Спецконфіскація автомобіля як знаряддя вчинення злочину

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості спецконфіскації автомобіля, якщо не доведено що транспортний засіб був знаряддям злочину

07 травня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 335/12523/23, провадження № 51-3838км24  (ЄДРСРУ № 127326367) досліджував питання щодо особливостей спецконфіскації автомобіля, якщо не доведено що транспортний засіб був знаряддям злочину.

Частиною 1 ст. 98 КПК передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зв приписами п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо майно використано як засіб чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

ВИСНОВОК: Якщо у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, відсутні будь-які посилання на використання обвинуваченим автомобіля як знаряддя злочину, без якого кримінальне правопорушення не було б вчинено - спеціальна конфіскація щодо транспортного засобу не підлягає застосуванню.

 

Матеріал по темі: «Закриття кримінального провадження, якщо не встановлено злочинця»

Строк на оскарження постанови Укртрансбезпеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальний строк на оскарження постанови Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу

19 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 400/7411/24, адміністративне провадження № К/990/42232/24 (ЄДРСРУ № 127444036) досліджував питання щодо процесуального строку на оскарження постанови Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу.

За правилами частин першої, третьої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Строки звернення до адміністративного суду визначені статтею 122 КАС України, відповідно до частини першої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами частини другої статті 122 КАС України установлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

За наведеного нормативно-правового регулювання, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2025 року (справа №  520/15675/23) з-поміж іншого зауважив, що норми КАС України передбачають можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Водночас причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2)   це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3)   ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4)  ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2025  року (справа №  520/15675/23).

Правила оскарження постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів установлені Порядком №  1567.

Так, за приписами пункту 32 Порядку №  1567 (в редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови) скарга на постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю. Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її винесення. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин за заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання, щодо якого винесена постанова, строк може бути поновлений керівником органу державного контролю за умови надання заявником документів, що підтверджують наявність поважних причин несвоєчасного подання скарги в установлений строк (тимчасова непрацездатність, засвідчена в установленому порядку, або перебування у відрядженні).

За умовами пункту 33 Порядку №  1567 подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.

Пунктами 34, 35 Порядку №  1567 передбачено, що під час розгляду скарги на постанову перевіряється законність і обґрунтованість її винесення та у десятиденний строк після надходження скарги приймається одне з таких рішень: постанова залишається без зміни, а скарга без задоволення; постанова скасовується і матеріали подаються на повторний розгляд; змінюється розмір стягнення в межах, передбачених Законом, проте не в бік збільшення. Копія рішення по скарзі на постанову видається у строк до трьох днів під розписку уповноваженій особі суб`єкта господарювання чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

Аналізуючи наведені приписи Порядку №  1567 Верховний Суд констатує, що визначені пунктом 32 строки щодо оскарження постанови застосовуються виключно у межах адміністративної процедури оскарження указаного спірного акта до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю. Тобто указана норма надає суб`єкту можливість скористатись правом вирішити публічно-правовий спір (спір між фізичною чи юридичною особою та органом публічної влади) без звернення до суду. Водночас умов оскарження постанов в судовому порядку Порядком №  1567 не визначено. Відтак, указаний Порядок №  1567 є підзаконним нормативно-правовим актом, що не встановлює строків звернення до суду і його норми не можуть змінювати чи обмежувати законодавчі приписи щодо судового оскарження.

Натомість, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи КАС України установив шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

ВИСНОВОК: Отже, за наведеного нормативно правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати строк визначений частиною другою статті 122 КАС України, а не Порядку №  1567.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою»

 

 

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Заборона керування в стані алкогольного сп`яніння поширюється на всі транспортні засоби (електро: самокат, велосипед, скутер та ін.)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заборона керування в стані алкогольного сп`яніння поширюється на всі транспортні засоби: електроскутери, електросамокати, електровелосипеди, гіброскутери та інша подібна техніка, яка  офіційно визнається транспортними засобами

Частиною 1 статті 130КУпАП передбачено відповідальність, серед іншого, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Згідно з пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 N 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 12 ст. 121 КУпАП під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1- 128-1, частинах першій і другій статті 129,статтях 132-1,133-1,133-2,139і140слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Таким чином, визначення транспортного засобу для цілей застосування ст. 130 КУпАП, вказаний нормативний акт не містить, а тому для вказаних цілей слід керуватися нормами спеціального законодавства та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 N 1306 (далі -Правила).

Відповідно до п.10.1 Правил, транспортний засіб- пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Таким чином, під загальне визначення транспортного засобу підпадають усі без винятку пристрої призначені для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, зокрема велосипеди, гужові транспортні засоби, візки, самокати, тощо. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Також, пунктом 1 статті 1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» № 2956-IX від 24.02.2023, який набрав чинності 23.03.2023 р., визначено, що електричний колісний транспортний засіб це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

За таких, обставин внаслідок внесення змін в законодавство та прийняття Закону № 2956-IX - електричні колісні транспортні засоби прирівняні до транспортних засобів про, що прямо вказано у Законі № 2956-IX і такі не підпадають під жодну іншу категорію учасників дорожнього руху, що визначені у ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», а тому особи, що керують такими транспортними засобами є водіями і зобов`язані дотримуватися правил дорожнього руху та ЗУ «Про дорожній рух».

Згідно з усталеною практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів».

Пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

(!!!) Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіброскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:

- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 зазначається, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортних засобів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти ними та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Відтак, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 № 2956-IX відносить самокати та моноколеса до транспортних засобів.

Тлумачення «джерело підвищеної небезпеки» та «транспортний засіб» не є тотожними, в той же час саме критерій наявності у електровелосипеда можливості приведення в рух за допомогою двигуна відрізняє його від звичайного велосипеда та є визначальним при вирішенні питань, чи відноситься він як до «транспортних засобів» так і до «джерел підвищеної небезпеки»

Наявність можливості приведення електровелосипеду в рух мускульною силою велосипедиста не позбавляє його наявності електродвигуна та можливості руху на транспортному засобі із застосуванням виключно електродвигуна без застосування мускульної сили.

Отже,  електровелосипед може приводитись у рух не тільки мускульною силою, але й за допомогою двигуна, що є ключовою різницею електровелосипеда від звичайного велосипеда, який приводиться у рух виключно мускульною силою.

При цьому, згідно пункту 2.13 Правил право на керування транспортними засобами мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії А1, А) може бути надано особам з 16-річного віку. При цьому мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт належать до категорії А1.

Знов таки, законодавець не обмежує нижньою межею потужність електродвигуна для вирішення питання щодо отримання прав на керування двоколісним транспортним засобом, а відрізняє виключно верхню межу, яка впливає на різні категорії прав ( А1 або А).

За таких обставин, електровелосипед у відповідності до пункту 1.10 Правил, відноситься до саме транспортних засобів, а не до велосипедів та, як наслідок особа, яка керує електровелосипедом, є водієм, а не велосипедистом.

В пункті 1.10 Правил законодавець окремо виокремлює механічні транспортні засоби тобто транспортні засоби, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

В той же час, пунктом 2.9 Правил водієві забороняється рух керування в стані алкогольного сп`яніння будь-яким транспортним засобом, а не тільки механічним, а статтею 130 кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за керування в стані алкогольного сп`яніння будь-яким транспортним засобом, а не тільки механічним.

Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Вказане кореспондується із вимогами п. 2.9 а Правил дорожнього руху України, згідно котрого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

ВИСНОВОК: Таким чином, водій реалізувавши своє право володіти та/або керувати транспортним засобом (електровелосипедом, електроскутером, електросамокатом, гіброскутером), автоматично погодився виконувати додатково покладені на нього обов`язки, встановлені нормами законодавства України, в тому числі і Правилами дорожнього руху України, які встановлюють заборону на керування в стані алкогольного сп`яніння, а відповідальність за керування в стані алкогольного сп`яніння поширюється на всі транспортні засоби, а не тільки механічні.

 

 

Матеріал по темі: «Адміністративна відповідальність «водія» мотоблоку по ст. 130 КУпАП»
 

 

 

Теги: електросамокат, сігвей, моноколесо, мотоблок, джерело підвищеної небезпеки, транспортний засіб, учасник дорожнього руху, водій, відповідальність, дтп, шкода, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення дійсного та належного автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка Укртрансбезпекою

28 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 300/4673/22, адміністративне провадження № К/990/18608/23  (ЄДРСРУ № 116023067) досліджував питання щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою.

Суть справи: У  цій справі установлено, що в акті проведення перевірки зазначено, що водій транспортного засобу, щодо якого проводилась перевірка, не надав посадовим особам відповідача документи, які передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підставі указаного акта та за наслідками розгляду Укртрансбезпекою справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесена оскаржена постанова, якою до відповідальності притягнули власника автомобіля, а не перевізника.

Розгляд справи в суді касаційної інстанції мотивований відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у випадку ненадання учасниками спору необхідних документів в момент перевірки, а надання таких документів лише до суду, а також щодо реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності у випадку ненадання всіх документів, які підтверджують статус такого суб`єкта, що передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, Верховним Судом у постановах: від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21, від  06  вересня 2023 року у справі  № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22 та інших подібних - сформовано наступну сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, про що прохав скаржник в касаційній скарзі.

Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

(!!!) В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Щодо процедури реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі ненадання всіх документів, визначених статтею 48 указаного Закону, які можуть підтвердити статус такого суб`єкта, зокрема документів, які встановлюють право використання транспортного засобу на законних підставах.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Вимогами статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати безпеку дорожнього руху.

Закон України «Про автомобільний транспорт» регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).

Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд констатує, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.

З огляду на зазначене, посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, не встановлення посадовими особами контролюючого органу дійсного та належного автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка Укртрансбезпекою є підставою для скасування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17  000 грн. накладеного на власника транспортного засобу.

 

 

Матеріал по темі: «Повернення скасованого, однак сплаченого штрафу Укртрансбезпеки»

 

 

 

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повернення скасованого, однак сплаченого штрафу Укртрансбезпеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення сплаченої суми штрафу за рахунок державного бюджету в разі скасування судом адміністративно-господарського штрафу Укртрансбезпеки

8 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/5880/21, провадження № 12-36гс22 (ЄДРСРУ №  113176434) досліджувала питання: 1) за правилами якого судочинства слід розглядати спір щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд? 2) у якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?

За правилами якого судочинства слід розглядати спір щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд?

Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (пункт 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, далі - Положення). Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта(за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанову від від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанову від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

ВИСНОВОК № 1: З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що зазначена вимога належить до юрисдикції господарського суду. З огляду на чинне правове регулювання правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими.

 

У якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?

Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, а також від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передання справи № 910/5880/21 на розгляд Великої Палати Верхового Суду.

ВИСНОВОК № 2: Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

ВИСНОВКИ щодо застосування норм матеріального права:

1. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду;

2. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

 

Матеріал по темі: «Оскарження постанови Укртрансбезбеки зафіксоване в автоматичному режимі (перевантаження)»

 

 

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов