Показ дописів із міткою представник. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою представник. Показати всі дописи

18/03/2024

Правочин вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки та обставини, які підлягають доведенню в суді щодо правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною

14 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 920/395/23 (ЄДРСРУ № 117656878) досліджував питання щодо наслідків та обставин, які підлягають доведенню в суді щодо правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначено, що частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку з вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 357/6663/16-ц зазначено, що відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування статті 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц зазначено, що тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

(!!!) Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Близький за змістом висновок також міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №182/3593/17.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17 вказано про те, що за змістом статті 232 ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення:

1)    представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя; 2)

2)   бажає (або свідомо допускає) їх настання; 3)

3)   наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя.

4)   при цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Верховним Судом сформовано позицію, відповідно до якої необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

При цьому Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях встановлення усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, встановлених під час розгляду певної справи.

ВИСНОВОК: Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

 


Матеріал по темі: «Визнання правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості, недійсним»

  



 

Теги: правочин, недійсність, зловмисна домовленість, представник, всупереч інтересам довірителя, несприятливі наслідки, перевищення повноважень, шкода, судова практика, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов


23/11/2019

При поданні апеляційної скарги представником довіреність можна і не надавати


Адвокат Морозов (судовий захист)


На підтвердження повноважень представника юридичної особи в апеляційній інстанції довіреність можна і не надавати, однак за умови участі останнього в судовому процесі  та подання апеляції через суд першої інстанції

21 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/1484/18, адміністративне провадження №К/9901/28258/19 (ЄДРСРУ № 85806607) дійшов висновку, що на підтвердження повноважень представника юридичної особи в апеляційній інстанції довіреність можна і не надавати, однак за умови участі останнього в судовому процесі  та подання апеляції через суд першої інстанції.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що   апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Відповідно до частини третьої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частини першої, третьої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено приєднання до матеріалів справи оригіналів документів, копій з них засвідчених суддею або засвідчених у визначеному законом порядку.

В той же час відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного суду України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

На момент подання апеляційної скарги Єдина судова інформаційна-телекомунікаційна система не функціонувала, відповідно апеляційна скарга подавалася в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України в редакції чинній до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Контролюючим органом дотримано вимоги статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України в частині подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

(!!!) Таким чином вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у суду апеляційної інстанції наявні всі матеріали справи.

В матеріалах справи наявна довіреність, виписана керівником контролюючого органу, який уповноважує  ПІБ представляти інтереси митниці, зокрема, «..в усіх без виключення судах (місцевих загальних, адміністративних, господарських; апеляційних загальних, адміністративних, господарських; Верховному Суді (Великій Палаті Верховного Суду, Касаційному адміністративному суді, Касаційному господарському суді, Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді) з усіма правами та обов`язками, наданими ст. ст. 42, 46, 49 ГПК України, ст. ст. 43, 49, 52 ЦПК України, ст. ст. 44,47,51 КАС України, ст. ст. 61-63 КПК України…», довіреність дійсна протягом року.

З протоколів судових засідань вбачається, що в засіданні був присутній представник контролюючого органу  - особа, яка підписала апеляційну скаргу, повноваження якого встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України головуючий у судовому засіданні встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, їхніх представників.

У суду не виникає сумнівів, щодо виконання судом першої інстанції положень статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено приєднання до матеріалів справи оригіналів документів, копій з них засвідчених суддею або засвідчених у визначеному законом порядку.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що судом першої інстанції долучено до матеріалів адміністративної справи довіреність, засвідчену не у визначеному законом порядку.

Однак, не виконання судом обов`язку щодо засвідчення довіреності, враховуючи перевірку судом першої інстанції повноважень представника контролюючого органу, не може свідчити про не підтвердження повноважень представника цього органу.

ВИСНОВОК: Таким чином, враховуючи наявність у суду апеляційної інстанції на момент прийняття ухвали про повернення апеляційної скарги матеріалів справи та підтвердження судом першої інстанції повноважень представника контролюючого органу в судових засіданнях, Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги.


P.s. На погляд автора, це дуже «сміливий висновок», оскільки суд не встановив спектр повноважень представника контролюючого органу, зокрема підписувати/подавати касаційну/апеляційну скаргу, завіряти документи і т.і.

Більше того, не так давно Верховний суд висловлювався, що представник навіть не має повноважень завіряти копію своєї довіреності, а тут подавати скаргу без підтвердження повноважень…






Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, підтвердження повноважень, представник, адвокат, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов

22/09/2019

Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді


Адвокат Морозов (судовий захист)


Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді при поданні апеляційної скарги.

18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/2445/19, адміністративне провадження №К/9901/25171/19 (ЄДРСРУ № 84334964) досліджував підстави щодо підтвердження повноважень представника в суді.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

При цьому суд апеляційної інстанції надав можливість позивачу усунути недолік апеляційної скарги шляхом надання документів, які підтверджують повноваження представника Товариства, залишивши апеляційну скаргу без руху.


Відповідно до частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини третьої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.


З матеріалів справи вбачається, що апеляційну скаргу підписав адвокат додавши копію довіреності на адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Ця норма не передбачає можливість в підтвердження повноважень адвоката як представника надавати довіреність або ордер у формі їх копій, а тому у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для повернення апеляційної скарги.

Частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що адвокат має підтвердити свої повноваження, надавши суду оригінал довіреності або ордеру, проте до матеріалів справи можуть бути приєднані копії цих документів, засвідчені суддею або у визначеному законом порядку.

На час прийняття судом апеляційної інстанції ухвали про повернення апеляційної скарги позивач не надав суду належного доказу повноваження адвоката, як представника Товариства (оригінал довіреності або ордеру).






Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, підтвердження повноважень, представник, адвокат, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов


12/05/2019

Дійсність договору укладеного з перевищенням повноважень: схвалення правочину

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки укладення договору з боку Товариства особою з перевищенням повноважень, але з подальшим схваленням цього правочину шляхом прийняття його до виконання.

08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/2156/18 (ЄДРСРУ № 81619983) досліджував питання щодо наслідків укладення договору з боку Товариства особою з перевищенням повноважень, але з подальшим схваленням цього правочину шляхом прийняття його до виконання.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

(!!!) Згідно із статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

При цьому частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим, далі вказано, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16).

На захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі  № 760/8121/16-ц).

Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту частини першої 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14.

Крім того, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/8794/16 (ЄДРСРУ № 73097929) вказав, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Разом з цим у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17 зазначено, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Між тим необхідно пам’ятати про  Постанову Верховного суду України  від 25.05.2016 року по справі № 6-2612цс15 (№ в ЄДРСРУ 58636060)   правовий висновок якої зводиться до того, що коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, то така особа не могла перевищити повноваження, оскільки вони де-факто відсутні.

В той же час, Верховний суд України розглядаючи справу № 3-84гс16 (№ в ЄДРСРУ 57169342) постановою від 06 квітня 2016 року   чітко констатував, що навіть якщо директор є уповноваженою особою, але не дотримується додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину, то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.






ТЕГИ: вчинення правочину представником юридичної особи, угода з перевищенням повноважень, уповноважена особа, схвалення правочину, недійсність правочину, представник за довіреністю, юридична особа, обсяг повноважень, судова практика, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.