Виконання судових рішень стосовно органу місцевого самоврядування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: механізм стягнення коштів за рішеннями судів з державного та місцевих бюджетів

17 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/5377/18 (ЄДРСРУ № 124484793) досліджував питання щодо механізму стягнення коштів за рішеннями судів з державного та місцевих бюджетів.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом №  1404-VIII.

Відповідно до чч. 2, 4 ст.  6 Закону №  1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабміну від 15.04.2015 №  215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених на Казначейство завдань, воно здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (підп. 3 п. 4, п. 9 названого Положення).

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком №  845.

Водночас з 01.01.2013 набрав чинності Закон № 4901-VI, нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №  1404-VIII, та особливості їх виконання.

За приписами ст. 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган (ч. 1).  Дія Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (ч. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм вбачається, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом №1404-VIII, а є встановленою Законом № 4901-VI та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

При цьому виконання судових рішень щодо боржників, визначених у Законі №  4901-VI, здійснюється у випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За змістом ст. 2 Закону № 4901-VI органи місцевого самоврядування не відносяться до суб`єктів (боржників), за якими держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів.

Отже, у спірних правовідносинах держава не виступає гарантом виконання зобов`язань за механізмами, передбаченими цим Законом, тому виконання судових рішень стосовно органу місцевого самоврядування в порядку, передбаченому Законом № 4901-VI, не є можливим, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №  52/125.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень БК України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

За приписами п. 3 Порядку №  845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (зокрема, про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну).

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що виключно органами Казначейства здійснюється стягнення коштів за рішеннями судів про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів за механізмом, визначеним Порядком № 845 (п. 6), за яким виконавчі документи пред`являються до виконання у строки, встановлені Законом №  1404-VIII.

Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону №  1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Ураховуючи викладене, виконавчий документ, боржником за яким є орган місцевого самоврядування, підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органами державної виконавчої служби.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2018 у справі № 233/1979/17, від 06.03.2019 у справі № 199/7250/17, від 16.04.2020 у справі № 804/5950/17, від 30.11.2020 у справі №  52/125, близький за змістом висновок наведений Верховним Судом у постановах від 13.04.2023 у справі №  910/13367/19.

ВИСНОВОК: Отже, визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/6471/19, від 06.11.2023 у справі №906/624/22).

 

 

Матеріал по темі: «Судовий контроль за виконанням судових рішень»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Підтвердження повноважень адвоката у виконавчому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належний та достатній документ для посвідчення повноважень адвоката для представництва сторони виконавчого провадження 

13 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/3681/23(442/3307/23) (ЄДРСРУ № 124381186) досліджував питання щодо підтвердження повноважень адвоката у виконавчому провадженні.

Стаття 16 цього Закону України "Про виконавче провадження" регулює питання представництва сторін у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто.

Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності (абзац перший частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час звернення представника стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження) повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.

Відповідно до частини десятої розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2021 № 512/5 (далі - Інструкція), повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; ордером, до якого обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.

(!!!) Отже, метою включення до переліку документів, які підтверджують представництво сторони у виконавчому провадженні, витягу з договору про правничу допомогу є визначення належного обсягу повноважень представника (адвоката) на звернення від імені сторони у виконавчому провадженні задля уникнення вчинення дій представником без відповідних повноважень.  

Водночас Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає ордер як самостійний документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги, не вимагаючи одночасного надання витягу з договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини перша, друга статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Згідно з пунктами 3-5, 11, 12.8 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019№ 41 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України. Ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Ордер містить такі реквізити, зокрема обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер) (пункт 15 Положення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 9901/736/18, провадження № 11-989заі18, зазначила, що ордер, який видано відповідно до Закону, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Крім того, статті 4 (встановлює вимоги до виконавчого документа) та 26 (регулює початок примусового виконання рішення) Закону України "Про виконавче провадження" не передбачають такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу як надання ордера адвоката без витягу з договору про надання правничої допомоги.

Наведене вказує на те, що адвокат керується спеціальним законодавством щодо його повноважень на вчинення дій від імені клієнта та наявності і оформлення документів на підтвердження цих дій, а саме ордера про надання правничої допомоги, водночас Інструкція, якою керується виконавець у виконавчому провадженні, визначає додатковий документ - витяг з договору про правничу допомогу.

Верховний Суд зауважує, що з метою уникнення розбіжностей щодо вимог про посвідчення повноважень адвоката, встановлених спеціальним законом - "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", і законодавством, що регулює порядок виконання судових рішень, та для спрощення доступу до правничої допомоги на час розгляду скарги на дії приватного виконавця у суді першої інстанції вже приведено у відповідність із Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" норми Закону та Інструкції зокрема:

- Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги" внесено зміни до Закону, а саме: абзац другий частини четвертої статті 16 Закону викладено в такій редакції: "Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу";

- наказом Міністерства юстиції України від 16.06.2023 № 2235/5 внесено зміни до Інструкції, а саме абзац п`ятий пункту 10 розділу ІІ викладено в такій редакції: "Повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Тобто, відповідно до наведених вище Закону та Інструкції ордер - достатній документ для посвідчення повноважень адвоката для представництва сторони виконавчого провадження.

З огляду на вказане, оскільки метою надання витягу з договору про надання правничої допомоги на час виникнення спірних правовідносин було з`ясування відсутності обмежень адвоката на представництво сторони у виконавчому провадженні, то зазначення такої інформації в ордері, виданому на підставі договору про надання правничої допомоги, є достатнім для досягнення цієї мети та відсутності підстав для повернення заяви стягувачу, що також не може бути підставою для скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Такого ж висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.06.2024 у справі № 757/39521/20-ц.

ВИСНОВОК: Відповідно до вимог діючого законодавства ордер - достатній документ для посвідчення повноважень адвоката для представництва сторони виконавчого провадження.

 

 

  

 

Матеріал по темі: «Відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження та РНОКПП боржника»
 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Періодичність (системність) перевірки майнового стану боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок державного/приватного виконавця систематично перевіряти майновий стан боржника та здійснювати заходи щодо стимулювання оплати боргу

05 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10211/21 (ЄДРСРУ № 122805430) досліджував питання щодо періодичності (системності) перевірки майнового стану боржника.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 зазначеного Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду стосовно застосування частини 8 статті 48 цього Закону, викладеної у постанові від 17.02.2021 у справі №  904/3525/18  такого змісту: періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом, тобто такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. Водночас відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника (подібний за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №  915/1294/13, від 23.08.2018 у справі №  911/167/17, від 19.08.2019 у справі №  913/438/16).

Окрім цього, відповідно до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №  18-рп/2012).

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що закон передбачає юридичні наслідки у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належних до виконання зобов`язань в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти). 

ВИСНОВОК: В силу приписів частини 8 статті 48 Закону державний/приватний виконавець повинен проводити не менше одного разу на два тижні перевірку щодо виявлення рахунків боржника та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника і його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника, а також здійснювати заходи щодо обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

 

 

 

Матеріал по темі: «Часткове закінчення виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

Поворот виконання судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням

16 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10309/21 (ЄДРСРУ № 117074014) досліджував питання щодо особливостей повороту виконання судового рішення. 

Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника, що є можливим лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 569/15646/16-ц).

Отже, зміст інституту повороту виконання рішення полягає у поновленні сторін виконавчого провадження у попередньому становищі шляхом повернення стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням відповідачу (боржнику). Тобто повернення має відбуватися за рахунок коштів стягувача (сторони виконавчого провадження). Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.02.2024 у справі № 910/10309/21.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Державний (приватний) виконавець є учасником виконавчого провадження (частина перша статті 14 Закону України "Про виконавче провадження"), діяльність якого полягає у вжитті передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Тобто зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача, який набуває право власності на відповідне майно.

Виконавча служба не набуває майно під час примусового виконання рішень, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (стаття 42 Закону України "Про виконавче провадження"). Відповідно, виконавча служба не є набувачем коштів, які стягуються під час примусового виконання судового рішення (крім зазначених витрат).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 16.02.2024 у справі №  910/10309/21.

Отже, поворот виконання рішення не може бути допущено за рахунок виконавця (за винятком випадків, коли він є стороною виконавчого провадження), оскільки, по-перше, поворот виконання рішення може бути здійснено за рахунок повернення стягувачем одержаного за скасованим рішенням; по-друге, виконавець не набуває права власності на майно (кошти), яке стягується під час вчинення виконавчих дій.

Неповернення виконавцем стягнутих з боржника коштів, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами у порядку частини шостої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для оскарження відповідних дій / бездіяльності виконавця на підставі статті 74 вказаного Закону, а не допущення повороту виконання рішення.

ВИСНОВОК: Отже, поворот виконання рішення можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження та РНОКПП боржника»
 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження та РНОКПП боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення виконавчого документу стягувачу з підстав відсутності дати народження та реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника

24 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/11660/14-ц, провадження № 61-18075св23 (ЄДРСРУ № 122543724) досліджував питання щодо відсутності у виконавчому документі відомостей про дату народження та реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень  і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як визначено у частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти

У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Водночас відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника та реєстраційного номеру облікової картки платника податків не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання.Правовий висновок про те, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання неодноразово викладено  у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14, від 25 червня 2014 року у справі № 6-62 цс14, постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 813/2125/16 (провадження № К/9901/21841/18).

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 р. у справі № 639/2561/18-ц, сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.

ВИСНОВОК: Відсутність у виконавчому документі дати народження та реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

 

 

Матеріал по темі: «Повернення виконавчого документа через відсутність у боржника майна: наслідки»
 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Часткове закінчення виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість закінчення виконавчого провадження у відповідній частині (в якій судове рішення скасовано/визнано нечинним)

25 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/23042/16 (ЄДРСРУ № 121858863) підтвердив раніше сформовану правову позицію щодо закінчення виконавчого провадження може бути як в цілому, так і у відповідній частині.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

З аналізу змісту пункту п`ятого частини першої та частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що закінчення виконавчого провадження може бути як в цілому, так і у відповідній частині (в якій судове рішення скасовано/визнано нечинним).

До таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 28.02.2024 зі справи № 910/23042/16 (ЄДРСРУ № 117373667).

ВИСНОВОК: Отже, з огляду на наведені вище приписи Закону в день отримання державним службовцем відповідної заяви (з доказами) у державного виконавця виникає обов`язок з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у цілому (у частині) із застосуванням наслідків, передбачених статтями 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

 

 

  

 

Матеріал по темі: «Наслідки придбання майна на прилюдних торгах за відсутності в реєстрі відомостей щодо його обтяження»
 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

Смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого документу без виконання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу (кредитору) без виконання

15 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/14126/14-ц, провадження № 61-18553св23 (ЄДРСРУ № 118393401) досліджував питання щодо смерті боржника - фізичної особи, як підстави для повернення виконавчого документу без виконання.

Відповідно до статті 1 Закону про виконавче провадження виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче  провадження - тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону про виконавче провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);  2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;5) юридичну особу-боржника припинено;     6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

(!!!) Таким чином, смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого листа відповідно до частини четвертої статті 4 Закону про виконавче провадження.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня   2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження відносно боржника - фізичної особи виконавцем за допомогою автоматизованої системи формується та подається запит про надання Державною податковою службою України інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків - боржників - фізичних осіб або серію (за наявності) та номер паспорта боржників - фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті відповідно до Порядку надання інформації Державною податковою службою України на запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 21 липня   2020 року № 2483/5/436, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України   22 липня 2020 року за № 690/34973, за виконавчими документами, у яких відсутні такі дані.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець за допомогою автоматизованої системи може сформувати узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Така інформація формується автоматизованою системою на підставі наявних у ній на дату формування відомостей, отриманих виконавцями з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг в ході примусового виконання рішень.

ВИСНОВОК № 1: Отже, підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання у зв`язку зі смертю боржника у виконавця не має, оскільки інформація про боржника - фізичної особи з`ясовується виконавцем після відкриття виконавчого провадження. 

 

Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону про виконавче провадження у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи).

Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону про виконавче провадження).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження).

Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

(!!!) У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (постанови  Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

Статтею 1218 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (частина перша статті 1281 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в пункті 57 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 67 постанови від 13 березня 2019 року в справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).

Отже, зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво.

ВИСНОВОК № 2: Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, у виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов`язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.

 

 

Матеріал по темі: «Правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізособи»

 

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов