Складання постанови поліцейським без доказів правопорушення ПДР

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Свідчення поліцейського та візуальне спостереження працівником поліції за порушенням правил дорожнього руху не може бути доказом порушення ПДР

17 лютого 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд в рамках справ № 761/35114/24 (ЄДРСРУ № 134177384) та № 754/14774/25 (ЄДРСРУ № 134177383) досліджував питання щодо Складання постанови поліцейським без доказів правопорушення ПДР.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Якщо у матеріалах справи, окрім пояснень сторін, відсутні будь-які докази, як-то відеозапис з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, то вказане свідчить про протиправність оскаржуваної постанови, яка, як окремий документ, за відсутності доказів, передбачених ст.251 КУпАП, не є доказом вчинення водієм правопорушення.

Вказане свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним постанови.

Отже, складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адміністративного правопорушення є неправомірним та незаконним, подібні постанови підлягають скасуванню.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17.

(!!!) Слід зазначити, що, в силу вимог статті 251 КУпАП, візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення Правил дорожнього руху.

Крім того, за правилами частини третьої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу.

Крім того постанова про притягнення до адміністративної відповідальності повинна містити посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис вчинення адміністративного правопорушення.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11.12.2019 у справі № 761/41786/16-а.

Крім того, свідчення поліцейського (службової особи) не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16-а.

Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм, порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп`яніння (постанова від 15.03.2019 справа № 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).

ВИСНОВОК: Неможливість надати докази працівником поліції на підтвердження вчинення особою правопорушення не можуть бути підставою для висновків про доведеність факту правопорушення.

 

 

Матеріал по темі: «Поліцейські зупинили авто: спочатку докази порушення ПДР, а вже потім документи водія»

 

 

 

 

Теги: поліція, перевірка документів, докази адмінправопорушення, документи водія, належні, допустимі, відеофіксація, постанова, пдр, дтп, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Розшук ТЦК без постанови про притягнення до адмінвідповідальності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розшук ТЦК без протоколу та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності військовозобов’язаного є незаконний

03 жовтня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд  в рамках справи № 200/5197/25 (ЄДРСРУ № 130727254) досліджував питання щодо розшуку ТЦК без протоколу та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності військовозобов’язаного.

Стаття 210 та стаття 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентують відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що ТЦК є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Таким чином, до повноважень ТЦК належить притягнення військовозобов`язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови, а також внесення відповідачем до Реєстру таких даних про притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності.

При цьому, 19 травня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд в рамках справи №  420/408/25 (ЄДРСРУ № 127513573) підкреслив, що з наведених вище норм Положення про ТЦК та СП, а також Порядку №1487 вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки з метою виконання покладених на них завдань звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП (порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію) з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення.

При цьому територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не ведуть бази розшуку органів поліції, зокрема не наповнюють відомостями базу даних розшуку ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України», не вносять та не виключають до них відомості, це функції Національної поліції України.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі №420/28746/24 (ЄДРСРУ № 125623627) , системний аналіз вищезазначених положень ст. 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення у сукупності із приписами Порядку №1487 дозволяє стверджувати, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені відповідними повноваженнями звертатись до органів Національної поліції з приводу доставлення осіб, які порушують законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також встановлені правила військового обліку, з метою примусової їх доставки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення. Натомість, у разі оскарження таких дій відповідача, адміністративний суд зобов`язаний перевірити відповідне звернення (лист) на відповідність критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема в частині обґрунтованості висновків про порушення особою законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також встановлені правила військового обліку. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

ВИСНОВОК: Отже, оскільки факту притягнення до адміністративної відповідальності військовозобов’язаного не було, то відомості про «розшук» до Реєстру внесені безпідставно, а отже підлягають вилученню.

Аналогічні рішення прийняті Дніпропетровським окружним адміністративним судом 11 листопада 2025 року у справі №160/27563/25 (ЄДРСРУ № 131699299), 04 липня 2025 року у справі №160/11572/25 (ЄДРСРУ № 128824520), від 02 липня 2025 року у справі №160/11918/25 (ЄДРСРУ № 128742032) та ін.

  

 

 

Матеріал по темі: «Як  мене з розшуку ТЦК знімало (сповідь від першої особи + алгоритм дій😜)»

 

 

Зміна юрисдикції розгляду справи у скасуванні розшуку ТЦК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна предметної юрисдикції розгляду справ проти ТЦК: тепер справи розглядають не окружні адміністративні, а місцеві суди

26 серпня 2025 р. П`ятий апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 420/23357/25 (ЄДРСРУ № 129875809) досліджував питання шодо кардинальної зміни юрисдикції розгляду справи у скасуванні розшуку ТЦК.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною 1 статті 286 КАС України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 259 КУпАП визначено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, …

Згідно ст. 260 КУпАП, у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

В свою чергу, відповідно до положень статті 235 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів (ст. 255 КУпАП).

Відповідно до ст. 276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем перебування на військовому обліку особи, яка вчинила такі адміністративні правопорушення, або за місцем їх виявлення.

За положеннями ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно особливостей розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, визначених ст. 2799 КУпАП, розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.

Статтею 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (ст. 9 Закону).

За положеннями ст. 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста згідно ст. 8 зазначеного вище Закону, належать: 1) відомості про виконання військового обов`язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях.

Таким чином у разі виявлення факту вчинення призовником, військовозобов`язаним або резервістом порушення правил військового обліку, або порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (статті 210, 2101 КУпАП), уповноважена територіальним центром комплектування та соціальної підтримки особа складає протокол у справі про адміністративне правопорушення. При цьому протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту саме виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

В свою чергу у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення, порушник може бути доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ст. 259 КУпАП). Крім того, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення, у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, а також з метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ про адміністративне правопорушення допускається адміністративне затримання особи (ст. 260 КУпАП).

Таким чином, дії ТЦК щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку, пов`язані з безпосереднім виявленням відповідачем ознак порушення позивачем правил військового обліку (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), тобто ознак вчинення адміністративного правопорушення, а дії відповідача щодо направлення звернення до відділу поліції щодо особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що мало наслідком внесення до відповідних баз даних відомостей про розшук позивача, є заходами забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення.

На думку  суду, встановлення обставин правомірності чи протиправності дій ТЦК щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку вимагає, в першу чергу, надання оцінки висновкам ТЦК про наявність ознак скоєння військовозобов’язаним  адміністративного правопорушення, що виразилось у недотриманні позивачем встановлених чинним законодавством правил військового обліку або інших вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, і, як наслідок, наявності підстав для вжиття відповідних заходів для забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що адміністративним судам підсудні справи не лише з приводу оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а також щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому, факт наявності/відсутності рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 5 та 19 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Предметом позову у цій справі є дії суб`єкта владних повноважень, пов`язані з виявленням ним обставин порушення правил військового обліку, що може свідчити про наявність складу адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та направлені на забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В свою чергу справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності відносяться до компетенції адміністративних судів.

Слід зазначити, що статтею 20 КАС України розмежовано предметну юрисдикцію адміністративних судів.

Так, за положеннями даної статті окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

ВИСНОВОК: Отже якщо предметом спору у справі є дії ТЦК, пов`язані із притягненням військовозобов’язаного  до адміністративної відповідальності, розгляд даної справи віднесений до компетенції саме місцевого загального суду як адміністративного суду, а не окружного адміністративного суду.

 

Суть проблеми: Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). 

Згідно ч.1ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (Ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 24.10.2025 року у справі № 420/23357/25, н/п 2-а/766/502/25 (ЄДРСРУ №131506566) 

З викладеного слідує, що строки звернення до суду зменшуються з 6 місяців до … 10 днів з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися, а це повідомлення в Резерв!

 

 

 

Матеріал по темі: «Як  мене з розшуку ТЦК знімало (алгоритм дій)»

 

 

 

 

 

 

#тцк, #затримання, #доставлення, #порушення #правил_військового_обліку, #мобілізація, #воєнний_стан, #поліція, #захист, #суд, #протокол, #оскарження, #постанова, #штраф

 

 

(НЕ)незворотність процедури призову на військову службу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Незворотність процедури призову на військову службу»- прецендентність судової практики в призмі рішень Верховного суду 

Процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення (постанова Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24, ЄДРСРУ № 124951202).

Окремо слід вказати, що у справі № 160/2592/23, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, при цьому в названій справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію), а дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо порушення, допущені під час процедури проведення Військово-лікарської комісії.

Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №400/12223/24.

(!) До речі у вищевказаній справі апеляційний суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації (ЄДРСРУ № 128738702).

Отже, позиція Верховного Суду щодо незворотності незаконної мобілізації не розповсюджується автоматично на усі справи, де оскаржується процедура призову за мобілізацією. Про це зазначав, зокрема, П`ятий апеляційний адміністративний суд, розглянувши справу № 400/11496/24 (ЄДРСРУ № 127880804) та відмовив у відкриті касаційного провадження Верховний суд (ЄДРСРУ № 129013588). В цій справі апеляційний суд підтвердив рішення суд першої інстанції, який визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов заброньованого чоловіка, і зобов`язав військову частину виключити його зі списків особового складу.

Так, незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпує свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

ВИСНОВОК: Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень наказу про призов військовозобов’язаного на військову службу за мобілізацією, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наприклад, наявність у позивача права на відстрочку від проходження військової служби та/або бронювання), останній має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача.

Такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку ТЦК та СП.

 

 

Матеріал по темі: «Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову»
 
 
«Неуточнення медичних даних у ТЦК - штраф!»
 

 

Теги: штраф тцк, медичні дані, персональні дані постанова, призовник, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

Поліцейські зупинили авто: спочатку докази порушення ПДР, а вже потім документи водія

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами, в противному випадку на водія розповсюджується презумпція невинуватості

За приписами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадській організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17, від 23 жовтня 2019 року по справі №357/10134/17.

(!) При цьому, постанова про притягнення водія до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 (ЄДРСРУ № 80481815) вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування є неправомірними, а правоохоронці можуть зупиняти авто, лише коли є факт правопорушення.

ВИСНОВОК: Принцип презумпції невинуватості полягає у тому, що саме поліцейський має довести скоєння адміністративного правопорушення. Водій не зобов`язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі дії працівників поліції мають відповідати вимогам законодавства, так як докази, отримані незаконним шляхом, не мають юридичної сили.

 

 

Матеріал по темі: «Вимірювання швидкості приладом TruCAM – «з рук»»

 

 

 

 

Теги: поліція, перевірка документів, докази адмінправопорушення, документи водія, належні, допустимі, відеофіксація, постанова, пдр, дтп, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов