Особливості
працевлаштування інвалідів та аспект відповідальності роботодавців за відмову в
прийомі на роботу
23
квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
200/5904/19-а, адміністративне провадження №К/9901/27764/19 (ЄДРСРУ №
88886342) досліджував питання щодо особливостей працевлаштування
інвалідів та аспект відповідальності роботодавців за відмову в прийомі на
роботу.
Відповідно
до частини 3 статті 17 Закону № 875-ХІІ відмова в укладенні трудового договору
або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації,
переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів
інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком
медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню
професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або
продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує
погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.
Аналіз
вказаної вище норми дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено
заборону відмовляти в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності за
винятком випадків, передбачених законом.
При
цьому, відмова в укладенні
трудового договору особі з інвалідністю з підстав невідповідності вимогам
посади, яку вона бажає зайняти, не може свідчити про її необґрунтованість.
Відповідно
до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі
підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які
використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової
чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8
до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно
з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,
організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які
використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць
для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого
частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з
інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого
значення.
Відповідно
до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому
числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи,
які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього
Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві,
установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських
організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за
кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте
особою з інвалідністю.
Відповідно
до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової
відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у
сфері господарювання.
Ч.
2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських
відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського
зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не
доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення
господарського правопорушення.
Зі
змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма
встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або
неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено
відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або
оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення
господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді
адміністративно-господарських санкцій).
(!!!) Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності,
зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від
адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних
від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно
з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення"
роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом
виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі
статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової
міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове
вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці,
у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств,
установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників
підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду
діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На
виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення"
наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 р.
затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на
робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 316). В контексті
вищезазначеного Закону та Порядку № 316, на роботодавців покладено обов`язок
подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за
наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3
робочі дні з дати відкриття вакансії.
Періодичності
подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено,
що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття
вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав
звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу
(вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії,
він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у
встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це
означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від
нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової
чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для
недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна
правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року
справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року
у справі № 820/1889/17.
Відповідно
до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств,
організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює
від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце,
призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в
розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації
громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману
працю.
Сплату
адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи,
організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій
інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять
відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські
санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами,
організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських
організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї
статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому
відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього
Закону.
ВАЖЛИВО: Системний аналіз вищезазначених норм
законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи,
організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
-
виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому
числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм
реабілітації;
-
надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування
інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України "Про
зайнятість населення" та Порядком № 316;
-
звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування
інвалідів у порядку, встановленому Законом України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні";
-
у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням
Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
В
свою чергу, закон не
покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників -
інвалідів.
Аналогічна
позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі
№П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у
справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018
року у справі № 819/639/17, від 20 травня
2019 року у справі № 820/1889/17.
При
цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або
шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до
державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи
для працевлаштування такого інваліда.
(!!!) З огляду на викладене, обов`язок по
працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу
субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу
зайнятості.
Доказом,
який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у
тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про
наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН, що
подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики
України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий
висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові
від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Разом
з тим, зі змісту ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" до обов`язків органів державної служби
зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо
саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості
відповідну інформацію.
Таким
чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді
виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь
Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення
роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Законом України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення
робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування
перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування
інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком
позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування
інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18,
ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у
працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був
направлений до нього державною службою зайнятості.
ВИСНОВОК: З огляду на викладене вбачається, що
роботодавцем повинно бути вжито передбачених чинним законодавством заходів,
спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для
працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері
господарювання, однак разом з цим:
-
фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за
працевлаштування інвалідів;
-
обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі
зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних
посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та
направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади;
-
фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а
також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів
господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для
інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;
-
до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів,
звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості
щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які
звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування
центром зайнятості;
-
додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є
розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації,
або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних
працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого
працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою
зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем
вакансії.
Аналогічні
правові висновки щодо можливості звільнення роботодавця від
адміністративно-господарських санкцій у разі, коли він вчинив всі залежні від
нього заходи для працевлаштування інвалідів викладені в постановах Верховного
Суду від 14 лютого 2018 року у справі №820/2124/16,
від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16,
від 10 липня 2018 року у справі № 818/565/17,
від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17,
від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17
.
Немає коментарів:
Дописати коментар