Виконавче провадження на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відкриття та проведення виконавчого провадження на територіях які розташовані в районі активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях

27 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3743/22 (ЄДРСРУ № 125495807) досліджував питання щодо особливостей відкриття та проведення виконавчого провадження на територіях які розташовані в районі активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Аналогічна норма закріплена в частині 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Законом України від 28.07.2022 №2468-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави", який набрав чинності 19.08.2022, абзац 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" викладено у такій редакції: забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.

Відповідно до абзацу 12 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

На відміну від абзацу 12 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" (яким передбачено зупинення виконавчих дій), абзац 15 вказаного пункту не містить визначення кола осіб щодо яких застосовується заборона (боржники - підприємства оборонно-промислового комплексу, стягнення з фізичних осіб заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, які визначені Переліком).

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", стосується саме місця (території) відкриття виконавчого провадження і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, а не місця реєстрації (розташування) боржника.

(!!!) Законодавство не містить заборони вчиняти виконавчі дії щодо юридичної особи, місцезнаходженням (реєстрацією) якої є територія територіальної громади, яка включена до Переліку поза межами такої територій. Відповідна заборона стосується виключно території проведення виконавчих дій (відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень).

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі №905/2368/15, від 24.04.2023 у справі № 910/5953/17, від 10.05.2023 у справі № 904/1708/22, від 04 липня 2023 року у справі № 400/4175/22.

Водночас, згідно із частиною 1 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, під час дії воєнного стану виконання рішень, місцем виконання яких згідно з частиною 1 статті 24 Закону є територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - Перелік), здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на таку територію, за умови якщо такий орган змінив місцезнаходження/місцерозташування на іншу території України або органом державної виконавчої служби, визначеним Міністерством юстиції України за поданням/пропозиціями Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Пунктом 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень також передбачено, що у разі якщо місцезнаходженням органу державної виконавчої служби є територія, включена до Переліку, такий орган може змінити місцезнаходження/місцерозташування на іншу територію України та здійснювати примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція цього органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України письмово повідомляє адміністратора автоматизованої системи виконавчого провадження про зміну місцезнаходження/місцерозташування органу державної виконавчої служби.

Отже, за умови зміни органом державної виконавчої служби свого місцезнаходження/місцерозташування, відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції №512/5, приписи пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" в частині заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень не застосовуються.

Запровадження дистанційної роботи є зміною форми організації праці працівників відділу державної виконавчої служби, за якої робота виконується працівником поза робочим приміщенням, і така форма організації праці не змінює місцезнаходження/місцерозташування самого органу державної виконавчої служби.

ВИСНОВОК: Аналіз вказаного дозволяє дійти висновку про можливість відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів примусового виконання рішень тільки на території територіальних громад, які не розташовані в районі активних бойових дій, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження відносно боржника корпоративні права якого перебувають в управлінніАРМА»

виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на майбутній об`єкт нерухомості в примусовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості в примусовому порядку через органи виконавчої служби

26 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/10781/14-ц, провадження № 61-12891св24 (ЄДРСРУ № 123338283) досліджував питання щодо звернення стягнення на майбутній об`єкт нерухомості в примусовому порядку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від  02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону № 1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено, що звернення  стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

(!) Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (абзац перший частини другою статті 48 Закону № 1404-VIII).

Згідно частини третьої, четвертої статті 50 Закону № 1404-VIII уразі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Слід враховувати, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 200/22329/14-ц.

Крім того, не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу.

Аналогічні  висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22). 

(!) Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Арешт на подільний об`єкт незавершеного будівництва накладається з урахуванням особливостей, визначених абзацами другим - п`ятим частини першої цієї статті.

Втім висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду у висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19).

При цьому, в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Однак, передбачена ЦПК України можливість звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, не звільняє стягувача або державного чи приватного виконавця від необхідності доказування обставин, на які вони посилаються (03 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/2675/20,  провадження № 61-16199св20)

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону № 1404-VIII є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20), від 29 лютого 2024 року у справі № 309/3522/22 (провадження № 61-12925св23).

При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВОК: Отже, для звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець повинен: 1) вживати визначені Законом № 1404-VIII заходи щодо примусового виконання виконавчого документу та 2) дотримуватися алгоритму звернення до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, який визначений частинами третьою, четвертою статті 50 Закону № 1404-VIII.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Товарознавча експертиза для визначення цілісності майна, що передане на відповідальне зберігання»
 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Товарознавча експертиза для визначення цілісності майна, що передане на відповідальне зберігання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Призначення у виконавчому провадженні товарознавчої експертизи для визначення цілісності майна, що передане на відповідальне зберігання

22 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 14/86/2012/5003 (ЄДРСРУ № 123226300) досліджував питання щодо призначення у виконавчому провадженні товарознавчої експертизи для визначення цілісності майна, що передане на відповідальне зберігання.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

В силу статей 129, 1291 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Принцип обов`язковості судового рішення закріплений також у статтях 2, 18, 326 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі- рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У рішенні від 13.12.2012 № 18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження".

За вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 2 зазначеного Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.У частині першій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В частині третій вказаної статті визначено перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, та, відповідно, якими може скористатися для виконання рішення, крім іншого, залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання (пункт 15), залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача (пункт 20).

За статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу. У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає.

Стаття 63 Закону України "Про виконавче провадження" визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

У частині 1 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

ВИСНОВОК: Отже, подання стягувачем клопотання про призначення у виконавчому провадженні товарознавчої експертизи вказує на доцільність її проведення в контексті саме статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в позивача у справі наявні сумніви щодо цілісності майна, переданого відповідачу на зберігання.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника»
 

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача

07 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 14-7238/2009, провадження № 61-6085св24 (ЄДРСРУ № 121104445) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21, провадження № 61-12849св23 (ЄДРСРУ №121295642) досліджував питання щодо наявності протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача.

У частині першій статті 40 Закону № 1404-VIII містяться приписи відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

В постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), від 07 серпня 2024 року у справі № 14-7238/2009 (провадження № 61-6085св24), від 28 серпня 2024 року у справі 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23) викладено ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

 

 

 

Матеріал по темі: «Повернення виконавчого документа через відсутність у боржника майна: наслідки»
 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Наслідки незалучення всіх відповідачів у справі про зняття арешту з майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості визначення відповідачів у справі про зняття арешту з майна та наслідки їх незалучення

27 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 343/565/21, провадження № 61-186св22 (ЄДРСРУ № 108654298) досліджував питання щодо особливостей визначення відповідачів у справі про зняття арешту з майна.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).

Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зроблено правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно  у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).

Отже, відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним судом 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19, провадження № 61-18794св20 (ЄДРСРУ № 107878102).

ВИСНОВОК: Якщо предметом спору є вимога власника про звільнення належного йому майна з-під арешту, а позов пред`явлено не до всіх відповідачів, то законним та обґрунтованим слід визнати висновок суду про відсутність підстав для його задоволення у зв`язку з пред`явленням до неналежних відповідачів.

При цьому Верховний суд звертає увагу на те, що вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідачів усіх осіб, на користь яких накладено такий арешт, є неможливим.

 

Матеріал по темі: «Арешт майна після погашення заборгованості поза межами виконавчого провадження»

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Арешт майна після погашення заборгованості поза межами виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чинність арешту майна після виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження

13 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2/0301/806/11, провадження № 61-3814св22 (ЄДРСРУ № 105249398) досліджував питання: «Чи є виправданим втручання у право особи на мирне володіння майном збереження протягом тривалого часу арешту належного їй майна за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача?»/

Суть проблеми: Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Окрім того, слід враховувати, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту (07 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 186/1062/18, провадження № 61-2457св21 (ЄДРСРУ № 99459418)).

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної  виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

(!!!) Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не встановлює прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

ВАЖЛИВО: Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

ВИСНОВОК: Отже, Верховний суд вважає за доцільне зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

 

Матеріал по темі: «Спосіб судового захисту боржника щодо скасування арешту з його майна»

  

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов