Договірне змінення строку нарахування штрафних санкцій

Адвокат Морозов (судовий захист)

Договірне змінення шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій передбачених  в частини 6 статті 232 ГК України

15 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1148/19 (ЄДРСРУ № 85710915) досліджував питання договірного змінення строку нарахування штрафних санкцій.

Предмет спору: Чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: -  "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України?

Верховний Суд проаналізував судові рішення Верховного Суду та Верховного Суду України, якими скаржник обґрунтовує свою позицію:

     (1)          постанова КГС ВС від 04.10.2019 у справі № 912/1433/16 - "за п. 7.1. договору, сторонами визначена відповідальність за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених Договором, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом "факт/360" (метод "факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України";

     (2)          постанова КГС ВС від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17 - "у пункті 6.11 Договору-2 визначено, що відповідно до вимог статті 232 ГК України сторони погоджують, що нарахування штрафних санкцій, передбачених цим розділом, не обмежується 6-місячним строком, а нараховується і сплачується за увесь час прострочення виконання зобов`язання";

     (3)           постанова ВСУ від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 - "згідно з пунктом 4.2.1 Договору за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати";

     (4)          постанова ВСУ від 21.07.2017 у справі № 910/2031/16 - "пунктом 8.3 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених пунктом 6.2 цього договору, останній зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати".

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України та частини 1 статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 4 і 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

В той же час, необхідно враховувати, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного виконання договору (наприклад, поставка товару) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Матеріал по темі: «Початку відліку нарахування пені при невиконанні господарського зобов’язання»

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В усіх проаналізованих вище справах умови укладених між сторонами договорів містили або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати - справи №№ 912/1433/16, 910/6379/14, 910/2031/16) або інший строк (не обмежується 6-місячним строком - справа 904/6455/17).

У справі ж, що переглядається, пункт Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

На думку Суду, ближчими за змістом до даних правовідносин є висновки у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17 у яких висловлено позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

ВИСНОВОК: Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція висловлена 30 жовтня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/2781/16-ц, провадження № 61-32299св18 (ЄДРСРУ № 85614346).

Матеріал по темі: «Відлік і строк позовної давності при стягненні неустойки (пені,штрафу)»

Теги: стягнення неустойки, пені, штрафу, санкції, обчислення строку, розрахунок боргу, судова практика, Верховний суд,  нарахування пені, Адвокат Морозов

Початку відліку нарахування пені при невиконанні господарського зобов’язання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Початок відліку та строк нарахування пені при невиконанні господарського зобов’язання.

08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9078/18 (ЄДРСРУ № 81619980) серед іншого досліджував питання щодо початку відліку нарахування пені за невиконання зобов’язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною другою статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

В той же час, 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16 Верховний суд України вказав наступне: «Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Проте, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Позиція викладена в рішеннях: Верховним Судом  у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року по справі № 383/458/17, провадження № 61-10239св18 (ЄДРСРУ № 80183023), від 27 лютого 2019 року по справі № 157/883/16-ц, провадження № 61-18534св18 (ЄДРСРУ № 80330419), Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 жовтня 2018 року по справі № 917/63/18 (ЄДРСРУ № 77528225), від 29 травня 2018 року по справі № 910/23003/16 (ЄДРСРУ № 74538867) та ін.

Згідно із статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

ВИСНОВОК: Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного виконання договору (наприклад, поставка товару) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Матеріал по темі: «Відлік і строк позовної давності при стягненні неустойки (пені, штрафу)»

Теги: стягнення неустойки, пені, штрафу, санкції, обчислення строку, розрахунок боргу, судова практика, Верховний суд,  нарахування пені, Адвокат Морозов

Сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов'язання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Сплив позовної давності не передбачено як законодавчу підставу для припинення зобов'язання.

28 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 345/3476/17, провадження № 61-23583св18 (ЄДРСРУ № 79472783) досліджував питання спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; § 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов'язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.

У частині першій статті 267 ЦК України закріплено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Тлумачення частини першої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що оскільки сплив позовної давності не призводить до припинення суб'єктивного права або інтересу, не припиняється і кореспондуючий обов'язок особи.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

ВАЖЛИВО: Аналіз глави 50 ЦК України «Припинення зобов'язання» дозволяє стверджувати, що сплив позовної давності не передбачено як підставу припинення зобов'язання.

Окрім цього, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Такий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 5 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16.

Сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові лише за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

ВИСНОВОК: Сплив позовної давності не передбачено як законодавчу підставу для припинення зобов'язання і ця правова позиція у судовій практиці є незмінною.

Матеріал по темі: «ВСУ: сплив позовної давності не є підставою для припинення іпотеки»

Теги: позовна давність, заява про застосування строків позовної давності, обчислення строку, розрахунок боргу, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов