Виконавчі дії приватним виконавцем, якщо частки у статутному капіталі боржника знаходяться в управлінні АРМА

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Щодо правомірності проведення виконавчих дій приватним виконавцем, якщо частки у статутному капіталі боржника знаходяться в управлінні АРМА

20 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/1270/20 (ЄДРСРУ № 128275714) досліджував питання щодо правомірності проведення виконавчих дій приватним виконавцем, якщо частки у статутному капіталі боржника знаходяться в управлінні АРМА.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Так, виконавець відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" є одним з учасників виконавчого провадження. Державний виконавець є суб`єктом виконавчих процесуальних правовідносин, статус якого характеризується владними повноваженнями.

Повноваження виконавця щодо вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" через визначення переліку прав і обов`язків виконавця.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (підпункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

(!) Інститут приватної виконавчої діяльності запроваджений із введенням з 05.10.2016 в дію Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець - це суб`єкт незалежної професійної діяльності, уповноважений державою на здійснення діяльності з примусового виконання рішень під наглядом Міністерства юстиції України та у порядку, встановленому законом.

Як зазначено у статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі №  903/421/24 від 16.05.2025, відступаючи від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №  903/62/23, з огляду на положення статей 1, 5 та 18 Закону України "Про виконавче провадження", які не містять обмежень щодо примусового виконання рішення у разі тимчасового управління активами без зміни форми власності, та ураховуючи, що управління активами, здійснюване АРМА, не змінює титулу власності та не перетворює активи на державну власність, дійшла висновку, що саме перебування частки у статутному капіталі товариства в управлінні АРМА не може бути підставою для заборони приватному виконавцеві здійснювати примусове виконання судового рішення.

ВИСНОВОК: Перебування частки у статутному капіталі боржника в управлінні АРМА не може бути підставою для заборони приватному виконавцеві здійснювати примусове виконання судового рішення.

 

  

P.s. В той же час, якщо до дати відкриття виконавчого провадження частка держави в особі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у статутному капіталі боржника перевищує 25 відсотків, то приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішення суду (20 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  903/62/23 (ЄДРСРУ № 125291900).

 

 

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження відносно боржника корпоративні права якого перебувають в управлінні АРМА»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Примусове стягнення боргу в іноземній валюті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості примусового виконання судового рішення про стягнення (конвертації) коштів в іноземній валюті

12 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/25711/13 (ЄДРСРУ № 128067460) досліджував питання щодо виконання судового рішення про стягнення коштів в іноземній валюті.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом першим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої зазначеної статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Таке ж правило передбачено пунктом 5.4 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, згідно з яким уповноважений банк виконує платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідного виду іноземної валюти (визначений у призначенні платежу), у якій обов`язково зазначено: номер рахунку клієнта-боржника/коррахунку банку-боржника (в іноземній або національній валюті), з якого здійснюватиметься списання; номер рахунку в іноземній валюті органу державної виконавчої служби/приватного виконавця; сума та назва національної/іноземної валюти, що підлягає списанню для купівлі/конвертації.

Отже, виявивши кошти у гривнях, державному виконавцю належало оформити банку платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідної суми в іноземній валюті та зарахувати зазначену суму валюти на свій валютний депозитний рахунок, а суму виконавчого збору стягнути окремою платіжною вимогою відповідно до прийнятої постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що державний виконавець, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №638/1841/14-ц.

Витрати у зв`язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, в тому числі і його Великої Палати, неодноразово викладених у відповідних постановах від 01 листопада 2017 року (справа № 6-1063цс17), від 15 березня 2018 року (справа № 638/1841/14-ц), від 04 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц), від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц).

Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі (частина перша статті 49 Закону України «Про платіжні послуги»).

Постановою правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» заборонено здійснювати торгівлю валютними цінностями.

Разом з тим, пунктом 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 № 512/5, передбачено, що у період дії заборони на купівлю іноземної валюти, встановленої Національним банком України, виконавець за наявності письмової згоди стягувача на перерахування йому коштів у національній валюті звертає стягнення на виявлені у боржника кошти в національній валюті.

(!!!) Еквівалент зазначеної у виконавчому документі суми стягнення в іноземній валюті визначається за офіційним курсом Національного банку України на день перерахування коштів на рахунок стягувача.

Дія вказаної заборони була скасована відповідно до постанови Правління Національного банку України від 03.05.2024 року № 56 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18».

ВИСНОВОК: У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц).

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення заборгованості в іноземній валюті у виконавчому провадженні»

 

 

 

 

 

Теги: долар США, визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, исполнительное производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС, ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Правові підстави завершення виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Закінчення виконавчого провадження  і повернення виконавчих документів з різних підстав, як стадії завершення виконавчого провадження

14 травня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №  2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24 (ЄДРСРУ № 127605064) досліджувала питання щодо правових підстав завершення виконавчого провадження.

У Законі № 1404-VIII відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

ВИСНОВОК: Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).

  

 

 

Матеріал по темі: «Правова природа арешту майна боржника»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Примусове стягнення коштів з боржника - державного підприємства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника - державного підприємства

14 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 927/966/23 (ЄДРСРУ № 126569307) досліджував питання щодо виконання судового рішення в якому боржником є державне підприємство.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

 Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі за термінологією цього Закону «державне підприємство»), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства .

У статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи.

(!!!) Так, частиною другою статті 4 цього Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17 зроблено висновок, що обставини, передбачені частинами другою та третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ВАЖЛИВО: Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Навіть за умов розповсюдження мораторію, передбаченого пунктом 51 розділу 3 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону від 23.02.2012  № 4442-VI на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 200/7261/13-ц викладено такі висновки: « 35. Порядок виконання рішень визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

36. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

37. За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган ДКС України надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган ДКС України може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

38. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що ДКС України не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду».

ВИСНОВОК: Проаналізувавши вищезазначені положення законодавства можна зробити висновок, що виконання судового рішення, в якому боржником є державне підприємство (установа, організація) або юридична особа, здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

 

 

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження відносно боржника корпоративні права якого перебувають в управлінні АРМА»
 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Виконавче провадження на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відкриття та проведення виконавчого провадження на територіях які розташовані в районі активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях

27 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3743/22 (ЄДРСРУ № 125495807) досліджував питання щодо особливостей відкриття та проведення виконавчого провадження на територіях які розташовані в районі активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Аналогічна норма закріплена в частині 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Законом України від 28.07.2022 №2468-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави", який набрав чинності 19.08.2022, абзац 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" викладено у такій редакції: забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.

Відповідно до абзацу 12 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

На відміну від абзацу 12 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" (яким передбачено зупинення виконавчих дій), абзац 15 вказаного пункту не містить визначення кола осіб щодо яких застосовується заборона (боржники - підприємства оборонно-промислового комплексу, стягнення з фізичних осіб заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, які визначені Переліком).

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", стосується саме місця (території) відкриття виконавчого провадження і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, а не місця реєстрації (розташування) боржника.

(!!!) Законодавство не містить заборони вчиняти виконавчі дії щодо юридичної особи, місцезнаходженням (реєстрацією) якої є територія територіальної громади, яка включена до Переліку поза межами такої територій. Відповідна заборона стосується виключно території проведення виконавчих дій (відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень).

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі №905/2368/15, від 24.04.2023 у справі № 910/5953/17, від 10.05.2023 у справі № 904/1708/22, від 04 липня 2023 року у справі № 400/4175/22.

Водночас, згідно із частиною 1 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, під час дії воєнного стану виконання рішень, місцем виконання яких згідно з частиною 1 статті 24 Закону є територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - Перелік), здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на таку територію, за умови якщо такий орган змінив місцезнаходження/місцерозташування на іншу території України або органом державної виконавчої служби, визначеним Міністерством юстиції України за поданням/пропозиціями Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Пунктом 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень також передбачено, що у разі якщо місцезнаходженням органу державної виконавчої служби є територія, включена до Переліку, такий орган може змінити місцезнаходження/місцерозташування на іншу територію України та здійснювати примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція цього органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України письмово повідомляє адміністратора автоматизованої системи виконавчого провадження про зміну місцезнаходження/місцерозташування органу державної виконавчої служби.

Отже, за умови зміни органом державної виконавчої служби свого місцезнаходження/місцерозташування, відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції №512/5, приписи пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" в частині заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень не застосовуються.

Запровадження дистанційної роботи є зміною форми організації праці працівників відділу державної виконавчої служби, за якої робота виконується працівником поза робочим приміщенням, і така форма організації праці не змінює місцезнаходження/місцерозташування самого органу державної виконавчої служби.

ВИСНОВОК: Аналіз вказаного дозволяє дійти висновку про можливість відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів примусового виконання рішень тільки на території територіальних громад, які не розташовані в районі активних бойових дій, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження відносно боржника корпоративні права якого перебувають в управлінніАРМА»

виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов