Адвокат Морозов (судовий захист)
Стягнення
заборгованості в іноземній валюті із застосуванням примусового порядку, тобто в
рамках виконавчого провадження.
01.11.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №6-1063цс17 досліджував питання неоднакового застосування судом
касаційної інстанції статті 49, частини третьої статті 53 Закону України «Про
виконавче провадження» в частині стягнення заборгованості в іноземній валюті із
застосуванням примусового порядку (виконавче провадження).
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала,
що відповідно до статті 124 Конституції
України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною першою статті 14 ЦПК України визначено, що судові
рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади
і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,
посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій
території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»
виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове
виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і
посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання
рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в
межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів,
а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому
виконанню.
ВАЖЛИВО: Відповідно
до частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданий
судом виконавчий
лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює
примусове виконання.
При цьому у статті 11 зазначеного Закону визначено, що державний
виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового
виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі
дії. У зв’язку із цим на нього покладається обов’язок здійснювати заходи,
необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в
документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому
виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про
виконавче провадження» у разі фактичного виконання в
повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче
провадження підлягає закінченню.
У даній справі, виконавче провадження відкрито за виконавчим
листом банку про стягнення з боржника боргу за кредитним договором в
швейцарських франках, що за офіційним курсом НБУ становило відповідну суму
гривневого еквіваленту.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України
є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в
порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного
кодексу України (далі – ЦК України).
ВАЖЛИВО: За
змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у
грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони
можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у
статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у
гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті,
сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом
відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не
встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом;
використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті
при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається
у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним
засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що
сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням,
визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної
валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений
договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду
України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26
грудня 2011 року в справі №3-141гс11 та
від 7 жовтня 2014 року в справі №3-133гс14 та
підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду України від
08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.
Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент
зобов’язання в іноземній валюті, а отже,
сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній
валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні
системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання
є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було
здійснюватися в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній
валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені у
статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час
виникнення спірних правовідносин).
Отже, державний виконавець зобов’язаний керуватися положеннями
статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», за частиною третьою якої
в разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у
результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на
валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого
перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті
державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї
статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на
валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
ВИСНОВОК: Аналіз
зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення
не може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами,
тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове
рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених
статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашення
суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній
валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день
здійснення платежу. Це означає, що боржник,
виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній валюті,
повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для
відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування
коштів на рахунок кредитора).
У даній справі під час виконавчого провадження виконання
зобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту,
без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ зумовило невиконання судового
рішення в повному обсязі, тому суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли
обґрунтованого висновку про те, що постанова державного виконавця про
закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті
49 Закону України «Про виконавче провадження» є неправомірною та підлягає
скасуванню, а виконавче провадження – поновленню.
Теги: долар США, визнання незаконною, скасування постанови про
закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, исполнительное
производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС,
ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар