ВПВС: висновки щодо звернення виконавця до суду в інтересах учасників

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: висновки щодо застосування норм права у відносинах  звернення виконавця до суду з позовом в інтересах учасників виконавчого провадження

10 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 367/252/24, провадження № 14-21цс25 (ЄДРСРУ № 130552487) досліджувала питання чи має виконавець повноваження на звернення до суду з позовом в інтересах учасників виконавчого провадження; якщо так, то в інтересах яких саме учасників?

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що погоджується з висновками, сформульованими нею у справі № 2-591/11, про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню винятково за відсутності спору про право, і про те, що виконавець вправі звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний, оскільки в першому випадку виконавець звертається до суду з поданням, а в іншому - з позовною заявою.

Саме на суд покладено обов`язок з установлення наявності спору про право під час вирішення питання про визначення частки боржника, зокрема, шляхом надання оцінки запереченням інших співвласників, поданих на стадії розгляду судом подання виконавця.

Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з визначеними у справі № 2-591/11 процесуальними наслідками встановлення судом наявності спору про право під час розгляду подання виконавця з таких мотивів.

Так, аналіз вжитого законодавцем у статті 443 ЦПК України формулювання правила - «питання про визначення частки боржника … вирішується судом за поданням виконавця» - дає підстави зробити висновок, що за результатами розгляду відповідного клопотання суд може або задовольнити його й визначити частку боржника в спільному майні, або відмовити у його задоволенні.

Натомість у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі, якщо під час розгляду подання виконавця суд установить наявність спору про право, то таке подання підлягає залишенню без розгляду із роз`ясненням виконавцю права на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Зазначений висновок мотивовано наявністю у ЦПК України прогалини в частині відсутності алгоритму дій суду в разі виявлення спору про право під час розгляду подання виконавця про визначення частки боржника в спільному майні, яку, за висновком Великої Палати Верховного Суду, належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Вирішуючи питання про відступ від такого висновку, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що умови кодифікації процесуального закону та структура ЦПК України передбачають, зокрема, види, форми і стадії судочинства. Для кожного з них передбачено свої правила, процедури, права і обов`язки учасників процесу, повноваження суду.

На кожній стадії процесу суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що поширення правил окремого провадження на розгляд звернень, пов`язаних із виконанням судового рішення, є неможливим з огляду на різну правову природу зазначених інститутів процесуального права.

(!) Наявність у суду сумнівів щодо належності боржнику майна на праві спільної власності з іншими особами не може свідчити про відсутність у суду компетенції розглянути по суті подання про визначення частки боржника в спільному майні за правилами, встановленими розділом VI ЦПК України.

У випадку встановлення факту належності боржнику майна на праві спільної власності з іншими особами, суд наділений повноваженнями постановити ухвалу про задоволення подання виконавця.

Водночас необґрунтованість подання державного виконавця (відсутність документів, які б однозначно підтверджували обставину належності боржнику майна спільно з іншими особами, обґрунтовані заперечення інших осіб щодо їх спільного з боржником володіння таким майном тощо) є підставою для відмови в задоволенні подання, а не залишення його без розгляду.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне окреслити основні аспекти відступу від висновків, зроблених нею у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, та їх конкретизації:

- стаття 443 ЦПК України врегульовує ситуацію, у якій немає спору про право між співвласниками майна. Якщо такий спір наявний, суд відмовляє в задоволенні подання виконавця, а виконавець (або особа, права якої порушено) вправі звернутися до суду в порядку позовного провадження. Водночас суд має встановити, що спір є реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним;

- виконавець має право звернутися до суду з позовом про визначення частки боржника в спільному майні та про оспорення укладеного боржником правочину, наслідком якого є неможливість виконання судового рішення, проте такий позов може бути пред`явлений винятково в інтересах стягувача у виконавчому провадженні. Якщо ж позов пред`явлено в інтересах боржника, то позовна заява підлягає поверненню заявникові без відкриття провадження у справі, а якщо це встановлено після відкриття провадження у справі, то такий позов підлягає залишенню без розгляду з підстав, наведених у пункті 98 цієї постанови.

 

 

 

Матеріал по темі: «Звернення виконавця до суду щодо фраудаторності правочину в інтересах боржника»

 

 

 

Теги: визначення частки у майні боржника, поділ нерухомості, продаж частини нерухомості, електронні торги, подання державного виконавця, ухвала суду про визначення частки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення виконавця до суду щодо фраудаторності правочину в інтересах боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: звернення виконавця до суду з вимогою про визнання договору, укладеного боржником з метою уникнення звернення стягнення на майно, недійсним 

10 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 367/252/24, провадження № 14-21цс25 (ЄДРСРУ № 130552487) досліджувала питання чи має виконавець повноваження на звернення до суду з позовом в інтересах учасників виконавчого провадження; якщо так, то в інтересах яких саме учасників? 

Щодо порядку звернення виконавця до суду з вимогою про визнання договору, укладеного боржником з метою уникнення звернення стягнення на майно, недійсним

Виконавець на підставі приписів частини першої статті 18 Закону № 1404-VIIIзобов`язаний вживати усіх необхідних та передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень.

Процедура виконавчого провадження є істотною гарантією прав його сторін (стягувача і боржника). Внутрішньою формою діяльності будь-якого державного органу (у тому числі державної виконавчої служби чи приватного виконавця) є встановлений законом порядок здійснення низки однорідних процесуальних дій, її організація, внутрішня структура, тобто процесуальна форма. Процесуальна форма діяльності виконавця визначається як встановлений законодавством порядок, згідно з яким відбувається діяльність, спрямована на реалізацію функцій та виконання завдань щодо примусового виконання судових рішень.

Тож основною метою діяльності виконавця та його безпосереднім завданням є сприяння виконанню судових рішень, які на підставі статті 129-1 Конституції України є обов`язковими на всій території України. Для досягнення зазначеної мети виконавець зобов`язаний вживати всіх заходів, передбачених законом, у межах своєї компетенції.

За змістом пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII до заходів примусового виконання рішень належить звернення стягнення на майно боржника, у тому числі якщо воно перебуває в інших осіб.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти у разі здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний ухвалити рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти / електронні гроші, що знаходяться на рахунках / електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав (частина третя статті 9 Закону № 1404-VIII).

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників (частина четверта статті 9 Закону № 1404-VIII).

Оскільки в статті 9 Закону № 1404-VIII врегульовано алгоритм дій не учасників виконавчого провадження, а безпосередньо виконавця та уповноважених органів і установ, до яких звертається боржник, то Велика Палата Верховного Суду констатує, що правочини щодо майна боржника, які призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, можуть бути визнані недійсними судом за зверненням виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження щодо конкретного боржника.

Водночас очевидно, що таке звернення повинне відбуватися в порядку позовного провадження, оскільки чинним процесуальним законодавством іншого механізму для визнання правочину недійсним не передбачено. Таке фундаментальне питання, як встановлення дійсності або недійсності правочину, потребує дотримання засад змагальності і не може бути вирішене судом за зверненням виконавця на стадії виконання судового рішення в іншій справі.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Засобом забезпечення виконання судового рішення може вважатися й звернення виконавця до суду з позовом про визнання вчиненого боржником на шкоду стягувачу правочину недійсним.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду підтримує сформульовані нею у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 висновки про те, що покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить правилам статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним.

Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні.

Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

Пред`явлення виконавцем позову в інтересах боржника має наслідком або повернення позовної заяви заявникові на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України, або (якщо провадження вже відкрите) залишення її без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Звернення виконавця до суду щодо визначення частки боржника у спільному майні»

 

 

Теги: визначення частки у майні боржника, поділ нерухомості, продаж частини нерухомості, електронні торги, подання державного виконавця, ухвала суду про визначення частки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов