Особливості подання нових доказів в суд апеляційної інстанції

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості подання нових доказів в суд апеляційної інстанції та порядок прийняття їх до розгляду

19 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/12675/15, касаційне провадження №К/9901/26923/18 (ЄДРСРУ № 85836646) досліджував питання особливостей подання нових доказів в суд апеляційної інстанції та порядок прийняття їх до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

П. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України встановлює, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

В свою чергу, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, ч. 4 ст. 79 КАС України наголошує,  якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 79 КАС України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини четвертої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

Частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) передбачено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.

ВИСНОВОК: Отже суд апеляційної інстанції повинен вирішити наступні питання: 

• Питання поважності причин не подання цих доказів стороною в суді першої інстанції; 
• Питання допустимості та достатності доказів, поданих під час апеляційного розгляду справи; 
• Відповіді на питання №1 та №2 повинні бути викладені в мотивувальній частині судового рішення…

… в противному випадку, рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в суд апеляційної інстанції для вирішення питання №1-№3, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений права приймати та досліджувати нові докази або додатково їх перевіряти.

Матеріал по темі: «Принцип змагальності:  стандарт доказування або «баланс ймовірностей»»

Теги: принцип змагальності, подання доказів в суд апеляційної інстанції, стандарт доказування, баланс ймовірностей, докази у справі,  тягар доведення факту, судові дебати, судова практика, Адвокат Морозов

Принцип змагальності: стандарт доказування або «баланс ймовірностей»

Адвокат Морозов (судовий захист)

Принцип змагальності:  стандарт доказування або «баланс ймовірностей» (balance of probabilities)

18 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  902/761/18 (ЄДРСРУ № 85710940) акцентував увагу на стандарті доказування та принципу змагальності в судовому процесі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява N 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №  905/2382/17, від  02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Саме стандарт доказування, поряд із внутрішнім переконанням судді, дозволяє оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суддю у своїй версії, що робить оцінку доказів об`єктивною та більш обґрунтованою. Застосування певного стандарту доказування, дозволяє продемонструвати у судовому акті розумовий процес судді щодо оцінки доказів.

Стандарт доказування це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним. Іншими словами, це певний критерій (поріг) прийняття рішення для суду, через установлення певної міри, ступення доведеності (переконання/впевненості), досягнувши якої факт вважається встановленим.

Вітчизняне процесуальне законодавство, за виключенням кримінального, чітко не визначає певні стандарти доказування, що є більш характерним для англосаксонської правової системи. Натомість, судові акти різних національних судових інстанцій (Верховного Суду - справи № 917/1307/18, № 916/2403/18, № 910/18036/17, № 905/2382/17), як і Європейського суду з прав людини і основоположних свобод (рішення по справі «Бендерський проти України») орієнтують судову практику застосовувати при оцінці доказів стандарт доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities), або як його ще називають «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence), що притаманний саме приватно-правовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності, але менш високий в порівнянні з кримінальною справою.

Якщо на підставі доказів суд може сказати: «Ми вважаємо це більш імовірним, ніж навпаки», - то обов`язок доведення виконаний, але він не виконаний, якщо ймовірності виявляються рівними. Говорячи математичною мовою, звичайно це лише умовно, позивач повинен довести встановленим факт із імовірністю більше 50 відсотків. Проте це не означає просто більшої кількості наданих доказів, також перевага повинна бути в якості таких доказів, тобто їх спроможності до переконання, їх вазі та ефекту, що вони справляють на розум судді.

Саме за цим стандартом доказування, тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав.

Тому, Суд обираючи оптимальний стандарт доказування віддає перевагу саме «балансу ймовірностей» (Монастириський районний суд Тернопільської області, справа № 595/1198/19 (ЄДРСРУ № 85666688).

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається, що під час судового провадження суд не встановлює істину (відновлює «справедливість», здійснює пошук «правди» тощо), а лише «оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням» і оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи викладені сторонами, то через призму наданих доказів («балансу ймовірностей») приймає рішення.

Теги: принцип змагальності, стандарт доказування, баланс ймовірностей, докази у справі,  тягар доведення факту, судові дебати, судова практика, Адвокат Морозов