Примусове стягнення боргу в іноземній валюті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості примусового виконання судового рішення про стягнення (конвертації) коштів в іноземній валюті

12 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/25711/13 (ЄДРСРУ № 128067460) досліджував питання щодо виконання судового рішення про стягнення коштів в іноземній валюті.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом першим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої зазначеної статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Таке ж правило передбачено пунктом 5.4 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, згідно з яким уповноважений банк виконує платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідного виду іноземної валюти (визначений у призначенні платежу), у якій обов`язково зазначено: номер рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника (в іноземній або національній валюті), з якого здійснюватиметься списання; номер рахунку в іноземній валюті органу державної виконавчої служби/приватного виконавця; сума та назва національної/іноземної валюти, що підлягає списанню для купівлі/конвертації.

Отже, виявивши кошти у гривнях, державному виконавцю належало оформити банку платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідної суми в іноземній валюті та зарахувати зазначену суму валюти на свій валютний депозитний рахунок, а суму виконавчого збору стягнути окремою платіжною вимогою відповідно до прийнятої постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що державний виконавець, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №638/1841/14-ц.

Витрати у зв`язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, в тому числі і його Великої Палати, неодноразово викладених у відповідних постановах від 01 листопада 2017 року (справа № 6-1063цс17), від 15 березня 2018 року (справа № 638/1841/14-ц), від 04 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц), від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц).

Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі (частина перша статті 49 Закону України «Про платіжні послуги»).

Постановою правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» заборонено здійснювати торгівлю валютними цінностями.

Разом з тим, пунктом 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 № 512/5, передбачено, що у період дії заборони на купівлю іноземної валюти, встановленої Національним банком України, виконавець за наявності письмової згоди стягувача на перерахування йому коштів у національній валюті звертає стягнення на виявлені у боржника кошти в національній валюті.

(!!!) Еквівалент зазначеної у виконавчому документі суми стягнення в іноземній валюті визначається за офіційним курсом Національного банку України на день перерахування коштів на рахунок стягувача.

Дія вказаної заборони була скасована відповідно до постанови Правління Національного банку України від 03.05.2024 року № 56 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18».

ВИСНОВОК: У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц).

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення заборгованості в іноземній валюті у виконавчому провадженні»

 

 

 

 

 

Теги: долар США, визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, исполнительное производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС, ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Гривня або долар: валюти зобов`язання та валюта платежу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Гривня або долар? Якщо сторони у зобов’язанні не визначили валюту платежу або визначили еквівалент в іноземній валюті

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо валюти зобов`язання та валюти платежу та відносно стягнення судом заборгованості у гривні на момент виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

У справі, яка переглядається, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 00 дол. США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний  00 дол. США на момент повернення боргу.

Валюту платежу сторони у договорі не визначили. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Отже, здійснюючи тлумачення договору, Велика Палата Верховного Суду констатує, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 00 дол. США на момент платежу.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

В частині застосування частини другої статті 533 ЦК України

Відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України»

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду щодо іноземної валюти як валюти зобов`язання та платіжного інструмента на території України

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо іноземної валюти як валюти зобов`язання та платіжного інструмента на території України

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

(!!!) Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16,  від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

ВИСНОВОК: Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, однак сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, що не заборонено діючим законодавством України.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування майнової шкоди від злочину в іноземній валюті»

 

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Відшкодування майнової шкоди від злочину в іноземній валюті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Майнова шкода, завдана потерпілому в результаті заволодіння його коштами в іноземній валюті 

Оскільки засуджений заволодів коштами потерпілих у доларах США, то ця сума має бути їм відшкодована саме у вказаній іноземній валюті, а не в її гривневому еквіваленті на час вчинення злочинів, інакше буде порушено принципи законності та справедливості в кримінальному провадженні, а вартість майна в гривневому еквіваленті на час вчинення злочину впливає лише на кваліфікацію дій засудженого залежно від розміру завданої шкоди (09 травня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 759/4769/14, провадження № 51-4574км23 (ЄДРСРУ № 119454127).

ВИСНОВОК: Майнова шкода, завдана потерпілому в результаті заволодіння його коштами в іноземній валюті, стягується у відповідній іноземній валюті, а не в її гривневому еквіваленті на час вчинення злочину

 

  

 

Матеріал по темі: «Припинення заходів забезпечення кримінального провадження»

Боргова розписка & договір позики: судова практика

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова природа, зміст та обов’язкові умови боргових розписок та договорів позики. 

18.10.2017 р. в контексті справи №6-1662цс17 Верховний суд України досліджував питання неоднакового застосування норм матеріального права в частині  дослідження правової природи, змісту та обов’язкових умов боргових розписок та договорів позики.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження  укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 24.02.2016 р. по справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ВАЖЛИВО: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України 18.01.2017 р. у справі №6-2789цс16.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Такий же висновок зробив Верховний суд України 18.09.2013 р. у справі  № 6-63цс13, від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15 та 12.04.2017 р. у справі  № 6-487цс17.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

ВИСНОВОК: Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Крім усього вищевикладеного, в договорі позики необхідно чітко прописати всі реквізити сторін (ПІБ, ІДН, місце реєстрації / проживання кредитора і боржника, паспортні дані сторін, контактні телефони, електронну пошту і.т.д.).

Слід також пам'ятати, що необхідно чітко (з розшифровкою) прописувати предмет позики - якщо це грошова валюта, то вказати якої країни, наприклад долари США, Канади або Австралії, тому що чітко не охарактеризувавши предмет договору можна недоотримати суму боргу, а якщо це річ - вказати її характеристики, стан, грошову вартість (можна її сфотографувати).

P.s. Потрібно наголосити, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова ВСУ від 09.11.2016 р. у справі за № 6-1457цс16), а часткова сплата боргу в межах строку позовної давності, в свою чергу, веде до його переривання (постанова ВСУ від 01.11.2017 р. у справі за № 6-1611цс17).

P.s. Верховний суд України 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 в черговий раз вказав, що  досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Теги: боргова розписка, строк позовної давності, позика, займ, відсотки, індекс інфляції, боржник, повернення позики, договір, кошти, долар США, проценти, судова практика, Адвокат Морозов

Стягнення заборгованості з урахуванням еквівалента іноземної валюти

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Несправедливі умови кредитного договору. Захист прав споживачів.

01.11.2017 р. Верховний суд України в рамках справи №6-2864цс16 досліджував питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 533 ЦК України.

Суд вказав, що за положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, позивачка посилалася, зокрема, на те, що застосування коефіцієнта валютного ризику суперечить чинному законодавству, а отже, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача, суперечать принципу добросовісності.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Стаття 18 цього Закону  містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

(!!!) Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права у їх системному взаємозв‘язку, можна зробити висновок, що визначення окремих умов договору несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є обов‘язковою підставою для визнання договору недійсним у цілому.

ВАЖЛИВО: Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому суди повинні виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв‘язку із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин сторін тощо.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону  операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями  допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від  19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2  статті 5 цього Декрету.

Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,– стягнути грошову суму в іноземній валюті. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (Постанова Верховного суду України від 24 вересня 2014 р. у справі за № 6-145цс14, та від 1 березня 2017р. у справі № 6-284цс17).

Між тим, якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті (Постанова Верховного суду України від 16 вересня 2015 р. у справі № 6-190цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15).

Необхідно також вказати, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.

ВИСНОВОК: У зв'язку з наведеним можна зробити висновок про те, що чинному законодавству України не суперечить стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі.

P.s. 16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

P.s.s. Верховний суд України дійшов також висновку: «офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає» (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15).

Теги: долар США, курсова різниця, іноземна валюта, гривна, про захист прав споживачів, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, несправедливі умови, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов