРУ № 122603347) досліджувала питання щодо обізнаності ініціатора судового спору про хід та стадію судового розгляду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, крім пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, словосполучення «повідомлення про розгляд справи» використовується лише в одній нормі цього Кодексу, а саме у статті 468 «Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду».

За змістом цієї норми процесуального права клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

В іншій послідовності цей термін зустрічається в частині другій статті 54 ЦПК України: «У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони».

У решті випадків законодавець у ЦПК України вживає словосполучення: «повідомлена про дату, час і місце розгляду справи» (частина третя статті 466); «повідомлені про судове засідання» (частина третя статті 233); «повідомлені про дату, час та місце судового засідання» (частина четверта статті 270; частина третя статті 271; частина друга статті 450); «повідомлення про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 223; частина четверта статті 440); «повідомляються про дату, час і місце судового засідання» (частина третя статті 118); «...повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 128).

Системно аналізуючи положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Стаття 17 ЦПК України містить норму, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Склад учасників справи визначається статтею 42 ЦПК України. Зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. У наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

(!!!) Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.

Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник,третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.

ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

ВИСНОВОК: Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.

 

 

Матеріал по темі: «Особливості направлення та отримання судових повісток»

 

 

 

Теги: судова повістка, вручення судової повістки, закінчення терміну зберігання, інші причини не вручення поштового відправлення, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

 

Гривня або долар: валюти зобов`язання та валюта платежу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Гривня або долар? Якщо сторони у зобов’язанні не визначили валюту платежу або визначили еквівалент в іноземній валюті

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо валюти зобов`язання та валюти платежу та відносно стягнення судом заборгованості у гривні на момент виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

У справі, яка переглядається, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 00 дол. США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний  00 дол. США на момент повернення боргу.

Валюту платежу сторони у договорі не визначили. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Отже, здійснюючи тлумачення договору, Велика Палата Верховного Суду констатує, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 00 дол. США на момент платежу.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

В частині застосування частини другої статті 533 ЦК України

Відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України»

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов