Надіслання апеляційної скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав надіслання її копії лише учасникам у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

05 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5450/21 (910/5671/23) (ЄДРСРУ № 116767759) досліджував питання щодо повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав ненаправлення її копії кредитору у справі про банкрутство, в межах якої розглядається окрема справа за позовом ліквідатора Боржника до Відповідача.

Повернення апеляційної скарги врегульовано статтею 260 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 2 якої до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (щодо залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви).

За змістом частин 1, 2, 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 2, 6 статті 260 цього Кодексу, суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.

У вказаній ухвалі зазначаються недоліки апеляційної скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Якщо ухвала про залишення апеляційної скарги без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із апеляційною скаргою.

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема, пунктом 3 частини 3 передбачено додання до апеляційної скарги доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 259 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

(!!!) Комплексний аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі, з метою забезпечення їх права ознайомитись з такою апеляційною скаргою, кореспондується з аналогічним обов`язком іншої сторони (або іншого учасника справи) надіслати всім іншим учасникам судового розгляду зазначеної справи копії відзиву з метою забезпечення їх права ознайомитись з цим відзивом, у чому і полягає забезпечення рівності процесуальних прав та обов`язків сторін та інших учасників справи.

Не повідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об`єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу, що порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені у статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Водночас банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ.

Зокрема, у статті 1 КУзПБ визначено склад учасників справи про банкрутство, до яких віднесено сторони (конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут)), арбітражний керуючий тощо.

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до Господарського процесуального кодексу України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №923/719/17 (910/618/21)).

Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17), за своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин.

Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.

Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал.

Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

(!!!) Отже, у справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Зважаючи на те, що вказана норма встановлює порядок розгляду спорів, стороною яких є боржник, і визначення складу учасників такого спору відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд неодноразово зауважував, що в розумінні положень пункту 3 частини 3 статті 258, статті 259 зазначеного Кодексу та статті 7 КУзПБ учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги, є саме особи, які визначені статтями 41, 45 Господарського процесуального кодексу України (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №914/2441/15(914/1140/22), від 20.04.2023 у справі №914/2441/15(914/592/22), від 26.04.2023 у справі №914/2441/15(914/841/22).

Наведені висновки щодо застосування відповідних норм Господарського процесуального кодексу України та КУзПБ не залежать від предмету спору відповідного відокремленого позовного провадження чи питання, яке вирішується під час його розгляду.

ВИСНОВОК: Отже, якщо предметом оскарження в суді апеляційної інстанції було рішення суду, ухвалене у відокремленому позовному провадженні щодо майнового спору, стороною якого є Боржник, то в цьому випадку склад учасників справи визначений саме статтями 41, 45 Господарського процесуального кодексу України. Такими особами є позивач і відповідач, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені статтею 1 КУзПБ.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №  914/2441/15(914/1140/22) та підтримано 20 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2441/15(914/592/22) (ЄДРСРУ № 110339189)

 

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ,  банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Юрисдикція податкових спорів щодо платника проти якого порушено справу про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство у межах справ про банкрутство

1 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 908/129/22 (908/1333/22), провадження № 12-46гс23 (ЄДРСРУ № 114904850) досліджувала питання щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство у межах справ про банкрутство.

Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

В той же час, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

(!!!) Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАСУкраїни з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від висновку щодо якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати.

Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує про відсутність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

ВИСНОВОК: Отже, зі змісту наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду. 

Таким чином, спір про стягнення з боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, податкового боргу, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

Матеріали по темі: «Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство» 

«Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом»

 

Теги: банкрутство, ліквідація, оскарження ппр, податковий борг, справа про банкрутство, податкові спори, нур, рішення податкової, пдв, податковий борг, податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

 

Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

18 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/129/22 (908/1332/22) (ЄДРСРУ №112312445) досліджував питання щодо судової юрисдикції спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство, відтак перед Верховним судом постало питання щодо юрисдикції цього спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 №2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019.

Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами КУзПБ, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила розгляду вимог у спорах з майновими вимогами до боржника.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 13 ст. 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

(!!!) Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №   918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №   911/2043/20, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

Частиною 3 статті 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Законодавець визначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №   921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №   910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №   334/5073/19, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

У постановах від 15.05.2019 у справі №   289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №   289/233/18, від 19.06.2019 у справах №   289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

ВАЖЛИВО: Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18   (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

На переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за змістом п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю і у справах, якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, однак за умови, що вирішення такого спору вплине на майнові активи боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

В даній справі відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача та їх реалізації.

Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові у справі №   905/2030/19 зазначила, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, але…

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №   320/12137/20, яку було оприлюднено в ЄДРСРУ - 11.05.2023, відступила від указаних висновків у справі №   905/2030/19 та зазначила про наступне:

"Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ." 

"Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. 

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. 

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ). 

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. 

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. 

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні. 

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. 

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 КУзПБ - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник". 

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції."

З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за характером і змістом відносин пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язку зі сплати податку та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства (05 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №  580/1001/23, адміністративне провадження № К/990/17420/23 (ЄДРСРУ № 112009214).

Якщо спір пов`язаний з компетенцією податкового органу стосовно внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір не впливає на розмір або склад ліквідаційної маси боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів (28 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  908/1719/21(908/852/22) (ЄДРСРУ № 112117780).

ВИСНОВОК: Отже, зі змісту наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду. 

Таким чином, спір про стягнення з боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, податкового боргу, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

  

Теги: банкрутство, ліквідація, оскарження ппр, податковий борг, справа про банкрутство, податкові спори, нур, рішення податкової, пдв, податковий борг, податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Справи про банкрутство: подання заяв декількома кредиторами та територіальна юрисдикція

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника та першочерговості подання заяви про визнання банкрутом

20 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/884/22 (ЄДРСРУ № 112312498) досліджував питання застосування абз. 1 частини першої статті 34, частини восьмої статті 39 КУзПБ щодо визначення порядку дій господарського суду при розгляді заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство різних кредиторів до одного й того ж боржника, поданих до різних господарських судів за правилами територіальної підсудності у зв`язку зі зміною місцезнаходження боржника.

У постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблено такі висновки.

1.    Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

2.    У випадку звернення ініціюючих кредиторів до різних господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство, має розглядатись заява, яка була календарно першою подана до суду (безпосередньо або через пошту чи інші засоби зв`язку), господарським судом за місцезнаходженням боржника, визначеним на підставі відомостей ЄДР на день подання першої заяви.

3.    Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

4.    У випадку підтвердження правомірності відкриття однієї справи про банкрутство боржника інша справа про банкрутство того ж самого боржника закривається на підставі пункту 3 частини першої статті 90 КУзПБ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), про що суд постановляє відповідну ухвалу.

5.    КУзПБ не містить спеціальної норми щодо передачі за підсудністю справи про банкрутство, тому передача справи про банкрутство за підсудністю здійснюється на підставі та в порядку, встановленому статтею 31 ГПК України.

(!!!) Поряд із цим, якщо провадження у першій справі відкрито, то друга справа про банкрутство одного і того ж боржника підлягає закриттю, а не передачі за підсудністю.

Справа передається за підсудністю, якщо вона не належить до юрисдикції даного суду, за умови, що немає іншої відкритої справи про банкрутство цього ж боржника. В іншому випадку ця справа підлягає закриттю, оскільки у випадку передачі такої справи в одному суді будуть існувати дві справи про банкрутство одного боржника, що неприпустимо з точки зору принципу концентрації, та з огляду на те, що не існує процесуального механізму об`єднання двох справ про банкрутство одного й того ж боржника.

6.    У випадку прийняття заяви про визнання боржника банкрутом господарським судом за місцезнаходження, визначеним у відповідності до відомостей у ЄДР на дату подання заяви першою, та при зміні боржником свого місцезнаходження і надходження заяви про визнання боржника банкрутом до господарського суду за новим місцезнаходженням, цей суд має повернути заяву без розгляду.

Також, на переконання судової палати, поява справи-"двійника" про банкрутство цього ж боржника в іншому суді, спричинена зміною боржником свого місцезнаходження у період між прийняттям  заяви та підготовчим засіданням суду у первісній справі, на якому  вирішується відповідне питання про відкриття провадження, є результатом або недобросовісного користування правами боржника на визначення свого місцезнаходження, або його недобросовісної процесуальної поведінки (неповідомлення суду про наявність в іншому суді справи про банкрутство або заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство).

Верховний суд цілком підтримує позицію, висвітлену судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22, що умовою розгляду по суті кожної із заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, що надійшли від різних заявників, зі здійсненням дослідження та оцінки обґрунтованості вимог цих кредиторів до боржника, зокрема, і на предмет підтвердження підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом (частина п`ята статті 38 та абзац другий частини четвертої статті 39 КУзПБ), є, насамперед, дотримання порядку розгляду тих заяв, що календарно надійшли пізніше ніж перша із них (яка прийнята судом до розгляду).

І лише після встановлення необґрунтованості першої заяви (необхідності  повернення без розгляду тощо) суд  розглядає по суті наступні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування статей 34, 38, 39 КУзПБ у випадку ситуації, коли два кредитори подали заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство одного і того ж боржника, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 913/288/21.

Дотримання такого порядку є умовою для забезпечення судами принципу концентрації у справах про банкрутство, закріпленому в окремих нормах КУзПБ, зокрема, у  нормах, які призначені запобігти відкриттю декількох справ про банкрутство одного боржника. Так, відповідно до частини першої статті 37 КУзПБ господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство.

Крім того, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.07.2022 у справі № 913/288/21 викладено позицію, згідно з якою аналіз приписів п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє стверджувати, що ініціюючий кредитор, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, у разі обґрунтованості такої заяви, має леґітимні очікування щодо призначення арбітражного керуючого, який зазначений у його заяві.

Слід також відмітити, що у випадку недобросовісної поведінки відповідача (боржника), а також з урахуванням того, що реєстрація зміни місцезнаходження юридичної особи в ЄДР проводиться протягом одного дня, господарський суд будь-якої територіальної підсудності фактично не зможе прийняти позовну заяву до свого провадження, якщо відповідач (боржник) буде штучно здійснювати таку перереєстрацію до моменту постановлення ухвали суду про відкриття провадження, з метою перешкоджання здійсненню судового розгляду.

Адже особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що чинними нормами законодавства України не передбачено можливості заміни боржника у даній категорії справ.

Тому зміна місцезнаходження боржника після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності такої справи.

Отже, якщо місцевий господарський суд прийняв до свого розгляду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додержанням правил територіальної юрисдикції (підсудності), то заява має бути ним розглянута у підготовчому засіданні навіть у разі перереєстрації боржником свого місцезнаходження у ЄДР.

Обґрунтованість такого правозастосування знайшло своє відображення у подальшому, під час прийняття змін до Кодексу України з процедур банкрутства відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.03.2023 № 2971-IX, якими частину 1 статті 8 Кодексу    доповнено    реченням такого змісту: "Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження або місця проживання після подання кредитором або боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду".

ВИСНОВОК: Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов