Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: звернення стягнення на нерухоме майно
боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом
порядку
31 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/8374/13-ц,
провадження № 61-9509св25 (ЄДРСРУ № 131426129) досліджував питання щодо
звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не
зареєстровано в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд
ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції
України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість
судового рішення.
У частині першій статті 18 Закону України «Про
виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом
заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і
в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче
провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і
примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) -
сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове
виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб,
що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також
рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про
виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи
державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим
Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація
діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які
здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше
майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної
власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові
права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать
боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію,
стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу
предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або
користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі
коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на
умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим
Законом (стаття 10 цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону
України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати
передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено,
ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець
зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у
спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як
учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами
виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін,
інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в
установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим
Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні
права та обов`язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про
виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове
виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3
цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про
виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника
полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій
реалізації.
Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про
виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей,
достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається
також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не
може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє
звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види
майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість
стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону
України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме
майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець
звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на
таке майно.
Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України
питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на
яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових
рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням
державного виконавця, приватного виконавця.
Положення ст. 2 Закону України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містять визначення
термінів, у тому числі державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або
припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення
відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 зазначив, що
за змістом наведеної норми державна
реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише
засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення
факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При
дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є,
перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки
сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права
власності, такої підстави закон не передбачає.
ВИСНОВОК: Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та
статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом
виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку,
коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо
примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у
постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження №
61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справу № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18),
від 26 травня 2021 року у справі №947/22930/19, від
04.01.2024 року у справі №
344/16496/17 та від
19.02.2024 року у справі №
812/6035/12.
Матеріал
по темі: «Наслідки
смерті боржника у виконавчому провадженні»
Теги: виконавче провадження, исполнительное
производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата
судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний
суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар