Житловий або Цивільний кодекс України при вирішенні питання щодо виселення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Що підлягає застосуванню Житловий або Цивільний кодекс України при вирішенні питання щодо виселення або позбавлення особи права користування житлом?

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 367/2027/16-ц, провадження № 14-88свц25 (ЄДРСРУ № 131941694) досліджувала питання щодо особливостей виселення членів сім’ї з житла та застосування Цивільного та/або Житлового кодексів.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частиною першою статті 405 ЦК України встановлено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно із частиною третьою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (частина перша статті 116 ЖК України).

За правилами частини другої статті 386 та частини першої статті 391 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.

Вирішуючи справу суди не звернули увагу на частину першу статті 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут). Таким законом не може бути ЖК України, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України.

Як уже наголошувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, ЖК України був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України. На такі обставини також звернув увагу й Європейський суд у пункті 21 свого рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди взагалі не врахували положення ЦК України та виходили з того, що за положеннями ЖК України виселення можливе за наявності систематичного порушення правил співжиття та застосування заходів запобігання чи інших заходів громадського впливу, які виявилися безрезультатними.

ВИСНОВОК: Разом з тим при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій неправомірній поведінці виселення винного можливе і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

 

 

Матеріал по темі: «Виселення з іпотечного житла без наданняіншого помешкання»

 

 

 

Теги: виселення з квартири,  виселення члена сімї, припинення шлюбу як підстава для виселення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов