Розмежування преюдиційних обставин та правової оцінку наданої судом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування преюдиційних обставин, які не підлягають повторному доказуванню, та правової оцінку, наданої судом певному факту

04 липня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10365/15 (ЄДРСРУ № 128687644) досліджував питання щодо розмежування преюдиційних обставин та правової оцінку наданої судом.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Такий припис спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової - res judicata.

В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися (пар.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brumarescu v. Romania" (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ у справах "Ryabykh v. russia" (заява №52854/99), "Науменко проти України" (заява №41984/98), "Pravednaya v. russia" (заява №69529/01), "Христов проти України" (заява №24465/04), "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Принцип res judicata передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків (постанова Верховного Суду від 28.04.2023 у справі №904/5121/19).

Крім того, цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (постанова Об`єднаної палати від 18.08.2023 у справі №927/211/22).

Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ від 25.11.2021 у справі "Центр "Украса" проти України" (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Об`єднана палата доходить висновку, що правило про звільнення від доказування, передбачене ч.4 ст.75 ГПК, має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

Інше тлумачення, яке вказує на можливість "спростування преюдиційних обставин" за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту ч.4 ст.75 ГПК, а відтак до правової невизначеності - адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд, замість застосування приписів ч.4 ст.75 ГПК, має надати стороні можливість доводити/спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмету доказування і були вже встановлені в іншій справі за участю тих самих сторін.

Зазначене узгоджується із висновком Об`єднаної палати, викладеним у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19:

"Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16".

(!) Винятками із загального правила, передбаченого ч.4 ст.75 ГПК, є випадки, встановлені, зокрема, частинами 5, 6, 7 цього Кодексу.

Так, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.5 ст.75 ГПК).

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.75 ГПК).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7 ст.75 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 звернула увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин 6, 7 ст.75 ГПК, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Аналізуючи положення ч.7 ст.75 ГПК, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (п.32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У п.7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Отже, потрібно чітко розмежовувати преюдиційні обставини, які не підлягають повторному доказуванню, та правову оцінку, надану судом певному факту.

При цьому необхідно керуватися основними засадами (принципами) господарського судочинства та не допускати їх порушення. До таких засад, як зазначалося, відноситься принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності, в основі якого, у свою чергу, лежить положення res judicata.

Отже, задля дотримання принципу правової визначеності у певних випадках обов`язковими можуть бути визнані навіть ті обставини із інших справ, які не є преюдиційними.

Об`єднана палата вважає, що правило про звільнення від доказування, передбачене ч.4 ст.75 ГПК,  має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

(!!!) Інше тлумачення, яке вказує на можливість "спростування преюдиційних обставин" за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту ч.4 ст.75 ГПК, а відтак до правової невизначеності - адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд, замість застосування приписів ч.4 ст.75 ГПК, має надати стороні можливість доводити/спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмету доказування і були вже встановлені в іншій справі за участю тих самих сторін.

Зазначене узгоджується із висновком Об`єднаної палати, викладеним у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

ВИСНОВОК: Об`єднана палата вважає, що наявні підстави для відступу від висновків щодо застосування норм ч.4 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України та ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, які за змістом подібні до положень ч.4 ст.75, та містяться у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 у справі №357/16765/14-ц, від 25.04.2023 у справі №761/37438/20 та Касаційного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №600/1876/22-а, від 25.11.2022 у справі №600/1167/22-а, від 29.02.2024 у справі №420/13121/22, від 22.09.2022 у справі №420/4977/20, від 20.12.2024 у справі №380/16592/22 та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування принципу «jura novit curia»(«суд знає закон»)»

 

 

Теги:  res judicata, остаточність судового рішення, поновлення строків на оскарження, принцип юридичної визначенності, ЄСПЛ, Європейський суд, судова практика, Адвокат Морозов