Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення дійсного та належного автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка Укртрансбезпекою

28 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 300/4673/22, адміністративне провадження № К/990/18608/23  (ЄДРСРУ № 116023067) досліджував питання щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою.

Суть справи: У  цій справі установлено, що в акті проведення перевірки зазначено, що водій транспортного засобу, щодо якого проводилась перевірка, не надав посадовим особам відповідача документи, які передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підставі указаного акта та за наслідками розгляду Укртрансбезпекою справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесена оскаржена постанова, якою до відповідальності притягнули власника автомобіля, а не перевізника.

Розгляд справи в суді касаційної інстанції мотивований відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у випадку ненадання учасниками спору необхідних документів в момент перевірки, а надання таких документів лише до суду, а також щодо реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності у випадку ненадання всіх документів, які підтверджують статус такого суб`єкта, що передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, Верховним Судом у постановах: від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21, від  06  вересня 2023 року у справі  № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22 та інших подібних - сформовано наступну сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, про що прохав скаржник в касаційній скарзі.

Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

(!!!) В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Щодо процедури реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі ненадання всіх документів, визначених статтею 48 указаного Закону, які можуть підтвердити статус такого суб`єкта, зокрема документів, які встановлюють право використання транспортного засобу на законних підставах.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Вимогами статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати безпеку дорожнього руху.

Закон України «Про автомобільний транспорт» регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).

Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд констатує, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.

З огляду на зазначене, посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, не встановлення посадовими особами контролюючого органу дійсного та належного автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка Укртрансбезпекою є підставою для скасування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17  000 грн. накладеного на власника транспортного засобу.

 

 

Матеріал по темі: «Повернення скасованого, однак сплаченого штрафу Укртрансбезпеки»

 

 

 

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повернення скасованого, однак сплаченого штрафу Укртрансбезпеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення сплаченої суми штрафу за рахунок державного бюджету в разі скасування судом адміністративно-господарського штрафу Укртрансбезпеки

8 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/5880/21, провадження № 12-36гс22 (ЄДРСРУ №  113176434) досліджувала питання: 1) за правилами якого судочинства слід розглядати спір щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд? 2) у якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?

За правилами якого судочинства слід розглядати спір щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд?

Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (пункт 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, далі - Положення). Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта(за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанову від від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанову від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

ВИСНОВОК № 1: З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що зазначена вимога належить до юрисдикції господарського суду. З огляду на чинне правове регулювання правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими.

 

У якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?

Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, а також від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передання справи № 910/5880/21 на розгляд Великої Палати Верхового Суду.

ВИСНОВОК № 2: Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

ВИСНОВКИ щодо застосування норм матеріального права:

1. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду;

2. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

 

Матеріал по темі: «Оскарження постанови Укртрансбезбеки зафіксоване в автоматичному режимі (перевантаження)»

 

 

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження постанови Укртрансбезбеки зафіксоване в автоматичному режимі (перевантаження)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність оскарження постанови Укртрансбезбеки щодо правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі (перевантаження)

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-ХІІ (далі - Закон № 3353-ХІІ) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (надалі Правила проїзду), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з підпунктом «б» пункту 22.5 Правил дорожнього руху рух транспортних засобів та їх составів на дорогах державного значення допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси щодо вантажних автомобілів: двовісний автомобіль - 18 тон; трьохвісний автомобіль - 25 (26)* тон; чотирьохвісний автомобіль - 32; чотирьохвісний автомобіль з двома рульовими вісями та ведучими вісями, оснащеними спареними колесами - 38 тон; щодо комбінованих транспортних засобів: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом - 36 тон; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом - 40 тон; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тони; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тони; щодо автопоїздів: двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом - 40 тон.

Диспозиція пункту 22.5 Правил дорожнього руху передбачає різні нормативи допустимої фактичної маси транспортних засобів для тягачів з напівпричепом та тягачів з напівпричепом (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра. Також зазначені параметри є відмінними в залежності від кількості осей тягача та контейнеровоза.

Таким чином, визначальними ознаками комбінованого транспортного засобу для цілей визначення параметрів максимальної фактичної маси є: кількість вісей у тягача та напівпричепа, наявність у напівпричепа ознак контейнеровозу, перевезення одного чи більше контейнера або ж змінного кузова при дозволеній максимальній довжині 13,716 метра.

Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174 (надалі Порядок № 1174).

Так, згідно пункту другого Порядку № 1174 система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі система) взаємопов`язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1174 фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку.

Положеннями пункту 12 Порядку № 1174 врегульовано, що автоматичний пункт може забезпечувати:

- вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу;

- вимірювання загальної маси транспортного засобу;

- визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій;

- вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу;

- визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу;

- вимірювання габаритів транспортного засобу;

- фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/ або заднього державного номерного знаку транспортного засобу);

- фіксацію фронтального зображення транспортного засобу;

- фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей);

- первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування;

- автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.

Інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих (пункт 14 Порядку фіксації адміністративних правопорушень).

Згідно пункту 15 Порядку № 1174 метадані повинні містити дані про:

- засоби вимірювальної техніки - назва засобу вимірювальної техніки та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, рік виготовлення, метрологічні характеристики, найменування власника засобу вимірювальної техніки, документи про відповідність та/або результати повірки (дата повірки, строк дії повірки);

- місце фіксації (кілометр + метр, географічні координати);

- найменування автомобільної дороги загального користування, вулиць і доріг міст та інших населених пунктів;

- дату і час фіксації здійснення вимірювання, смугу руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/ або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорію транспортного засобу, тип транспортного засобу згідно з пунктом Г.2 додатка Г ДСТУ 8824:2019 «Автомобільні дороги. Визначення інтенсивності руху та складу транспортного потоку», повну масу транспортного засобу, ширину, висоту, довжину, розподіл навантаження за осями транспортного засобу (номер осі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на осі);

- фотографії транспортного засобу - фронтальна, фотографія державного номерного знаку транспортного засобу, фотографія державного номерного знаку причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), оглядова фотографія із зображенням розпізнаного державного номерного знаку;

- відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт (за наявності).

Під час передачі інформаційних файлів та метаданих проводиться їх автоматизована перевірка в інформаційно-телекомунікаційній системі на цілісність та походження даних (пункт 10 Порядку № 1174).

(!!!) Відтак, з системного аналізу положень Порядку № 1174 вбачається, що здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою, зокрема на автомобільному транспорті може здійснюватися, зокрема шляхом встановлення на автомобільних дорогах автоматичних пунктів комплекс технічних засобів, що здатні в автоматичному режимі, зокрема вимірювати загальну масу транспортного засобу; визначати кількості осей транспортного засобу; вимірювати навантаження, що припадають на кожну вісь транспортного засобу тощо.

У подальшому така інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих, які містять інформацію про засоби вимірювальної техніки, місце фіксації, найменування автомобільної дороги, дату і час фіксації здійснення вимірювання тощо, фотографії транспортного засобу, відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт.

При цьому, система забезпечує автоматизоване формування проекту постанови про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою автоматичних пунктів, відповідно до законодавства.

Посадові особи Державної служби України з безпеки на транспорті, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей:

- про транспортний засіб;

- відповідальну особу, визначену статтею 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;

- та метаданих, сформованих автоматичним пунктом (пункти 2, 16 Порядку № 1174).

Постанова повинна містити наступні відомості про найменування органу та посадової особи, який виніс постанови, дату розгляду справи, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа, опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення, прийняте у справі рішення, транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак), технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, розмір штрафу та порядок його сплати, правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу, адресу вебсайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності, а також дату та час фіксації здійснення вимірювання.

Для правильного розуміння здійснених розрахунків перевищення габаритно-вагових норм у постанові зазначається формула розрахунку. 

Втім, автоматична фіксація не передбачає здійснення розрахунків, складання інших документів, які, будуть доказами скоєння адміністративного правопорушення. Усі вимірювання здійснює технічний пристрій, інформація про який наявна у постанові.

Верховний Суд в постанові від 31.07.2019 у справі №802/518/17-а дійшов висновку, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну вагу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно-матеріальних цінностей в аспекті підтвердження факту. Тому, сам факт наявності товарно-транспортної накладної не виключає перевезення, одночасно і інших товарно-матеріальних цінностей, не вказаних в первинних документах, що впливає на загальну вагу транспортного засобу. Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28.02.2019 р. у справі №805/3598/16-а.

Тобто, товарно-транспортна накладна не може беззаперечно свідчити про достовірність важення транспортного засобу та вантажу з боку перевізника, тому посилання останнього на те, що перевезення товару відповідно до товарно-транспортних накладних, з урахуванням ваги автомобіля та причепу, виключає перевантаження транспортних засобів, суди вважають необґрунтованими.

Слід відмітити, що переміщення вантажу під час руху є неприпустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу, що є загрозою для безпеки дорожнього руху.

Перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.

Тому в більшості випадків не приймаються докази сторони позивача щодо вимірювання вантажу здійсненного перед фіксацією правопорушення, з огляду на можливе переміщення вантажу під час руху.

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вище, враховуючи правовий аналіз судової практики щодо аналогічних справ, вбачається що дієвою підставою для скасування постанови Укртрансбезпеки (мова йде про перевантаження при перевезеннях) є або порушення при складанні постанови або несправність вимірюваного технічного приладу (відсутність техдокументів, порушення строку ліцензії і т.і.) або неправомірний суб’єкт відповідальності (авто передано в оренду) або плутанина в напівпричепах та контейнеровозах, в інших випадках суди відмовляють у позові посилаючись здебільшого на те, що правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а тому ані ТТН (не первинний документ) ані договір (не спростовує перевантаж, окрім актування пломбування), ані додаткові зважування – не підтверджують доводів позивача.

 

Матеріал по темі: «Визначення належного суб’єкта відповідальності за постановами Укртрансбезпеки»

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Адміністративна відповідальність «водія» мотоблоку по ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Мотоблок, як різновид транспортного засобу та адміністративна відповідальність «водія» по ст. 130 КУпАП

Мотоблок — універсальний мобільний енергетичний засіб на базі одновісного шасі, різновид малогабаритного трактора. Слово мотоблок увійшло до вжитку в українській мові в 80-і роки. Воно замінило незручні у вживанні терміни, що використовувались раніше: пішохідний трактор, малогабаритний трактор пішохідний, одновісний трактор. Оператор, керуючий мотоблоком, крокує слідом за машиною по оброблюваному ґрунті, тримаючи машину за ручки управління (джерело – «вікіпедія»)

03 травня 2023 року Львівський апеляційний суд в рамках справи  № 943/1662/22, провадження № 33/811/505/23 (ЄДРСРУ № 110601162) вказав, що мотоблок, яким керує особа є транспортним засобом, оскільки визначення терміну «транспортний засіб» наведено в п.1.10 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Проаналізувавши дану норму, слід дійти висновку, що у випадку, коли мотоблок служить для перевезення осіб, зокрема, і самого водія чи його вантажу, то в цьому випадку він є повноправним учасником дорожнього руху, і вважається транспортним засобом, а тому особа, що керує таким транспортним засобом повинна нести відповідальність, за наявності для того підстав, за керування ним у стані сп`яніння чи відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

Втім, 09 грудня 2019 року в постанові Новотроїцького районного суду Херсонської області по справі № 662/2402/19, 3/662/914/2019 (ЄДРСРУ № 86236452) зазначено, що мотоблок засіб, який приводиться в рух мускульною силою та двигуном для обробки землі, на ньому немає обладнання для перевезення людей і (або) вантажу, кермового колеса та місця для водія.

Відповідно до вимог статті 29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Наказом Держстандарту України №31 від 25 січня 1995 року «Засоби транспортні дорожні» затверджено перелік транспортних засобів, у переліку транспортних засобів мотоблок не передбачений.

Керівництвом з експлуатації та обслуговування мотоблоку передбачено, що останній  не призначений для постійної експлуатації в якості транспортного засобу на дорогах загального користування з твердим покриттям і на вулично-дорожній мережі.

Мотоблок не є транспортним засобом, відповідно, експлуатація мотоблоку не є керуванням транспортним засобом, що є складовою дій, передбачених статтею 130 КУпАП, в підтвердження невіднесення мотоблока до транспортного засобу свідчать й ті факти, що діючим законодавством України не встановлено необхідності навчання мотоблоками, для його керування не видається посвідчення водія відповідної категорії, та він не підлягає державній реєстрації з видачею Свідоцтва, технічного талону і номерних знаків.

Отже, в спірних правовідносинах має місце «правова невизначеність» щодо визначення правового статусу «мотоблоку», як транспортного засобу, яка не дає змоги особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

ВИСНОВОК: Таким чином чи є мотоблок транспортним засобом чи не є … залежить від позиції захисту та суду!

 

Матеріал по темі: «Електросамокат (моноколесо, сігвей) визнані джерелом підвищеної небезпеки»

 

 

Теги: електросамокат, сігвей, моноколесо, мотоблок, джерело підвищеної небезпеки, транспортний засіб, учасник дорожнього руху, водій, відповідальність, дтп, шкода, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Електросамокат (моноколесо, сігвей) визнані джерелом підвищеної небезпеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання електросамоката (моноколеса, сігвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки

15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/5920/22, провадження № 61-10553св22 (ЄДРСРУ № 109674942) досліджував питання щодо використання електросамоката (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки.

Слід вказати, що на законодавчому рівні в Україні ще досі не визначений правовий статус електросамокатів і, відповідно осіб, які здійснюють керування ними (законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки окремих категорій учасників дорожнього руху (користувачів персонального легкого електротранспорту, велосипедистів та пішоходів)» з 2020 р. знаходиться у Верховній Раді) .

Законопроектом пропонувались зміни до Закону України «Про дорожній рух» в частині визнання учасниками дорожнього руху зокрема користувачів персонального легкого електротранспорту.

Враховуючи обов’язковість застосування рішень Верховного суду це питання практично вирішено.

Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що:

джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди;

(!!!) використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сігвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна;

для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

ВИСНОВОК: Використання електросамоката (моноколеса, сігвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, але якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна.

 

P.s. А якщо учасник дорожнього руху приводив електросамокат в рух за допомогою фізичної сили - відталкування від землі, що тоді?

 

Матеріал по темі: «Алгоритм дій водія при ДТП для отримання страхового відшкодування»

 

 

Теги: електросамокат, сігвей, моноколесо, джерело підвищеної небезпеки, транспортний засіб, учасник дорожнього руху, водій, відповідальність, дтп, шкода, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов