Реституція сторін за нікчемним договором оренди нерухомого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України у разі стягнення безпідставно набутих коштів при попередньому встановленні нікчемності договору оренди майна

03 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/1422/20 (ЄДРСРУ № 105562736) досліджував питання щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України у разі стягнення безпідставно набутих коштів при попередньому встановленні нікчемності договору оренди майна.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України  недійсний  правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення змісту наведеної норми свідчить, що  недійсний  правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами  недійсного  правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.

Водночас частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті  1212  Цивільного кодексу України положення глави 83 зазначеного Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за  недійсним  правочином.

(!!!) Системне тлумачення зазначених норм законодавства свідчить про те, що правила частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція, а в тому разі, коли тільки одна зі сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 зазначеного Кодексу.

Подібний за змістом висновок про застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України до правовідносин щодо повернення сторонами виконаного за недійсним правочином викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.

Враховуючи наведену правову позицію та обставини нікчемності Договору оренди, Верховний Суд вважає слушними доводи про недоречне посилання на те, що договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд виходить з того, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо повернення позивачу коштів, сплачених ним відповідачу саме на виконання нікчемного Договору оренди, адже у такому випадку повернення сторін зазначеного нікчемного правочину до попереднього стану має відбуватися відповідно до вимог статті 216 зазначеного Кодексу.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме застосування двосторонньої реституції зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом щодо недопущення можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства та інтересів учасників недійсного правочину у збереженні кожним із них того, що було ним передано на виконання недійсного правочину. При цьому у разі неможливості повернути одержане за недійсним правочином (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном) для забезпечення збереження справедливої рівноваги має застосовуватися положення абзацу 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України щодо відшкодування вартості одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування. Зокрема, подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №43/75-15/7-б.

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення коштів за нікчемним договором оренди нерухомого майна»

 

Теги: оренда, аренда, нерухомість, реституція, оренда нерухомого майна, нотаріальне посвідчення договору, держреєстрація, пролонгація, додаткова угода, невизначено майно, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відчуження об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість відчуження об`єктів нерухомого майна окремо без земельної ділянки на якій вони розташовані, з мотивів суспільної необхідності

07 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 851/15/19, адміністративне провадження №А/990/13/23 (ЄДРСРУ № 112672094) досліджував питання щодо можливості відчуження об`єктів нерухомого майна окремо без заявлення вимог стосовно відчуження земельної ділянки, на якій вони розташовані, з мотивів суспільної необхідності.

Аналогічне питання вже було предметом дослідження у Верховному Суді під час апеляційного перегляду справ зазначеної категорії й висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постанові від 17.08.2021 у справі №851/19/19.

У вищевказаній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення норм Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», які також наведені й у розділі ІV цієї постанови, дійшов висновку про те, що порядок, який визначає цей Закон, регламентує саме механізм відчуження земельної ділянки (її частини), а визначена ним процедура відчуження житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень є можливою лише у разі коли такі об`єкти нерухомості розміщені на земельній ділянці, що знаходиться у приватній власності юридичних чи фізичних осіб.

Верховний Суд також констатував, що у цьому Законі відсутні положення, які б регулювали правовідносини щодо окремого відчуження для суспільних потреб житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, а відтак вимоги про примусове відчуження житла з мотивів суспільної необхідності можуть бути задоволені лише одночасно із вимогою щодо відчуження відповідної земельної ділянки. Наголошено, що аналогічний порядок закріплений і в нормах статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий висновок викладався Верховним Судом й у постановах від 23.10.2018 у справі №876/2/17, від 20.04.2021 у справах №850/8/20 та №850/3/19.

ВИСНОВОК: Вимога позову стосовно відчуження об`єкта нерухомого майна у комунальну власність з мотивів суспільної необхідності не може бути заявлена окремо від вимоги про відчуження земельної ділянки, на якій це майно розташоване, а об`єктом відчуження з мотивів, зокрема, суспільної необхідності можуть бути, у тому числі, лише ті нежитлові будівлі та споруди, які розміщенні на земельних ділянках виключно приватної форми власності й тільки у випадку, якщо одночасно порушується питання про відчуження саме цих земельних ділянок.

 

Матеріал по темі: «Суспільна необхідність у примусовому відчуженні ЧАСТИНИ земельної ділянки»

 

 

Теги: відчуження майна, суспільна необхідність, нерухомість, земельна ділянка, примусове відчуження, захист власності, знесення, позов міськради, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання житла

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оподаткування/звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання житла (об`єктів житлового фонду)

27 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 400/1325/22, адміністративне провадження № К/990/12213/23 (ЄДРСРУ № 112470630) досліджував питання щодо оподаткування/звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання житла (об`єктів житлового фонду).

Згідно з підпунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Підпунктом 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України передбачено, що звільняються від оподаткування операції з: постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.

У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає: а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) зі спорудження такого житла за рахунок замовника; б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

За визначеннями, які містяться у статті 14 ПК України: постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191); постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185).

Отже, підпунктом 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України встановлено спеціальні положення щодо оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання житла (об`єктів житлового фонду).

Так, здійснюючи системний аналіз означеної норми ПК України Верховний Суд у справі за подібних правовідносин (постанова від 28 квітня 2020 року у справі №814/4831/13-а) дійшов висновку, що майнові права на нерухомість окремо від об`єкта власності (нерухомості) не існують і переходять покупцю в момент державної реєстрації права власності на нерухомість, а тому такі права можуть бути окремим об`єктом оподаткування лише при першому постачанні новозбудованого житла.

Крім того, Велика палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц сформувала правовий висновок, що майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому ( ЄДРСРУ №  102221949).

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

У зазначеному судовому рішенні Верховний Суд сформулював підхід, за яким операцією з першого постачання житла слід вважати операцію з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Натомість, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб у розумінні норм ПК України не буде вважатися операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.

Запроваджений Верховним Судом підхід до правозастосування підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України був підтриманий і надалі, про що, зокрема, свідчать постанови цього ж суду від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18, від 22 червня 2022 року у справі №826/19396/16, від 21 липня 2022 року у справі №826/14391/16.

Так,  Головне управління ДПС у м. Києві інформує, що перше постачання житла (об’єкта житлової нерухомості) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об’єкта житлової нерухомості) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об’єкта житлової нерухомості) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об’єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв’язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Перше постачання неподільного житлового об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта житлової нерухомості означає першу передачу спеціального майнового права на відповідний об’єкт покупцю за договором купівлі-продажу неподільного житлового об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта житлової нерухомості (перший продаж) від замовника будівництва/девелопера будівництва, за яким зареєстровано спеціальне майнове право на відповідний об’єкт.

Норми пп. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 ПКУ поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об’єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (об’єкт житлової нерухомості).

Отже, лише при передачі власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло фізичній особі (першому власнику новозбудованого житла) у замовника виникають податкові зобов`язання на підставі пункту 187.1 статті 187 ПК України, оскільки майнові права на нерухомість окремо від об`єкта власності (нерухомості) не існують.

ВИСНОВОК: Операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва і лише така операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

 

Матеріал по темі: «Скасування рішення податкової про включення до переліку ризикових»

 

 

 

Теги: перше постачання житла, оподаткування житла, пдв на новостворене житло, нерухомість пдв, правовстановлюючі документи, власник житла, майнові права, податкові спори, оскарження рішення податкової, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: належний спосіб захисту для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно

05 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/9405/21, провадження № 61-4085 св 23  (ЄДРСРУ № 112030232) досліджував питання щодо обрання належного способу захисту для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Верховним Судом у постанові від 20 травня 2021 року № 361/953/16-ц (провадження № 61-3847 св 19) вказано, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 351/1317/18 (провадження № 61-16345св20) та багатьох інших.

Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу та свідоцтва про право власності є належним (22 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 203/5561/16, провадження № 61-14898св21 (ЄДРСРУ № 103844338).

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89 гс 18) зазначалося, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язку об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20),  провадження № 12-83гс21, дійшла висновку про те, що «зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті».

ВИСНОВОК: Отже, для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно НЕ ОБОВЯЗКОВО має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу, на підставі якого було видано вказане свідоцтво.

 

Матеріал по темі: «Захист права власності шляхом скасування свідоцтва про власність»

 

Теги: скасування свідоцтва, право власності, рішення органу, скасування рішення державного реєстратора, земля, нерухоме майно, захист власності, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Початок відліку і припинення договірних правовідносин з оренди майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення початку так і припинення відліку договірних правовідносин з оренди будівлі

19 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/408/21 (ЄДРСРУ № 110997914) досліджував питання щодо початку відліку і припинення договірних правовідносин з оренди нерухомого майна.

Відповідно до  пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частина третя статті 774 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 Цивільного кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. 

Частинами першою та третьою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

ВИСНОВОК: Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №3906/674/17.

 

Матеріал по темі: «Припинення орендних відносин та звільнення приміщення»

 

 

Теги: оренда приміщення, припинення оренди, звільнення нерухомості, аренда недвижимости, нерухомість, орендні відносини, припинення, продовження, розірвання договору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Закінчення строків, як підстава для відмови у задоволені скарги на держреєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Однією з підстав для відмови у задоволенні скарги на державного реєстратора є закінчення встановленого законом строку подачі скарги

02 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/16665/21 (ЄДРСРУ № 110626822) досліджував питання щодо закінчення строків, як підстави для відмови у задоволені скарги на держреєстратора.

Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19). Тобто, у цих законодавчих нормах втілено принцип обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що передбачено законом).

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України (далі- МЮУ), його територіальних органів або до суду. МЮУ розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів МЮУ.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються МЮУ або відповідним територіальним органом.

Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком № 1128.

Так, згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до МЮУ та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Зі змісту цієї правової норми слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою   зазначеного права.

За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (у даному випадку - про рішення державного реєстратора). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20.

Верховний Суд зазначає, що частиною 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено вичерпний перелік підстав для відмови МЮУ та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

(!!!) Отже, однією з підстав для відмови у задоволенні скарги є закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення, зокрема того, чи дотримано вимоги законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

ВИСНОВОК: Однією з підстав для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги на дії або бездіяльність держреєстратора є закінчення встановленого законом строку подачі скарги, при цьому МЮУ позбавлено повноважень на його поновлення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.

 

Матеріал по темі: «Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції»

 

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Наявність судового спору щодо нерухомості виключає скаргу до Мінюста на дії реєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість розгляду Мінюстом скарги на дії державного реєстратора щодо нерухомого майна відносно якого наявний судовий спір

13 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 570/277/22, провадження № 61-11783св22 (ЄДРСРУ № 110255504) досліджував питання щодо можливості розгляду Мінюстом скарги на дії реєстратора щодо нерухомого майна відносно якого наявний судовий спір.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав урегульовано статтею 37 зазначеного Закону, відповідно до частини 1 якої (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

У пункті 1 частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 зазначила, що за визначенням, яке дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполучення "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном (08 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/17491/21 (ЄДРСРУ № 109589319).

Висновки щодо помилкового застосування у таких випадках законодавства, якими передбачено підставу для відмови у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації за наявності інформації про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави викладені у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №    910/16115/20, від 16.11.2021 у справі №    910/11019/20 та від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 25.10.2022 у справі №    910/13671/20 (07 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4314/21 (ЄДРСРУ № 109046060).

Вказане дає підстави для висновку, що в разі наявності судового спору щодо нерухомого майна Міністерство юстиції України не має повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20 та від 24 січня 2023 року у справі № 911/2874/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі  № 823/588/16 дійшла висновку, згідно з яким спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Отже, безпосередньо до суду може бути оскаржено саме рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, і саме наявність інформації про судове провадження є підставою для відмови у задоволенні скарги.

ВИСНОВОК: Наявність судового спору щодо нерухомого майна виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на дії реєстратора, оскільки це не належить до його повноважень.

 

Матеріал по темі: «Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції»

 

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов