Право учасника отримувати інформацію про господарську діяльність ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право учасника отримувати інформацію про господарську діяльність ТОВ без обмеження переліку та видів відповідних документів

24 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 907/1038/25 (ЄДРСРУ № 137764259) досліджував питання щодо права учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Згідно з частинами першою та другою статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Пунктами 1, 5 частини третьої статті 96-1 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

- брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

- одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначає, що товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою.

(!) Одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію.

Відтак внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №906/157/19, від 03.12.2020 у справі №910/13808/19, від 24.12.2020 у справі №911/73/20, від 29.08.2024 у справі №922/169/24, від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, від 09.07.2025 у справі №927/400/24 та у справі №927/401/24.

Зокрема, у постанові від 21.05.2025 у справі №922/3416/24 Верховний Суд зауважив, що зі змісту норм статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності із положеннями статей 96-1, 116 Цивільного кодексу України вбачається, що закон встановлює для юридичної особи імперативний обов`язок щодо надання її учаснику (засновнику) будь-якої інформації щодо діяльності (у тому числі і господарської) товариства. При чому перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним.

В контексті наведеного Верховний суд ураховує, що частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить перелік документів, з якого неможливо однозначно та вичерпно встановити усі конкретно визначені документи (назви таких), до яких товариство зобов`язано надати доступ його учаснику/учасникам (засновнику/засновникам), адже деякі з пунктів є загальною назвою пакета документів (зокрема, але не виключно, документи звітності; документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; документи бухгалтерського обліку), а деякі з них взагалі є відсилочними нормами (зокрема, "інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства").

Верховний Суд у постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24 виснував, що положення статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містять вичерпного переліку документів, які стосуються його діяльності, і, відповідно, право на ознайомлення з якими має його учасник, адже у вказаній нормі наведені як конкретні документи, що мають бути надані учаснику, наприклад статут товариства, протоколи загальних зборів учасників, так і групи документів, що можуть формуватися у зв`язку зі здійснюваною товариством діяльністю у певній сфері (документи бухгалтерського обліку, правовстановлюючі документи, інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства тощо), однак чіткий перелік яких недоцільно унормовувати через те, що назва, вид, форма, відповідних документів, встановлюються іншими нормативними актами, а господарська діяльність товариства потребує гнучкого регулювання.

З огляду на викладене, для з`ясування питання чи має учасник товариства право на ознайомлення з певним запитуваним ним документом, який прямо не визначений в статуті товариства та в Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", вирішальне значення має з`ясування обставин того, чи підпадає запитуваний документ під певну категорію, що наведені у частині першій статті 43 указаного Закону. У випадку якщо певний документ підпадає під загальну категорію документів, учасник товариства має право на доступ до нього.

(!!!) Основним критерієм такої інформації (документів як носіїв інформації), яка не може бути утаємниченою від учасника товариства, та має бути надана учаснику на його запит - чи стосується така інформація діяльності товариства та чи не віднесена вона до комерційної таємниці та/або конфіденційної інформації.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24 висловив правову позицію, що з огляду на зміст правового регулювання пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 5, статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яке закріплює право учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, суди мають надавати перевагу розширеному тлумаченню такого права учасника, зміст якого полягає в можливості ознайомлення учасником з будь-якими документами, які містять інформацію про діяльність товариства, без обмеження переліку та видів відповідних документів.

Сам по собі факт наявності у документах персональних даних не звільняє товариство від обов`язку надати їх учаснику, оскільки останній реалізує передбачене законом корпоративне право. При цьому товариство вправі забезпечити баланс інтересів шляхом надання копій документів із знеособленням надлишкових персональних даних, тих які не є суттєвими для розуміння змісту господарської операції чи управлінського рішення, що цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду.

ВИСНОВОК: Товариство має своїм обов`язком надавати учаснику товариства будь-яку запитувану учасником інформацію, яка є відкритою, та не віднесена в установленому порядку до категорії інформації з обмеженим доступом.

 

Матеріал по темі: «Витлумачення змісту правочину судом»

 

 

Теги: тов, учасник, отримання інформації, фінансово, господарська діяльність, дивіденди, статут, закон, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Відкрита відмова виконати наказ начальника з мотивів неприйняття присяги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Момент з якого настає відповідальність за ст. 402 КК України при відмові виконати наказ начальника 

Відповідно до п. 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років (ч.1 ст. 402 КК України).

Слід вказати, що протиправні дії військовослужбовця можуть бути кваліфіковані лише за спеціальним розділом Кримінального кодексу України «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (05 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 233/514/16-к, провадження № 51-368 км 17 (ЄДРСРУ № 79745329).

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, є встановлений у Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях України порядок підлеглості в управлінні військами з метою забезпечення їхньої постійної боєготовності та боєздатності, нормального виконання військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Додатковим факультативним об`єктом можуть бути безпека держави, власність, довкілля.

(!!!) Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.

Так, відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, полягає у вчиненні діяння у вигляді відкритої відмови виконати законний наказ начальника (непокора), коли підлеглий відкрито та категорично заявляє, що не виконуватиме наказ, або у вчиненні іншого умисного невиконання наказу.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним, тобто закінченим його слід вважати з моменту вчинення діяння, а саме з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту умисного його невиконання.

Суб`єктивна сторона непокори характеризується виною у формі прямого умислу. Умисел на невиконання наказу може виникнути у винної особи як у момент отримання наказу, так і пізніше. Ставлення винного до наслідків непокори (ч. 2 ст. 402 КК) характеризуються, зокрема, і необережністю. Мотиви можуть бути різними і для кваліфікації цього кримінального правопорушення значення не мають.

В той же час, саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи ( 15 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 216/1675/22, провадження № 51-1363км23 (ЄДРСРУ № 122579334).

ВИСНОВОК: З огляду на приписи ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закон не пов`язує факт прийняття військової присяги з початком проходження військової служби.

Для обвинуваченого, як для громадянина, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК (15 січня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи №  233/2667/23, провадження № 51-4715км24 (ЄДРСРУ № 124487676).

  

 

Матеріал по темі: «Військова службова особа»

 

Запис в державному реєстрі як достатній доказ розміру частки учасника товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як достатній доказ розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Корпоративна Палата) в рамках справи № 907/922/21 (ЄДРСРУ № 115859002) досліджував питання щодо запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як достатній доказ розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства.

За змістом статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" основними засадами державної реєстрації є, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; а також внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (пункт 7.1.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 (провадження № 12-2гс21)).

Це означає, що такі відомості та документи вважаються достовірними доти, доки не буде доведено їх недостовірність.

Велика Палата Верховного Суду робила висновок, що законом установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до Єдиного державного реєстру, в контексті наслідків відсутності, що підлягають внесенню. Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо права іншого з подружжя доводити наявність права спільної сумісної власності на частку, якщо в реєстрі наявні відомості про належність частки у статутному капіталі юридичної особи лише одному з подружжя (див. пункт 8.85 постанови від 1 вересня 2020 року № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20)), а також права доводити наявність правонаступництва (див. пункт 7.3 постанови від 29 червня 2021 року № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)). Цей підхід не можна застосовувати у контексті обов`язку особи доводити достовірність відомостей у спорі з третьою особою, яка керувалась цими відомостями і покладалась на них, вступаючи у правовідносини з юридичною особою та її учасниками.

Учасник, якого було виключено з Товариства, не повинен доводити достовірність відомостей, що були внесені до Єдиного державного реєстру, у спорі з учасником, який вступив до Товариства, і є третьою особою у розумінні частини першої статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

ВИСНОВОК: Підсумовуючи викладене, Корпоративна Палата зазначає, що запис в Реєстрі є достатнім доказом розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства.

Такий учасник не має обов`язку доводити, що розмір його частки на момент виключення відповідав запису в Реєстрі.

 

 

Матеріал по темі: «Переведення прав покупця частки у статутному капіталі ТОВ»

 

 

  

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Право акціонера оскаржити рішення загальних зборів або рішення наглядової ради

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів або рішення наглядової ради

19 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №922/1628/22 (ЄДРСРУ № 114291910) досліджував питання щодо права акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів або рішення наглядової ради.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

(!!!) Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Отже, право акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів такого акціонерного товариства передбачене законом.

Як свідчить практика Верховного Суду, рішення загальних зборів можуть бути оскаржені в судовому порядку акціонером акціонерного товариства шляхом пред`явлення позову про визнання їх недійсними, якщо таке рішення або порядок його прийняття не відповідає вимогам законодавства, статуту чи положенню про загальні збори акціонерного товариства та порушує права та / або законні інтереси учасника (акціонера) товариства - заявника такого позову (позивача).

Аналіз положень частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" свідчіть про те, що оскаржити рішення загальних зборів може не будь-який акціонер акціонерного товариства, а лише той, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким оспорюваним рішення загальних зборів. Тобто право на звернення до суду щодо оскарження рішення належить акціонеру, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року в рамках справи № 922/2013/21 (ЄДРСРУ № 106827685).

Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається: чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд відмовляє в задоволенні позову.

ВАЖЛИВО: Акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси. При цьому, посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та / або інтересів спірними рішеннями.

З метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсними рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому, позивач повинен довести, що існує безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.

Такі та подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24 вересня 2021 року у справі № 910/12317/18, від 10 жовтня 2021 року у справі № 924/881/20, від 12 січня 2023 року у справі № 916/1143/21, від 17 травня 2023 року у справі № 908/3213/21.

Суд касаційної інстанції зазначає про те, що ці висновки узгоджуються із усталеною позицією у судовій практиці про те, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16). Наведене також прямо випливає із змісту норми абзацу другого частини першої статті 50 Закону України "Про акціонері товариства", яка визначає, що суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що зазначені висновки щодо застосування частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" є загальними для усіх правовідносин, предметом позову в яких є недійсність рішень загальних зборів чи наглядової ради акціонерного товариства, та підлягають застосуванню незалежно від наведених позивачем в обґрунтування їх недійсності підстав (порушень вимог чинного законодавства та / або статуту акціонерного товариства).

Відповідно до усталеної судової практики підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства є: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16).

ВИСНОВОК: Виходячи з положень, закріплених у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України, у частині першій статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, акціонер акціонерного товариства, який звертається до суду з таким позовом (про визнання недійсним рішень наглядової ради, загальних зборів акціонерів) має обґрунтувати, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене спірними рішеннями органів управління акціонерного товариства та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення його порушеного права / інтересу.

Натомість господарський суд при вирішенні такого корпоративного спору повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання щодо наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання спірними рішеннями.

 

Матеріал по темі: «Переважне право та спосіб захисту учасника ТОВ на купівлю частки іншого учасника»

 

Теги: загальні збори, наглядова рада, оскарження рішення, акціонер, учасник, акції, дивіденди, тов, акціонерні товариства, статут, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Організаційно-правова форма дочірнього підприємства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Організаційно-правова форма дочірнього підприємства єдиним засновником та акціонером якого є Держава

05 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду  в рамках справи № 920/640/22 (ЄДРСРУ № 113233441) досліджував питання щодо організаційно-правової форма дочірнього підприємства єдиним засновником та акціонером якого є Держава.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва (частина перша статті 63 ГК України).

Таким чином, відповідно до Господарського кодексу України державним підприємством є створений компетентним органом державної влади суб`єкт господарювання, що діє на основі державної власності.

Відповідно до частини восьмої статті 63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. 

Критерієм віднесення підприємства до конкретного виду є форма власності, на основі якої діє таке підприємство. ГК України розглядає "дочірнє підприємство" як залежне від іншого, контролюючого підприємства, а не як окрему організаційно-правову форму (див. пункти 66, 77 постанови Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 904/5292/19; постанова Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 903/403/22).

Крім того, у пункті 81 постанови від 03.02.2022 у справі № 904/5292/19 Верховний Суд зробив висновок, що оскільки засновник дочірнього підприємства є державним акціонерним товариством 100 відсотків акцій якого належать державі, то його дочірнє підприємство за своєю сутністю також є державним підприємством, адже діє на основі державної власності, переданої йому засновником у господарське відання (подібний висновок щодо віднесення дочірнього підприємства, засновником якого є державна акціонерна компанія, 100 відсотків акцій якої належать державі, до державного підприємства був викладений у постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 21-452а14 та від 17.03.2015 у справі № 21-58а15, постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 904/1146/18).

З огляду на положення статті 141 ГК України, статті 326 ЦК України, оскільки підприємство є державним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, то його дочірні підприємства за своєю сутністю також є державними підприємствами, адже діють на основі державної власності, переданої його засновником у господарське відання (див. пункт 82 постанови Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 908/671/18 (908/2269/21), пункт 53 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 44/258-б (910/15424/20).

Такий висновок щодо організаційно-правової форми дочірнього підприємства є сталим в судовій практиці Верховного Суду (див. постанову від 27.01.2020 у справі № 904/1146/18 (пункт 4.2.6); постанову від 22.06.2022 у справі № 913/849/14; постанову від 03.02.2022 у справі № 906/1318/19; постанову від 06.07.2023 у справі № 921/574/20 (пункт 29)).

ВИСНОВОК: Дочірні підприємства, засновниками яких є державна акціонерна компанія, належать також до державних підприємств.

 

Матеріал по темі: «Визначення виду підприємницького товариства»

 

 

Теги: дочірнє підприємство, ТОВ, юридична особа, статут, учасник товариства, збори, форма власності, вихід учасника, загальні збори, підприємництво, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Визнання права власності на управління ТОВ у порядку спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудності спору щодо визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування

16 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 591/3946/20, провадження № 61-4325св22 (ЄДРСРУ № 112967206) досліджував питання щодо підсудності спору щодо визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 зазначено, що за наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства.

Примітка: Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання юрисдикційності подібних спорів, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22, виходила з того, що відносини з перерозподілу спадкових частин є сімейними та спадковими з огляду на те, що:

1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть;

2) спільні відносини виникли щодо об'єктів, які мають спеціальний правовий режим, які існують лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина.

Інший підхід для визначення юрисдикційності спору дозволяє дозволити розгляд спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій

Виходячи із правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22, якщо спір стосується спадкової частки, то цей спір між сторонами (спадкоємцями) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (15 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/2457/20, провадження № 61-12025св22 (ЄДРСРУ № 112896637).

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 200/14714/16-ц зазначено, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 зазначено, що, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог.

ВИСНОВОК: Визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів, але якщо предмет спору буде стосуватися виключно спадкування на майно, то цивільна юрисдикція.

 

Матеріал по темі: «Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору»

 

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення виду підприємницького товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Приватне підприємство як класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності

03 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/7930/21 (ЄДРСРУ № 112720043) досліджував питання щодо визначення виду підприємницького товариства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частинами 1, 2 ст. 113 зазначеного Кодексу передбачено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 63 Господарського кодексу України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі №917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 зазначила, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

ВИСНОВОК: Приватне підприємство це лише класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності і яка визначається відповідно до порядку організації та мети діяльності.

 

Матеріал по темі: «Приватне підприємство, як вид організаційно-правової форми юридичної особи»

 

Теги: приватне підприємство, ТОВ, юридична особа, статут, учасник товариства, збори, форма власності, вихід учасника, загальні збори, підприємництво, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов