Недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд дослідив питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову

04 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3993/19 (904/4429/24) (ЄДРСРУ № 127863414) досліджував питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21.

Необхідно звернути увагу на усталену правову позицію, зокрема, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, згідно з якою в разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 14.12.2022 у справі №922/1369/22 та від 27.02. 2025 у справі № 910/268/23 (ЄДРСРУ № 125589298).

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

Обсяг майна та коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач. Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідача, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечить виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідача взагалі буде недоцільним.

ВИСНОВОК: У разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

 

 

 
 
Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно»
 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову шляхом заборони директору ТОВ здійснювати управління

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства та заборону директору здійснювати поточне управління ТОВ

20 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/8275/24 (ЄДРСРУ № 124591447) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно зі статтею 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: 1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; 2) емітенту, зберігачу, депозитарію надавати реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; 3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; 4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина одинадцята статті 137 ГПК України).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та, зокрема не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи.

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися  виключно предмета спору.

В даному випадку предметом позову було:

- зупинити дію рішення загальних зборів учасників ТОВ, що оформлено протоколом на яких обрано директора товариства;

- заборонити здійснювати директору товариства управління поточною діяльністю та коштами ТОВ, підписувати будь-які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені ТОВ, розпоряджатися майном та коштами, які знаходяться на банківських рахунках та касі

Суть спору:  позивач у цій справі, звертаючись з відповідною заявою, має намір захистити свої права як спадкоємиці учасника ТОВ, які порушені (на її думку) внаслідок ухвалення оспорюваного рішення загальних зборів, тобто після смерті її батька (учасника спірного товариства/спадкодавця) та до отримання останньою як спадкоємиці за законом свідоцтва на спадщину щодо спадкування частки статутного капіталу ТОВ.

Але суд вказує,  що заявлені позивачкою заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, а є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить інституту забезпечення позову. Також такі заходи є неспівмірними з предметом спору та порушуватимуть збалансованість інтересів сторін справи.

Також слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №910/19506/20).

ВИСНОВОК: Зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства, та заборона здійснювати директору, зокрема, управління поточною діяльністю товариства свідчить про втручання суду у господарські відносини та може призвести до блокування господарської діяльності юридичної особи, що стане наслідком невиправданого обмеження прав товариства, його учасників та третіх осіб.

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів»

 

 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову та відкриття провадження у справі за одночасно поданими заявами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за одночасно поданими заявами

17 січня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/497/24 (ЄДРСРУ № 124484775) досліджував питання щодо процесуального порядку розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду.

Постановляючи ухвалу від 30.10.2024 про передачу справи №903/497/24 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду пропонує відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 138 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) з тих мотивів, що за змістом норм ГПК України під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема і у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи не тільки під час виконання рішення суду, а й для можливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суть забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі  №914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

(!!!) Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Положення ГПК України визначають предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів (стаття 20 ГПК України). Відповідно господарський суд наділений повноваженнями відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду господарськими судами України (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України).

ВАЖЛИВО: В той час, коли ухвала господарського суду про відмову у відкритті провадження є предметом апеляційного та касаційного оскарження, відкриття провадження у справі не може бути оскаржено з підстав порушення предметної та суб`єктної юрисдикції (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №495/6724/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №570/3141/17).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У частині першій статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Об`єднана палата виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

(!!!) Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. Це зумовлює обов`язок суду першої інстанції при надходженні заяви про забезпечення позову перевіряти її відповідність приписами статті 20 ГПК України. Водночас у разі застосування заходів забезпечення позову така ухвала не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті, адже це фактично означитиме оскарження предметної та суб`єктної приналежності справи на стадії її відкриття, що не передбачено приписами ГПК.

Згідно з частиною першою статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Отже, за наведеним приписом встановлено процесуальний обов`язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.

ГПК України містить як статті 175, 231, так і відповідні глави, зокрема 2, 3, 6 розділу ІІІ, які регламентують відкриття провадження у справі, підготовче провадження, розгляд справи по суті, відмову у відкритті провадження у справі та закриття провадження у справі.

Пункт перший частини першої статті 175 ГПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина перша статті 145 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі (частина тринадцята статті 145 ГПК України).

Тому заяви про забезпечення позову, подані одночасно із поданням позовної заяви, у разі відповідності їх змісту та форми вимогам, встановленим статтею ГПК України, та підсудності таких заяв суду мають бути розглянуті по суті у строк, передбачений частиною першою статті 140 ГПК України.

ВИСНОВОК:

- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду;

- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

 

Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду

Об`єднана палата відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів), про те що норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Об`єднана палата зазначає, що системне тлумачення статей 136,137,138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно; першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду»
 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Послуги з приготування кальянів у закладах ресторанного господарства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки розміщення інформації у закладах ресторанного господарства про послуги приготування кальянів 

26 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/23655/23, адміністративне провадження № К/990/29838/24 (ЄДРСРУ № 124084601) досліджував питання щодо розміщення інформації у закладах ресторанного господарства про послуги приготування кальянів. 

У статті 12 Закону № 2899-IV встановлені обмеження для кожної упаковки тютюнових виробів, на яких необхідно зазначати основне та додаткове медичне попередження, супроводжувати додаткові попередження затвердженими малюнками або піктограмами, розміщеннями в чорного кольору рамці певної ширини та площі попередження, формат текстового друку тощо. 

У пункті 5 частини першої статті 20 Закону № 2899-IV встановлені обмеження щодо розміщення інформації про тютюнові вироби передбачені у місцях, де ці вироби реалізуються чи надаються споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі - не більше одного плаката розміром не більше 40х30 см на одне місце торгівлі, в якому надається текстова інформація про наявні в продажу тютюнові вироби та ціни на них. 

(!!!) Заклади ресторанного господарства не є місцями, в яких дозволяється будь-яка реалізація  тютюнових виробів та надання споживачеві послуг приготування кальянів, а столик ресторану не може вважатися «одним місцем торгівлі». 

Тому заклади ресторанного господарства не можуть розміщувати відповідно до частини восьмої статті 8 Закону № 270/96-ВР інформацію про виробника товару та/або товар на елементах обладнання та/або оформлення місць надання послуг. 

У такому разі розміщення інформації про тютюнові вироби або пов`язані з цим послуги в меню закладу ресторанного господарства або на плакатах, підпадає під заборону реклами та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг. 

В абзаці дев`ятому частини другої статті 20 Закону № 2899-IV передбачено застосування  центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, фінансових санкцій до суб`єктів господарювання, а саме: у разі порушення вимог статей 16, 16-1 чи 16-2 цього Закону - тридцять тисяч гривень, а в разі повторного протягом року вчинення таких порушень - п`ятдесят тисяч гривень за кожен факт реклами на окремому рекламному носії або кожний окремий захід з метою стимулювання продажу тютюнових виробів, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, електронних сигарет, заправних контейнерів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування фінансових санкцій за куріння кальянів»

 

 

 

Теги: куріння, табак, кальян, громадські місця, штраф, фінансові санкції, ресторан, кафе, заборона, Держпродспоживслужба, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Застосування фінансових санкцій за куріння кальянів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування фінансових санкцій за куріння кальянів у приміщенні закладу ресторанного господарства 

26 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/23655/23, адміністративне провадження № К/990/29838/24 (ЄДРСРУ № 124084601) досліджував питання щодо застосування фінансових санкцій за куріння кальянів у приміщенні закладу ресторанного господарства. 

У Рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров`я (далі - ВООЗ) щодо кальянів і тютюнових сумішей, виданих у 2015 році (WHO Study Group on Tobacco Product Regulation - Waterpipe Tobacco Smoking: Health Effects, Research Needs and Recommended Actions by Regulators, 2015) зазначено, що кальянний дим містить токсичні речовини, що шкодять здоров`ю так само, як і звичайні сигарети. 

У закладах ресторанного господарства заборона на куріння тютюнових виробів в Україні почала діяти з 16 грудня 2012 року на підставі Закону України від 24 травня 2012 року № 4844-VI (далі - Закон № 4844-VI), яким внесено зміни до Закону № 2899-IV та викладено частини другу статті 13 цього Закону в такій редакції: 

«Забороняється куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів: 

1) у ліфтах і таксофонах; 

2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров`я;

 … 

9) у приміщеннях закладів ресторанного господарства; 

…». 

Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 «Класифікація закладів ресторанного господарства» ДСТУ 4281:2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація», чинного з 01 липня 2004 року, до закладів ресторанного господарства належать: ресторан, ресторан-бар, кафе, кав`ярня, кафе-бар, кафе-пекарня, чайний салон, кафетерій, закусочна, шинок. 

Під приміщеннями закладів ресторанного господарства» розуміють усі внутрішні приміщення, призначені для обслуговування та перебування споживачів, а також для забезпечення роботи персоналу. 

Таким чином, пункт 9 частини другої статті 13 Закону № 2899-IV у редакції Закону № 4844-VI встановлював заборону на куріння, зокрема, кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства. 

Куріння тютюнових виробів - дії, що призводять до згоряння тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в атмосферне повітря та вдихається особою, яка курить. 

Таке формулювання пункту 9 частини другої статті 13 Закону № 2899-IV та використання терміну «куріння" обмежувало заборону виключно дією куріння (згоряння тютюну), і, відповідно, ця заборона не поширювалася на альтернативні способи споживання у закладах ресторанного господарства тютюнових виробів та їх замінників, що створювало правову прогалину в забороні куріння в закладах ресторанного господарства. 

Заклади ресторанного господарства як суб`єкти господарювання зобов`язані були забезпечувати виконання законодавства про заборону дій, що призводять до згоряння тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, створюючи умови, за яких куріння у приміщеннях було б неможливим. 

16 вересня 2012 року в Україні введено заборону реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів. 

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2899-IV у редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3778-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів» (далі - Закон № 3778-VI; набрав чинності з 16 вересня 2012 року) забороняються будь-яка реклама та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в тому числі: 

-          проведення заходів з безоплатної роздачі, у тому числі для маркетингових досліджень та дегустації, обміну тютюнових виробів на тютюнові вироби чи будь-які інші товари, роботи, послуги; використання тютюнових виробів з метою отримання товарів, робіт, послуг; пропонування або надання будь-якого прямого чи непрямого відшкодування на придбання або використання тютюнових виробів; 

-          пропонування або надання бонусів, премій, повернення готівкових коштів, права на участь у будь-якій грі, лотереї, конкурсі, події, прямо або опосередковано пов`язаних з тютюновими виробами, або якщо умовою надання, або участі в яких, є придбання або вживання тютюнових виробів; 

-          продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами; 

-          розміщення інформації про виробника тютюнових виробів та/або тютюнові вироби у місцях, де ці вироби реалізуються чи надаються споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, за виключенням одного плаката розміром не більше 40х30 см на одне місце торгівлі, в якому надається текстова інформація про наявні в продажу тютюнові вироби та ціни на них; 

-          розміщення інформації з метою стимулювання продажу тютюну безпосередньо на тютюнових виробах та/або їх упаковці, у тому числі: малюнків та інших зображень, які не є частиною захищеної торгової марки; адрес веб-сайтів, електронної пошти; вкладень до упаковки тютюнових виробів; текстової або графічної інформації на прозорій обгортці упаковки тютюнових виробів; 

-          розміщення інформації щодо тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в місцях проведення розважальних заходів, в місцях роздрібної торгівлі, на автотранспортних засобах та обладнанні; 

-          надсилання повідомлень поштою, електронною поштою, повідомлень на мобільні телефони, поширення відеодисків, відеоматеріалів, компакт-дисків, комп`ютерних та інших ігор, розміщення інформації в мережі Інтернет з метою стимулювання продажу тютюнових виробів; 

-          продаж, пропонування для продажу, поставка чи реклама нетютюнових виробів, послуг, реклама або упаковка яких містить напис, малюнок чи будь-яке інше зображення, повідомлення, які повністю або в частині ідентифікуються чи асоціюються з тютюновим виробом, знаком для тютюнових товарів і послуг чи з виробником тютюнових виробів; 

-          інші заходи прямого та непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів та вживання тютюну. 

(!!!) Тобто, з 16 вересня 2012 року заборонено будь-які форми реклами, стимулювання продажу, маркетингових заходів та інформаційного просування тютюнових виробів, їх знаків чи упаковки, а також заходи, які прямо чи опосередковано сприяють їх реалізації або споживанню. 

З 11 липня 2022 року набули чинності зміни до статті 13 Закону № 2899-IV (у редакції Закону № 1978-IX), які посилюють боротьбу з поширенням тютюнокуріння, альтернатив традиційному курінню тютюну, стимулюванням продажу тютюнових виробів та забороняють відведення місць для куріння в приміщеннях підприємств і установ усіх форм власності, за винятком аеропортів, де спеціально відведені місця для куріння залишаються дозволеними за умови їх належного облаштування. 

Закон № 1978-IX значно розширив формулювання частини другої статті 13 Закону  № 2899-IV щодо заборони лише куріння тютюнових засобів, зокрема, у закладах ресторанного господарства. 

Частиною другою статті 13 Закону № 2899-IV у редакції, чинній з 11 липня 2022 року, передбачено заборону куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов`язаних з їх вживанням, трав`яних виробів для куріння, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів: 1) у ліфтах і таксофонах; 2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров`я; 3) у приміщеннях та на території навчальних закладів; 4) у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту; 5) у приміщеннях закладів ресторанного господарства; 6) у приміщеннях об`єктів культурного призначення; 7) у приміщеннях органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування; 8) у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності; 9) у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян; 10) у приміщеннях гуртожитків; 11) на дитячих майданчиках; 12) у місцях загального користування житлових будинків; 13) у підземних переходах; 14) у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів, у тому числі в таксі; 15) на вокзалах та станціях; 16) на зупинках громадського транспорту. 

У пояснювальній записці до проекту Закону № 1978-IX було зазначено, що законодавчі заходи зі зменшення поширеності куріння базуються на міжнародній практиці і зобов`язаннях, а саме: імплементації РКБТ ВООЗ, Директиви 2014/40/ЄС та реалізації «Цілей сталого розвитку України» ООН, зокрема Цілі 3 - «забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці». Норми законопроєкту сприятимуть виконанню Національного плану заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку, затвердженого постановою Уряду України 26 липня 2018 року від 26 липня 2018 року № 530-р. 

Введення термінів «вживання та використання» заборонило не лише процес куріння, але й всі форми споживання у закладах ресторанного господарства та інших місцях, де діє заборона тютюнових виробів та їх замінників. 

(!!!) Верховний Суд вважає, що положення частини другої статті 13 Закону № 2899-IV забороняє будь-яке вживання кальянів у закладах ресторанного господарства та інших місцях, де діє заборона.

Частиною першої статті 16 Закону № 2899-IV у редакції Закону № 3778-VI, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, заборонялася будь-яка діяльність, що стимулює продаж або використання тютюнових виробів, включаючи роздачу, обмін, бонуси, рекламу, інформаційне розміщення. 

Між тим, заборона реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів не обмежується зазначеними заходами. 

В абзаці 10 частини першої статті 16 Закону № 2899-IV у редакції Закону № 3778-VI, передбачалося, що під заборону підпадали «інші заходи прямого та непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів та вживання тютюну». 

Приготування кальянів у закладі ресторанного господарства щодо чого в України існує заборона, реалізація закладом такої послуги є стимулюванням продажу тютюнових виробів та вживання тютюну у розумінні положень абзацу 10 частини першої статті 16 Закону № 2899-IV у редакції Закону № 3778-VI, оскільки надання послуги передбачає споживання у процесі вчинення певної дії. 

Поряд із забороною без винятків кальянів у приміщеннях закладів ресторанного господарства, надання закладом послуги приготування кальяну потрібно вважати стимулюванням продажу тютюнових виробів та вживання тютюну відповідно до статті 16 Закону № 2899-IV навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту. 

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 320/29317/23, в якій Суд дійшов висновку, що: 

- кальяни у зв`язку зі змінами у законодавстві з 11 липня 2022 року підпадають під абсолютну заборону в закладах ресторанного господарства, незалежно від їхнього складу; 

- надання закладами ресторанного господарства послуг, заборонених статтею 13 Закону № 2899-IV, з приготування кальянів є стимулюванням продажу тютюнових виробів у розумінні статті 16 Закону № 2899-IV навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту. 

ВИСНОВОК: Кальяни з 11 липня 2022 року підпадають під абсолютну заборону в закладах ресторанного господарства, незалежно від їхнього складу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Конвенціяпроти тютюну (WHO FCTC)»

 

 

 

Теги: куріння, табак, кальян, громадські місця, штраф, фінансові санкції, ресторан, кафе, заборона, Держпродспоживслужба, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов