Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та порядок виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників 

Згідно статті 9 Закону №1404-VІІІ, Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. 

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. 

Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення. 

Крім того, наявність інформації в Єдиному реєстрі боржників може стати підставою для відмови в державній реєстрації права власності (пунктом 12 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») 

Нотаріуси, органи, що здійснюють реєстрацію майна, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь-який спосіб майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій та в день звернення боржника повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. 

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. 

Єдиний реєстр боржників містить такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи; 2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ; 3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця; 4) номер виконавчого провадження; 5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо). 

Частиною 7 статті 9 Закону №1404-VІІІ передбачено, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. 

У свою чергу, пунктами 1, 3, 11 частини 1 статті 37 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа (пункт 1); стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (пункт 3); запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11). 

Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначає Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення № 2432/5). 

Відповідно до п.2 розділу І Положення № 2432/5, Єдиний реєстр боржників - систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. 

Згідно до пунктів 1, 2, 6 Розділу XI Положення №2432/5 Єдиний реєстр боржників формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. 

Система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників, визначених пунктом 4 цього розділу. 

В Єдиному реєстрі боржників міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. 

Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: 

·  про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; 

·    про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; 

· про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; 

·   про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»; 

·       про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. 

(!) В день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов`язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання. 

Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню. 

Наказом Міністерства юстиції № 5223/5 від 23.11.2022 року розділ III зазначеної Інструкції доповнено пунктом 23, згідно якого, за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. 

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: 

при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); 

після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; 

після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); 

відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

(!!!) До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови. 

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення). 

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови. 

Заява боржника та додані до неї документи, а також документи за результатом розгляду такої заяви приєднуються до матеріалів виконавчого провадження, в межах якого виноситься постанова про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників. 

У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, а також у випадку коли таке виконавче провадження перебувало на виконанні у приватного виконавця, діяльність якого припинена або яким змінено виконавчий округ, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. 

ВИСНОВОК: Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно:

-     з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження;

-  повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону,

-  в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Постанова про виключення відомостей з Єдиного реєстру виноситься за заявою боржника до якої останній повинен додати докази виконання виконавчого документу або підстав для виключення даних.

  

Матеріал по темі: «Момент виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Момент виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості списання коштів з рахунків боржника, зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця та перерахунок стягувачу

29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/22374/14 (ЄДРСРУ № 136077548) досліджував питання щодо визначення моменту остаточного виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Згідно з пунктом 1 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Інструкції операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 цього розділу, здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок.

За пунктом 11 розділу VII Інструкції при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, визначеному статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження", а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою органу державної виконавчої служби невідкладно після отримання розпорядження державного виконавця.

Згідно з пунктом 14 розділу VII Інструкції перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Відповідно до пункту 16 розділу VII Інструкції у разі, якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Отже, на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження". При цьому списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, внаслідок яких зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

(!!!) При цьому до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже відсутні підстави стверджувати про виконання судового рішення у повному обсязі.

Тому факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Державний виконавець, діючи від імені держави та в інтересах стягувача (тобто задля виконання судового рішення на його користь) фактично стає на цей період "отримувачем" таких коштів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 02.04.2025 у справі № 442/7804/24.

У подальшому, а саме з моменту надходження коштів на рахунок виконавчої служби, починається стадія їх розподілу. Відтак невчинення виконавцем дій по перерахуванню коштів призводить до порушення прав та інтересів як стягувача, так і боржника.

Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 917/1000/23 зазначив, що перерахування стягувачам коштів, стягнутих з боржника, здійснюється в порядку їх розподілу відповідно до статей 45-47 розділу VI "Розподіл стягнутих з боржника грошових сум" Закону України "Про виконавче провадження" та не відноситься до виконавчих дій, визначених статтею 10 Закону та розділом IV "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" цього Закону.

Як визначено пунктом 13 розділу VII Інструкції, виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу.

Оформлення розпоряджень, погодження цих розпоряджень, їх направлення до казначейської служби є діями, які вчиняються на стадії розподілу коштів, стягнутих з боржника, а проведення таких дій регламентується Інструкцією та є певним технічним елементом процедури розподілу коштів.

Підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цього пункту є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їхнього встановлення.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 13.05.2020 у справі № 904/1209/18, від 16.01.2025 у справі № 580/1226/24.

Підсумовуючи зазначене вище можна виділити три етапи виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника на користь кредитора (стягувача):

1.     списання коштів з рахунків боржника;

2. зарахування їх на рахунок органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця;

3.     перерахування стягувачу. 

Після виконання вищевказаної черговості судове рішення вважається виконаним в повному обсязі, а тому виходячи з зворотного – зарахування коштів на рахунок державної виконавчої служби або приватного виконавця, без подальшого перерахунку на користь стягувача не може вважатися належним виконанням судового рішення, а тому виконавче провадження не може бути закінчене та підлягає відновленню в судовому порядку.

ВИСНОВОК: Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора .

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованістьперед боржником»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником відповідно до статті 53 Закону України "Про виконавче провадження"

25 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9063/22 (ЄДРСРУ № 135155889) досліджував питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон України "Про виконавче провадження".

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження").

Порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, визначений у статті 53 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин першої - четвертої статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку. Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку також визначений у статті 336 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 зазначила, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Наразі існує стала судова практика щодо застосування положень статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 336 ГПК України, підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 13.08.2021 у справі № 910/20504/16.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 у справі № 905/183/18 зазначив, що звернення стягнення на кошти у порядку, передбаченому частинами першою, четвертою статті 53 Закону України "Про виконавче провадження", повинно здійснюватися в межах виконавчого провадження (зведеного виконавчого провадження) без відкриття нового виконавчого провадження стосовно особи у якої знаходиться майно боржника, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/8797/21 зазначено, що у виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов`язки боржника, визначені Законом України "Про виконавче провадження", зокрема має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження. Реалізуючи ці права у виконавчому провадженні, особа, яка має заборгованість перед боржником, вже як боржник може заперечувати проти стягнення з неї коштів, зокрема якщо рішення вже виконано.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.12.2025 у справі № 916/1838/25 та підтверджений постановою від 12 березня 2026 року у справі  № 904/2815/24 (ЄДРСРУ № 134832918).

Отже, Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що системний аналіз положень статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем для неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При розгляді заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення.

(!!!) При розгляді такої заяви судам необхідно враховувати, зокрема, що факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, спірності чи безспірності.

Спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23).

Частина друга статті 336 ГПК України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, встановивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 908/1276/21 (908/921/22).

ВИСНОВОК: Особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Таким чином, предметом дослідження суду, у цьому випадку, є факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду або факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи виконавець просить звернути стягнення.

 

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі у виконавчому проваджені»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обмеження щодо видачі виконавчих документів та відстрочення набрання рішенням суду законної сили

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: обмеження щодо видачі виконавчих документів та відстрочення набрання рішенням суду законної сили на період дії воєнного стану

26 лютого 2026 року Верховний суд в рамках справи № 905/391/24 (ЄДРСРУ № 134383971) досліджував питання наявності чи відсутності обмежень щодо видачі виконавчих документів та відстрочення набрання рішенням суду законної сили на період дії воєнного стану.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Згідно із статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Закон № 1404-VIII є спеціальним по відношенню до інших законодавчих актів при вирішення питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Положеннями статті 3 Закон № 1404-VIII визначено перелік виконавчих документів, на підставі яких підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема судовий наказ.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Статтею 18 Закону № 1404-VIII встановлені обов`язки та права виконавців, зокрема виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Верховний Суд зазначає, що 26.03.2022 набрав чинності Закон № 2129-IX, яким розділ XIII Закону № 1404-VIII був доповнений, зокрема пунктом 102.

За змістом названого пункту 102 тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Пізніше 06.05.2023 набрав чинності Закон № 3048-IX, яким пункт 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII викладений у новій редакції, згідно з абзацами 6, 20 якого передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Суд зазначає, що дію воєнного стану неодноразово подовжували, і станом на момент розгляду судом воєнний стан не припинено (не скасовано).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Водночас Суд зазначає, що наведені застереження, що містяться в пункті 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.

Положення зазначеної норми Закону не можуть тлумачитися у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов`язковості судового рішення.

(!) Ні запровадження в Україні воєнного стану, ані приписи пункту 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII не скасовують і не відтерміновують на невизначений та необґрунтований строк виконання судових рішень (вчинення виконавчих дій).

З такого міркування виходив Верховний Суд у постановах: від 23.10.2024 у справі № 310/2210/21, від 07.05.2025 у справі № 916/959/22, від 18.09.2025 у справі № 923/1095/20.

Закон України № 2129-IX, який набрав чинності 26.03.2022, прямо встановлює, що на період дії воєнного стану строки, визначені Законом № 1404-VIII, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Водночас норма пункту 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII не містить ані застережень щодо дати видачі виконавчого документа, ані обмежує свою дію лише строками, перебіг яких розпочався до 24.02.2022, ані ставить застосування переривання строку у залежність від моменту набрання чинності відповідними змінами.

Навпаки, законодавець застосував термін "перериваються", що свідчить про особливий, надзвичайний механізм правового регулювання, зумовлений воєнним станом, а не про класичні цивільно-правові конструкції перебігу чи зупинення строків.

Тобто, норма пункту 102 розділу XIII Закону № 1404-VIII поширюється як на строки, які виникли до введення воєнного стану в Україні, так і під час його дії.

ВИСНОВОК: В зазначеному пункті "Прикінцеві та перехідні положення" відсутнє посилання на те, що строки визначені Законом № 1404-VIII перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану стосовно саме пред`явлення до примусового виконання виконавчих документів, що видані до введення воєнного стану в Україні, водночас чинним законодавством не встановлені обмеження щодо видачі виконавчих документів під час дії воєнного стану та не встановлено відстрочення набрання рішенням суду законної сили на період дії воєнного стану.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання правочину недійсним як фраудаторного за позовом не сторони  угоди»

 

 

 

Теги: судовий контроль, виконання судового рішення, звіт про виконання, встановлення судового контролю, невиконання судового рішення, відмова від виконання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов