Ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання

22 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/629/23 (ЄДРСРУ № 117847907) досліджував питання щодо визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті під час оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині відстрочення його виконання.

По-перше, справляння судового збору за звернення із заявою про відстрочення сплати судового збору не передбачено; по-друге, справляння судового збору окремо за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання пунктом 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено, при цьому частина 4 статті 6 вказаного Закону передбачає, що судовий збір за подання скарги (заяви), у разі оскарження рішення в частині, вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог; по-третє, розмір судового збору, який справляється за оскарження ухвали про відстрочення виконання рішення становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вказує на непропорційність підходів до визначення ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання та ухвали суду про відстрочення виконання рішення суду.

Варто звернути увагу на те, що при виборі і застосуванні норм права (Закону України "Про судовий збір" та ГПК України) до спірних правовідносин Верховний Суд, з огляду на положення частини 4 статті 236, частини 4 статті 300 ГПК  України враховува висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №  809/1029/18 та від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

Відповідно до частин 1, 7 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 237 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статті 239 ГПК України).

Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду, як під час його ухвалення, так і після шляхом постановлення ухвали.

Верховний Суд зазначає, що і в першому, і в другому випадку вирішення питання щодо відстрочення виконання рішення має процесуальний (процедурний) характер. Вид судового рішення (ухвала, рішення) залежить від стадії (моменту), на якій його ухвалено, і не впливає на зміст вирішення відповідної заяви.

У Законі України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору, який справляється за подання апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду, становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 7 пункту 2 частини 2 статті 4).

Положення Закону України "Про судовий збір" визначають ставку судового збору за оскарження рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 4 пункту 2 частини 2 статті 4) або виходячи з розміру оскаржуваної суми (частина 4 статті 6). Водночас положення вказаного Закону не визначають порядок обрахунку ставки судового збору за оскарження рішення суду в частині відстрочення його виконання.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 809/1029/18 сформував висновок про те, що питання щодо надання відстрочення виконання рішення є процедурним питанням, пов`язаним з вирішенням клопотання особи, яка бере участь у справі, з огляду на що у випадку оскарження судового рішення, прийнятого за результатом розгляду клопотання про надання відстрочення виконання рішення, судам при визначенні розміру ставки судового збору слід застосовувати положення підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд враховує, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення має процедурний характер незалежно від того, вирішується це питання в ухвалі чи в рішенні суду, а тому застосування різного підходу до визначення розміру судового збору під час оскарження таких рішень суперечить принципу пропорційності, який превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі.

Отже, Верховний Суд зазначає, що під час оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що відповідає принципу пропорційності.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23.

У наведеній постанові від 07.03.2024 у справі № 905/1053/23 Верховний Суд розтлумачив, що судовий збір за оскарження рішення суду в частині відстрочення справляється виходячи зі ставки судового збору, передбаченого підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (як за оскарження ухвали).

Таке застосування положень Закону України "Про судовий збір" є найбільш сприятливим для заявника, оскільки за наявності двох норм щодо визначення ставки судового збору, а саме: підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону, яким передбачено сплату судового збору пропорційно розміру позовних вимог та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 вказаного Закону - одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовано останню, тобто меншу.

ВИСНОВОК: Оскарження рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання ставка судового збору, яка підлягає справлянню, має обраховуватися виходячи зі ставки судового збору, яка справляється за оскарження ухвали суду.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за подання апеляційної скарги при оскарженні постанови поліції»

 

 

 

Теги: судове рішення, відстрочення, розстрочення, судовий збір, оскарження, апеляційне, ставка судового збору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Внесення змін до актового запису про народження: форма відповіді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Форма відповіді органу реєстрації актів цивільного стану, яка підлягає оскарженню в судовому порядку

19 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 201/5017/22, провадження № 61-10796св23 (ЄДРСРУ № 117757741) досліджував питання щодо форма відповіді органу реєстрації актів цивільного стану, яка підлягає оскарженню в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Згідно із частинами першою, шостою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану.

Внесення змін до актових записів цивільного стану громадян регламентується Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі - Правила), затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5

Відповідно до пункту 2.1 Правил заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб (крім випадків, коли актовий запис про шлюб складено дипломатичним представництвом або консульською установою України).

Відповідно до пунктів 2.5.-2.7 Правил заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається: особою, щодо якої складено актовий запис; одним із батьків неповнолітнього малолітнього); піклувальником неповнолітнього та опікуном малолітнього; опікуном недієздатної особи; спадкоємцем померлого; представником органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.

(!!!) Разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

На підтвердження достовірності представлених заявником документів про державну реєстрацію актів цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичним представництвом чи консульською установою України додаються до матеріалів справи повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копії відповідних актових записів цивільного стану, на підставі яких вирішується питання щодо необхідності внесення змін або відмови в цьому.

У пункті 2.12 Правил визначено, що на підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису (або декількох актових записів) цивільного стану або про відмову в цьому.

Відповідно пункту 2.15.9 Правил висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до актових записів цивільного стану складається якщо під час державної реєстрації акту цивільного стану були допущені помилки (перекручення, пропуск відомостей, окремих слів або граматичні помилки чи вказані неправильні відомості).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року № 12 «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану» судам роз`яснено, що суд розглядає заяви про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану як у випадках не виправлення органами реєстрації актів громадянського стану помилок, допущених при складанні актового запису, так і при відмові зазначених органів внести в ці записи передбачені законодавством зміни (прізвища, імені, по батькові тощо) і доповнення (наприклад, про національність і громадянство батьків).

Згідно з вимогами статей 137, 268 ЦПК (1502-06) подана до суду заява про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану чи про анулювання такого акту повинна містити в собі відомості про те, в якому акті громадянського стану є неправильності в записі і в чому саме вони полягають, який запис в акті громадянського стану і у зв`язку з чим підлягає анулюванню, коли і яким органом реєстрації актів громадянського стану відмовлено у виправленні запису, внесенні до нього змін чи доповнень або в анулюванні поновленого чи повторно складеного актового запису. До заяви мають бути додані: копія відповідного свідоцтва, висновок органу реєстрації актів громадянського стану про відмову у виправленні, зміні чи доповненні запису або в анулюванні поновленого чи повторно складеного запису акта громадянського стану, інші документи, що стосуються даної справи.

Суд постановляє рішення про неправильність запису в акті громадського стану, саме в тій частині цього запису, в якій встановлено неправильність, а не запису всього акта громадянського стану.

Слід відмітити, що лист не є відмовою органу реєстрації актів цивільного стану у вчиненні дії, а за своїм характером та змістом є відповіддю на звернення позивача, у якій, зокрема, надано відповідні роз`яснення щодо звернення.

ВИСНОВОК: З огляду на зазначене, відсутність предмету оскарження (відмови) виключає можливість задоволення позову та свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту та передчасність позовних вимог.

 

 

Матеріал по темі: «Обов`язковість висновку органу опіки та піклування при вирішені сімейного спору»

 

 

 

  

Теги: актовий запис, внесення змін, органи реєстрації актів цивільного стану, форма відповіді, висновок, оскарження в суді, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Встановлення та оформлення підстав (направлення/наказ) на проведення податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення та оформлення підстав (направлення/наказ)  для проведення документальної планової чи позапланової виїзної податкової перевірки

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/1018/16, адміністративне провадження № К/9901/36476/18 (ЄДРСРУ № 115555679) досліджував питання щодо встановлення та оформлення підстав (направлення, наказ) на проведення податкової перевірки.

Згідно з правовою позицією, що висловлена колегією суддів у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18, провадження №К/9901/25669/19), оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Встановлене статтями 75-81 ПК України правове регулювання визначає певні обов`язкові умови, за наявності яких перевірка може вважатися такою, що проведена належним чином.

(!!!) З системного аналізу зазначених норм цього Кодексу випливає, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення:

1) встановлення підстав для проведення перевірки;

2) прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу;

3) допуск до перевірки; вивчення наданих платником податків документів та/або інших матеріалів;

4) оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає, що податкова перевірка відбулася як юридичний факт, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.

На таке застосування норми права Верховний Суд неодноразово звертав увагу в своїх судових рішеннях (постанова від 14.07.2022 у справі № 160/6980/20, постанова від 19.06.2023 у справі № 818/1319/16 (ЄДРСРУ № 111663146), але не виключно).

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом {підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України}.

Вичерпний перелік випадків, у яких контролюючий орган має право проводити документальну позапланову перевірку, встановлений пунктом 78.1 статті 78 ПК України.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка {підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України}.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

(!!!) Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу .

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

1) направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються:

дата видачі,

найменування контролюючого органу,

реквізити наказу про проведення відповідної перевірки,

найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться,

мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична),

підстави, дата початку та тривалість перевірки,

посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

2) копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються

дата видачі,

найменування контролюючого органу,

найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться,

мета,

вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка),

підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом,

дата початку і тривалість перевірки,

період діяльності, який буде перевірятися.

Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

3) службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки {абзац пункту 81.1 статті 81 ПК України}.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється { абзац шостий підпункту 81.1 цієї ж статті }.

Отже, проведення документальної планової чи позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки можливе лише за одночасної наявності правової та формальної підстав. Мова ідеться про наявність законних підстав для проведення перевірки та дотримання вимог щодо пред`явлення або надіслання належно оформлених наказу та направлення про проведення перевірки, а також надання службового посвідчення осіб, які вказані у такому направленні.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях висловлював таку правову позицію при вирішенні спорів цієї категорії, зокрема у постанові від 10.06.2021 у справі №808/881/16 (провадження №К/9901/27757/18), але не виключно.

ВИСНОВОК: Норми пункту 81.1 статті 81 ПК України забезпечують для платника податків правову визначеність щодо перевірки, яка проводиться стосовно нього.

Таке правове навантаження мають, зокрема положення абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо обов`язкового зазначення в наказі адреси об`єкта, перевірка якого проводиться (у разі проведення перевірки в іншому місці), мети, виду перевірки, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дати початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

 

P.s. Державна податкова служба України у 2024 році планує провести 3242 планові перевірки.

 

Матеріал по темі: «Внесення змін до плану-графіка проведення податкових перевірок»

«Алгоритм дій для платників податків щодо виключення з плану-графіку проведення документальних планових перевірок»

 

 

Теги: план_графік, податкові перевірки, ДПС, план перевірок платників, графіки документальних планових перевірок, ризикованість, несплата податків, ризики, наказ, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов 

Процедура видачі Держпрацею дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процедура видачі Держпрацею дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки

24 січня 2024 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 480/2681/20, адміністративне провадження № К/9901/37292/21 (ЄДРСРУ № 116520672) досліджував питання щодо процедури видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону №2694-XII роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл).

Процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл) визначає Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1107 (далі - Порядок №1107).

Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку №1107 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл за формою згідно з додатком 1 видається: роботодавцеві на виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 2, або на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 3; виробникові або постачальникові машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - виробник або постачальник) - на застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 3, якщо інша форма оцінки його відповідності, яка є обов`язковою вимогою до нього, не встановлена технічними регламентами.

(!!!) Отже, якщо суб`єкт господарювання виконує роботи підвищеної небезпеки, то йому необхідно одержати відповідний дозвіл згідно з вимогами Порядку.

При цьому, дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки повинен одержати саме роботодавець.

Крім того, згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно - правових актів з охорони праці.

З урахуванням викладеного, колегія суддів КАС ВС наголошує, що оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено, що отримує дозвіл на виконання конкретних видів робіт роботодавець, то роботи підвищеної небезпеки, визначені таким дозволом, можуть виконуватись виключно працівниками такого роботодавця, а не особами, що надають послуги за цивільно-правовими договорами, за умови відсутності у них дозволів на виконання таких робіт.

Правову позицію аналогічного змісту викладено в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022  року по справі №0840/2990/18, від 18 вересня 2023 року по справі №818/2099/18 та від 20 червня 2023 року по справі №360/1915/19.

ВИСНОВОК: Враховуючи те, що  саме роботодавець отримує дозвіл на виконання конкретних видів робіт, то і роботи підвищеної небезпеки, визначені таким дозволом, можуть виконуватись виключно працівниками такого роботодавця.

 

 

Матеріал по темі: «Перевірки Держпраці на підставі Закону №877-V»

 

 

 

Теги: держпраця, штраф, гоструд, трудова угода, ЦПД, цивільно правовий договір, різниця між ЦПД та ТУ, оскарження, припис, постанова, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Штраф за не реєстрацію податкової накладної, якщо вона зупинена органом ДПС

Адвокат Морозов (судовий захист)

Штраф за не реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, якщо ПН зупинена органом ДПС або виписана помилково

Відповідальність платників ПДВ за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та допущення помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної визначена ст. 120 прим. 1 Податкового кодексу України.

Зокрема, п.п.1201.1. Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 ПКУ, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

-10 відсотків суми ПДВ, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

-20 відсотків суми ПДВ, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

-30 відсотків суми ПДВ, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

-40 відсотків суми ПДВ, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.

Разом з цим, відповідно до абз. 13 п. 120-1.1 ст. 120-1 «Порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та допущення помилок при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної» Податкового кодексу України у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу («201.16. Реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України» - «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» (Постанова КМУ від 11 грудня 2019 р. № 1165)) штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування.

Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Така правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року по справі №822/1817/18, від 21 травня 2019 року у справі №0940/1240/18.

За визначенням підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 ПК ЄРПН - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Наведені нормативні положення дають підстави для висновку, що в процедурі внесення інформації (відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування) до ЄРПН є дві окремі стадії: 1) надання платником податку на додану вартість податкової накладної (розрахунку коригування); 2) прийняття/неприйняття податкової накладної (розрахунку коригування) та внесення відомостей щодо неї (нього) безпосередньо до ЄРПН. Перша із цих стадій залежить від платника податку на додану вартість і є результатом його дій, тоді як друга - це результат виконання роботи програмного забезпечення, що контролюється ДПС, та/або безпосередніх дій працівників ДПС, на яку (які) платник податку не має впливу.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.04.2020р. у справі №160/5380/19, адміністративне провадження №К/9901/34753/19.

У цьому контексті встановлена нормою пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України відповідальність платника податку на додану вартість за порушення граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу для реєстрації податкової накладної та /або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, у вигляді накладення штрафу може застосовуватися в разі якщо платник податку не надав (не надіслав) податкову накладну (розрахунок коригування) ДФС у строк, встановлений цією статтею.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 червня 2019 року у справі №802/1825/16-а та від 12 липня 2019 року у справі №0940/1600/18.

ВИСНОВОК: Отже Податковий кодекс України акцентує увагу на неможливості застосування штрафу до несвоєчасно зареєстрованих помилкових або зупинених в реєстрації податкових накладних.

Відповідна позиція була висловлена у листі ДФСУ від 04.05.2018 № 2004/6/99-99-07-05-06-15/ПК, де вказано про те, що відповідальність, передбачена ст. 120-1 ПКУ за порушення граничних термінів реєстрації в ЄРПН помилкових (зайвих) податкових накладних, не застосовується.

Вказаний підхід неодноразово підтверджувався судовою практикою, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 813/4556/16, від 05.03.2019 р. у справі №806/2975/16.

 

 

Матеріал по темі: «Ненадання договору як підстава для зупинення податкової накладної»

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Процесуальний статус третьої особи у цивільному процесі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: процесуальний статус, а також права та обов’язки  третьої особи у цивільному процесі

19 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/14307/18, провадження № 61-550св23 (ЄДРСРУ № 114323058) досліджував питання щодо процесуального статусу, а також прав та обов’язків  третьої особи у цивільному процесі.

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Третя особа у справі не є стороною у цивільному процесі.

За змістом статей 53, 54 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача). Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений передусім необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб`єктами права регресу.

Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Окрім цього, Третя особа, яка не брала участі у справі, вправі оскаржувати судове рішення у виключних випадках, зокрема у зв`язку з порушенням її прав оскаржуваним судовим рішенням, у іншому випадку така особа не вправі просити суд про перегляд справи.

Такий правовий висновок міститься по аналогічній справі у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 2-5969/11 (провадження № 61-17114св20) та від 31 травня 2023 року у постанові  Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/12227/13-ц, провадження № 61-4121св23 (ЄДРСРУ № 111251094).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №916/542/18 вказала, що позовна заява третьої особи має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

У свою чергу, самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь (30 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/12744/22 (ЄДРСРУ № 113121834).

Окрім цього, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб (01 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/55549/17, провадження № 61-1294св22 (ЄДРСРУ № 109364437).

ВИСНОВОК: Третя особа у цивільній справі не є стороною, а є де-факто зацікавленою особою з «присіченою» можливістю пред’явити самостійні вимоги на предмет спору або звернутися  з самостійним позовом і отримати статус сторони судового процесу.

 

Матеріал по темі: «Оскарження судового рішення третьою особою»

 

Теги: третя особа, процесуальний статус, судовий процес, права сторін, оскарження, судове рішення, ухвала суда, залучення сторін, визначення відповідача, позивач, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Недійсність правочину вчиненого під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості визнання правочину недійсним, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах

16 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/1323/20, провадження № 61-6792св22 (ЄДРСРУ № 114187318) досліджував питання щодо особливостей визнання правочину недійсним, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є:

1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;

2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Отже, необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Верховний суд чітко констатує: «Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».

ВИСНОВОК: Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21 (провадження № 61-6347св23, ЄДРСРУ № 113721783), що свідчить про усталену судову практику щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.

 

Матеріал по темі: «Дарування: визнання недійсним правочину вчиненим на невигідних умовах»

 

Теги: правочин, угода, дарування, купівля-продаж,  недійсність, суд, наслідки, тяжкі обставини, невигідні умови, оскарження, позов, докази, висновки, правова позиція, судова практика, Адвокат Морозов, Верховний суд,

 

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», проте в межах заяви про забезпечення позову до подання позову. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19; від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у постановах від 12.09.2022 у справі №911/172/22 та від 12.09.2022 у справі №911/231/22 заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до практики Верховного Суду заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення спірних позачергових загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскарженого рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів (постанова Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 911/3616/21 (911/184/22), від 23.06.2021 у справі № 920/26/21, від 25.11.2019 у справі № 922/1992/19).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.06.2021 у справі № 920/26/21 зазначив, що заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів не є тотожними майбутнім позовним вимогам. Вжиття заявлених заходів забезпечення позову не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі, зупинення носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямоване виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову.

Оскільки предметом позову є визнання недійсними рішень загальних зборів, скасування державної реєстрації, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).

При цьому, забезпечуючи позов, судом має бути враховано баланс можливого (допустимого) заходу забезпечення позову та необхідного заходу забезпечення позову.

За таких умов вжиття відповідних заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі, заходи носять тимчасовий характер та спрямовані виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову. Тому немає підстав вважати, що права відповідача будуть порушені. У випадку, якщо під час розгляду справи по суті суд дійде висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідач зможе продовжити виконання рішення органу управління.

ВИСНОВОК: Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскарженого рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини.

 

Матеріал по темі: «Майнові та немайнові заходи забезпечення позову»

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов