Підстави для відповідальності засновників товариства у процедурі банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умови (елементи), які є підставою для застосування субсидіарної відповідальності засновників товариства в процедурі банкрутства

12 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/1231/17 (ЄДРСРУ № 128132867) досліджував питання щодо підстав, умов, елементів для відповідальності засновників товариства  у процедурі банкрутства.

Визначене нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Верховний Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, і у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.

У цьому висновку Верховний Суд виходить з того, що в умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).

Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

Цей порядок передбачає, що:

- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (п. 3 ч. 2 ст. 12 КУзПБ);

- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (ч. 10 ст. 39 цього Кодексу)

- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (ч. 3 ст. 44 КУзПБ);

- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).

Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абз. 5 ч. 1 ст. 61 КУзПБ).

ВИСНОВОК: Отже, саме дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності на керівника юридичної особи у справі про банкрутство.

 

 

 

Матеріал по темі: «Субсидіарна відповідальність засновників товариства  у процедурі банкрутства»
 

 

 

Теги: солідарна відповідальність керівника боржника, солідарна відповідальність засновника ТОВ, субсидіарна відповідальність учасників ТОВ, відповідальність директора, учасник ТОВ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Погашення податкового боргу в разі банкрутства-ліквідації платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення коштів з банківського рахунку банкрута на якому акумулюються кошти підприємства що ліквідується та обробка запиту податкового органу

03 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/224/18-а, касаційне провадження № К/9901/58259/18  (ЄДРСРУ № 123481354) досліджував питання щодо погашення податкового боргу в разі ліквідації платника податків.

Згідно із частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За приписами статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього     Кодексу     призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України ліквідація юридичної особи відбувається, зокрема за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням власника (власників) визначено статтями  111,  112 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому   статтею 112 цього Кодексу.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому  статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 112 ЦК України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів). Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Згідно із частиною третьою статті 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Погашення грошових зобов`язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством, врегульоване у статті 97 ПК України.

Відповідно до пункту  97.1  статті  97 ПК України у цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрація у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Згідно із пунктом  97.2  статті 97 ПК України у разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов`язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

Тобто, положення статті 97 ПК України  є спеціальними, які встановлюють особливості погашення податкового боргу у разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством.

ВИСНОВОК: Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд вказує, що стягнення коштів з банківського рахунку, на якому акумулюються кошти підприємства, що ліквідується, призводить до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої  статтею 112 ЦК України, що, в свою чергу, порушує приписи  статті 97 ПК України, оскільки стягнення коштів з банківських рахунків відбувається негайно після направлення податковим органом до банківської установи платіжної вимоги, без дотримання порядку черговості задоволення кредиторських вимог.

 

 

 

Матеріал по темі: «Строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство»
 

 

 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов

Строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є обов`язковим встановлений Методичними рекомендаціями № 470 тридцятиденний строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство?

05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/4882/23, адміністративне провадження №К/990/43707/23 (ЄДРСРУ № 119628316) досліджував питання: «Чи є обов`язковим і присічним встановлений Методичними рекомендаціями № 470 тридцятиденний строк для організації і проведення перевірки, як наслідок, чи тягне за собою пропуск такого строку наслідок у вигляді втрати контролюючим органом права на проведення відповідної перевірки»?

Податковий кодекс України не встановлює конкретного строку задля реалізації контролюючим органом права на проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України після виникнення відповідної підстави. Натомість, позивач доводить, що право на проведення документальної позапланової перевірки на цій підставі може бути реалізоване виключно в межах 30-ти денного строку з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки це встановлено Порядком № 1588 і Методичними рекомендаціями № 470.

Надаючи правову оцінку таким доводам, Верховний суд виходить з того, що дійсно в останньому абзаці підпункту 2.1.6 пункту 2.1 розділу ІІ Методичних рекомендацій № 470 (в редакції, чинній до 27 жовтня 2023 року) зазначено, що з метою того, щоб вимоги щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють органи ДПС, були сформовані й отримані особою, відповідальною за погашення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків, не пізніше строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, територіальним органом ДПС вживаються заходи, спрямовані на забезпечення організації та проведення документальних позапланових перевірок таких платників податків, протягом 30 робочих днів від дня отримання органом ДПС інформації щодо прийняття рішення про реорганізацію (крім перетворення), ліквідацію (зняття з обліку) платника податків, або щодо порушення провадження у справі про банкрутство. За результатами проведення перевірки підрозділ, що здійснював (очолював) таку перевірку, забезпечує внесення до ІТС «Податковий блок» (підсистема «Податковий аудит» / Інформація / Припинення ПП) інформації про її результати.

Однак, безпосередньо у Методичних рекомендаціях №470 зазначено, що вони мають рекомендаційний характер та не містять нових правових норм щодо організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків. Методичні рекомендації не є вичерпними і можуть змінюватись та/або доповнюватись у випадках, якщо такі зміни чи доповнення затверджуються відповідними наказами ДПС.

Відповідно, підстави вважати, що саме Методичні рекомендації № 470 встановили для контролюючого органу строк для прийняття наказу про проведення перевірки і його реалізацію, який має обов`язковий і присічний характер, відсутні. Тим більш, зазначені Методичні рекомендації не проходили процедуру реєстрації в Міністерстві юстиції України, а на офіційному сайті Верховної Ради України розміщені під видом «Наказ, Рекомендації, Зразок, Форма типового документа, Повідомлення, Запит, Акт, Інформація». Отже, Методичні рекомендації №470 можуть враховуватися органами ДПС, однак, підстави вважати їх обов`язковими відсутні, як і відсутні підстави вважати, що їх недотримання має наслідком визнання дій контролюючого органу незаконними.

Згідно з пунктами 11.6 і 11.8 Порядку № 1588 при проведенні заходів податкового контролю, пов`язаних з ліквідацією або реорганізацією платника податків, контролюючі органи організовують та планують їх таким чином, щоб вимоги щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють контролюючі органи, були сформовані і отримані особою, відповідальною за погашення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків, не пізніше строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог. За результатами проведення відповідних заходів у зв`язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків, але не пізніше дня закінчення строку заявлення кредиторами своїх вимог відповідальні працівники таких підрозділів (органів) вносять до Єдиного банку даних юридичних осіб або підтверджують інформацію щодо наявності/відсутності заборгованості зі сплати податків і зборів.

Відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Верховний суд погоджується, що дотримання контролюючим органом визначеного у зазначених нормах строку забезпечило б більшу оперативність у виявленні кредиторських вимог до юридичної особи, щодо якої порушено провадження у справі про банкрутство. Однак, сукупний аналіз наведених норм у взаємозв`язку із положеннями податкового законодавства не дають підстав вважати, що сплив такого строку тягне за собою наслідки у вигляді визнання наказу контролюючого органу про проведення перевірки незаконним і його скасування.

ВИСНОВОК:  Встановлені у Порядку № 1588 і Методичних рекомендаціях № 470 приписи щодо строку проведення перевірки, враховуючи відсутність таких у нормах ПК України, не можуть сприйматися як такі, що забороняють контролюючому органу проводити перевірку на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України після їх спливу.

  

 

 

Матеріал по темі: «Податкова перевірка на стадії ліквідаційної процедури боржника»

 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов

Податкова перевірка на стадії ліквідаційної процедури боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право на проведення документальної позапланової перевірки в умовах банкрутства платника податків на стадії ліквідаційної процедури 

05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/4882/23, адміністративне провадження №К/990/43707/23 (ЄДРСРУ № 119628316) досліджував питання: «Чи є перешкодою для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України ухвалення господарським судом судового рішення про визнання платника податків банкрутом, як наслідок, чи може проводитись перевірка підприємства відповідно до цієї норми на стадії ліквідаційної процедури»? 

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 

Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків. 

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. 

ПК України не встановлює конкретного строку задля реалізації контролюючим органом права на проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України після виникнення відповідної підстави, а лише у пункті 102.1 статті 102 ПК України визначає, що контролюючий орган може провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. 

У період виникнення спірних правовідносин застосування статті 102 ПК України мало свої особливості, а саме: пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). 

Дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно з пунктом 2 розділу II Закону № 2120-IX від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року. Цим же Законом в ПК України були внесені певні зміни, зокрема, статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи». 

Водночас 07 березня 2022 року набрав чинності Закон України № 2118-IX від 03 березня 2022 року, яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 69, зокрема, підпункт 69.9 якого встановив, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. 

Положення ПК України щодо зупинення усіх строків були чинними до 27 травня 2022 року (дата набрання чинності Законом України № 2260-IX від 12 травня 2022 року). З цього дня у податковому законодавстві з`явились винятки, на які зупинення строків не поширювалося, зокрема, щодо строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок. 

Також Верховний суд звертає увагу, що Закон України № 2118-IX від 03 березня 2022 року шляхом доповнення підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 69, зокрема, підпунктом 69.2 встановив мораторій на проведення будь-яких видів перевірок. Такий «суцільний» мораторій діяв до 17 березня 2022 року, водночас мораторій на проведення документальних позапланових перевірок, що проводяться на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України остаточно був скасований з 27 травня 2022 року. 

Підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлює декілька самостійних підстав для проведення документальної позапланової перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Однією із таких підстав є обставина порушення провадження у справі про визнання банкрутом платника податків, наявність якої зумовлює виникнення у контролюючого органу права на проведення документальної позапланової перевірки. Виникнення такого права є достатньою підставою для призначення і проведення перевірки, яке має бути реалізоване з обов`язковим дотриманням інших умов, встановлених ПК України (зокрема, дотриманням вимог статей 81, 82 ПК України), і обмежене виключно граничним строком, про який йдеться у статті 102 ПК України (з урахуванням особливостей у її застосуванні, встановлених у зв`язку із «ковідними» і «воєнними» змінами). 

Оскільки ПК України не встановлює конкретного строку для прийняття контролюючим органом наказу про проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, то відсутні підстави вважати, що ДПС втратило право на проведення такої перевірки з дати ухвалення господарським судом постанови про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 

Слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 22 липня 2020 року у справі №904/4681/19, від 01 червня 2021 року у справі №910/7888/20, від 24 січня 2023 року у справі №908/1974/21, від 19 березня 2024 року у справі №922/5231/21, ухвалених в порядку господарського судочинства, викладав висновок, згідно з яким норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом. Перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.

ВИСНОВОК:  З урахуванням вищевикладеного, Верховний суд наголошує, що визнання платника податків банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не є перешкодою для реалізації контролюючим органом своєї компетенції, а отже  у контролюючого органу є законні підстави для проведення перевірки платника відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

 

  

 

Матеріал по темі: «Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом»

 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов

Надіслання апеляційної скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав надіслання її копії лише учасникам у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

05 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5450/21 (910/5671/23) (ЄДРСРУ № 116767759) досліджував питання щодо повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав ненаправлення її копії кредитору у справі про банкрутство, в межах якої розглядається окрема справа за позовом ліквідатора Боржника до Відповідача.

Повернення апеляційної скарги врегульовано статтею 260 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 2 якої до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (щодо залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви).

За змістом частин 1, 2, 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 2, 6 статті 260 цього Кодексу, суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.

У вказаній ухвалі зазначаються недоліки апеляційної скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Якщо ухвала про залишення апеляційної скарги без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із апеляційною скаргою.

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема, пунктом 3 частини 3 передбачено додання до апеляційної скарги доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 259 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

(!!!) Комплексний аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі, з метою забезпечення їх права ознайомитись з такою апеляційною скаргою, кореспондується з аналогічним обов`язком іншої сторони (або іншого учасника справи) надіслати всім іншим учасникам судового розгляду зазначеної справи копії відзиву з метою забезпечення їх права ознайомитись з цим відзивом, у чому і полягає забезпечення рівності процесуальних прав та обов`язків сторін та інших учасників справи.

Не повідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об`єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу, що порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені у статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Водночас банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ.

Зокрема, у статті 1 КУзПБ визначено склад учасників справи про банкрутство, до яких віднесено сторони (конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут)), арбітражний керуючий тощо.

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до Господарського процесуального кодексу України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №923/719/17 (910/618/21)).

Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17), за своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин.

Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.

Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал.

Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

(!!!) Отже, у справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Зважаючи на те, що вказана норма встановлює порядок розгляду спорів, стороною яких є боржник, і визначення складу учасників такого спору відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд неодноразово зауважував, що в розумінні положень пункту 3 частини 3 статті 258, статті 259 зазначеного Кодексу та статті 7 КУзПБ учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги, є саме особи, які визначені статтями 41, 45 Господарського процесуального кодексу України (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №914/2441/15(914/1140/22), від 20.04.2023 у справі №914/2441/15(914/592/22), від 26.04.2023 у справі №914/2441/15(914/841/22).

Наведені висновки щодо застосування відповідних норм Господарського процесуального кодексу України та КУзПБ не залежать від предмету спору відповідного відокремленого позовного провадження чи питання, яке вирішується під час його розгляду.

ВИСНОВОК: Отже, якщо предметом оскарження в суді апеляційної інстанції було рішення суду, ухвалене у відокремленому позовному провадженні щодо майнового спору, стороною якого є Боржник, то в цьому випадку склад учасників справи визначений саме статтями 41, 45 Господарського процесуального кодексу України. Такими особами є позивач і відповідач, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені статтею 1 КУзПБ.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №  914/2441/15(914/1140/22) та підтримано 20 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2441/15(914/592/22) (ЄДРСРУ № 110339189)

 

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ,  банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Процесуальна дієздатність арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Набуття/втрата процесуальної дієздатності арбітражного керуючого в рамках конкретної справи про банкрутство

06 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/159/14 (924/374/23) (ЄДРСРУ № 115373508) досліджував питання щодо процесуальної дієздатності арбітражного керуючого.

Виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 2, частин першої, другої статті 42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинства, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас статтею 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов`язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно частини першої статті 61 ГПК України, зазначені права та обов`язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених частиною другою статті 61 ГПК України.

Частиною першою статті 44 ГПК України унормовано, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). При цьому процесуальні права та обов`язки сторін, третьої особи, заявника та боржника визначені положеннями статей 42, 46 ГПК України.

Отже, учасники справи, незалежно від їх статусу (сторона у справі чи її представник/представники), повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов`язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

Згідно зі статтею 1 КУзПБ арбітражний керуючий - фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Згідно частин першої, другої статті 10 КУзПБ арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника. Одна й та сама особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Кодексу.

Статус арбітражного керуючого характеризується не лише сукупністю прав та обов`язків останнього, а й ефективністю та невідворотністю інституту дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого за свої дії (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/18129/17).

Арбітражний керуючий діє в інтересах підприємства-боржника у межах наданих повноважень, така особа поряд з самостійною процесуальною дієздатністю наділена також і процесуальною дієздатністю підприємства-банкрута.

20 травня 2021 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3369/19 (ЄДРСРУ № 98083109) вказав, що чином законодавцем визначено три випадки (і відповідні їм підстави) відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень:

- за заявою самого арбітражного керуючого - абзац перший частини 4 статті 28 КУзПБ;

- за клопотанням учасника провадження у справі або за власною ініціативою господарського суду за наявністю підстав, визначених у самому Кодексі -абзац другий частини 4 статті 28 КУзПБ;

- за клопотанням комітету кредиторів незалежно від наявності підстав - абзац третій частини 4 статті 28 КУзПБ.

Відсторонення арбітражного керуючого від виконання відповідних повноважень у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого не викликає непорозумінь, ця норма у судовій практиці застосовується як імперативна, що не потребує додаткових роз`яснень з приводу її застосування.

Реалізація арбітражним керуючим права на дострокове припинення його повноважень у справі про банкрутство не може бути поставлена в залежність від обставин оскарження його дій (бездіяльності) учасниками справи про банкрутство; водночас, подання арбітражним керуючим заяви про його звільнення від виконання повноважень у справі про банкрутство не звільняє господарський суд від обов`язку розглянути скаргу (скарги) учасників справи на дії (бездіяльність) такого арбітражного керуючого в період виконання ним відповідних повноважень та надати вимогам скаржника (скаржників) належну правову оцінку.

Така правова позиція, зокрема, висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі № 5023/2005/15. І хоча така правова позиція висловлена на підставі аналізу норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вона є актуальною і під час застосування норм КУзПБ.

Отже, арбітражний керуючий може діяти в інтересах підприємства-боржника та набуває процесуальну дієздатність підприємства-банкрута у межах наданих повноважень лише за умови постановлення ухвали (постанови) про його призначення.

Разом з тим, з моменту відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень та постановлення ухвали про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень такий арбітражний керуючий втрачає процесуальну дієздатність підприємства-банкрута (можливість мати процесуальні права та обов`язки сторони, визначені статтею 42, 46 ГПК України) у межах наданих повноважень.

ВИСНОВОК: Процесуальна дієздатність арбітражного керуючого, в рамках конкретної справи про банкрутство, визначається виключно судом, але може  змінюватися на підставі подання (клопотання):  1) самого арбітражного керуючого; 2) учасника провадження у справі або за власною ініціативою господарського суду;  або 3) за клопотанням комітету кредиторів.

 

 

Матеріал по темі: «Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство»

 

 

 

 

Теги: арбітражний керуючий, процесуальна дієздатність, банкрутство, ліквідація, комітет кредиторів, санація, розпорядження майном, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов