Адвокат Морозов (судовий захист)
Відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним
договором на користь фізичної особи суперечить положенням діючого законодавства
05 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/4194/20, провадження
№ 61-8103св25 (ЄДРСРУ № 131537471) досліджував питання щодо відступлення права
вимоги за кредитним та іпотечним договором на користь фізичної особи суперечить
положенням діючого законодавства.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК
України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою,
п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не
встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує
його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За статтею 215 ЦК України вимога про визнання
оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін
правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої
порушено вчиненим правочином.
Недійсність договору як приватноправова категорія
покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або
ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не
для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного
судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи
інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне
судочинство для такого захисту (див:. постанову Верховного Суду у складі
Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі
№ 638/2304/17,
провадження № 61-2417сво19).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК
України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК
України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок
передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового
кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на
умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено
договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо
заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин,
на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому
кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України
первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові
документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою
для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість
заміни кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому
кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на
підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16
березня 2021 року у справі №
906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення
права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги
виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні;
2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги,
може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг
тощо);
3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а
може бути безоплатним;
4) форма договору відступлення права вимоги має
відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;
5) наслідком договору відступлення права вимоги є
заміна кредитора у зобов`язанні.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного
Суду зробила висновок що відступлення
права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить
положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для
зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є
спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження
№ 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій
правовій позиції, що фізична особа у
будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема,
за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими
установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення
фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення
права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить
положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для
зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є
спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.
(!!!) Це саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона
забезпечує виконання кредитних зобов`язань.
При цьому, у цій постанові Велика Палата Верховного
Суду не вбачала підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові
Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження №
14-222цс18).
З огляду на викладене, навіть ланцюг послідовності
укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором кінцевим
кредитором якого є фізична особа, яка у будь-якому статусі не наділена правом
надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими
установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення
фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Оскільки відступлення права вимоги за кредитним
договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512
та статті 1054 ЦК України, то ТОВ не могло відступити права вимоги на користь
фізичної особи.
Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним
договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення
права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а таке
відступлення на користь фізичної особи було неможливим, тому відступати право за договором іпотеки ТОВ
також не мало права.
Положеннями статті 7 Закону України «Про іпотеку»
передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право
задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в
частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї
вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та
будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору,
що обумовлює основне зобов`язання.
(!!!) Отже, до кредитора фізичної особи не могло перейти право вимоги ні за
кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної
реєстрації за останнім права власності на предмет іпотеки також не було. Так
само, як і не було у нього достатнього
обсягу повноважень (права власності) для передання спірного майна в наступну
іпотеку.
Крім того, звернення стягнення на іпотечне майно, а
саме на спірну квартиру, яка використовувалася як місце постійного проживання,
вчинене в період дії заборони, передбаченої Законом України «Про мораторій на
стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній
валюті» є протиправним.
Таким чином, позовна вимога першого власника
(позивача) щодо витребування спірної квартири з володіння кінцевого набувача на
користь дійсного власника є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню і
такий спосіб захисту порушених прав є ефективним.
Підсумовуючи зазначене вбачається, що відповідно до
положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України,
наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» кредитна установа
протягом дії цього закону не може уступити (продати, передати) заборгованість
або борг на користь (у власність) іншої особи, а також не може бути примусово
стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається
предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або
предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке
майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина.
ВИСНОВОК: Відступлення права вимоги за кредитним договором та
договором іпотеки на користь фізичної
особи (незважаючи на послідовність ланцюга відступлення права вимоги від
Банка-ТОВ-Фіз.особа) суперечить положенням діючого законодавства, оскільки для зобов`язань
які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт,
а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Матеріал по темі: «Висновки ВеликоїПалати Верховного Суду при відступленні права вимоги за іпотечним договором»
Теги: іпотека, ипотека, звернення
стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення іпотекодателя,
позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому вираженні, вартість
майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар