Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Матеріально-правові та процесуально-правові підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

21 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 824/2/22, провадження № 61-11769ав23 (ЄДРСРУ № 115860052) досліджував питання щодо підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або  з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

(!!!) Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Разом з цим законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі  50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року  у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року   у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року  у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, які підтримані в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 824/85/21.

ВИСНОВОК: У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження рішення ДВС по виконанню вироку в частині конфіскації майна»

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Статус виконавчого провадження при частковій зміні виконавчого документа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Закінчення виконавчого провадження при частковому визнанні таким, що не підлягає виконанню виконавчого документу

29 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2320/3560/12, провадження № 61-13306св23 (ЄДРСРУ 115409153) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження при частковій зміні виконавчого документа.

Пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» унормовує питання закінчення виконавчого провадження лише у разі (1) скасування або (2) визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або (3) у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Будь-яких інших підстав наведена норма не містить.

Вимоги закону допускають закінчення виконавчого провадження за пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише в разі повного визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тоді як у разі часткового його визнання та залишення без змін рішення суду в стягненні певної частини боргу відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження за вказаною нормою.

Подібний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 липня 2019 року у справі № 910/15888/17.

ВИСНОВОК: Враховуючи те, що визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ лише в частині про примусове стягнення заборгованості, а інша частина заборгованості залишена в силі, тому у виконавця були відсутні правові підстави для закриття виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

 

 

Матеріал по темі: «Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на оскарження судового рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Заміна боржника-фізособи його спадкоємцем у виконавчому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заміна боржника-фізособи його спадкоємцем у виконавчому провадженні та строки і межа для пред’явлення кредиторських вимог

11 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 523/2357/20, провадження № 14-11цс22 (ЄДРСРУ № 114757808) досліджував питання щодо застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду.

У статті 1281 ЦК України було передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки зі смертю боржника його грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39), від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункти 99-100)).

Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)).

Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109)).

 

Матеріал по темі: «Перехід боргів у спадщину та строки пред’явлення кредиторських вимог»

 

 

Теги: спадщина, спадкоємці спадкодавця, вимоги до спадкоємців, перехід боргів у спадщину, вимагання повернення боргу, кредитор, боржник, строк прийняття спадщини, позовна давність, відкриття спадщини, свідоцтво про спадщину, судова практика, Адвокат Морозов

Правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізичної особи 

11 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 523/2357/20, провадження № 14-11цс22 (ЄДРСРУ № 114757808) досліджував питання щодо можливості процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізичної особи.

Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання (частина п`ята статті 124 у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; стаття 129-1 у редакції, що набрала чинності 30 вересня 2016 року). Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (частини друга та третя стаття 129-1 Основного Закону у редакції, що набрала чинності 30 вересня 2016 року).

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 18 ЦПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічні положення були у частинах першій і другій статті 14 ЦПК України у редакції, що діяла до 14 грудня 2017 року включно.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII)). Близьке за змістом визначення виконавчого провадження було і у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, що був чинним до 05 січня 2017 року (далі - Закон № 606-XIV).

Отже, виконання судового рішення є заключним етапом цивільного процесу щодо захисту порушеного права чи законного інтересу особи, що звернулась до суду за захистом.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу (частина перша статті 37 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно).

Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року (статті 378 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно). Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. За змістом пункту 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

(!!!) Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказаними нормами права, виходячи з їх системного тлумачення, передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником.

У свою чергу відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема, обов`язок з відшкодування шкоди, що належав спадкодавцю за життя. Цей обов`язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати.

При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 101)).

У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункти 78-79)).

ВИСНОВОК: Відтак процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим.

 

Матеріал по темі: «Повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом

10 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/73/22 (ЄДРСРУ № 112774 639) наголосив, що перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам, вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 22.07.2020 у справі № 904/4681/19, від 01.06.2021 у справі №910/7888/20, від 24.01.2023 у справі № 908/1974/21.

В статті 59 КУзПБ передбачені наслідки визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 КУзПБ, з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом; скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Отже, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури щодо нього визначено ч. 1 ст. 59 КУзПБ як підставу для припинення обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Таким чином, моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється законодавством про банкрутство та, враховуючи вимоги статті 59 КУзПБ, у визнаного судом боржника банкрутом не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 28.07.2022 у справі № 904/2166/20).

Частиною 14.1.157. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Частиною 58.1. статті 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Згідно з частиною 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відтак, виходячи із змісту положень статей 57 - 58 ПК України, грошові зобов`язання суб`єкта господарювання щодо сплати податкових платежів, визначених контролюючим органом в ході податкової перевірки, виникають з моменту отримання підприємством-платником податків податкового повідомлення-рішення із зазначенням суми грошового зобов`язання, що підлягає сплаті, та граничних строків його сплати або по завершенню оскарження в адміністративних судах такого рішення з набранням сили відповідним судовим рішенням. Аналогічний висновок виклав Верховний Суд в постанові від 14.08.2019 у справі № 913/412/16.

ВИСНОВОК: Норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом, однак з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

 

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство»

 

 

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення поруки та іпотеки у разі смерті заставодавця

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави для продовження або припинення договорів поруки та іпотеки після смерті заставодавця

04 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 570/3891/14, провадження № 14-44цс22 (ЄДРСРУ № 112406150) досліджувала питання щодо продовження або припинення договорів поруки та іпотеки після смерті заставодавця.

Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

За правилами статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закон України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Припинення поруки та іпотеки визначені ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

Так, у статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

За правилами статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов`язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов`язаний негайно повернути його заставодавцеві.

(!!!) Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.

Схожа за замістом норма міститься у Законі України «Про іпотеку», зокрема стаття 17 регламентує, що іпотека припиняється у разі:

• припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
• реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
• набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;
• визнання іпотечного договору недійсним;
• знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
• з інших підстав, передбачених цим Законом.

При цьому спільну підставу для припинення поруки та застави (іпотеки) законодавець визначив у частині першій статті 523 ЦК України, відповідно до якої порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема у результаті його смерті.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна. 

ВИСНОВОК: Зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем):

• у разі отримання такої згоди правовідносини поруки/іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками;
• у разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими.

 

Матеріал по темі: «Стягнення кредитної заборгованості зі спадкоємця боржника»

  

Теги: іпотека, ипотека, звернення стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення іпотекодателя, позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому вираженні, вартість майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Справи про банкрутство: подання заяв декількома кредиторами та територіальна юрисдикція

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника та першочерговості подання заяви про визнання банкрутом

20 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/884/22 (ЄДРСРУ № 112312498) досліджував питання застосування абз. 1 частини першої статті 34, частини восьмої статті 39 КУзПБ щодо визначення порядку дій господарського суду при розгляді заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство різних кредиторів до одного й того ж боржника, поданих до різних господарських судів за правилами територіальної підсудності у зв`язку зі зміною місцезнаходження боржника.

У постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблено такі висновки.

1.    Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

2.    У випадку звернення ініціюючих кредиторів до різних господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство, має розглядатись заява, яка була календарно першою подана до суду (безпосередньо або через пошту чи інші засоби зв`язку), господарським судом за місцезнаходженням боржника, визначеним на підставі відомостей ЄДР на день подання першої заяви.

3.    Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

4.    У випадку підтвердження правомірності відкриття однієї справи про банкрутство боржника інша справа про банкрутство того ж самого боржника закривається на підставі пункту 3 частини першої статті 90 КУзПБ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), про що суд постановляє відповідну ухвалу.

5.    КУзПБ не містить спеціальної норми щодо передачі за підсудністю справи про банкрутство, тому передача справи про банкрутство за підсудністю здійснюється на підставі та в порядку, встановленому статтею 31 ГПК України.

(!!!) Поряд із цим, якщо провадження у першій справі відкрито, то друга справа про банкрутство одного і того ж боржника підлягає закриттю, а не передачі за підсудністю.

Справа передається за підсудністю, якщо вона не належить до юрисдикції даного суду, за умови, що немає іншої відкритої справи про банкрутство цього ж боржника. В іншому випадку ця справа підлягає закриттю, оскільки у випадку передачі такої справи в одному суді будуть існувати дві справи про банкрутство одного боржника, що неприпустимо з точки зору принципу концентрації, та з огляду на те, що не існує процесуального механізму об`єднання двох справ про банкрутство одного й того ж боржника.

6.    У випадку прийняття заяви про визнання боржника банкрутом господарським судом за місцезнаходження, визначеним у відповідності до відомостей у ЄДР на дату подання заяви першою, та при зміні боржником свого місцезнаходження і надходження заяви про визнання боржника банкрутом до господарського суду за новим місцезнаходженням, цей суд має повернути заяву без розгляду.

Також, на переконання судової палати, поява справи-"двійника" про банкрутство цього ж боржника в іншому суді, спричинена зміною боржником свого місцезнаходження у період між прийняттям  заяви та підготовчим засіданням суду у первісній справі, на якому  вирішується відповідне питання про відкриття провадження, є результатом або недобросовісного користування правами боржника на визначення свого місцезнаходження, або його недобросовісної процесуальної поведінки (неповідомлення суду про наявність в іншому суді справи про банкрутство або заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство).

Верховний суд цілком підтримує позицію, висвітлену судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22, що умовою розгляду по суті кожної із заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, що надійшли від різних заявників, зі здійсненням дослідження та оцінки обґрунтованості вимог цих кредиторів до боржника, зокрема, і на предмет підтвердження підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом (частина п`ята статті 38 та абзац другий частини четвертої статті 39 КУзПБ), є, насамперед, дотримання порядку розгляду тих заяв, що календарно надійшли пізніше ніж перша із них (яка прийнята судом до розгляду).

І лише після встановлення необґрунтованості першої заяви (необхідності  повернення без розгляду тощо) суд  розглядає по суті наступні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування статей 34, 38, 39 КУзПБ у випадку ситуації, коли два кредитори подали заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство одного і того ж боржника, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 913/288/21.

Дотримання такого порядку є умовою для забезпечення судами принципу концентрації у справах про банкрутство, закріпленому в окремих нормах КУзПБ, зокрема, у  нормах, які призначені запобігти відкриттю декількох справ про банкрутство одного боржника. Так, відповідно до частини першої статті 37 КУзПБ господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство.

Крім того, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.07.2022 у справі № 913/288/21 викладено позицію, згідно з якою аналіз приписів п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє стверджувати, що ініціюючий кредитор, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, у разі обґрунтованості такої заяви, має леґітимні очікування щодо призначення арбітражного керуючого, який зазначений у його заяві.

Слід також відмітити, що у випадку недобросовісної поведінки відповідача (боржника), а також з урахуванням того, що реєстрація зміни місцезнаходження юридичної особи в ЄДР проводиться протягом одного дня, господарський суд будь-якої територіальної підсудності фактично не зможе прийняти позовну заяву до свого провадження, якщо відповідач (боржник) буде штучно здійснювати таку перереєстрацію до моменту постановлення ухвали суду про відкриття провадження, з метою перешкоджання здійсненню судового розгляду.

Адже особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що чинними нормами законодавства України не передбачено можливості заміни боржника у даній категорії справ.

Тому зміна місцезнаходження боржника після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності такої справи.

Отже, якщо місцевий господарський суд прийняв до свого розгляду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додержанням правил територіальної юрисдикції (підсудності), то заява має бути ним розглянута у підготовчому засіданні навіть у разі перереєстрації боржником свого місцезнаходження у ЄДР.

Обґрунтованість такого правозастосування знайшло своє відображення у подальшому, під час прийняття змін до Кодексу України з процедур банкрутства відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.03.2023 № 2971-IX, якими частину 1 статті 8 Кодексу    доповнено    реченням такого змісту: "Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження або місця проживання після подання кредитором або боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду".

ВИСНОВОК: Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов