Апеляційний перегляд ухвали про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, постановленої в межах справи про банкрутство

07 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/420/16 (ЄДРСРУ № 120887439) досліджував питання щодо апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, постановленої в межах справи про банкрутство.

За приписами частини першої, другої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, у приписах КУзПБ законодавець утвердив пріоритет норм цього спеціального закону та субсидіарне застосування у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) загальних норм ГПК України.

Тому загальні норми ГПК України застосовуються при розгляді справ про банкрутство настільки, наскільки це узгоджується із логікою законодавчого регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності), зокрема ті норми ГПК України, що мають універсальний характер, тобто застосовні до вирішення однакових, переважно суто процедурних, питань руху справи у позовному провадженні, так само і у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) за умови, що інше не встановлено КУзПБ.

Відповідно до частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу (частина п`ята статті 232 ГПК України).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина перша статті 232 ГПК України).

(!!!) Отже, за загальним правилом господарського процесу, ознакою ухвали як судового рішення є те, що вона постановляється з питань застосування норм процесуального права у випадках, коли це прямо визначено в ГПК України і таким судовим актом спір по суті не вирішується, а забезпечується створення необхідних умов для його вирішення.

Водночас, процедура банкрутства (неплатоспроможності) є унікальним процесом, що включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника.

Ця спеціальна процедура, на відміну від позовного провадження, поєднує в собі як розгляд сукупності питань, пов`язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.

Тож, вирішуючи питання співвідношення спеціальних і загальних норм, слід розмежовувати, що у справі про банкрутство здійснюється розгляд основного провадження в ході якої вирішуються специфічні питання, притаманні саме процедурі банкрутства, так і в її межах здійснюється розгляд справ позовного провадження за участю боржника (відокремлене позовне провадження у межах справи про банкрутство).

Наведені вище висновки викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №  918/335/17 виснувала, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві такі групи:

1) Перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо.

2) Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23 зауважила, що значення ухвал, як судових рішень першої інстанції в процедурі банкрутства, має свої відмінності, оскільки в деяких випадках вони за змістом максимально наближені до рішення (ухвали про визнання грошових вимог кредитора, розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною та інші).

Для цілей з`ясування принципів правового регулювання постановлення та оскарження таких ухвал їх можна поділити за ознаками спеціалізації та спрямованості на два типи:

- спеціальні - ухвали, які суд постановляє виключно з питань, що вирішуються у справах про банкрутство згідно з нормами КУзПБ;

- універсальні - ухвали, які суд постановляє із загальних питань, що можуть вирішуватися як у справах про банкрутство, так і у справах позовного, інших форм провадження, та не врегульовані КУзПБ.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ГПК).

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

У статті 255 ГПК України наведено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".                 

Пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства,    ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 9 КУзПБ, яка стосується саме апеляційного оскарження, визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом.

Такими випадками (виключеннями) із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал є, зокрема, встановлені частиною другої статті 254, частиною першою статті 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ, зокрема, про те, що ухвала про прийняття до розгляду заяви про затвердження плану санації оскарженню не підлягає (частина шоста статті 5 КУзПБ), ухвала за результатами розгляду вимог кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23 дійшла висновку, що системний аналіз співвідношення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, частини шостої статті 12, статей 254, 255 ГПК України, частини першої статті 2, частин першої, другої статті 9 КУзПБ засвідчує, що у основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені:

а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом частини другої статті 9 КУзПБ щодо яких цим Кодексом не встановлено виключення (зокрема частина шоста статті 5 КУзПБ, абзац 2 частини другої статті 47 КУзПБ);

б) ухвали, включені до переліку у частині першій статті 255 ГПК України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК України.

ВАЖЛИВО: Вирішуючи питання чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню суду належить почергово вирішити:

1)          у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство);

2)          чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані ГПК України, або є спеціальною - постановленою відповідно до КУзПБ;

3)          чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами статей 254, 255 ГПК України чи не передбачено нормами КУзПБ виключення із загального правила апеляційного оскарження за частиною другою статті 9 КУзПБ для цього виду ухвал.

Установивши зазначене та перевіривши наявність/відсутність підстав для залишення без руху (стаття 260 ГПК України) повернення апеляційної скарги (частина п`ята статті 260 ГПК України) або відмови у відкритті апеляційного провадження (частини перша, друга    статті 261 ГПК України), апеляційний суд вирішує питання про наявність/відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство»

 

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Виконавче провадження з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення виконавчого провадження, скасування припинення розшуку майна та накладення арешту на кошти боржника з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство

12 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  914/3681/23 (ЄДРСРУ № 120341858) досліджував питання  щодо поновлення виконавчого провадження, скасування припинення розшуку майна та накладення арешту на кошти боржника з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство.

Згідно частини 14 статті 39 КУзПБ, з моменту відкриття провадження у справі: пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом; арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство; корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом; задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки у майні боржника у зв`язку з виходом із складу його учасників забороняється; рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

(!!!) Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Строк дії мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до ч. 8 ст. 41 КУзПБ припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. 

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч.5 ст.41 КУзПБ).

За приписами частини 14 статті 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв`язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.

Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових вимог кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої Кодексу України з процедур банкрутства процедури.

ВИСНОВОК: Отже, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство виконавчі дії, які мають наслідком поновлення виконавчого провадження, скасування припинення розшуку майна та накладення арешту на кошти боржника суперечать вимогам частини 14 статті 39 та статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства.

 

 

 

Матеріал по темі: «Закриття провадження у справі про банкрутство з підстав перевищення 12-місячного терміну»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ,  банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Надіслання апеляційної скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав надіслання її копії лише учасникам у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

05 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5450/21 (910/5671/23) (ЄДРСРУ № 116767759) досліджував питання щодо повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав ненаправлення її копії кредитору у справі про банкрутство, в межах якої розглядається окрема справа за позовом ліквідатора Боржника до Відповідача.

Повернення апеляційної скарги врегульовано статтею 260 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 2 якої до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (щодо залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви).

За змістом частин 1, 2, 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 2, 6 статті 260 цього Кодексу, суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.

У вказаній ухвалі зазначаються недоліки апеляційної скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Якщо ухвала про залишення апеляційної скарги без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із апеляційною скаргою.

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема, пунктом 3 частини 3 передбачено додання до апеляційної скарги доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 259 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

(!!!) Комплексний аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі, з метою забезпечення їх права ознайомитись з такою апеляційною скаргою, кореспондується з аналогічним обов`язком іншої сторони (або іншого учасника справи) надіслати всім іншим учасникам судового розгляду зазначеної справи копії відзиву з метою забезпечення їх права ознайомитись з цим відзивом, у чому і полягає забезпечення рівності процесуальних прав та обов`язків сторін та інших учасників справи.

Не повідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об`єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу, що порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені у статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Водночас банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ.

Зокрема, у статті 1 КУзПБ визначено склад учасників справи про банкрутство, до яких віднесено сторони (конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут)), арбітражний керуючий тощо.

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до Господарського процесуального кодексу України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №923/719/17 (910/618/21)).

Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17), за своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин.

Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.

Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал.

Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

(!!!) Отже, у справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Зважаючи на те, що вказана норма встановлює порядок розгляду спорів, стороною яких є боржник, і визначення складу учасників такого спору відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд неодноразово зауважував, що в розумінні положень пункту 3 частини 3 статті 258, статті 259 зазначеного Кодексу та статті 7 КУзПБ учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги, є саме особи, які визначені статтями 41, 45 Господарського процесуального кодексу України (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №914/2441/15(914/1140/22), від 20.04.2023 у справі №914/2441/15(914/592/22), від 26.04.2023 у справі №914/2441/15(914/841/22).

Наведені висновки щодо застосування відповідних норм Господарського процесуального кодексу України та КУзПБ не залежать від предмету спору відповідного відокремленого позовного провадження чи питання, яке вирішується під час його розгляду.

ВИСНОВОК: Отже, якщо предметом оскарження в суді апеляційної інстанції було рішення суду, ухвалене у відокремленому позовному провадженні щодо майнового спору, стороною якого є Боржник, то в цьому випадку склад учасників справи визначений саме статтями 41, 45 Господарського процесуального кодексу України. Такими особами є позивач і відповідач, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені статтею 1 КУзПБ.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №  914/2441/15(914/1140/22) та підтримано 20 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2441/15(914/592/22) (ЄДРСРУ № 110339189)

 

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ,  банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Юрисдикція податкових спорів щодо платника проти якого порушено справу про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство у межах справ про банкрутство

1 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 908/129/22 (908/1333/22), провадження № 12-46гс23 (ЄДРСРУ № 114904850) досліджувала питання щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство у межах справ про банкрутство.

Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

В той же час, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

(!!!) Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАСУкраїни з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від висновку щодо якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати.

Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує про відсутність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

ВИСНОВОК: Отже, зі змісту наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду. 

Таким чином, спір про стягнення з боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, податкового боргу, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

Матеріали по темі: «Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство» 

«Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом»

 

Теги: банкрутство, ліквідація, оскарження ппр, податковий борг, справа про банкрутство, податкові спори, нур, рішення податкової, пдв, податковий борг, податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

 

Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

18 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/129/22 (908/1332/22) (ЄДРСРУ №112312445) досліджував питання щодо судової юрисдикції спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство, відтак перед Верховним судом постало питання щодо юрисдикції цього спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 №2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019.

Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами КУзПБ, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила розгляду вимог у спорах з майновими вимогами до боржника.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 13 ст. 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

(!!!) Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №   918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №   911/2043/20, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

Частиною 3 статті 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Законодавець визначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №   921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №   910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №   334/5073/19, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

У постановах від 15.05.2019 у справі №   289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №   289/233/18, від 19.06.2019 у справах №   289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

ВАЖЛИВО: Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18   (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

На переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за змістом п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю і у справах, якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, однак за умови, що вирішення такого спору вплине на майнові активи боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

В даній справі відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача та їх реалізації.

Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові у справі №   905/2030/19 зазначила, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, але…

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №   320/12137/20, яку було оприлюднено в ЄДРСРУ - 11.05.2023, відступила від указаних висновків у справі №   905/2030/19 та зазначила про наступне:

"Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ." 

"Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. 

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. 

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ). 

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. 

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. 

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні. 

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. 

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 КУзПБ - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник". 

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції."

З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за характером і змістом відносин пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язку зі сплати податку та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства (05 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №  580/1001/23, адміністративне провадження № К/990/17420/23 (ЄДРСРУ № 112009214).

Якщо спір пов`язаний з компетенцією податкового органу стосовно внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір не впливає на розмір або склад ліквідаційної маси боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів (28 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  908/1719/21(908/852/22) (ЄДРСРУ № 112117780).

ВИСНОВОК: Отже, зі змісту наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду. 

Таким чином, спір про стягнення з боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, податкового боргу, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

  

Теги: банкрутство, ліквідація, оскарження ппр, податковий борг, справа про банкрутство, податкові спори, нур, рішення податкової, пдв, податковий борг, податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов