Можливість оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду у справі про застосування санкцій

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду про забезпечення позову (відмову у забезпеченні позову) у категорії справ про застосування санкцій

26 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 991/8725/23, адміністративне провадження № К/990/41163/23  (ЄДРСРУ № 116582235) досліджував питання щодо можливості оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду у справі про застосування санкцій. 

Суть справи: відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову (відмову у забезпеченні позову) у категорії справ про застосування санкцій, визначених статтею 283-1 КАС України, не підлягають оскарженню.

Так, глава 11 КАС України, зокрема стаття 283-1 «Особливості провадження у справах про застосування санкцій», визначає особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ. Указані норми цієї статті дійсно мають пріоритет над загальними нормами КАС України.

Водночас, спеціальні норми, у тому числі й стаття 283-1 КАС України, урегульовують вирішення відповідних категорій справ по суті. При цьому, порядок розгляду процесуальних питань (зокрема оскарження ухвал суду першої інстанції) норми статті 283-1 КАС України не визначають.

Ураховуючи зазначене, Верховний суд уважає, що при вирішенні питань щодо яких норми відповідної глави Кодексу не передбачають окремого порядку оскарження, належить керуватися загальними правилами провадження в адміністративній справі.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що під час доповнення КАС України статтею 283-1 (згідно з Законом України від 12  травня 2022  року №  2257-ІХ) законодавець не вказав у ній жодних положень, які б стосувалися можливості/неможливості забезпечення позову у справах про застосування санкцій, особливостей процедури відповідного забезпечення та щодо можливості/неможливості оскарження рішень щодо забезпечення чи відмови в забезпеченні позову в таких справах, тому відповідні питання повинні вирішуватися згідно із загальними правилами, передбаченими КАС України. Крім того, у статті 283-1 КАС України законодавцем не було зазначено жодних особливостей чи обмежень щодо застосування заходів забезпечення позову, визначених главою 10 цього Кодексу.

При цьому, частина восьма статті 283-1 КАС України врегульовує виключно:

- строки оскарження рішення Вищого антикорупційного суду по суті справи, які відрізняються від загальних строків, зазначених у частині першій статті 295 КАС України (п`ять днів, а не тридцять);

- тривалість апеляційного розгляду, передбаченого частиною першою статті 309 КАС України (п`ятнадцять, а не шістдесят днів);

-  наслідки неявки учасників, що відмінні від зазначених у частині першій статті 313 КАС України;

- заборону касаційного оскарження рішення апеляційного суду, що відрізняє особливий порядок, який застосовується в справах про санкції, від наведеного в частині п`ятій статті 321 КАС України;

- порядок направлення і вручення судового рішення у справі про санкції, відмінний від загального, який наведено в частині четвертій статті 321 КАС України.

Також Верховний суд звертає увагу, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, Суд зазначив: «Аналізуючи ці норми Кодексу у взаємозв`язку з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку про можливість апеляційного оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження. Отже‚ такий системний підхід до розуміння змісту пункту 2 частини першої статті 293 Кодексу дає підстави зробити висновок‚ що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову‚ так і ухвали‚ якими відмовлено в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову. Таке розуміння узгоджується з положенням пункту 2 частини третьої статті 129 Конституції України‚ яким гарантується рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом».

Верховний Суд звертає увагу, що такі ухвали можуть бути оскаржені на підставі пункту 2 частини першої статті 294 КАС України, у якій прямо передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

Також колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що відповідно до внесених до Закону України від 14 серпня 2014 року №  1644-VII «Про санкції» змін згідно з Законом України від 12 травня 2022 року №  2257-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб» застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», передбачено у період дії правового режиму воєнного стану чи після його припинення або скасування (якщо позовну заяву про застосування цієї санкції подано в період  дії правового режиму воєнного стану) та за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у виді блокування активів.

Водночас, обмеження права на судовий захист, в тому числі, на апеляційне оскарження, не допускається у силу статті 64 Конституції України, що також підтверджене Указом Президента України від 24  лютого 2022  року №  64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженого Законом України від 24  лютого 2022  року №  2102-ІХ).

ВИСНОВОК: З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про те, що апеляційна скарга може бути подана виключно на рішення Вищого антикорупційного суду, а не на ухвали, оскільки стаття 283-1 КАС України не містить прямої заборони на оскарження ухвал, постановлених Вищим антикорупційним судом під час вирішення справ про застосування санкцій.

  

Матеріал по темі: «Солідарне стягнення з подружжя необґрунтованих активів у дохід держави»

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Підтвердження неможливості виконання платником податків своїх обов`язків

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належне документальне підтвердження можливості та/або неможливості виконання платником податків обов`язків щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності  і т.і.

06 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/6502/22, адміністративне провадження № К/990/33275/23 (ЄДРСРУ № 115454065) досліджував питання щодо належного документального підтвердження можливості та/або неможливості виконання платником податків обов`язків щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності  і т.і.

Згідно з положеннями статті 16 ПК України платників податків зобов`язано, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У зв`язку з тим, що в Україні Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено воєнний стан, з метою забезпечення прав і обов’язків платників податків протягом цього періоду, Законом України від 03 березня 2022 року № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану», який набрав чинності 07 березня 2022 року, доповнено Підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 69, згідно з яким установлено тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, здійснювати справляння податків і зборів з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті, який підлягає застосуванню у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.

Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 затверджено Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - Порядок № 225), який набрав чинності 6 вересня 2022 року, відповідно до пункту 1 розділу ІІ якого до платників податків / податкових агентів, які не можуть виконувати податкові обов`язки, передбачені Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються правила для підтвердження можливості чи неможливості виконання платником такого обов`язку, передбачені цим Порядком.

Підставами неможливості виконання платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами податкових обов`язків (у тому числі обов`язків податкових агентів) є:

1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп`ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

2) неможливість використати чи вивезти документи, комп`ютерне та інше обладнання внаслідок ведення бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

3) використання чи вивезення документів, комп`ютерного або іншого обладнання, пов`язане з ризиком для життя чи здоров`я посадової особи платника податків або неможливе у зв`язку з встановленням уповноваженими органами державної влади відповідно до закону в умовах воєнного стану заборон та/або обмежень;

4) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового та їх знищення надалі внаслідок складання та реєстрації акцизних накладних, та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо (виключно в частині виконання визначених цим абзацом обов`язків);

5) відсутність у платника податків інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову та фінансову звітність, відсутність можливості у власника призначити таких посадових осіб за умови відсутності у такого платника податків об`єктів оподаткування, або показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, може бути пов`язана з такими обставинами:

посадова особа є одночасно одним із власників юридичної особи за умови, що відсутність такого співвласника (акціонера, учасника, засновника) унеможливлює прийняття рішення про призначення на постійній або тимчасовій основі іншої посадової особи;

юридична особа заснована на власності окремої фізичної особи, яка одночасно є єдиною посадовою особою такої юридичної особи.

6) перебування (податкова адреса платника податків та/або фактичне знаходження/знаходження виробничих потужностей тощо) на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії, який (які) знаходиться в оточенні (блокуванні) або тимчасово окупований збройними формуваннями Російської Федерації;

7) інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.

Відповідно до пункту 3 розділу II Порядку № 225 до платників податків, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, які на дату набрання чинності цим Порядком мають можливість подати до контролюючого органу заяву та документи (копії документів), інформацію про відсутність можливості виконання податкових обов`язків, застосовуються такі правила.

У разі неможливості виконання платником податків податкового обов`язку, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, платник податків подає не пізніше 30 вересня 2022 року заяву про відсутність такої можливості (крім виконання обов`язку щодо реєстрації акцизних накладних та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо) разом з вичерпним переліком документів (копій документів), інформації, які передбачені Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків-юридичної особи, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу своєчасно виконати свій податковий обов`язок, у тому числі обов`язок податкового агента затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 або Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків-фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов`язок, у тому числі обов`язок податкового агента затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 (далі - Переліки документів) до контролюючого органу в порядку передбаченому пунктом 8 цього розділу.

Заява має містити: повне найменування платника податків згідно з реєстраційними документами або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) платника податків; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); податкову адресу платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається заява; дату подання заяви; чітке та стисле обґрунтування підстав для підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов`язків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів; вичерпний перелік додатків із зазначенням кількості сторінок кожного документа, їх повної назви та реквізитів (дата, номер, найменування органу, що видав документ); які саме податкові обов`язки не мав / не має можливості виконати платник податків; інформацію про податкові періоди, за які неможливо виконувати податкові обов`язки, або інформацію щодо обставин, пов`язаних з проведенням воєнних (бойових) дій, терористичними актами, диверсіями або іншими обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), спричиненими військовою агресією Російської Федерації, тимчасовою окупацією збройними формуваннями Російської Федерації; підписи платника податку-фізичної особи або посадових осіб платника податку, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

За наявності інших документів, інформації, що підтверджують неможливість своєчасно виконати свій податковий обов`язок, платники податків-юридичні особи, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, надають такі документи (копії документів).

Платники податків зобов`язані зберігати протягом строку давності, встановленого Кодексом, оригінали відповідних документів, що підтверджують неможливість виконання податкового обов`язку.

На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`явити оригінали документів, що підтверджують неможливість виконання податкового обов`язку, передбаченого Кодексом або іншим законодавством, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.

До переліку документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225, включено:

1. Акт, що засвідчує факт пожежі, складений відповідно до вимог пункту 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2030.

2. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі його знищення відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року № 599).

3. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, отриманий у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, у разі викрадення основних засобів або руйнування/втрати майна.

4. Інші документи, складені відповідно до вимог підпунктів 14, 15 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326.

5. Документ, що підтверджує відсутність коштів на банківських рахунках платника податків (виписка з рахунків клієнта банку на дату подання до банку розрахункового документа на сплату податків).

6. Копія наказу підприємства про призупинення роботи підприємства та його працівників або встановлення простою в роботі підприємства, викликане обставинами непереборної сили (із зазначенням дати початку і закінчення такого призупинення (за можливості)).

7. Документ або повідомлення оператора поштового зв`язку (вказується посилання на офіційну сторінку оператора, де розміщене таке повідомлення), що підтверджує призупинення функціонування оператора поштового зв`язку та/або об`єктів поштового зв`язку на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації.

8. Документ або повідомлення банку (вказується посилання на офіційну сторінку банку, де розміщене таке повідомлення), що підтверджує призупинення роботи банку або його відокремлених підрозділів та/або платіжних систем у зв`язку із введенням воєнного стану.

9. Копії платіжних доручень (розрахункових та інших документів щодо ініціювання переказу коштів) або їх скріншот (знімок екрану) платника податків на сплату узгоджених сум грошових зобов`язань, податкового боргу, поданих до банку, що залишилися невиконаними, оскільки кошти не були зараховані до бюджету у зв`язку з відключенням банку від системи електронних платежів або порушенням у роботі системи авторизації банку. Надається разом із документом або повідомленням, зазначеним у пункті 8 цього Переліку.

10. Документ або повідомлення (вказується посилання на офіційну сторінку банку, де розміщено таке повідомлення), що підтверджує вимушене призупинення роботи головних управлінь Казначейства у зв`язку з введенням воєнного стану.

11. Повідомлення, що підтверджує аварійне (незаплановане) відключення постачання електроенергії в умовах воєнного стану, суб`єкта господарювання до сфери обслуговування якого належить таке підприємство, зокрема скріншот повідомлення в месенджер (Viber, Telegram тощо) і мобільних додатках.

12. Документ, що підтверджує вимушене відключення надання послуг глобальної мережі Інтернет, пов`язане з введенням воєнного стану, що унеможливило надання податкової звітності в електронній формі (інформаційне повідомлення інтернет-провайдера).

13. Документи, що свідчать про пошкодження, знищення, втрату майна, що знаходиться на балансі підприємства і є об`єктом оподаткування, єдиним джерелом для сплати податків або яке перебуває у податковій заставі (акт про надзвичайну подію, інвентаризаційний опис, протокол інвентаризаційної комісії, підписаний представником територіального органу ДСНС, згідно з якими відбувається відображення таких подій у бухгалтерському обліку та викладаються фактичні події, зазначаються понесені матеріальні втрати (перелік майна, його вартість); заява до правоохоронних органів; акт незалежного оцінювача; наявність страхового полісу, заява про страховий випадок тощо).

14. Документи, що свідчать про акти мародерства, грабежу, рейдерства, захоплення майна та примусове захоплення приміщення (копія заяви до територіального органу внутрішніх справ та документ, виданий відповідним правоохоронним органом щодо реєстрації кримінального провадження тощо).

15. Документи, що свідчать про подання заяви до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення та реєстрації кримінального провадження за результатами розгляду такої заяви.

16. Документи, що свідчать про пошкодження, втрату, знищення, зіпсуття документів бухгалтерського обліку або неможливості їх вивезення з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації (інформація про подання до контролюючого органу повідомлення згідно пункту 44.5 статті 44 глави 1 розділу II Податкового кодексу України, повідомлення про неможливість вивезення первинних документів згідно пункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

17. Подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія).

Як передбачено у пункті 8 розділу ІІ Порядку № 225 платники податків подають до контролюючого органу заяву та документи в електронній формі шляхом надсилання через Електронний кабінет або у паперовій формі шляхом подання до контролюючого органу за місцем податкової адреси або будь-якого сервісного центру контролюючого органу, або надсилання поштою з повідомленням про вручення.

Виходячи із системного аналізу положень Порядку №225 його затвердження обумовлено необхідністю підтвердження платниками податків можливості чи неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, тощо. Тобто, метою зазначеної процедури є убезпечення платників податків, які постраждали від збройної агресії російської федерації від негативних наслідків у зв`язку із об`єктивною неможливістю виконати свої податкові обов`язки щодо своєчасного подання звітності, сплати податків, тощо.

Платник податків, який у зв`язку із проведенням бойових дій втратив можливість здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід від підприємницької діяльності та/або навіть втратив основні засоби для ведення такої господарської діяльності не може бути притягнутий до відповідальності у зв`язку із невиконанням ним податкових обов`язків.

Разом з тим, для звільнення платника від виконання податкових обов`язків обставини неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку повинні бути реальними та об`єктивними, а не формальними. Платник податків повинен надати достатній перелік документів, які підтверджуються виникнення щодо нього обставин, які унеможливлюють ведення господарської діяльності та виконання податкових обов`язків.

ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний суд зазначає, що вказаним податковим законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено чіткі вимоги до порядку подання та змісту таких заяв платників податків, зокрема, щодо зазначення обґрунтування підстав для підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов`язків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів, вичерпний перелік додатків із зазначенням кількості сторінок кожного документа, їх повної назви та реквізитів (дата, номер, найменування органу, що видав документ), а також які саме податкові обов`язки не мав / не має можливості виконати платник податків; інформацію про податкові періоди, за які неможливо виконувати податкові обов`язки.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 160/19256/22, від 4 жовтня 2023 року у справі № 160/19575/22 (ЄДРСРУ № 113935238).

 

 

Матеріал по темі: «Особливості проведення інвентаризації платника податків на вимогу контролюючого органу»

 

 

Теги: мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов

 

Включення до складу витрат ФОП суми сплаченого земельного податку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Включення ФОПом на загальній системі оподаткування до складу своїх витрат суму сплаченої орендної плати за  земельну ділянку

29 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 821/459/17, касаційне провадження № К/9901/37893/18  (ЄДРСРУ № 115281111) досліджував питання щодо включення ФОПом на загальній системі оподаткування до складу своїх витрат суму сплаченої орендної плати за  земельну ділянку.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (підпункт 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначений статтею 177 ПК України.

Так, згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ об’єктом оподаткування фізичної особи – підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений пунктом 177.4 ПК України.

Так, за правилами підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Окрім цього, законодавчими змінами було розширено перелік податків та зборів, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця та відносяться до її витрат, з цього переліку законодавцем прямо виключено податок на майно, до складу якого відповідно до статті 265 ПК України входить, зокрема, плата за землю, яка, в свою чергу, може бути у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Таким чином, з урахуванням наведеного з Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 18 червня 2021 року в рамках справи № 120/4866/18-а, адміністративне провадження №К/9901/20816/19 (ЄДРСРУ № 97771462) вважає за потрібне правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постановах від 14 травня 2019  року (справа № 820/4398/18), від 22 березня 2018 року (справа № 820/3255/17), від 27 лютого 2018 року (справа № 821/274/17) про застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до якого до витрат фізичної особи-підприємця, пов`язаних зі здійсненням ним господарської діяльності, на час виникнення спірних правовідносин відносилися витрати на сплату орендної плати за землю державної і комунальної власності та/або земельного податку, підтримати та відступити від правового висновку щодо невключення плати за землю до переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, відповідно до приписів ПК України в редакції, чинній до 1 січня 2017 року, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №  809/647/17.

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі, якщо фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування орендує земельну ділянку, яка використовується ним для підприємницької діяльності або використовується майно, розташоване на такій орендованій земельній ділянці, платник має право включити до складу своїх витрат суму сплаченої оренди за вказану земельну ділянку.

 

Матеріал по темі: «Хто оплачує земельний податок за землі Фермерського господарства?»

 

Теги:  документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження, Адвокат Морозов

Солідарне стягнення з подружжя необґрунтованих активів у дохід держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавча можливість солідарного стягнення з подружжя необґрунтованих активів у дохід держави

04 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/2396/22, провадження № 61-8529св23 (ЄДРСРУ № 114020811) досліджував питання відносно солідарного зобов’язання подружжя щодо стягнення необґрунтованих активів у дохід держави.

Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (частина друга статті 69 Закону України «Про запобігання корупції»).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Право власності припиняється у разі визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пункт 12 частини першої статті 346 ЦК України).

Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (частина п`ята статті 258 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем (частина сьома статті 261 ЦК України).

Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (частина четверта статті 290 ЦПК України).

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (частина перша статті 291 ЦПК України).

У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (частина третя статті 292 ЦПК України).

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося дві різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються:

процедурою вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві.

стандартами доказування, які застосовуються: для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість в конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Європейський суд з прав людини зауважив, що: «обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню»;

«тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу №1. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide)» (GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA, № 36862/05, § 91, 105, ЄСПЛ, 12 серпня 2015 року).

(!!!) Касаційний суд зауважує, що українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:

виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в: ЦК; ЦПК; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;

характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, є публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;

законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).

Усталеним як в доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Касаційний суд зауважує, що законодавець окремо не урегулював ті випадки. за яких необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто, має місце множинність осіб).

Стаття 541 ЦК України, за відсутності окремого правового регулювання, поширюється на стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абзац 2 частини другої статті 81 ЦПК України).

ВИСНОВОК: Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів, а тому суди зробили помилковий висновок про солідарне стягнення з відповідачів у дохід держави вартості необґрунтованих активів…, але Закон надає кредитору (Державі) право стягнення за частковим зобов’язанням, а тому суму солідарного стягнення можна просто розділити порівну на кожного із подружжя!

 

Матеріал по темі: «Шлюбний договір як інструмент ухилення від санкцій Держави»

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Строк на оскарження Указу Президента про застосування персональних санкцій

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк на оскарження Указу Президента про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)

03 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 990/154/22, адміністративне провадження № П/990/154/22 (ЄДРСРУ № 108259936) досліджував питання щодо строку оскарження Указу Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але таке право не є абсолютним та обмежується на законодавчому рівні, зокрема строками звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було фактично реалізоване право на позов.

Отже, початок перебігу строку звернення до суду за чинним процесуальним законом України починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому термін «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не прямий обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Як вбачається зі змісту оспорюваного Указу Президента України він встановлює застосування обмежувальних заходів щодо визначеного ним кола осіб, не містить загальнообов`язкових правил поведінки і вичерпує свою дію після реалізації , тобто є актом індивідуальної дії. 

Подібні за змістом позиції, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/520/19 та від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/215/19.

Законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року (справа № 9901/415/18), від 09 квітня 2019 року (справа № 9901/611/18) та від 10 грудня 2019 року (справа № 9901/351/19).

Отже, Указ Президента щодо застосування персональних санкцій може перевірятися як на предмет конституційності, так і законності (03 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 9901/226/21, провадження № 11-254заі21 (ЄДРСРУ № 101211544).

За визначенням, наведеним у національному праві, індивідуальний акт, - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1ст. 4 КАС України).

Враховуючи, що оскаржуваний Указ Президента є індивідуально-правовим актом, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений ст.122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.

При цьому суд акцентує увагу, що законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж опублікування їх в офіційних виданнях.

Щодо доводів на обґрунтування поважності причин поновлення строку звернення до суду про те, що оскаржуваний акт Президента України, встановлює триваючі та безстрокові обмеженні прав позивача (безстрокові санкції), а тому вимога про визнання протиправним та скасування оскаржуваного Указу Президента є способом захисту від триваючого порушення його прав, Суд зазначає.

Зі змісту оскаржуваного Указу Президента України вбачається, що обмежувальні заходи (санкції), запроваджені ним до позивача, діють з моменту набрання чинності оскаржуваним указом Президента України та діють безстроково.

Відповідно пункту 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. При цьому законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких такі санкції застосовано, зміст указів в інший спосіб, аніж опублікування їх в офіційних виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур`єр».

Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/215/19 дійшла висновків про необхідність розмежування відносин, що виникають у зв`язку з прийняттям індивідуального адміністративного акта та наслідками його реалізації.

Набрання чинності Указу відбулося в момент його опублікування і саме із цієї дати набули чинності обмежувальні заходи, застосовані до позивача, тому починаючи саме із цього дня обсяг його прав був обмежений ( як вважає позивач).

(!!!) Водночас, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оброни забезпечення реалізації самих обмежувальних заходів покладено на Кабінет Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України, правомірність рішень і дій яких змістом позовних вимог не охоплюється та судом у межах цієї справи не вирішується. 

Учинення конкретних дій органами державної влади чи іншими суб`єктами у сферах відносин, що охоплюються застосованими до позивача санкціями, є лише правовими наслідками прийняття оскаржуваного указу, які, відповідно до змісту останнього, триватимуть безстроково з часу його прийняття.

Отже, застосування певного обмежувального заходу з числа запроваджених у сфері господарських чи інших майнових/немайнових відносин свідчить про дію (реалізацію) індивідуального акта (указу Президента України), що слід відокремлювати від факту прийняття та оприлюднення (забезпечення можливості ознайомлення із первинним актом відповідного суб`єкта широкого кола осіб), що відбувається в часі раніше. Саме тому днем початку обчислення строку звернення до суду є момент обізнаності (забезпечення реальної можливості такої обізнаності) про прийняття оскаржуваного указу, що впровадив обмежувальні заходи, а не конкретні випадки застосування певного їх виду.

Тому доводи скаржника про те, що днем початку перебігу такого строку є  кожен день порушення ( обмеження) прав позивача, з огляду на триваючий характер такого порушення,  є помилковими.

Суд зауважує, що відсутні підстави вважати, що скаржник як іноземний резидент має чи повинен мати преференції у вигляді особливого ставлення у питаннях визначення моменту відліку строку на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду чи мати інші пільги порівняно з резидентами України.

Аналогічну позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі №9901/518/19.

Суд зазначає, що за змістом Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, теж не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що потребує регулювання з боку держави. Процесуальний закон чітко врегулював питання як строку звернення до суду, так і наслідків пропуску такого строку.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки таке право за своєю природою потребує регулювання з боку держави, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його завдань не входить заміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою стратегією у цій сфері. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо немає розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (параграф 41 рішення від 18 грудня 2018 року у справі «Абрамова проти України»).

Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду, чітко й однозначно передбачених національним процесуальним законом, не є порушенням права на доступ до суду.

Аналогічна правова позиція застосована 14 грудня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 9901/473/21, адміністративне провадження № П/9901/473/21 (ЄДРСРУ № 101899161).

За приписами ч.2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

ВИСНОВОК: Отже, Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є індивідуально-правовим актом і положення частини третьої статті 264 КАС України щодо права особи на оскарження нормативно-правового акта протягом всього строку його дії до цих правовідносин не застосовуються.

 

Матеріал по темі: «Оскарження зацікавленими особами рішення Апеляційної палати ВАКС в Верховному суді»

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов