Безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї не підлягають поверненню як безпідставно набуті

13 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  624/892/23, провадження № 61-128св26 (ЄДРСРУ № 136667103) досліджував питання щодо повернення заробітної плати та прирівняних платежів, як безпідставно набутих.

Заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 24 Закону України «Про оплату праці»).

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

(!!!) Не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо 1) їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, 2) за відсутності рахункової помилки з її боку і 3) недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України).

Лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17).

У судовій практиці сформований усталений підхід щодо застосування положень статті 1215 ЦК України. Наприклад:

(1) стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України). Закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів (див. постанову Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14);

(2) до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. Подібні висновки щодо застосування статті 1215 ЦК України викладені у: постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року, справа № 6-151цс13, та від 02 липня 2014 року, справа № 6-91цс14; постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року, справа № 517/186/17, від 28 березня 2018 року, справа № 173/166/17, від 03 травня 2018 року, справа № 473/2859/17 (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 501/2500/15 (провадження № 61-4504св18));

(3) у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18));

(4) згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18)).

ВИСНОВОК: У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

 

  

Матеріал по темі: «Звільнення працівника за прогул»

 

 

Звернення з позовом про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості звернення з позовом до суду про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки) у разі закінчення виконавчого провадження

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 204/1362/25, провадження № 61-72св26 (ЄДРСРУ № 136318728) досліджував питання щодо особливостей звернення з позовом до суду про звільнення майна з-під арешту (предмету іпотеки) у разі закінчення виконавчого провадження.

 

Щодо підстав звернення з позовом про звільнення майна (іпотеки) з-під арешту

Верховний Суд у постановах від 30 червня 2021 року в справі № 337/800/19, від 14 грудня 2022 року в справі № 362/2317/21 зазначав, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. Відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

У постанові від 31 травня 2023 року у справі № 296/314/19 Верховний Суд дійшов висновку, згідно з яким позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений як власником, так і особою, яка має передбачене законом речове право на чуже майно.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, згідно з якими у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містить Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у частинах першій, другій статті 40.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 вказала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

1)    у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

2)    у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Частиною третьою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено особливості процедури зняття арешту з майна, зокрема, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналогічні положення містять частини третя, п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

(!)  Отже, суд має відповідну компетенцію для розгляду справи про зняття арешту з майна, накладеного під час виконавчих процедур.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі № 370/471/21.

Слід вказати, що зареєстрована заборона відчуження майна, здійснена на користь самого іпотекодержателя не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, адже в такому випадку державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність уже зареєстрованому обтяженню (подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 та від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

Водночас наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження хоч і не позбавляє іпотекодержателя можливості звернути стягнення на предмет іпотеки та зареєструвати за особою право власності на спірне домоволодіння, проте створює перешкоду у здійсненні правомочностей власника, зокрема права розпорядження належним йому майном. Такі обставини свідчать про порушення прав позивача, гарантованих статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 932/6999/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

 

Щодо строків (позовна давність) звернення з позовом про звільнення майна з-під арешту

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 зазначено, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Щодо позовної давності, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 вже зазначала, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права, а тому є різновидом негаторного позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 359/7436/2

(!!!) Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

ВИСНОВОК: Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно) і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

  

Матеріал по темі: «Виключення відомостей проборжника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Момент виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості списання коштів з рахунків боржника, зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця та перерахунок стягувачу

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/22374/14 (ЄДРСРУ № 136077548) досліджував питання щодо визначення моменту остаточного виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Згідно з пунктом 1 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Інструкції операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 цього розділу, здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок.

За пунктом 11 розділу VII Інструкції при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, визначеному статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження", а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою органу державної виконавчої служби невідкладно після отримання розпорядження державного виконавця.

Згідно з пунктом 14 розділу VII Інструкції перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Відповідно до пункту 16 розділу VII Інструкції у разі, якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Отже, на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження". При цьому списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, внаслідок яких зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

(!!!) При цьому до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже відсутні підстави стверджувати про виконання судового рішення у повному обсязі.

Тому факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Державний виконавець, діючи від імені держави та в інтересах стягувача (тобто задля виконання судового рішення на його користь) фактично стає на цей період "отримувачем" таких коштів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 02.04.2025 у справі № 442/7804/24.

У подальшому, а саме з моменту надходження коштів на рахунок виконавчої служби, починається стадія їх розподілу. Відтак невчинення виконавцем дій по перерахуванню коштів призводить до порушення прав та інтересів як стягувача, так і боржника.

Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 917/1000/23 зазначив, що перерахування стягувачам коштів, стягнутих з боржника, здійснюється в порядку їх розподілу відповідно до статей 45-47 розділу VI "Розподіл стягнутих з боржника грошових сум" Закону України "Про виконавче провадження" та не відноситься до виконавчих дій, визначених статтею 10 Закону та розділом IV "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" цього Закону.

Як визначено пунктом 13 розділу VII Інструкції, виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу.

Оформлення розпоряджень, погодження цих розпоряджень, їх направлення до казначейської служби є діями, які вчиняються на стадії розподілу коштів, стягнутих з боржника, а проведення таких дій регламентується Інструкцією та є певним технічним елементом процедури розподілу коштів.

Підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цього пункту є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їхнього встановлення.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 13.05.2020 у справі № 904/1209/18, від 16.01.2025 у справі № 580/1226/24.

Підсумовуючи зазначене вище можна виділити три етапи виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача):

1.     списання коштів з рахунків боржника;

2. зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця;

3.     перерахування стягувачу. 

Після виконання вищевказаної черговості судове рішення вважається виконаним в повному обсязі, а тому виходячи з зворотного – зарахування коштів на рахунок державної виконавчої служби або приватного виконавця, без подальшого перерахунку на користь стягувача не може вважатися належним виконанням судового рішення, а тому виконавче провадження не може бути закінчене та підлягає відновленню в судовому порядку.

ВИСНОВОК: Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора .

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованістьперед боржником»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визначення розміру аліментів для непрацюючого боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості

16 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 379/819/23, провадження № 61-18371св23 (ЄДРСРУ № 135733842) досліджував питання щодо визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України (частини перша і третя статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно з пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня  2012 року № 512/5, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 зазначив, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який, як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, під час проведення грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності.

Отже, частиною другою статті 195 СК України чітко встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, що здійснюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справа № 296/6029/22 (ЄДРСРУ № 133947080).

Відповідно до методологічних пояснень до статистичних показників https://www.zp.ukrstat.gov.ua/images/stories/arhiv/1.2/1.2.2/2025/1.2.2.9_metod_2025.zip середньомісячна (номінальна) заробітна плата - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (крім виплат, що здійснюються за рахунок коштів фонду державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємств, організацій): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки а також інші види оплати за невідпрацьований час. Включає обов`язкові відрахування: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір. Визначається шляхом ділення нарахованого фонду оплати праці штатних працівників за звітний місяць (період) на середньооблікову кількість штатних працівників та на кількість місяців у періоді.

05 липня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо розширення доступу пацієнтів до лікарських засобів, що підлягають закупівлі особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, шляхом укладення договорів керованого доступу». Згідно з підпунктом 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, пункт 1 Закону України від 03 березня 2022 року № 2115-IX «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» із наступними змінами доповнено підпунктом 13 такого змісту:

«13) дія підпунктів 1-4 цього пункту не поширюється на подання статистичної та фінансової звітності до органів державної статистики та інших виробників офіційної статистики, а також на перевірку своєчасності та повноти її подання.

Особи, які підлягають статистичному спостереженню, у встановленому законодавством порядку протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо розширення доступу пацієнтів до лікарських засобів, що підлягають закупівлі особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, шляхом укладення договорів керованого доступу» зобов`язані подати до органів державної статистики та інших виробників офіційної статистики неподану статистичну та фінансову звітність за весь період неподання відповідно до цього Закону.».

Зазначене свідчить про відновлення обов`язку подання фізичними та юридичними особами статистичної та фінансової звітності до органів державної статистики в умовах дії в Україні воєнного стану, що, у свою чергу, дає змогу Державній службі статистики України та її територіальним органам збирати та обробляти повні дані й поширювати інформацію, зокрема й щодо середньої заробітної плати штатних працівників для даної місцевості.

ВИСНОВОК: У разі встановлення розміру середньої заробітної плати працівників для відповідної місцевості заявник не позбавлений права звернутися із заявою, а державний виконавець буде зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості за аліментами.

  

Матеріал по темі: «Негайне виконання судового рішення про збільшення розміру аліментів»

 

 

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

 

 

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником відповідно до статті 53 Закону України "Про виконавче провадження"

25 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9063/22 (ЄДРСРУ № 135155889) досліджував питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон України "Про виконавче провадження".

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження").

Порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, визначений у статті 53 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин першої - четвертої статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку. Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку також визначений у статті 336 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 зазначила, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Наразі існує стала судова практика щодо застосування положень статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 336 ГПК України, підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 13.08.2021 у справі № 910/20504/16.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 у справі № 905/183/18 зазначив, що звернення стягнення на кошти у порядку, передбаченому частинами першою, четвертою статті 53 Закону України "Про виконавче провадження", повинно здійснюватися в межах виконавчого провадження (зведеного виконавчого провадження) без відкриття нового виконавчого провадження стосовно особи у якої знаходиться майно боржника, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/8797/21 зазначено, що у виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов`язки боржника, визначені Законом України "Про виконавче провадження", зокрема має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження. Реалізуючи ці права у виконавчому провадженні, особа, яка має заборгованість перед боржником, вже як боржник може заперечувати проти стягнення з неї коштів, зокрема якщо рішення вже виконано.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.12.2025 у справі № 916/1838/25 та підтверджений постановою від 12 березня 2026 року у справі  № 904/2815/24 (ЄДРСРУ № 134832918).

Отже, Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що системний аналіз положень статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем для неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При розгляді заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення.

(!!!) При розгляді такої заяви судам необхідно враховувати, зокрема, що факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, спірності чи безспірності.

Спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23).

Частина друга статті 336 ГПК України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, встановивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 908/1276/21 (908/921/22).

ВИСНОВОК: Особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Таким чином, предметом дослідження суду, у цьому випадку, є факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду або факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи виконавець просить звернути стягнення.

 

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі у виконавчому проваджені»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов