(НЕ)незворотність процедури призову на військову службу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Незворотність процедури призову на військову службу»- прецендентність судової практики в призмі рішень Верховного суду 

Процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення (постанова Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24, ЄДРСРУ № 124951202).

Окремо слід вказати, що у справі № 160/2592/23, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, при цьому в названій справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію), а дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо порушення, допущені під час процедури проведення Військово-лікарської комісії.

Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №400/12223/24.

(!) До речі у вищевказаній справі апеляційний суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації (ЄДРСРУ № 128738702).

Отже, позиція Верховного Суду щодо незворотності незаконної мобілізації не розповсюджується автоматично на усі справи, де оскаржується процедура призову за мобілізацією. Про це зазначав, зокрема, П`ятий апеляційний адміністративний суд, розглянувши справу № 400/11496/24 (ЄДРСРУ № 127880804) та відмовив у відкриті касаційного провадження Верховний суд (ЄДРСРУ № 129013588). В цій справі апеляційний суд підтвердив рішення суд першої інстанції, який визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов заброньованого чоловіка, і зобов`язав військову частину виключити його зі списків особового складу.

Так, незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпує свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

ВИСНОВОК: Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень наказу про призов військовозобов’язаного на військову службу за мобілізацією, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наприклад, наявність у позивача права на відстрочку від проходження військової служби та/або бронювання), останній має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача.

Такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку ТЦК та СП.

 

 

Матеріал по темі: «Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову»
 
 
«Неуточнення медичних даних у ТЦК - штраф!»
 

 

Теги: штраф тцк, медичні дані, персональні дані постанова, призовник, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

Інформація про дату видачі паспорту громадянину України не є конфідеційною

Адвокат Морозов (судовий захист)

Конфіденційність інформації про  надання міграційною службою відповіді на адвокатський запит стосовно дати видачі паспорту громадянину України

29 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 807/178/18, адміністративне провадження №К/9901/60758/18 (ЄДРСРУ № 86000314) досліджував питання щодо конфідеційності інформації про  надання міграційною службою відповіді на адвокатський запит стосовно дати видачі паспорту громадянину України

Статтею 32 Конституції України передбачено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про інформацію", за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Стаття 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначає. Що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України "Про інформацію", конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

За змістом частин першої та другої статті 11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про захист персональних даних", персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Конституційний Суд України в пункті 3.3 рішення від 20 січня 2012 року в справі № 2-рп/2012 даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з статтею 2 (а) Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних" від 24 жовтня 1995 року "персональні дані" означають будь-яку інформацію, що стосується встановленої фізичної особи чи фізичної особи, яку можна встановити ("суб`єкт даних"); особою, яку можна встановити, є така, яка може бути встановленою прямо чи непрямо, зокрема, за допомогою ідентифікаційного коду або одного чи більше факторів, притаманних фізичним, фізіологічним, розумовим, економічним, культурним чи соціальним аспектам її особистості.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Пунктом 2 частини 2 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

При цьому відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22).

Крім того відповідно до частини 4 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Вирішення питання права на отримання запитуваної інформації знаходиться в площині двох законів - Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і Закону України "Про доступ до публічної інформації". Перший визначає право адвоката на внесення і розгляд адвокатського запиту, а другий врегульовує режим доступу до інформації, яку просить надати адвокат.

Тому суд обґрунтовано застосував положення частини 1 статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в частині права на отримання запитуваної інформації від відповідача.

Другим аспектом права на отримання запитуваної інформації є її віднесення до публічної. Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що запитувана інформація була створена суб`єктом владних повноважень і на виконання його владних повноважень, а отже є такою, що відноситься до публічної.

Обставина, що відповідач є розпорядником публічної інформації не є спірною у цій справі, а відповідно обмеження розпорядником доступу до інформації з огляду на вимоги частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" повинно здійснюватися таким чином: 1) встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів; 2) встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам; 3) порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право на цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Аналогічна правова позиці явикладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року а рамках справи №554/11837/14-а, адміністративне провадження №К/9901/1256/18, ЄДРСРУ № 83105365)

Підставою для відмови у наданні запитуваної інформації відповідачем визначено конфіденційність останньої, однак обґрунтування такої відмови, на виконання положень частини 4 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", із зазначенням яка саме запитувана інформація є конфіденційною не наведено.

Більше того, запитувана інформація є інформацією, що містить персональні дані фізичної особи, проте, з огляду на мету її надання (доказ у справі) та обсяг (дані про отримання паспорту громадянина України)  не може завдати істотної шкоди інтересам цієї особи.

Матеріал по темі: «Розпорядження земельними ділянками - інформація з обмеженим доступом?»

Теги: інформація з обмеженим доступом, відмова в надані інформації, запит на отримання інформації, службова, персональні дані, обмеженим доступом, судова практика, Адвокат Морозов