Юрисдикція спору за позовом фіз.особи про визнання недійсним господарських договорів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення юрисдикції спору за позовом фізичної особи щодо застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів і визнання недійсними договорів факторингу укладених між юридичними особами

21 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/17433/19 (ЄДРСРУ № 88843001) досліджував питання визначення юрисдикції спору за позовом фізичної особи щодо застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів і визнання недійсними договорів факторингу укладених між юридичними особами

Суть справи: Предметом позову у цій справі є визначення юрисдикції спору щодо застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів і визнання недійсними договорів факторингу (відступлення права грошової вимоги) та відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладених між Банком і ТОВ -1 , а також між ТОВ-1 та ТОВ - 2, які заявили фізичні особи.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

(!!!) Наведена норма свідчить, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, а саме договору факторингу та договору відступлення права вимоги, укладених між юридичними особами, а також визнання недійсними зазначених договорів (далі - Договори).

Зміст і підстави поданого позову свідчать про те, що фізичні особи звернулися до господарського суду з позовом до первісного та нового кредитора (первісного та нового іпотекодержателя) відповідно, та до Компанії як нового іпотекодержателя і фактора за іпотечним договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Тобто між позивачами та відповідачами існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними приписами Господарського процесуального кодексу України (схожу правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 904/2529/18).

Зазначений спір виник з іпотечних та кредитних правовідносин за участю юридичних осіб.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18).

Водночас положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, оскільки передбачають, що у спорах, які виникають з кредитних та іпотечних правовідносин, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Крім того, оспорювані договори укладено між відповідачами як суб`єктами господарювання та в ході проведення ними господарської діяльності.

Ураховуючи положення статей 4, 20, 45, 175 ГПК України та зважаючи на викладені правові позиції Верховного Суду, які відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України мають враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, Верховний суд погоджується про те, що: 1) оскільки предметом позову в справі є застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів і визнання недійсними договорів факторингу (відступлення права грошової вимоги) та відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладених між юридичними особами, то спір у цій справі із зазначеними позовними вимогами цілком підпадає під юрисдикцію господарських судів, адже сторонами оскаржуваних договорів є лише юридичні особи, а визнання недійсними таких договорів вирішується виключно за правилами господарського судочинства; 2) місцевий та апеляційний господарські суди не врахували викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 904/2529/18 правового висновку про те, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України.