Законність використання задніх покажчиків повороту червоного кольору на авто

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавство України не допускає використання задніх покажчиків повороту червоного кольору на авто

10 серпня 2023 р. Шостий апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 760/14424/22, провадження № A/855/10340/23 (ЄДРСРУ № 112756493) досліджував питання щодо законності використання задніх покажчиків повороту червоного кольору на авто.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 31.1 Правил дорожнього руху передбачено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

(!) У силу вимог пункту 31.4 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, передбаченим у пп. «а» п. 31.4.3 Правил дорожнього руху України: зовнішні світлові прилади: кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.

Статтею 1 ДСТУ 3649:2010 Національний стандарт України «Колісні транспортні засоби», «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», затвердженими наказом Держспоживстандарту України від 28.12.2010 № 630 закріплено, що цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (надалі - КТЗ), в тому числі і на КТЗ категорії М, до яких відносяться самохідні КТЗ (автомобілі або автомобільні транспортні засоби), що мають не менше ніж чотири колеса і призначені для перевезення пасажирів (легкові автомобілі, мікроавтобуси, автобуси, тролейбуси).

У відповідності до п. 6.1.5 ДСТУ 3649:2010 кількість, колір та наявність приладу зовнішнього світлового на КТЗ визначають відповідно до таблиці 1, зокрема: колір покажчику повороту передній, бічний, задній має бути - «Автожовтий».

У свою чергу, частиною першою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам і пройшли державний технічний огляд (за винятком транспортних засобів, що не підлягають огляду).

Згідно частин першої та четвертої статті 32 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормативам і стандартам України. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

(!!!) Відтак, транспортні засоби повинні мати зовнішні світлові прилади, які повинні відповідати вимогам конструкції транспортного засобу, у разі переобладання - вказані зміни повинні бути відображені у реєстраційних документах.

Так, відповідно до пункту 10 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, перша державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України з метою вільного обігу, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов`язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 року №738 «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин на обладнання», сертифікат відповідності видається: виробником або його уповноваженим представником - резидентом України на кожний транспортний засіб, тип якого відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу; уповноваженими органами або визначеними Міністерством інфраструктури України органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, на кожний новий транспортний засіб, який відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якого не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу, а також на той, що був у користуванні.

Пунктом 1.2 наказу Мінінфраструктури від 17.08.2012 №521 «Про затвердження Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання та Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання» передбачено, що на кожен колісний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, виробник або його уповноважений представник - резидент України видає сертифікат відповідності.

У свою чергу, до переліку органів із сертифікації КТЗ, партій частин та/або обладнання наказом Мінінфраструктури України від 26.04.2017 №165 включено ТОВ «Автотехносервіс» (код ЄДРПОУ 32946875).

В даному випадку, згідно Сертифікату відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу колісний транспортний засіб може бути зареєстровано і/або допущено до участі у дорожньому русі, встановлені пристрої освітлення і світлової сигналізації та їх маркування відповідає Правилам ЄЕК ООН №R48-03, які допускають використання задніх покажчиків повороту червоного кольору. 

З огляду на факт первинної реєстрації транспортного у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - транспортний засіб за своїми характеристиками відповідав обов`язковим вимогам правил та нормативів, відомостям Державного реєстру сертифікатів відповідності транспортних засобів, виданих уповноваженими органами або органами із сертифікації та у зв`язку з чим компетентним органом було здійснено реєстрацію транспортного засобу.

З огляду на вказане, на момент проведення процедури індивідуального затвердження колісного транспортного засобу транспортний засіб відповідав вимогам чинного законодавства України, нормативної документації, в тому числі і вимогам п.6.1.5 ДСТУ 3649:2010.

Крім того, Сьомий апеляційний адміністративний суд в рамках справи №  686/17585/19 (ЄДРСРУ № 85451016) особливу увагу звертає на те, що відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП в контексті спірних правовідносин передбачена за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів.

Тобто із наведеного слідує, що законодавець розділяє поняття "зовнішній освітлювальний прилад" та "попереджувальний сигнал". Не зазначається про світлові покажчики повороту й у розділі 19 «Користування зовнішніми освітлювальними приладами" Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р., що   відносять світлові показчики повороту до попереджувальних сигналів (Розділ 9 Правил).

Крім того, словосполучення диспозиції ч.2 ст.122 КУпАП "використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням відповідних стандартів", порушення якої інкримінується водієві, як вбачається з наведеного вище, стосується саме зовнішніх освітлювальних приладів та не стосується попереджувальних сигналів. Відповідальність за зазначеною нормою може наступати лише у разі порушень правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.125 КУпАП інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, - тягнуть за собою попередження.

ВИСНОВОК: Отже, з огляду на відсутність доказів того, що 1) водій керував транспортним засобом, який переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, та 2) доказів того, що такий транспортний засіб не є транспортним засобом в заводській комплектації - винесення постанови про притягнення водія до адміністративної відповідальності є протиправним.

 

 

 

 

Матеріал по темі: ««Візуальний огляд» водія на стан наркотичного сп’яніння: аспект законності»

Теги: поворотник, поворот червонного кольору, авто, поліція, постанова, штраф, суд, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

 

 

Умови для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Сукупність умов, які надають право посадовим особам контролюючого органу на проведення  документальної позапланової невиїзної податкової перевірки

24 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/2466/19, касаційне провадження № К/9901/32124/20  (ЄДРСРУ № 122555608) досліджував питання щодо сукупності умов, які надають право посадовим особам контролюючого органу на проведення  документальної позапланової невиїзної податкової перевірки.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює  Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом  75.1  статті  75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пунктом  79.1  статті  79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених  статтями 77  та  78  цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті  75.1.2  пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема, дотримуватися  Конституції України  та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава  8  розділу  ІІ ПК  України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому, приписи  ПК  України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової / позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із  статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова / позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому  статтею 79 цього Кодексу (пункт  77.6 статті  77, пункт  78.5  статті  78 ПК).

Стаття 79 ПК  України визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному  статтею 42  цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

(!!!) Варто зазначити, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку в контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Відповідно до пункту  79.3 статті 79 ПК  присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Незважаючи на необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній все ж має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту  17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (пункт  79.5 статті 79 ПК України).

При цьому, абзац другий пункту  79.2 статті 79 ПК України  визначає, що виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення  документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: 1) наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та  2) надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки  (формальна підстава).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Особливості надіслання наказу/направлення про документальну позапланову невиїзну перевірку»

 

 

 

 

Теги: план_графік, податкові перевірки, ДПС, план перевірок платників, графіки документальних планових перевірок, ризикованість, несплата податків, ризики, наказ, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

Сплата штрафу не є визнання факту вчинення адмінправопорушення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: факт сплати штрафу не може бути підтвердженням вчинення адміністративного правопорушення

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі №337/3389/16-а передбачено, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень  при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

(!!!) Наявності підпису у протоколі про притягнення до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вини. Вказане підтверджується практикою Верховного суду у справі № 757/2757/16-а (ЄДРСРУ № 83196852) від 22.07.2019 року.

Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17: «Сам факт визнання особою вини у порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності».

Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17 звертає увагу судів на приписи от 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Звертає увагу, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, чинної в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Враховуючи, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (більш кримінальна), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Усі сумніви щодо доведеності вини суд трактує на користь особи, що притягується до адміністративної відповідальності.

Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості!!!

 

 

  

Матеріал по темі: «Повернення скасованого, однак сплаченого штрафу Укртрансбезпеки»

 

 

 

 

Теги: протокол, постанова, штраф, сплата штрафу, визнання вини, адмінправопорушення, виконавче провадження, повернення коштів, оскарження штрафів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Порядок розгляду заяви про відмову від позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: процесуальний порядок розгляду заяви про відмову від позову, а також наслідки її задоволення судом

22 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/19893/22, адміністративне провадження № К/990/41810/23  (ЄДРСРУ № 118531454) досліджував питання щодо порядку розгляду заяви про відмову від позову.

Процесуальний порядок вирішення питання щодо наявності підстав для прийняття відмови від позовної заяви передбачений, зокрема, статтями 47 та 189 КАС України.

За змістом частини першої статті 47 КАС України позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.

Відповідно до частини шостої статті 47 КАС України суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Аналогічні, водночас, більш уточнені положення містяться у статті 189 КАС України.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

(!!!) Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Аналізуючи положення статті 189 КАС України Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 640/26219/20 вказав, що відмова від позову - це спеціальне процесуальне право позивача. Водночас, відмова від позову має не лише процесуальні, але й матеріально-правові наслідки у вигляді неможливості звернутися до суду з тотожним позовом вдруге. Суд під час розгляду заяви про відмову від позову повинен з`ясувати дійсні обставини, які спонукали позивача до такого кроку.

У постанові від 20 червня 2019 року у справі № 826/14042/16 Верховний Суд також зауважив, що положення статті 189 КАС України зобов`язують суд, при розгляді заяви про відмову від позову, перевірити можливість впливу закриття провадження на правове становище інших осіб, які можуть зазнати порушення прав, свобод та законних інтересів у результаті закриття провадження в адміністративній справі на підставі прийнятої судом заяви про відмову від позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення, Верховний суд зазначає, що наведеними нормами КАС України передбачено право позивача, як учасника справи, з урахуванням приписів цього Кодексу та керуючись наявною у нього метою, вільно обирати вид власної процесуальної поведінки, в тому числі шляхом відмови від позову на будь-якій стадії судового процесу. Водночас, із огляду на вагомість процесуальних та матеріально-правових наслідків відмови від позову у вигляді неможливості звернутися до суду з тотожним позовом вдруге, складністю однозначно ідентифікувати при власноручному підписі особу-підписанта, а також    з метою запобігання вчинення іншими особами умисних дискредитуючих дій, обов`язковою передумовою прийняття такої відмови судом є роз`яснення сторонам наслідків відповідних процесуальних дій, а також ретельної/якісної перевірки дійсної відсутності в діях позивача порушень закону чи чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, зокрема учасників справи, що можливо здійснити, за умови наявності раціональних сумнівів та проявляючи розумну обачність (due diligence), зокрема, у судовому засіданні з викликом учасників справи.

Подібний підхід стосовно необхідності розгляду заяви про відмову від позову у судовому засіданні з викликом сторін висловлений Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 лютого 2022 року у справі № 640/8497/21 та від 18 серпня 2023 року у справі № 300/5465/22, де Суд вказав, що вирішення заяви про відмову позивача від позову, зокрема з метою роз`яснення сторонам наслідків відповідних процесуальних дій, потребує виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Під час апеляційного провадження право позивача відмовитись від позову регламентовано положеннями статті 314 КАС України, згідно із якою позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції також наділений процесуальними повноваженнями прийняти відмову позивача від позову під час апеляційного перегляду судового рішення, яким закінчено розгляд справи. Водночас при прийнятті такої відмови суд апеляційної інстанції повинен дотримуватися вимог статей 47 та 189 КАС України, а саме:

• перевірити відсутність в діях особи, що подала заяву про відмову від позову порушень закону;
• перевірити відсутність в діях позивача порушень чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, зокрема учасників справи;
• роз`яснити сторонам наслідки відмови від позову.

ВИСНОВОК: Відмова від позову - це спеціальне процесуальне право позивача, однак відмова від позову має не лише процесуальні, але й матеріально-правові наслідки у вигляді неможливості звернутися до суду з тотожним позовом вдруге, а отже за умови наявності раціональних сумнівів та проявляючи розумну обачність (due diligence), суд може розглянути заяву про відмову від позову у судовому засіданні з викликом сторін.

 

 

Матеріал по темі: «Ухвала про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову підлягає апеляційномуоскарженню»

 

 

 

 

Теги: відмова від позову, отказ от иска, наслідки відмови, ухвала суду, участь сторін, позивач, відповідач, оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

           

Особливості надіслання наказу/направлення про документальну позапланову невиїзну перевірку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

При призначені податкової перевірки контролюючий орган має враховувати особливості, пов`язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні

19 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/4696/18, адміністративне провадження № К/9901/22952/19  (ЄДРСРУ № 118494885) досліджував питання щодо особливостей надіслання наказу та направлення про документальну позапланову невиїзну перевірку.

Відповідно до статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що за пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

(!!!) Відтак законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків, зокрема, коли останні надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представнику.

У застосуванні положень пункту 79.2 статті 79 ПК України в взаємозв`язку з приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України Верховний Суд дотримується усталеної позиції, згідно якої з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадку надіслання копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення контролюючий орган має враховувати особливості, пов`язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні.

Про обґрунтованість такого висновку свідчать і наступні зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 ПК України. Зокрема, Законом України від 30 листопада 2021 року №1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року, пункт 79.2 статті 79 ПК України доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу».

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20 лютого 2020 року (справа №826/17123/18) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

В постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 640/5991/20, від 15.02.2024 у справі № 640/9016/20.

Невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України (… документальна позапланова невиїзна перевірка розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу) є істотним порушенням процедури перевірки, тобто є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

ВИСНОВОК:  З урахуванням викладеного вище, при призначені податкової перевірки контролюючий орган має враховувати особливості, пов`язані із правилами надсилання/вручення поштових відправлень в Україні, оскільки невиконання пункту 79.2 статті 79 ПК України є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, навіть без дослідження судом фактів порушення податкового законодавства.

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення та оформлення підстав (направлення/наказ) на проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: план_графік, податкові перевірки, ДПС, план перевірок платників, графіки документальних планових перевірок, ризикованість, несплата податків, ризики, наказ, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання

22 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/629/23 (ЄДРСРУ № 117847907) досліджував питання щодо визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання.

По-перше, справляння судового збору за звернення із заявою про відстрочення сплати судового збору не передбачено; по-друге, справляння судового збору окремо за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання пунктом 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено, при цьому частина 4 статті 6 вказаного Закону передбачає, що судовий збір за подання скарги (заяви), у разі оскарження рішення в частині, вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог; по-третє, розмір судового збору, який справляється за оскарження ухвали про відстрочення виконання рішення становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вказує на непропорційність підходів до визначення ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання та ухвали суду про відстрочення виконання рішення суду.

Варто звернути увагу на те, що при виборі і застосуванні норм права (Закону України "Про судовий збір" та ГПК України) до спірних правовідносин Верховний Суд, з огляду на положення частини 4 статті 236, частини 4 статті 300 ГПК  України враховува висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №  809/1029/18 та від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

Відповідно до частин 1, 7 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 237 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статті 239 ГПК України).

Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду, як під час його ухвалення, так і після шляхом постановлення ухвали.

Верховний Суд зазначає, що і в першому, і в другому випадку вирішення питання щодо відстрочення виконання рішення має процесуальний (процедурний) характер. Вид судового рішення (ухвала, рішення) залежить від стадії (моменту), на якій його ухвалено, і не впливає на зміст вирішення відповідної заяви.

У Законі України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору, який справляється за подання апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду, становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 7 пункту 2 частини 2 статті 4).

Положення Закону України "Про судовий збір" визначають ставку судового збору за оскарження рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 4 пункту 2 частини 2 статті 4) або виходячи з розміру оскаржуваної суми (частина 4 статті 6). Водночас положення вказаного Закону не визначають порядок обрахунку ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 809/1029/18 сформував висновок про те, що питання щодо надання відстрочення виконання рішення є процедурним питанням, пов`язаним з вирішенням клопотання особи, яка бере участь у справі, з огляду на що у випадку оскарження судового рішення, прийнятого за результатом розгляду клопотання про надання відстрочення виконання рішення, судам при визначенні розміру ставки судового збору слід застосовувати положення підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд враховує, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення має процедурний характер незалежно від того, вирішується це питання в ухвалі чи в рішенні суду, а тому застосування різного підходу до визначення розміру судового збору під час оскарження таких рішень суперечить принципу пропорційності, який превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі.

Отже, Верховний Суд зазначає, що під час оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що відповідає принципу пропорційності.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

У наведеній постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23 Верховний Суд розтлумачив, що судовий збір за оскарження рішення суду в частині відстрочення справляється виходячи зі ставки судового збору, передбаченого підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (як за оскарження ухвали).

Таке застосування положень Закону України "Про судовий збір" є найбільш сприятливим для заявника, оскільки за наявності двох норм щодо визначення ставки судового збору, а саме: підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону, яким передбачено сплату судового збору пропорційно розміру позовних вимог та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 вказаного Закону - одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовано останню, тобто меншу.

ВИСНОВОК: Оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за подання апеляційної скарги при оскарженні постанови поліції»

 

 

 

Теги: судове рішення, відстрочення, розстрочення, судовий збір, оскарження, апеляційне, ставка судового збору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов