Вимога щодо зобов`язання
ДКС України здійснити виконання рішення суду шляхом перерахування
заборгованості на користь стягувача
16
квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
818/1814/17, адміністративне провадження №К/9901/59822/18 (ЄДРСРУ №
88815205) досліджував питання щодо судового зобов’язання казначейської служби
виконати рішення суду в частині перерахування заборгованості на користь
стягувача.
Відповідно
до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Положеннями
статті 1291 Конституції України та, зокрема, статті 370 КАС України закріплено
принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке
набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх
правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та
організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає
виконанню на всій території України
Умови
і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону
підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку,
визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно
до статті 1 зазначеного Закону виконавче провадження як завершальна стадія
судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших
органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому
Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і
проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені
Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими
актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною
другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що
рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих
бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське
обслуговування бюджетних коштів.
Поряд
з цим положеннями статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання
судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про
стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за
яким є, зокрема, державний орган.
Згідно
з частиною першою статті 3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення
коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського
обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень
шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі
відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок
коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень
суду.
На
виконання вимог цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3
вересня 2014 р. № 440 затверджено Порядок
погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується
державою, згідно з пунктом 20 якого, погашення заборгованості
здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про
Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для
забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що
здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком
виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або
боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011
р. № 845 (далі - Порядок №845).
Так,
відповідно до пункту 2 Порядку №845 безспірне списання - операції з коштами
державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання
Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства)
рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють
справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування
та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно
з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих
бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно
органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про
стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням
Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних
призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках
підприємств, установ, організацій).
Відповідно
до пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною
програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів,
здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства:
документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про
неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2)
керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього
Порядку документів та відомостей.
Пунктом
48 Порядку №845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів
державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України
відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється
Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та
відомостей.
ВИСНОВОК № 1: Якщо строк, визначений пунктом 48 Порядку
№845 для перерахування коштів стягувачу був порушений, то бездіяльність ДКС
України є протиправною, а позовні вимоги - такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічних
висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 23 січня 2020 року
(справа №818/1770/17), 7 лютого 2020 року
(справа №818/597/17), 4 березня 2020 року
(справа № 809/1330/17).
Аргументи
відповідача про можливість виконання судового рішення виключно в межах передбаченої
законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку
черговості надходження виконавчих документів, не заслуговують на увагу, з
огляду на таке.
Відповідно
до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права
з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суди
застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело
права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини»).
Конвенція
про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня
1997 року є частиною національного законодавства.
Пунктом
1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру
або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення.
Відповідно
до практики Європейського суду з прав людини право на суд захищене статтею 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66
рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено,
що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення
без зайвих затримок. Порушення цього правила буде свідчити про порушенням права
на справедливий суд.
Складовою
принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої
остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання
судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один
з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним
аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,
зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження
чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського
Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року).
Європейський
суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року в справі «Комнацький проти
України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені
Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на
права заявника, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних
свобод.
У
справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що
виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова
частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом
стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня
правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову
силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також
в рішенні Європейського суду з прав людини «Гордєєви і Гурбик проти України»
від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно
посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду.
ВИСНОВОК № 2: Рішення суду, яке набрало законної сили,
підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий
обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити
достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких
умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України
принципу верховенства права.
Матеріал по темі: «Особливості стягнення коштів казначейською службою з місцевого бюджету»
Теги:
ДКСУ, державна казначейська служба, стягнення коштів з держави, відповідач
держава, залучення ДКСУ, стягнення коштів з бюджету, місцеве самоврядування,
Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар