Закон не встановлює
конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства, але ДНК-тест є
єдиним науковим методом та переконливим доказом
15
квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
587/255/19, провадження № 61-18200св19 (ЄДРСРУ № 88790819) досліджував
питання щодо методу встановлення факту батьківства.
Відповідно
до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не
перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за
заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Згідно
із частинами першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право
на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини
може бути визнане за рішенням суду.
Підставою
для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини
від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Статтею
130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у
шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за
рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо
запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до
частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту
батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128
цього Кодексу.
Згідно
із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не
перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька
або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень
провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька
дитини записуються за її вказівкою.
Тобто,
передумовою звернення до суду
із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі
записів народжень за вказівкою матері.
Рішення
щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно
перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи
заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості,
необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів
цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць
і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження
дитини, коли та яким органом його вчинено).
Питання
щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки
експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням
положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед
установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки
відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Для
встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які
підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного
господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а
також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Згідно
зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд
встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги
і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для
вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими,
речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями
свідків.
У
постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)
зроблено висновок щодо застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів
для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення
факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження
дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
(!!!) Доказами визнання батьківства можуть бути листи,
заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих
сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад,
висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо),
так і після народження дитини.
Спільне
проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може
підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин
(проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет,
взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).
Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в
позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне
виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання
вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з
дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під
спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні
матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і,
як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини
незалежно від розміру допомоги.
Такі
правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018
року у справі № 543/738/16-ц (провадження №
61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі №
641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у
справі № 225/6301/15-ц (касаційне
провадження № 61-30047св18).
Однак,
Верховний суд у справі № 310/3095/17,
провадження № 61-7887св19 (ЄДРСРУ № 87950883) констатує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим
методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його
доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами,
з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, що також
узгоджується з практикою ЄСПЛ (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/05,
§ 34, від 07 травня 2009 року).
Немає коментарів:
Дописати коментар