Відшкодування витрат приватного виконавця під час розгляду скарги на його дії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватним виконавцем під час розгляду скарги на дії приватного виконавця

09 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/357/20 (ЄДРСРУ №114834805) досліджував питання щодо відшкодування витрат, понесених приватним виконавцем під час розгляду скарги на дії приватного виконавця,  а саме, витрат на професійну правничу допомогу.

Частина перша статті 45 ГПК України прямо визначає осіб, які  є сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами.

Стаття 41 ГПК України («Склад учасників справи») визначає, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Частиною третьої статті 41 ГПК України також унормовано, що у справах  можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 62 ГПК України встановлює склад інших учасників судового процесу. Так, частиною першою названої статті передбачено, що учасниками судового процесу, крім учасників справи та їх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач спеціаліст.

Таким чином, приватний виконавець згідно з приписами статей  41, 45 ГПК України не є стороною в судовому процесі та не входить до складу як безпосередніх учасників справи позовного провадження, так і інших учасників судового процесу.

Отже, правовідносини в контексті застосування приписів статті 11 ГПК України не є подібними та в спірних правовідносинах має бути взята до уваги спеціальна правоздатність виконавця, яка, в тому числі, означає, що він здатен мати права й обов`язки у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Виконавче провадження є окремо визначеною завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень, має окремий суб`єктний склад, обсяг прав та обов`язків учасників та регламентується спеціальними нормами законодавства, зокрема  Законом України «Про виконавче провадження» (у тому числі, нормами щодо фінансування витрат виконавчого провадження їх складу, розподілу тощо), Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідними нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, у тому числі, й наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, який регламентує склад, види та розміри витрат виконавчого провадження тощо.

При цьому стаття 194 ГПК України визначає завданням розгляду справи по суті - розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні  матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 232 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Таким чином, стаття 129 ГПК України регламентує правила розподілу судових витрат, але виключно пов`язаних з розглядом справи. Водночас стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, а, отже, витрати виконавчого провадження не є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124,126,129, 130 ГПК України.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Верховний суд вважає, що приватний виконавець не є стороною, на користь якої ухвалене судове рішення у справі. Факт розгляду скарги по суті в порядку 344 ГПК України, як передумова для покладення витрат пов`язаних з розглядом скарги  на заявника, теж відсутній.

Таким чином, розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, здійснюється з особливостями, визначеними у статті 344 ГПК України. Виконавець є учасником виконавчого провадження і має право на відшкодування витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, у разі відмови в задоволенні скарги на його рішення, дії чи бездіяльність.

Водночас наявна й інша правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.07.2023 у справі  № 921/171/17-г/16.

Оскільки колегія суддів у справі, що розглядається вважає, що розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, здійснюється з особливостями, визначеними у статті 344 ГПК України, а тому вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування статті 130 ГПК України до спірних правовідносин, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі справи  № 921/171/17-г/16 шляхом його (висновку) конкретизації (уточнення).

ВИСНОВОК: З метою забезпечення єдності та сталості судової практики, Суд вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.07.2023 у справі № 921/171/17-г/16 шляхом конкретизації (уточнення тощо) та передати справу № 921/357/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізособи»

Виконавчий збір в редакції Закону до 28 серпня 2018 року

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості стягнення виконавчого збору в редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка була чинна до 28 серпня 2018 року

08 липня 2021 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 480/5242/19, адміністративне провадження №К/9901/11995/20 (ЄДРСРУ № 98187655) досліджував питання щодо особливостей стягнення виконавчого збору в редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка була чинна до 28 серпня 2018 року.

Із аналізу норм Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Законом №2475-VIII внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, які набрали чинності з 28 серпня 2018 року, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, із урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача та знаходження на примусовому виконанні виконавчого документа, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року в справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відтак, приписи статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до  28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

(!!!) Унесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VІІІ зміни погіршили становище боржника.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року в справі №640/685/19, від 29 липня 2020 року в справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року в справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року в справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року в справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року в справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року в справі №420/769/19 та від 20 травня 2021 року в справі №640/32814/20.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 11 березня 2020 року в справі №2540/3203/18, стосується правовідносин, що виникли до внесення змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ.

Із урахуванням зазначеного і того, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.

Крім того, у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

ВИСНОВОК: Отже, підставою для задоволення аналогічного позову є необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, з огляду на те, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршене у зв`язку із внесенням Законом №2475-VIII змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

Матеріал по темі: «Виконавчий збір… особливості стягнення»

 

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Момент часу з яким пов’язане обов’язкове стягнення виконавчого збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання судового рішення

31 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/7321/19, адміністративне провадження №К/9901/18180/20 (ЄДРСРУ № 97285093) досліджував питання щодо стягнення виконавчого збору.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.05.2018 у справі №П/811/482/17 (К/9901/2149/17), виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Норма статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постанові від 29.04.2020 року у справі  №480/3452/19.

Системний аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження останній повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Тобто фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 480/1558/19.

Окрім цього, якщо стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, але недостатньо для сплати виконавчого збору, його стягнення продовжується на загальних підставах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 826/7708/17.

ВИСНОВОК: В діючій редакції Закону України «Про виконавче провадження» стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання судового рішення або іншого органу і не залежить від наслідків виконання (невиконання, часткового виконання ) виконавчого документа.

Матеріал по темі: «Виконавчий збір… особливості стягнення»

 

 

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Не бажаєш додатково платити 10 % виконавчий збір - виконай рішення суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: якщо рішення суду виконано добровільно боржником до його примусового виконання - виконавчий збір не стягується

07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/3815/17, адміністративне провадження № К/9901/47833/18 (ЄДРСРУ № 92051749) досліджував питання щодо підстав коли виконавчий збір не стягується в рамках виконавчого провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02  червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII установлено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Отже, стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 703/1086/17, від 13.01.2019 у справі № 295/13991/16-а, від 11.09.2019 у справі № 815/3961/17, від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 по справі №750/4975/17 вказав, що у разі виконання рішення суду добровільно, боржник не повинен нести тягар додаткових витрат, таких наприклад, як виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, тощо.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Здійснення стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

ВАЖЛИВО: Виходячи із наведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору пов`язане з початком примусового виконання за виконавчим документом і не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 27 Закону №1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

(!!!) Частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3)  якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, згідно ч. 7 вказаної статті у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Окрім цього, відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Слід також вказати, що пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512 визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3202/18.

На підставі частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу статей 26, 27 Закону №1404-VIII випливає, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець обов`язково зазначає одночасно з відкриттям виконавчого провадження у відповідній постанові.

Водночас у Законі №1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п`ята статті 27 Закону №1404-VIII), а також умову, коли зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавчий збір не підлягає стягненню.

В останньому випадку йдеться про частину дев`яту статті 27 Закону №1404-VIII, за змістом якої виконавчий збір не стягується, якщо відповідне рішення було виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом до відкриття виконавчого провадження.

Отже, одночасно з відкриттям виконавчого провадження (крім випадків, визначених у частині п`ятій статті 27 Закону №1404-VIII) державний виконавець зазначає про стягнення виконавчого збору.

ВИСНОВОК: Проте, якщо під час виконавчого провадження буде встановлено, що рішення суду виконано до його відкриття, виконавче провадження закривається, а зазначений у постанові про відкриття виконавчого провадження виконавчий збір не стягується.

Тотожну за змістом правову позицію Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже неодноразово викладав у постановах 23 січня 2019  року в справі №703/1086/17, від 20 лютого 2019 року в справі №712/5014/17, від 13 лютого 2019 року в справі №295/13991/16-а, від 22 травня 2020 року в  справі № 286/465/17.

 

P.s. Ключовою фразою у висновку є «…буде встановлено, що рішення суду виконано до його відкриття», так як є протилежні приклади: «Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні, тому державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та стягнуто виконавчий збір.(Висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №812/1413/17 від 13.03.2019, та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від  31 липня 2019 року у справі № 5023/10655/11 (ЄДРСРУ № 83567415).

Таким чином, потенційному боржнику (якщо він вирішив «платити борги») необхідно «завчасно» повідомити виконавчу службу про те, що рішення суду, виконавчий лист (наказ) виконано добровільно … і до моменту відкриття виконавчого провадження.

Матеріал по темі: «Стягнення виконавчого збору з урахуванням змін до ЗУ «Про виконавче провадження»»

 

 

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Правовий аспект стягнення виконавчого збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: підставою для стягнення виконавчого збору є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами ДВС.

18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/11524/15-ц, провадження № 61-1788св17 (ЄДРСРУ № 73565829) в черговий раз досліджував питання стягнення виконавчого збору.

Суд вказав, що статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 40, 42 Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною 4 статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом.

ВАЖЛИВО: Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

У даній справі з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом.

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Висновок апеляційного суду про те, що частини перша та друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Окрім цього 15 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1587/13 (ЄДРСРУ № 72403101) вказав, що у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Таким чином, доводи представника відділу ДВС про те, що для стягнення виконавчого збору необхідною є умова фактичного виконання та виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, суд визнає помилковими. Для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову, що відповідає положенням ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ВАЖЛИВО: Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

ВИСНОВОК: При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, а отже Верховний суд вважає, що за таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.

Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору за заявою стягувача у виконавчому провадженні

Адвокат Морозов (судебная защита)

ВСУ: спір за заявою стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В свою чергу ч. 2 вказаної статі передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Разом з цим, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 (№ в ЄДРСРУ 56309769) від 24 лютого 2016 року та № 6-931цс16 від 16.11.2016 року чітко висловився з цього приводу.

Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Так, 22 лютого 2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2946цс16  сформував правову позицію суть якої зводиться до того, що спір за заявою особи, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов в постанові від 7 червня 2016 р. у справі № 815/1554/15 (ЄДРСРУ № 59110629).

Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15 (№ в ЄДРСРУ 54398781).

Суди встановили, що заявники оскаржують дії та бездіяльність державних виконавців у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів, виданих районним судом м. Києва на виконання вироку цього ж суду, яким було частково задоволено цивільний позов та стягнуто із засудженого на користь кожного із них кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

ВАЖЛИВО: Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Теги: исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, цивільний позов, виконання вироку, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, Адвокат Морозов