Апеляційний перегляд ухвали про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, постановленої в межах справи про банкрутство

07 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/420/16 (ЄДРСРУ № 120887439) досліджував питання щодо апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, постановленої в межах справи про банкрутство.

За приписами частини першої, другої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, у приписах КУзПБ законодавець утвердив пріоритет норм цього спеціального закону та субсидіарне застосування у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) загальних норм ГПК України.

Тому загальні норми ГПК України застосовуються при розгляді справ про банкрутство настільки, наскільки це узгоджується із логікою законодавчого регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності), зокрема ті норми ГПК України, що мають універсальний характер, тобто застосовні до вирішення однакових, переважно суто процедурних, питань руху справи у позовному провадженні, так само і у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) за умови, що інше не встановлено КУзПБ.

Відповідно до частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу (частина п`ята статті 232 ГПК України).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина перша статті 232 ГПК України).

(!!!) Отже, за загальним правилом господарського процесу, ознакою ухвали як судового рішення є те, що вона постановляється з питань застосування норм процесуального права у випадках, коли це прямо визначено в ГПК України і таким судовим актом спір по суті не вирішується, а забезпечується створення необхідних умов для його вирішення.

Водночас, процедура банкрутства (неплатоспроможності) є унікальним процесом, що включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника.

Ця спеціальна процедура, на відміну від позовного провадження, поєднує в собі як розгляд сукупності питань, пов`язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.

Тож, вирішуючи питання співвідношення спеціальних і загальних норм, слід розмежовувати, що у справі про банкрутство здійснюється розгляд основного провадження в ході якої вирішуються специфічні питання, притаманні саме процедурі банкрутства, так і в її межах здійснюється розгляд справ позовного провадження за участю боржника (відокремлене позовне провадження у межах справи про банкрутство).

Наведені вище висновки викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №  918/335/17 виснувала, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві такі групи:

1) Перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо.

2) Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23 зауважила, що значення ухвал, як судових рішень першої інстанції в процедурі банкрутства, має свої відмінності, оскільки в деяких випадках вони за змістом максимально наближені до рішення (ухвали про визнання грошових вимог кредитора, розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною та інші).

Для цілей з`ясування принципів правового регулювання постановлення та оскарження таких ухвал їх можна поділити за ознаками спеціалізації та спрямованості на два типи:

- спеціальні - ухвали, які суд постановляє виключно з питань, що вирішуються у справах про банкрутство згідно з нормами КУзПБ;

- універсальні - ухвали, які суд постановляє із загальних питань, що можуть вирішуватися як у справах про банкрутство, так і у справах позовного, інших форм провадження, та не врегульовані КУзПБ.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ГПК).

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

У статті 255 ГПК України наведено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".                 

Пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства,    ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 9 КУзПБ, яка стосується саме апеляційного оскарження, визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом.

Такими випадками (виключеннями) із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал є, зокрема, встановлені частиною другої статті 254, частиною першою статті 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ, зокрема, про те, що ухвала про прийняття до розгляду заяви про затвердження плану санації оскарженню не підлягає (частина шоста статті 5 КУзПБ), ухвала за результатами розгляду вимог кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23 дійшла висновку, що системний аналіз співвідношення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, частини шостої статті 12, статей 254, 255 ГПК України, частини першої статті 2, частин першої, другої статті 9 КУзПБ засвідчує, що у основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені:

а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом частини другої статті 9 КУзПБ щодо яких цим Кодексом не встановлено виключення (зокрема частина шоста статті 5 КУзПБ, абзац 2 частини другої статті 47 КУзПБ);

б) ухвали, включені до переліку у частині першій статті 255 ГПК України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК України.

ВАЖЛИВО: Вирішуючи питання чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню суду належить почергово вирішити:

1)          у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство);

2)          чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані ГПК України, або є спеціальною - постановленою відповідно до КУзПБ;

3)          чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами статей 254, 255 ГПК України чи не передбачено нормами КУзПБ виключення із загального правила апеляційного оскарження за частиною другою статті 9 КУзПБ для цього виду ухвал.

Установивши зазначене та перевіривши наявність/відсутність підстав для залишення без руху (стаття 260 ГПК України) повернення апеляційної скарги (частина п`ята статті 260 ГПК України) або відмови у відкритті апеляційного провадження (частини перша, друга    статті 261 ГПК України), апеляційний суд вирішує питання про наявність/відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство»

 

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Справи про банкрутство: подання заяв декількома кредиторами та територіальна юрисдикція

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника та першочерговості подання заяви про визнання банкрутом

20 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/884/22 (ЄДРСРУ № 112312498) досліджував питання застосування абз. 1 частини першої статті 34, частини восьмої статті 39 КУзПБ щодо визначення порядку дій господарського суду при розгляді заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство різних кредиторів до одного й того ж боржника, поданих до різних господарських судів за правилами територіальної підсудності у зв`язку зі зміною місцезнаходження боржника.

У постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблено такі висновки.

1.    Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

2.    У випадку звернення ініціюючих кредиторів до різних господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство, має розглядатись заява, яка була календарно першою подана до суду (безпосередньо або через пошту чи інші засоби зв`язку), господарським судом за місцезнаходженням боржника, визначеним на підставі відомостей ЄДР на день подання першої заяви.

3.    Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

4.    У випадку підтвердження правомірності відкриття однієї справи про банкрутство боржника інша справа про банкрутство того ж самого боржника закривається на підставі пункту 3 частини першої статті 90 КУзПБ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), про що суд постановляє відповідну ухвалу.

5.    КУзПБ не містить спеціальної норми щодо передачі за підсудністю справи про банкрутство, тому передача справи про банкрутство за підсудністю здійснюється на підставі та в порядку, встановленому статтею 31 ГПК України.

(!!!) Поряд із цим, якщо провадження у першій справі відкрито, то друга справа про банкрутство одного і того ж боржника підлягає закриттю, а не передачі за підсудністю.

Справа передається за підсудністю, якщо вона не належить до юрисдикції даного суду, за умови, що немає іншої відкритої справи про банкрутство цього ж боржника. В іншому випадку ця справа підлягає закриттю, оскільки у випадку передачі такої справи в одному суді будуть існувати дві справи про банкрутство одного боржника, що неприпустимо з точки зору принципу концентрації, та з огляду на те, що не існує процесуального механізму об`єднання двох справ про банкрутство одного й того ж боржника.

6.    У випадку прийняття заяви про визнання боржника банкрутом господарським судом за місцезнаходження, визначеним у відповідності до відомостей у ЄДР на дату подання заяви першою, та при зміні боржником свого місцезнаходження і надходження заяви про визнання боржника банкрутом до господарського суду за новим місцезнаходженням, цей суд має повернути заяву без розгляду.

Також, на переконання судової палати, поява справи-"двійника" про банкрутство цього ж боржника в іншому суді, спричинена зміною боржником свого місцезнаходження у період між прийняттям  заяви та підготовчим засіданням суду у первісній справі, на якому  вирішується відповідне питання про відкриття провадження, є результатом або недобросовісного користування правами боржника на визначення свого місцезнаходження, або його недобросовісної процесуальної поведінки (неповідомлення суду про наявність в іншому суді справи про банкрутство або заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство).

Верховний суд цілком підтримує позицію, висвітлену судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22, що умовою розгляду по суті кожної із заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, що надійшли від різних заявників, зі здійсненням дослідження та оцінки обґрунтованості вимог цих кредиторів до боржника, зокрема, і на предмет підтвердження підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом (частина п`ята статті 38 та абзац другий частини четвертої статті 39 КУзПБ), є, насамперед, дотримання порядку розгляду тих заяв, що календарно надійшли пізніше ніж перша із них (яка прийнята судом до розгляду).

І лише після встановлення необґрунтованості першої заяви (необхідності  повернення без розгляду тощо) суд  розглядає по суті наступні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування статей 34, 38, 39 КУзПБ у випадку ситуації, коли два кредитори подали заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство одного і того ж боржника, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 913/288/21.

Дотримання такого порядку є умовою для забезпечення судами принципу концентрації у справах про банкрутство, закріпленому в окремих нормах КУзПБ, зокрема, у  нормах, які призначені запобігти відкриттю декількох справ про банкрутство одного боржника. Так, відповідно до частини першої статті 37 КУзПБ господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство.

Крім того, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.07.2022 у справі № 913/288/21 викладено позицію, згідно з якою аналіз приписів п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє стверджувати, що ініціюючий кредитор, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, у разі обґрунтованості такої заяви, має леґітимні очікування щодо призначення арбітражного керуючого, який зазначений у його заяві.

Слід також відмітити, що у випадку недобросовісної поведінки відповідача (боржника), а також з урахуванням того, що реєстрація зміни місцезнаходження юридичної особи в ЄДР проводиться протягом одного дня, господарський суд будь-якої територіальної підсудності фактично не зможе прийняти позовну заяву до свого провадження, якщо відповідач (боржник) буде штучно здійснювати таку перереєстрацію до моменту постановлення ухвали суду про відкриття провадження, з метою перешкоджання здійсненню судового розгляду.

Адже особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що чинними нормами законодавства України не передбачено можливості заміни боржника у даній категорії справ.

Тому зміна місцезнаходження боржника після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності такої справи.

Отже, якщо місцевий господарський суд прийняв до свого розгляду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додержанням правил територіальної юрисдикції (підсудності), то заява має бути ним розглянута у підготовчому засіданні навіть у разі перереєстрації боржником свого місцезнаходження у ЄДР.

Обґрунтованість такого правозастосування знайшло своє відображення у подальшому, під час прийняття змін до Кодексу України з процедур банкрутства відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.03.2023 № 2971-IX, якими частину 1 статті 8 Кодексу    доповнено    реченням такого змісту: "Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження або місця проживання після подання кредитором або боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду".

ВИСНОВОК: Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кому апелянт зобов`язаний надіслати копію скарги у справі позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство?

20 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2441/15(914/592/22) (ЄДРСРУ № 110339189) досліджував питання щодо учасників справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги закріплено в статті 258 ГПК України, пунктом 3 частини третьої якої установлено, що до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Відповідно до статті 259 ГПК України, особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Відповідно до частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 вступив в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

(!!!) Таким чином, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.

(!!!) Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

Справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін (ч. 1 ст. 49 ГПК України).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. (ч. 1, 2 ст. 50 ГПК України).

Водночас, склад учасників у справі про банкрутство визначений у статті 1 КУзПБ, відповідно до якої учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

(!!!) Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за Кодексом України з процедур банкрутства. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №   923/719/17 (910/618/21).

ВИСНОВОК: Підсумовуючи викладене, беручи до уваги встановлення статтею 7 КУзПБ порядку розгляду спорів стороною яких є боржник та визначення складу учасників такого спору у відповідності до положень ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що у розумінні положень статті 7 КУзПБ, пункту 3 частини третьої статті 258, статті 259 ГПК України, учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги, є саме особи, які визначені статтями 41, 45 ГПК України (правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №  914/2441/15(914/1140/22).

Такими особами є позивач та відповідач, а не всі учасники провадження основної справи про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Порядок розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, роль та обов`язки суду на цій стадії провадження

 

02 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ №  911/248/21 (ЄДРСРУ № 107217478), від 17 листопада 2022 року у справах № 902/986/21 (ЄДРСРУ №107389243) та №  911/1395/21 (ЄДРСРУ № 107389237) досліджував питання щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження.

За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУПБ) грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема статтями 45, 46, 47 КУПБ.

Відповідно до положень частин 1, 3, 6 статті 45 КУПБ:

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Приписами частини 1 статті 46 цього Кодексу передбачено, що господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 47 КУПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, відповідно до яких:

- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №    910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

Втім, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

(!!!) Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУПБ (відповідно до пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (статті 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

Такі висновки про застосування норм права зазначені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.12.2021 у справі № 905/857/19, від 20.12.2021 у справі № 922/1775/19, від 09.06.2022 у справі №    910/14927/20.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №922/1014/18).

У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 наведено висновок про застосування норм права, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.

Такий висновок про застосування норм права викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18.

ВИСНОВОК: Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №  913/479/18).

 

Матеріал по темі: «Відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності спору про право»

 «Заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство в період карантину COVID-19»

«Заперечення боржника, які унеможливлюють відкриття справи про банкрутство?»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов