Навчальні заклади звільнені від сплати земельного податку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування звільнені від сплати земельного податку

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

В той же час, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно: будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг (10.7. Підпункт і) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України)

Від сплати земельного податку звільняються: дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (10.8. Підпункт 282.1.4 пункту 282.1 статті 282 ПК України).

Платник податків може оскаржити до суду надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно будівлі загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються ними для надання освітніх послуг.

Загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування звільнені від сплати земельного податку (19 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №826/2250/17, адміністративне провадження №К/9901/42092/18 (ЄДРСРУ № 85836642).

Особливості подання нових доказів в суд апеляційної інстанції

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості подання нових доказів в суд апеляційної інстанції та порядок прийняття їх до розгляду

19 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/12675/15, касаційне провадження №К/9901/26923/18 (ЄДРСРУ № 85836646) досліджував питання особливостей подання нових доказів в суд апеляційної інстанції та порядок прийняття їх до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

П. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України встановлює, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

В свою чергу, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, ч. 4 ст. 79 КАС України наголошує,  якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 79 КАС України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини четвертої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

Частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) передбачено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.

ВИСНОВОК: Отже суд апеляційної інстанції повинен вирішити наступні питання: 

• Питання поважності причин не подання цих доказів стороною в суді першої інстанції; 
• Питання допустимості та достатності доказів, поданих під час апеляційного розгляду справи; 
• Відповіді на питання №1 та №2 повинні бути викладені в мотивувальній частині судового рішення…

… в противному випадку, рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в суд апеляційної інстанції для вирішення питання №1-№3, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений права приймати та досліджувати нові докази або додатково їх перевіряти.

Матеріал по темі: «Принцип змагальності:  стандарт доказування або «баланс ймовірностей»»

Теги: принцип змагальності, подання доказів в суд апеляційної інстанції, стандарт доказування, баланс ймовірностей, докази у справі,  тягар доведення факту, судові дебати, судова практика, Адвокат Морозов

Поворот виконання судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різниця між кондиційним позовом (повернення безпідставно набутого майна) та поворотом виконання судового рішення

Поворот виконання рішення – це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. 

Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. (речення перше, друге абзацу п’ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011

Велика Палата Верховного Суду 04 вересня 2019 року у справі №569/15646/16-ц, провадження № 14-375цс19 (ЄДРСРУ № 84275022) роз’яснила, чим поворот виконання відрізняється від безпідставно набутого майна.

В першу чергу, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

Поворот виконання рішення — це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення, мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення — нормами процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права.

Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення.

Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №336/9595/14 (провадження №61-14640сво18).

При розгляді заяви про поворот виконання рішення необхідно з`ясувати, чи порушено скасованим судовим рішенням права сторін, чи виконано рішення суду, що призвело до порушення прав, які потребують відновлення у судовому порядку. При повороті виконання рішення вчиняються дії, які покликані повернути стан речей до виконання рішення суду.

ВИСНОВОК: Таким чином, для настання повороту виконання рішення необхідні: одержання майна або грошових коштів у порядку виконання рішення суду; зміна чи скасування судового рішення і прийняття нового рішення про закриття провадження у справі; залишення позову без розгляду; повну відмову в позові; задоволення позовних вимог в меншому розмірі, а також подання стороною відповідної заяви.

За змістом наведених норм закону поворот виконання скасованого рішення суду допускається у разі його фактичного виконання і ухвалення судом нового рішення у справі, а застосовуючи поворот виконання рішення суду, суд повинен зобов`язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

P.s. Окремо слід зазначити що відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункти 2, 8).

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що ухвала суду щодо повороту виконання рішення стосується прав та інтересів однієї зі сторін, які відповідно до конституційної вимоги рівності перед законом і судом повинні мати рівні процесуальні можливості на поновлення своїх прав, порушених виконанням такого рішення, шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як щодо повороту виконання рішення суду, так і про відмову в задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду. (абзац четвертий, речення перше абзацу п’ятого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011

Теги: поворот виконання судового рішення, поворот выполнения судебного решения, кондикційний позов, позов про повернення безпідставно набутого майна, скасування судового рішення, нововиявлені обставини, судова практика, Адвокат Морозов

Договірне змінення строку нарахування штрафних санкцій

Адвокат Морозов (судовий захист)

Договірне змінення шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій передбачених  в частини 6 статті 232 ГК України

15 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1148/19 (ЄДРСРУ № 85710915) досліджував питання договірного змінення строку нарахування штрафних санкцій.

Предмет спору: Чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: -  "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України?

Верховний Суд проаналізував судові рішення Верховного Суду та Верховного Суду України, якими скаржник обґрунтовує свою позицію:

     (1)          постанова КГС ВС від 04.10.2019 у справі № 912/1433/16 - "за п. 7.1. договору, сторонами визначена відповідальність за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених Договором, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом "факт/360" (метод "факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України";

     (2)          постанова КГС ВС від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17 - "у пункті 6.11 Договору-2 визначено, що відповідно до вимог статті 232 ГК України сторони погоджують, що нарахування штрафних санкцій, передбачених цим розділом, не обмежується 6-місячним строком, а нараховується і сплачується за увесь час прострочення виконання зобов`язання";

     (3)           постанова ВСУ від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 - "згідно з пунктом 4.2.1 Договору за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати";

     (4)          постанова ВСУ від 21.07.2017 у справі № 910/2031/16 - "пунктом 8.3 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених пунктом 6.2 цього договору, останній зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати".

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України та частини 1 статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 4 і 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

В той же час, необхідно враховувати, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного виконання договору (наприклад, поставка товару) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Матеріал по темі: «Початку відліку нарахування пені при невиконанні господарського зобов’язання»

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В усіх проаналізованих вище справах умови укладених між сторонами договорів містили або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати - справи №№ 912/1433/16, 910/6379/14, 910/2031/16) або інший строк (не обмежується 6-місячним строком - справа 904/6455/17).

У справі ж, що переглядається, пункт Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

На думку Суду, ближчими за змістом до даних правовідносин є висновки у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17 у яких висловлено позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

ВИСНОВОК: Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція висловлена 30 жовтня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/2781/16-ц, провадження № 61-32299св18 (ЄДРСРУ № 85614346).

Матеріал по темі: «Відлік і строк позовної давності при стягненні неустойки (пені,штрафу)»

Теги: стягнення неустойки, пені, штрафу, санкції, обчислення строку, розрахунок боргу, судова практика, Верховний суд,  нарахування пені, Адвокат Морозов

Вимога про розірвання договору може бути заявлена лише під час його чинності

Адвокат Морозов (судовий захист)

З позовною заявою про розірвання договору позивач має право звернутися лише до  закінчення строку дії цього договору

18 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/16750/18 (ЄДРСРУ № 85778821) досліджував питання щодо можливості розірвання договору в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

ВАЖЛИВО: За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 (ЄДРСРУ № 75795797).

В той же час, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

(!!!) Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Більше того, 28 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 345/3476/17, провадження № 61-23583св18 (ЄДРСРУ № 79472783) чітко вказав, що сплив позовної давності не передбачено як законодавчу підставу для припинення зобов'язання і ця правова позиція у судовій практиці є незмінною.

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний Суд наголошує, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).

Матеріал по темі: «Сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов'язання»

Теги: розірвання договору, недійсність договору, сплив позовної давності, чинність договору, дійсність договору, предмет, строки, судова практика, Адвокат Морозов

Вимоги ДФС про сплату недоїмки під час провадження у справі про банкрутство

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані контролюючим органом після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів

Штрафні санкції за порушення строку сплати податків та інших обов`язкових платежів, передбачені нормами чинного законодавства відповідачу не повинні нараховуватись, оскільки, законом передбачена загальна заборона на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Заборона на нарахування штрафних санкцій та пені триває протягом дії періоду мораторію та поширюється як на конкурсну заборгованість, що виникла до моменту порушення справи про банкрутство, так і на поточну заборгованість, що виникла після порушення справи про банкрутство.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 2340/4250/18 та від 11.09.2018 року у справі № 823/2240/17

В той же час заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника.

 Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року (справа № 823/2240/17) та від 14 травня 2019 року (справа № 2340/4250/18).

Аналогічна правова позиція викладена 14 листопада 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/708/19,  адміністративне провадження №К/9901/22610/19 (ЄДРСРУ  № 85678873).

Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212 не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

(!!!) Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21 квітня 2019 року втратив чинність Закон №2343, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343.

Враховуючи викладене, 18 листопада 2019 року Верховний Суд в рамках справи № 2340/4224/18, адміністративне провадження №К/9901/7707/19 (ЄДРСРУ № 85711007) прийшов до висновку, що боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій.

За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство»

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

При поданні апеляційної скарги представником довіреність можна і не надавати

Адвокат Морозов (судовий захист)

На підтвердження повноважень представника юридичної особи в апеляційній інстанції довіреність можна і не надавати, однак за умови участі останнього в судовому процесі  та подання апеляції через суд першої інстанції

21 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/1484/18, адміністративне провадження №К/9901/28258/19 (ЄДРСРУ № 85806607) дійшов висновку, що на підтвердження повноважень представника юридичної особи в апеляційній інстанції довіреність можна і не надавати, однак за умови участі останнього в судовому процесі  та подання апеляції через суд першої інстанції.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що   апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Відповідно до частини третьої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частини першої, третьої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено приєднання до матеріалів справи оригіналів документів, копій з них засвідчених суддею або засвідчених у визначеному законом порядку.

В той же час відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного суду України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

На момент подання апеляційної скарги Єдина судова інформаційна-телекомунікаційна система не функціонувала, відповідно апеляційна скарга подавалася в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України в редакції чинній до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Контролюючим органом дотримано вимоги статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України в частині подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

(!!!) Таким чином вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у суду апеляційної інстанції наявні всі матеріали справи.

В матеріалах справи наявна довіреність, виписана керівником контролюючого органу, який уповноважує  ПІБ представляти інтереси митниці, зокрема, «..в усіх без виключення судах (місцевих загальних, адміністративних, господарських; апеляційних загальних, адміністративних, господарських; Верховному Суді (Великій Палаті Верховного Суду, Касаційному адміністративному суді, Касаційному господарському суді, Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді) з усіма правами та обов`язками, наданими ст. ст. 42, 46, 49 ГПК України, ст. ст. 43, 49, 52 ЦПК України, ст. ст. 44,47,51 КАС України, ст. ст. 61-63 КПК України…», довіреність дійсна протягом року.

З протоколів судових засідань вбачається, що в засіданні був присутній представник контролюючого органу  - особа, яка підписала апеляційну скаргу, повноваження якого встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України головуючий у судовому засіданні встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, їхніх представників.

У суду не виникає сумнівів, щодо виконання судом першої інстанції положень статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено приєднання до матеріалів справи оригіналів документів, копій з них засвідчених суддею або засвідчених у визначеному законом порядку.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що судом першої інстанції долучено до матеріалів адміністративної справи довіреність, засвідчену не у визначеному законом порядку.

Однак, не виконання судом обов`язку щодо засвідчення довіреності, враховуючи перевірку судом першої інстанції повноважень представника контролюючого органу, не може свідчити про не підтвердження повноважень представника цього органу.

ВИСНОВОК: Таким чином, враховуючи наявність у суду апеляційної інстанції на момент прийняття ухвали про повернення апеляційної скарги матеріалів справи та підтвердження судом першої інстанції повноважень представника контролюючого органу в судових засіданнях, Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги.

P.s. На погляд автора, це дуже «сміливий висновок», оскільки суд не встановив спектр повноважень представника контролюючого органу, зокрема підписувати/подавати касаційну/апеляційну скаргу, завіряти документи і т.і.

Більше того, не так давно Верховний суд висловлювався, що представник навіть не має повноважень завіряти копію своєї довіреності, а тут подавати скаргу без підтвердження повноважень…

Матеріал по темі: «Верховний суд: підтвердження повноважень представника юридичної особи», «Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді»

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, підтвердження повноважень, представник, адвокат, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов