Невідповідність виконавчого документу вимогам Закону «Про виконавче провадження»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки та дії стягувача при невідповідності виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження»

18 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 645/1912/24, провадження № 61-2385св26 (ЄДРСРУ № 136588156) досліджував питання щодо дій стягувача при невідповідності виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб-за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий органі мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб-платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частина четверта статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 640/12384/21 вказано про те, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Слід також враховувати, що незазначення чи помилкове зазначення у виконавчому документі певних реквізитів за умови, що інші його реквізити дають підстави ідентифікувати стягувача та боржника, не може вважатися обставиною, що унеможливлює здійснення виконавчого провадження. Повернення виконавчих документів лише з таких підстав містить ознаки надмірного формалізмом, який не сприяє забезпеченню ефективного виконання судових рішень та фактично призводить до затягування виконання виконавчого листа, що порушує право на ефективний судовий захист (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 826/9021/18).

ВИСНОВОК: Отже, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами або оскаржити рішення виконавця щодо повернення виконавчого документа.

 

 

Матеріал по темі: «Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення з позовом про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості звернення з позовом до суду про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки) у разі закінчення виконавчого провадження

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 204/1362/25, провадження № 61-72св26 (ЄДРСРУ № 136318728) досліджував питання щодо особливостей звернення з позовом до суду про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки) у разі закінчення виконавчого провадження.

 

Щодо підстав звернення з позовом про звільнення майна (іпотеки) з-під арешту

Верховний Суд у постановах від 30 червня 2021 року в справі № 337/800/19, від 14 грудня 2022 року в справі № 362/2317/21 зазначав, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. Відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

У постанові від 31 травня 2023 року у справі № 296/314/19 Верховний Суд дійшов висновку, згідно з яким позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений як власником, так і особою, яка має передбачене законом речове право на чуже майно.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, згідно з якими у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містить Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у частинах першій, другій статті 40.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 вказала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

1)    у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

2)    у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Частиною третьою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено особливості процедури зняття арешту з майна, зокрема, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналогічні положення містять частини третя, п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

(!)  Отже, суд має відповідну компетенцію для розгляду справи про зняття арешту з майна, накладеного під час виконавчих процедур.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі № 370/471/21.

Слід вказати, що зареєстрована заборона відчуження майна, здійснена на користь самого іпотекодержателя не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, адже в такому випадку державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність уже зареєстрованому обтяженню (подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 та від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

Водночас наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження хоч і не позбавляє іпотекодержателя можливості звернути стягнення на предмет іпотеки та зареєструвати за особою право власності на спірне домоволодіння, проте створює перешкоду у здійсненні правомочностей власника, зокрема права розпорядження належним йому майном. Такі обставини свідчать про порушення прав позивача, гарантованих статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 932/6999/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

 

Щодо строків (позовна давність) звернення з позовом про звільнення майна з-під арешту

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 зазначено, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Щодо позовної давності, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 вже зазначала, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права, а тому є різновидом негаторного позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 359/7436/2

(!!!) Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

ВИСНОВОК: Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно) і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

  

Матеріал по темі: «Виключення відомостей проборжника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Момент виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості списання коштів з рахунків боржника, зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця та перерахунок стягувачу

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/22374/14 (ЄДРСРУ № 136077548) досліджував питання щодо визначення моменту остаточного виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Згідно з пунктом 1 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Інструкції операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 цього розділу, здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок.

За пунктом 11 розділу VII Інструкції при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, визначеному статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження", а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою органу державної виконавчої служби невідкладно після отримання розпорядження державного виконавця.

Згідно з пунктом 14 розділу VII Інструкції перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Відповідно до пункту 16 розділу VII Інструкції у разі, якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Отже, на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження". При цьому списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, внаслідок яких зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

(!!!) При цьому до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже відсутні підстави стверджувати про виконання судового рішення у повному обсязі.

Тому факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Державний виконавець, діючи від імені держави та в інтересах стягувача (тобто задля виконання судового рішення на його користь) фактично стає на цей період "отримувачем" таких коштів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 02.04.2025 у справі № 442/7804/24.

У подальшому, а саме з моменту надходження коштів на рахунок виконавчої служби, починається стадія їх розподілу. Відтак невчинення виконавцем дій по перерахуванню коштів призводить до порушення прав та інтересів як стягувача, так і боржника.

Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 917/1000/23 зазначив, що перерахування стягувачам коштів, стягнутих з боржника, здійснюється в порядку їх розподілу відповідно до статей 45-47 розділу VI "Розподіл стягнутих з боржника грошових сум" Закону України "Про виконавче провадження" та не відноситься до виконавчих дій, визначених статтею 10 Закону та розділом IV "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" цього Закону.

Як визначено пунктом 13 розділу VII Інструкції, виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу.

Оформлення розпоряджень, погодження цих розпоряджень, їх направлення до казначейської служби є діями, які вчиняються на стадії розподілу коштів, стягнутих з боржника, а проведення таких дій регламентується Інструкцією та є певним технічним елементом процедури розподілу коштів.

Підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цього пункту є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їхнього встановлення.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 13.05.2020 у справі № 904/1209/18, від 16.01.2025 у справі № 580/1226/24.

Підсумовуючи зазначене вище можна виділити три етапи виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача):

1.     списання коштів з рахунків боржника;

2. зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця;

3.     перерахування стягувачу. 

Після виконання вищевказаної черговості судове рішення вважається виконаним в повному обсязі, а тому виходячи з зворотного – зарахування коштів на рахунок державної виконавчої служби або приватного виконавця, без подальшого перерахунку на користь стягувача не може вважатися належним виконанням судового рішення, а тому виконавче провадження не може бути закінчене та підлягає відновленню в судовому порядку.

ВИСНОВОК: Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора .

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованістьперед боржником»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді прийнятої на підставі ст. 174 КПК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова (не)можливість оскарження ухвал слідчого судді про арешт/про відмову в скасуванні арешту з майна в апеляційному порядку під час досудового розслідування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідно до положень частини четвертої статті 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано параграфом 2 Глави 26 КПК України.

Відповідно до частини третьої статті 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 309 КПК України визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Згідно частини третьої статті 309 КПК України скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Зазначеними нормами кримінального процесуального законодавства не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді про задоволення (задоволення частково) клопотання про скасування арешту майна, поданого у порядку частини першої статті 174 КПК України.

Вказане узгоджується і з правовою позицією Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 19 лютого 2019 року у справі №569/17036/18, у постанові від 20 травня 2024 року у справі №712/191/23.

Частина четверта статті 399 КПК України визначає не право, а обов`язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті провадження, тому що законом визначено чіткий перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню, і не надає можливості діяти вибірково щодо кожного конкретного випадку.

Втім згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 23.01.2024 (справа №569/19829/21), ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків. Як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, тому положення пункту 9 частини 1 статті 309 у їх взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову у скасуванні арешту майна.

Втручання в право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини є триваючим процесом, судовий контроль за яким здійснює слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 33-1 КПК).

Арешт майна є триваючим втручанням, тому навіть правильне рішення про арешт майна може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували, або виявлення чи виникнення нових обставин.

Саме після повернення Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду касаційної скарги для розгляду Перша судова палата Касаційного кримінального суду постановила ухвалу від 23.01.2024 у справі №569/19829/21, в якій зробила висновок, що положення п. 9 ч. 1 ст. 309 у їх взаємозв`язку зі ст. ст. 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або відмову у скасуванні арешту майна.

Більше того, необґрунтована відмова у накладені арешту на майно може спричинити серйозні наслідки, що може позначитися як на забезпеченні можливості успішного кримінального провадження, так і на правах інших осіб, на забезпечення яких спрямований такий арешт.

До аналогічного за змістом висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 26.06.2018 у справі № 657/683/17.

Окрім цього, наразі Конституційний суд України розглядає справу: «Оскарження ухвал слідчого судді про арешт майна в апеляційному порядку під час досудового розслідування»

ВИСНОВОК: Таким чином, сподіваємося, що Конституційний суд України прийме остаточне рішення та визнає, що ухвала слідчого судді, постановлена на підставі ст. 174 КПК, може бути предметом перегляду в апеляційному порядку.

 

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна»

 

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником відповідно до статті 53 Закону України "Про виконавче провадження"

25 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9063/22 (ЄДРСРУ № 135155889) досліджував питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон України "Про виконавче провадження".

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження").

Порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, визначений у статті 53 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин першої - четвертої статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку. Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку також визначений у статті 336 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 зазначила, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Наразі існує стала судова практика щодо застосування положень статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 336 ГПК України, підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 13.08.2021 у справі № 910/20504/16.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 у справі № 905/183/18 зазначив, що звернення стягнення на кошти у порядку, передбаченому частинами першою, четвертою статті 53 Закону України "Про виконавче провадження", повинно здійснюватися в межах виконавчого провадження (зведеного виконавчого провадження) без відкриття нового виконавчого провадження стосовно особи у якої знаходиться майно боржника, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/8797/21 зазначено, що у виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов`язки боржника, визначені Законом України "Про виконавче провадження", зокрема має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження. Реалізуючи ці права у виконавчому провадженні, особа, яка має заборгованість перед боржником, вже як боржник може заперечувати проти стягнення з неї коштів, зокрема якщо рішення вже виконано.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.12.2025 у справі № 916/1838/25 та підтверджений постановою від 12 березня 2026 року у справі  № 904/2815/24 (ЄДРСРУ № 134832918).

Отже, Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що системний аналіз положень статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем для неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При розгляді заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення.

(!!!) При розгляді такої заяви судам необхідно враховувати, зокрема, що факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, спірності чи безспірності.

Спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23).

Частина друга статті 336 ГПК України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, встановивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 908/1276/21 (908/921/22).

ВИСНОВОК: Особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Таким чином, предметом дослідження суду, у цьому випадку, є факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду або факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи виконавець просить звернути стягнення.

 

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі у виконавчому проваджені»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов