Гривня або долар: валюти зобов`язання та валюта платежу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Гривня або долар? Якщо сторони у зобов’язанні не визначили валюту платежу або визначили еквівалент в іноземній валюті

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо валюти зобов`язання та валюти платежу та відносно стягнення судом заборгованості у гривні на момент виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

У справі, яка переглядається, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 00 дол. США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний  00 дол. США на момент повернення боргу.

Валюту платежу сторони у договорі не визначили. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Отже, здійснюючи тлумачення договору, Велика Палата Верховного Суду констатує, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 00 дол. США на момент платежу.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

В частині застосування частини другої статті 533 ЦК України

Відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України»

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Іноземна валюти як платіжний інструмент на території України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду щодо іноземної валюти як валюти зобов`язання та платіжного інструмента на території України

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24 (ЄДРСРУ № 122118320) досліджувала питання щодо іноземної валюти як валюти зобов`язання та платіжного інструмента на території України

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

(!!!) Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16,  від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

ВИСНОВОК: Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, однак сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, що не заборонено діючим законодавством України.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування майнової шкоди від злочину в іноземній валюті»

 

 

 

 

 

Теги: долар США, іноземна валюта, гривна, грошовий еквівалент, судове рішення, стягнення у валюті, примусовий порядок, виконання рішення, виконавче провадження, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Стягнення заборгованості в іноземній валюті у виконавчому провадженні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення заборгованості в іноземній валюті із застосуванням примусового порядку, тобто в рамках виконавчого провадження.     

01.11.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №6-1063цс17 досліджував питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 49, частини третьої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» в частині стягнення заборгованості в іноземній валюті із застосуванням примусового порядку (виконавче провадження).

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною першою статті 14 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

ВАЖЛИВО: Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданий судом виконавчий лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює примусове виконання.

При цьому у статті 11 зазначеного Закону визначено, що державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У зв’язку із цим на нього покладається обов’язок здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі фактичного  виконання  в  повному  обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.

У даній справі, виконавче провадження відкрито за виконавчим листом банку про стягнення з боржника боргу за кредитним договором в швейцарських франках, що за офіційним курсом НБУ становило відповідну суму гривневого еквіваленту.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

ВАЖЛИВО: За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі №3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі №3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.

Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в  національну валюту на день здійснення платежу.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, державний виконавець зобов’язаний керуватися положеннями статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», за частиною третьою якої в разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

ВИСНОВОК: Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути  конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній  валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

У даній  справі під час виконавчого провадження виконання зобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ зумовило невиконання судового рішення в повному обсязі, тому суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче  провадження» є неправомірною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження – поновленню.

Матеріал по темі: «Стягнення заборгованості в іноземній валюті: перерахунок боргу в гривні»

Теги: долар США, визнання незаконною, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, исполнительное производство, госисполнитель, державний виконавець, оскарження постанови, ВДВС, ОГИС, іноземна валюта, гривна, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Стягнення заборгованості з урахуванням еквівалента іноземної валюти

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Несправедливі умови кредитного договору. Захист прав споживачів.

01.11.2017 р. Верховний суд України в рамках справи №6-2864цс16 досліджував питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 533 ЦК України.

Суд вказав, що за положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, позивачка посилалася, зокрема, на те, що застосування коефіцієнта валютного ризику суперечить чинному законодавству, а отже, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача, суперечать принципу добросовісності.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Стаття 18 цього Закону  містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

(!!!) Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права у їх системному взаємозв‘язку, можна зробити висновок, що визначення окремих умов договору несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є обов‘язковою підставою для визнання договору недійсним у цілому.

ВАЖЛИВО: Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому суди повинні виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв‘язку із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин сторін тощо.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону  операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями  допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від  19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2  статті 5 цього Декрету.

Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,– стягнути грошову суму в іноземній валюті. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (Постанова Верховного суду України від 24 вересня 2014 р. у справі за № 6-145цс14, та від 1 березня 2017р. у справі № 6-284цс17).

Між тим, якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті (Постанова Верховного суду України від 16 вересня 2015 р. у справі № 6-190цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15).

Необхідно також вказати, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.

ВИСНОВОК: У зв'язку з наведеним можна зробити висновок про те, що чинному законодавству України не суперечить стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі.

P.s. 16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

P.s.s. Верховний суд України дійшов також висновку: «офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає» (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15).

Теги: долар США, курсова різниця, іноземна валюта, гривна, про захист прав споживачів, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, несправедливі умови, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов 

Стягнення штрафу, пені, неустойки та процентів в іноземній валюті

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України: валюта стягнення? 

Нещодавно Верховний суд України узагальнюючи судову практику виходив з того, що пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України підлягають стягненню виключно в національній валюті України – гривні.

Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-79цс14 у постанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України по справі  № 6-145цс14 у постанові від 24.09.2014 року,  від 01.04.2015 року у справі № 3-29гс15 та від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15.

Разом з цим 15.05.2017 р. під час розгляду справи № 6-211цс17 та дослідження застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету Верховним судом України висловлена інша точка зору.

Відповідно до частини  першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

ВАЖЛИВО: Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Так, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15 та Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.

Матеріал по темі: «Правомірність визначення грошового зобов’язання в іноземній валюті»  

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Враховуючи це суд вказав, що  вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

ВИСНОВОК: Оскільки виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти і пеню в іноземній валюті.

Такий висновок судів є правильним та узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету.

Матеріал по темі:«Верховний суд України: стягнення суми заборгованості в іноземній валюті» 

Теги: долар США, гривна,  курсова різниця, іноземна валюта, гривна, платіжний засіб, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, судове рішення, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов