Перевірка виконавцем факту виконання боржником судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: доведення заборони до відома боржника не пов’язано з повним виконанням рішення суду, якщо самим рішенням встановлено інші дії (передання майна, усунення умов)

17 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/18991/22, провадження № 61-13560св25 (ЄДРСРУ № 139825660) досліджував питання щодо перевірки виконавцем факту виконання боржником судового рішення.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

До рішень немайнового характеру належить рішення, якими боржника зобов`язано особисто вчинити певні дії (частини перша - третя статті 63 Закону) або утриматися від їх вчинення (частина четверта статті 63 Закону).

Для визначення порядку виконання судового рішення необхідно встановити зміст покладеного на боржника обов`язку.

Таким чином, частина четверта статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не дає державному виконавцю право ототожнювати доведення заборони до відома боржника з повним виконанням рішення суду, якщо самим рішенням встановлено, що заборона діє лише до настання визначеної судом умови, виконання якої є складовою способу усунення перешкод.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св21) вказав, що: «Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна та зобов`язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником».

У постанові від 31.08.2020 у справі № 809/1370/17 Верховний Суд дійшов висновку, що закінчення виконавчого провадження є передчасним, якщо воно здійснене виключно на підставі повідомлення боржника без перевірки фактичного виконання та без належних підтверджувальних документів, оскільки на державного виконавця покладено обов`язок контролю та перевірки виконання судового рішення.

У постанові від 10.04.2025 у справі № 240/28517/23 Верховний Суд наголосив, що п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII може бути застосований лише за умови встановлення фактичного повного виконання рішення, при цьому постанова про закінчення виконавчого провадження має бути мотивованою, містити встановлені обставини та зазначення способів їх перевірки, а державний виконавець зобов`язаний пересвідчитись у виконанні рішення саме в обсязі та спосіб, визначені резолютивною частиною судового рішення.

Тобто Верховний Суд виснував, що не можна визначати порядок виконання лише за окремим словами резолютивної частини. Виконавець має виходити з реального змісту рішення і того, що необхідно зробити для його повного виконання.

Крім того, Верховний суд наголошує на тому, що конструкція статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця перевірити факт виконання боржником цього рішення (частина третя статті 63 Закону) та вчинити певні дії.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що для перевірки правильності виконання судового рішення виконавець може залучити спеціаліста, що узгоджується із приписами статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

ВИСНОВОК: Доведення заборони до відома боржника не пов’язано з повним виконанням рішення суду, якщо самим рішенням встановлено, що заборона діє до настання визначеної судом умови, виконання якої є складовою способу усунення перешкод.

 

Матеріал по темі: «Особливості примусового виконання судових рішень у період воєнного стану»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Особливості примусового виконання судових рішень у період воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості примусового виконання судових рішень у період воєнного стану, зокрема щодо поновлення або продовження строку

15 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/34432/21, провадження № 61-11842св25 (ЄДРСРУ № 139746191) досліджував питання щодо  особливості примусового виконання судових рішень у період воєнного стану, зокрема щодо поновлення або продовження строку.

Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану (підпункт 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 1625/2550/12 (провадження № 61-7923св25) зазначено, що:

«у пункті 10-2 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого згідно із Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 26 березня 2022 року, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.

У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 07 квітня 2023 року у справі № 910/5925/15-г, від 03 квітня 2025 року у справі № 712/8159/15-ц; від 05 лютого 2025 року у справі № 1616/803/2012.

ВИСНОВОК: Якщо закінчення строку пред`явлення виконавчого документа припало на період воєнного стану, виконавець має приймати такий виконавчий документ до виконання без звернення стягувача до суду за поновленням строку його пред`явлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 03 серпня 2023 року у справі № 420/10415/22.

 

 

Матеріал по темі: «Альтернативні критерії визначення місця виконання судового рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Договір позики в USDТ (криптовалюті)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість укладання договору позики в USDТ (криптовалюті)

05 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 721/747/24, провадження № 61-2200св26 (ЄДРСРУ № 138787729) досліджував питання щодо правовідносин сторін, які випливають із договору позики в криптовалюті.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У спірному договорі визначено предмет позики в USDТ (криптовалюта), дол. США, із зазначенням його гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За частинами першою, третьою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом. 

Отже, цивільне законодавство не забороняє визначати грошове зобов`язання в іноземній валюті та, у передбачених законом випадках, присуджувати до стягнення борг у валюті (02 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 568/525/15, провадження № 61-7937св26 (ЄДРСРУ № 139404329).

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статті 524 ЦК України). Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у, гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення (постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 (провадження №14- 81цс24), ЄДРСРУ № 122118320).

ВИСНОВОК: Діюче законодавство передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

   

 

Матеріал по темі: «Стягнення суми позики вираженої в іноземній валюті у гривневому еквіваленті»

 

 

Теги: долар США, USDТ, криптовалюта, виконавче провадження, исполнительное производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС, ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

 

 

Альтернативні критерії визначення місця виконання судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відкриття виконавчого провадження за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника

17 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/7413/21 (ЄДРСРУ № 138293499) серед іншого досліджував альтернативні критерії визначення місця виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Пунктом 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до абзацу 31 п. 3 розділу III Інструкції №512/5 у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ (копія документа), який підтверджує, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція приватного виконавця.

Отже, наведені норми свідчать, що місцем виконання рішення, за яким Приватний виконавець має право прийняти виконавчий документ до виконання, закон визначає не лише місцезнаходження боржника, а й місцезнаходження належного йому майна. Закон передбачає альтернативні критерії визначення місця виконання рішення.

(!) Водночас прийняття виконавчого документа за місцезнаходженням майна боржника допускається за умови документального підтвердження цього критерію на момент пред`явлення виконавчого документа. Відповідний документ або його копія додається стягувачем до заяви про примусове виконання рішення.

Крім того, зі змісту ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" убачається, що приватний виконавець має право прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження, якщо хоча б один із визначених законом критеріїв місця виконання рішення знаходиться в межах його виконавчого округу. Такий правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/64/15 та Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №905/2419/18.

15 липня 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/9335/20, адміністративне провадження № К/9901/6782/21 (ЄДРСРУ № 98367890) погодився з висновками, викладеними у постанові від  31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження.

При цьому Верховний Суд ураховує, що вказаним Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону.

ВИСНОВКИ:

• Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження;
• примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника;
• у контексті визначення місця виконання виконавчого документа щодо боржника (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника;
• якщо місце проживання боржника незареєстроване у встановленому законом порядку, то таке місце проживання боржника має бути повідомлено самим боржником або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин;
• що стосується юридичної особи, то закон передбачає альтернативні критерії визначення місця виконання рішення: 1) або за місцезнаходженням боржника; 2) або за місцезнаходженням майна боржника.

 

Матеріал по темі: «Перевірка виконавцем адреси боржника, щозазначена судом у виконавчому документі»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Невідповідність виконавчого документу вимогам Закону «Про виконавче провадження»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки та дії стягувача при невідповідності виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження»

18 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 645/1912/24, провадження № 61-2385св26 (ЄДРСРУ № 136588156) досліджував питання щодо дій стягувача при невідповідності виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб-за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий органі мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб-платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частина четверта статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 640/12384/21 вказано про те, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Слід також враховувати, що незазначення чи помилкове зазначення у виконавчому документі певних реквізитів за умови, що інші його реквізити дають підстави ідентифікувати стягувача та боржника, не може вважатися обставиною, що унеможливлює здійснення виконавчого провадження. Повернення виконавчих документів лише з таких підстав містить ознаки надмірного формалізмом, який не сприяє забезпеченню ефективного виконання судових рішень та фактично призводить до затягування виконання виконавчого листа, що порушує право на ефективний судовий захист (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 826/9021/18).

ВИСНОВОК: Отже, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами або оскаржити рішення виконавця щодо повернення виконавчого документа.

 

 

Матеріал по темі: «Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення з позовом про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості звернення з позовом до суду про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки) у разі закінчення виконавчого провадження

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 204/1362/25, провадження № 61-72св26 (ЄДРСРУ № 136318728) досліджував питання щодо особливостей звернення з позовом до суду про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки) у разі закінчення виконавчого провадження.

 

Щодо підстав звернення з позовом про звільнення майна (іпотеки) з-під арешту

Верховний Суд у постановах від 30 червня 2021 року в справі № 337/800/19, від 14 грудня 2022 року в справі № 362/2317/21 зазначав, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. Відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

У постанові від 31 травня 2023 року у справі № 296/314/19 Верховний Суд дійшов висновку, згідно з яким позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений як власником, так і особою, яка має передбачене законом речове право на чуже майно.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, згідно з якими у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містить Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у частинах першій, другій статті 40.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 вказала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

1)    у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

2)    у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Частиною третьою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено особливості процедури зняття арешту з майна, зокрема, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналогічні положення містять частини третя, п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

(!)  Отже, суд має відповідну компетенцію для розгляду справи про зняття арешту з майна, накладеного під час виконавчих процедур.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі № 370/471/21.

Слід вказати, що зареєстрована заборона відчуження майна, здійснена на користь самого іпотекодержателя не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, адже в такому випадку державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність уже зареєстрованому обтяженню (подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 та від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

Водночас наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження хоч і не позбавляє іпотекодержателя можливості звернути стягнення на предмет іпотеки та зареєструвати за особою право власності на спірне домоволодіння, проте створює перешкоду у здійсненні правомочностей власника, зокрема права розпорядження належним йому майном. Такі обставини свідчать про порушення прав позивача, гарантованих статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 932/6999/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

 

Щодо строків (позовна давність) звернення з позовом про звільнення майна з-під арешту

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 зазначено, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Щодо позовної давності, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 вже зазначала, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права, а тому є різновидом негаторного позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 359/7436/2

(!!!) Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

ВИСНОВОК: Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно) і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

  

Матеріал по темі: «Виключення відомостей проборжника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов