Адвокат Морозов (судовий захист)
Підстава для штрафу:
судження Держпраці про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом
господарювання і найманими (працівниками, виконавцями)
23
квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
280/5473/18, адміністративне провадження №К/9901/27775/19 (ЄДРСРУ №
88886158) досліджував питання щодо підстав виникнення взаємовідносин
фізичної особи і роботодавця, як на підставі трудового, так і на підставі
цивільно-правового договору.
Інспекційне відвідування є формою державного
нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень
відповідача. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень
- виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування
встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються
заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від
усунення виявлених порушень.
Аналогічний
висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №1340/5964/18, від 24.12.2019 у справі №360/403/19, від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037.
Між
тим зафіксовані у акті факти можуть бути підтверджені або спростовані судом
у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких
покладені зазначені в ньому висновки.
Аналогічний
висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №806/2143/18
Відповідно
до статті 19 Конституції України органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Згідно
з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження
рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди
перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та
у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з
використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для
прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)
добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом,
запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням
необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод
та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)
з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно,
тобто протягом розумного строку.
За
приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або
на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення
громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно
з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові
відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють
за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею
4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу
законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих
відповідно до нього.
За
змістом статті 21 КЗпП України трудовий
договір є угодою між працівником і власником підприємства,
установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою
працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з
підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа
зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови
праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,
колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої
здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору
на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях,
якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою
сторін.
Статтею
24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в
письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при
організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про
роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами
та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у
випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій
формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього
Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших
випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору
громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу,
трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про
освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору,
оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу,
та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення
формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на
роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на
невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий
договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути
встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або
умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених
законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
З
аналізу наведених норм вбачається, що трудовий
договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової
функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь
індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох
професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену
трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання
визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний
висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18 (ЄДРСРУ № 87422013) , від 03.03.2020
у справі №1540/3913/18.
Між
тим, 22 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №160/8902/18,
адміністративне провадження №К/9901/18108/19 (ЄДРСРУ № 88868275) вказує, що
взаємовідносини
фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на
підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони
цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами
статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).
Згідно
із статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові
та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових
відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні
однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин
цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно
до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та
юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
У
відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
Загальне
визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно
з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною
першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони
в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами
договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні
або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за
заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно
до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна
сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника)
надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення
певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену
послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно
зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У
випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання
договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному
обсязі перед замовником за порушення договору.
В
той же час, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони
мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного
законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони
мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного
законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у
договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть
відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо
вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів
цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між
сторонами.
ВАЖЛИВО: Основною ознакою, що
відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством
регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим
договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами,
метою договору є отримання певного матеріального результату.
При
цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від
працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не
підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути
з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний
ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься
запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його
на роботу на певну посаду.
Статтею
627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6
цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та
справедливості.
У
статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності
правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким,
що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція
не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної
сили.
З
огляду на викладене, у разі
неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами
правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки
підлягають виконанню.
Відповідно
до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та
шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є
правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У
цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін
або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах,
встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним
(оспорюваний правочин).
ВИСНОВОК: Верховний суд зауважує, що судження про
відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми
особами, які непідтверджені належними та допустимими доказами, не можуть бути
підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового
договору.
Аналогічна
позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №806/2064/18.
P.s.s.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі
№826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті
259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве
самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.
Водночас,
за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт
втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання
законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки
постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі
№826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова
Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів
про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування
Україні» від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної
сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
Тому
норми постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259
Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве
самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 підлягають застосуванню до спірних
правовідносин як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
Аналогічна
правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №420/5895/18 та від 16.01.2020 у справі №2040/7558/18.
Теги:
держпраця, штраф, гоструд, трудова угода, ЦПД, цивільно правовий договір,
різниця між ЦПД та ТУ, оскарження, припис, постанова, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар